Постанова № 76577432, 19.09.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 вересня 2018 року справа № 808/1407/18

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Головко О.В.,

суддів: Суховарова А.В. Ясенової Т.І. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2018 року (суддя Калашник Ю.В., повний текст рішення складений 25 травня 2018 року) в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 у квітні 2018 року звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірним рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1, викладене у листі № 147/Н-7 від 01.09.2017, та зобов'язати Мелітопольське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 25.04.2012 шляхом призначення її знову відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправним рішення Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 147/Н-7 від 01.09.2017 та зобов'язано Мелітопольське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з квітня 2012 року з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є громадянином України та 25.10.2011 виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю. До виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю перебував на обліку в Якимівському відділі Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримував пенсію за віком. Виплата пенсії припинена з 01.04.2012 у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Позивач, через представника, 03 серпня 2017 року, звернувся до відповідача з заявою щодо поновлення виплати призначеної пенсії, виплата якої була припинена у зв'язку з виїздом до іншої держави.

Як вбачається з відповіді Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 147/Н-27 від 01.09.2017, ОСОБА_1 відмовлено у поновленні виплати пенсії, оскільки надані документи не відповідають вимогам статей 45, 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та вимогам пунктів 1.1., 1.5., 1.7., 2.9., 2.22. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, а саме: не надано документи, які б підтверджували особу (вік), яка звертається за поновленням пенсії та місце проживання (реєстрації) ОСОБА_1 в Україні. Крім того, заява про поновлення виплати пенсії за віком складена з порушенням вимог закону, оскільки в графі «Пенсія на іншій підставі» зазначені недостовірні (помилкові) відомості, а саме замість слова «призначалась», зазначено «не призначалась», крім того, зазначена заява повинна надаватися, у даному випадку, на поновлення пенсії. На теперішній час жодної угоди між Україною та Ізраїлем щодо пенсійного забезпечення громадян не ратифіковано.

Надаючи оцінку правомірності відмови Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у поновленні виплати пенсії, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 2.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, визначено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до п. 2.9. Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземні громадяни та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (реєстрації) (п. 2.22. Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 вказаного Закону встановлено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 25рп/2009 від 07.10.2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 9 липня 2003 року.

Вказаним рішенням встановлено, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Право громадянина на одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» та рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Положеннями статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії за віком у зв'язку з постійним проживанням в Ізраїлі є неправомірною, такою, що суперечить Конституції та законам України.

Доводи відповідача щодо неможливості поновлення виплати позивачу пенсії у зв'язку з відсутністю реєстрації заявника на території України та ненадання відповідних документів до заяви про поновлення пенсії є необґрунтованими, адже статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Також необґрунтованими суд апеляційної інстанції знаходить посилання відповідача на ненадання документів, які підтверджують особу та вік, оскільки відповідно до пункту 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 передбачено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Щодо доводів апелянта, що заява про поновлення пенсії складена з порушенням вимог закону, колегія суддів зазначає, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містить форми вказаної заяви, крім того її складання в довільній формі не заборонено законом.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованими доводи апелянта щодо помилковості застосування судом першої інстанції норми ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, оскільки в даному випадку пенсійні виплати позивачеві у спірному періоді не нараховувалися.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи, що ОСОБА_1 звернувся до суду 13 квітня 2018 року, суд доходить висновку, що порушене право позивача на пенсійне забезпечення має бути поновлене з 13 жовтня 2017 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно по суті вирішено справу, але із помилковим застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим рішення суду підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 243, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2018 року в адміністративній справі № 808/1407/18 - змінити.

В абзаці третьому резолютивної частини рішення слова: «з квітня 2012 року» замінити на слова «з 13 жовтня 2017 року».

В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2018 року в адміністративній справі № 808/1407/18 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з 19 вересня 2018 року та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: Т.І. Ясенова