Постанова № 76579426, 19.09.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №279/1432/18 Головуючий у 1-й інст. Волкова Н. Я.

Категорія 43 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №279/1432/18 за позовом Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" до ОСОБА_1, третя особа - орган опіки та піклування Коростенської районної державної адміністрації про втрату права користування житловим приміщення

за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 червня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Волкової Н.Я. у м. Коростені

в с т а н о в и в :

У квітні 2018 року ДП «Житомирський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України», звернулося до суду із названим позовом в обґрунтування вимог якого зазначило, що квартира АДРЕСА_1 перебуває на балансі філії Коростенська ДЕД ДП «Житомирський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України». Вказало, що ордер на вказану квартиру ім'я ОСОБА_1 не видавався, а її реєстрація 30.04.2014 та в подальшому і її малолітньої доньки ОСОБА_2, 2016 р.н., проведена без дозволу та відома підприємства. Зазначило, що відповідачка не проживає у квартирі протягом останніх 6 років, у зв'язку із чим просило на підставі ст. 71,72 Житлового кодексу України визнати ОСОБА_1 разом із її малолітньою донькою ОСОБА_2 такими, що втратили право користування вказаною вище квартирою.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

ДП"Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Вказує, що ордер на право на зайняття квартири відповідачці не надавався, а її реєстрація разом із дитиною проведена без дозволу та відома підприємства. Крім того, відповідачка останніх 6 років не проживає у спірній квартирі, не цікавиться нею, не утримує її в належному стані. Зазначає, що суд відмовив представнику позивача про долучення доказів, які підтверджують належний для проживання стан спірного житла.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що вона зареєстрована у спірній квартирі з 30.04.2014 року і по даний час, проживала там з батьком, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4. Вона вийшла заміж та 08.10.2016 народила доньку, яку зареєстрували за місцем її (відповідачки) реєстрації. Вказує, що після смерті батька продовжувала сплачувати всі платежі за квартиру, проте на даний час проживання в квартирі з дитиною є неможливим, оскільки в помешканні відсутнє опалення та інші умови для проживання, що підтверджується відповідними актами. Вона розпочала ремонт квартири та проводить його по мірі своїх фінансових можливостей. Після смерті батька неодноразово зверталась до позивача з проханням надати дозвіл на приватизацію квартири, проте отримувала відповіді з різними відмовами, що підтверджено матеріалами справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що квартира АДРЕСА_1 перебуває на балансі філії «Коростенська ДЕД» ДП"Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" згідно довідки №30 від 27.02.2018 (а.с. 4).

Довідкою Сингаївської сільської ради від 3 жовтня 2017 року підтверджується, що згідно погосподарського обліку за 1977-2017 року у квартирі АДРЕСА_1 з 1977 року були зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по день їх смерті -1995р. та 1996 р відповідно (дід та баба відповідачки). Їх син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (батько відповідачки), був зареєстрований у цій квартирі з 1980 року по день своєї смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4. Відповідачка - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, за вказаною адресою зареєстрована з 30.04.2014 року (а.с.5). З 2016 року у спірній квартирі зареєстрована дочка відповідачки - ОСОБА_2 (а.с.6).

ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України", обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначив що ОСОБА_1 зареєстрована разом із донькою у спірній квартирі, проте не проживає там протягом останніх 6 років, тому просило визнати її такою, що втратила право користування житлом на підставі ст. 71, 72 ЖК Української РСР.

Відповідно до статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі статтями 71, 72 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разу спору - судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Як роз'яснено у п. п. 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК Української РСР ), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

На підтвердження непроживання відповідачки у спірному жилому приміщенні ДП «Житомирський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» надало акти, складені у вересні-грудні 2017 року та січні-лютому 2018 року, затверджені начальником філії «Коростенська ДЕД» ДП «Житомирський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» (а.с.4-12).

Разом із тим, в матеріалах справи міститься Акт обстеження квартири АДРЕСА_1, складений сільським головою, секретарем та депутатами сільської ради про те, що разом з батьком у даній квартирі періодично - з квітня 2015 по вересень 2016 року проживала ОСОБА_6, з 2016 року і по даний час у квартирі ніхто не проживає, оскільки вона є непридатною для проживання. Разом з тим в квартирі проводиться ремонт з метою подальшого вселення. За результатами обстеження встановлено, що до квартири підключено електроенергію, однак приміщення не опалюється, відсутнє водопостачання, батареї, ванна, умивальник, осипається стеля, в занедбаному стані вікна (а.с.64).

Також, із матеріалів справи вбачається, що іншого житла на праві власності ОСОБА_1 не має, а також будівництво у с. Сингаї Коростенського району Житомирської області не здійснює (а.с. 34).

ОСОБА_6 проводить оплату за квартиру, що підтверджується відповідними квитанціями (а.с.36-63). Вона має намір приватизувати квартиру, про що свідчить її переписка з позивачем (а.с.65-69).

Таким чином, установивши, що ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі з 2016 року з поважних причин, оскільки вказане житло є непридатним для проживання, проте ніколи не втрачала інтересу до квартири, іншого житла не має, проводить оплату за неї та робить посильний її фінансовим можливостям ремонт, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Долучений позивачем до апеляційної скарги оцінювальний акт про будинок №15 по вул. Миру в с. Сингаї від 18.02.2008 року не спростовує доказів, що містяться в матеріалах справи, щодо непридатності спірної квартири (а не будинку) до проживання у даний час.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачці ордер на право зайняття квартири не видавався і її та дитини реєстрація проведена без дозволу та відому позивача, апеляційним судом не враховуються, оскільки виходять за межі предмету позову.

Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24.11.1986), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18.02.1999).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи із наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено із дотриманням норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20.09.2018.

Головуючий: Судді: