Рішення № 76577004, 17.09.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/9076/18

Провадження № 2/127/1584/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2018 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Бессараб Н.М.,

при секретарі Середі Л.Д.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» (тепер – АТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 40030,68 грн. та відшкодувати судові витрати. Позовні вимоги мотивовані тим, що 10.03.2011 року між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_2 укладений кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту 400,00 грн. на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Оскільки відповідач щомісяця не надавала банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими платежами в строки, визначені заявою, тому в неї виникла заборгованість, яка станом на 28.02.2018 року складає 40030,68 грн., з яких 384,76 грн. - заборгованість за кредитом; 32823,28 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 4440,23 грн. – заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1882,41 грн. - штраф (процентна складова).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав повністю і просив його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала, пояснила, що дійсно вона укладала договір з банком та отримувала кредитну картку, знімала з рахунку кошти, але в 2013 році перестала користуватись карткою. Просила застосувати строк позовної давності та відмовити в позові повністю.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 підписала заяву № б/н від 10.03.2011 року, відповідно до якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 400,00 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 7, 8).

Відповідач ОСОБА_2 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті: www.privatbank.ua, складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг. Даний факт підтверджується підписом відповідача у заяві.

Відповідно до положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача, ПАТ КБ «ПриватБанк» публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує «Умови та Правила надання банківських послуг». Таким чином, «Умови та Правила надання банківських послуг» є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг банку.

При укладенні договору сторони керувалися частиною першою статті 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Підписуючи заяву, відповідач ОСОБА_2 підтвердила той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в ПриватБанк, які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі.

Відповідач ОСОБА_2 не виконала належним чином взяті на себе за договором зобов'язання, що призвело до утворення в неї перед банком заборгованості.

Згідно розрахунку заборгованості за договором № б/н від 10.03.2011 року заборгованість ОСОБА_2 перед АТ КБ «Приватбанк» станом на 28.02.2018 року становить 40030 грн. 68 коп., в тому числі: заборгованість за кредитом в сумі 384 грн. 76 коп.; заборгованість за процентами в сумі 32823 грн. 28 коп.; нарахована комісія в сумі 4440 грн. 23 коп.; заборгованість по судовим штрафам в сумі 2382 грн. 41 коп. (а.с. 5-6).

З банківської виписки по картрахунку позичальника ОСОБА_2 судом встановлено, що банк встановив позичальнику кредитний ліміт, а остання користувалася кредитною карткою та коштами на ній. Останнє користування карткою відбулося 04.06.2013 року, позичальник ОСОБА_2 має заборгованість, яка станом на 28.02.2018 року складає 40030,68 грн. (а.с. 93-97).

Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_2 було надано кредитну карту №4149437705078234, дата відкриття 10.03.2011, термін дії 01/15 (а.с. 92).

Також суд враховує правовий висновок Верховного Суду України, зроблений при розгляді 06.11.2013 року справи №6-116 цс 13 у якому вказано, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами – ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Статтями 256, 257, 258 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - в один рік. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частини 1 і 5 ст.261 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1.1.7.41. договору, який міститься в Умовах та правилах надання банківських послуг, встановлено, що даний договір діє без обмеження строку.

Згідно п. 1.1.7.42. сторони визнають, що дія договору припиняється в момент закриття останнього рахунку/вкладу клієнта, відкритого в рамках договору або підлягаючого під дію договору, а також при закінченні використання послуг банку, передбачених договором.

Відповідно до п. 2.1.1.2.11. Умов та правил надання банківських послуг, карта діє до останнього дня місяця, вказаного на лицьовій стороні карти, включно. Забороняється використання карти із закінченим строком дії.

Пункт 2.1.1.2.12. зазначає, по закінченні строку дії відповідна карта продовжується банком на новий строк, по зверненню клієнта в банк, згідно з діючими тарифами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 19.03.2014 року у справі № 6–14цс14, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

З наданої позивачем банківської виписки по картрахунку позичальника ОСОБА_2 за період з 14.03.2011 року по 31.05.2018 року (а.с. 93-97) вбачається, що останнє користування відповідачем карткою відбулось 04.06.2013 року.

Інші операції, які вказані в даній виписці, свідчать лише про нарахування процентів та пені, тобто про самостійні дії банку, які не залежали від волі позичальника і не можуть підтверджувати користування карткою саме відповідачем ОСОБА_2

Суд враховує, що доказів того, що банк видавав позичальнику ОСОБА_2 нову картку з новим строком дії, як це передбачено п. 2.1.1.2.12. договору, не надано, тому суд вважає, що дія картки, яка видана за укладеним 10.03.2011 року договором, закінчилась в січні 2015 року (а.с. 92).

Разом з тим, закінчення цього строку не звільняє боржника від відповідальності за порушення умов договору (ч. 4 ст. 631 ЦК). Тому суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором такими, що засновані на законі, оскільки позичальник не виконував умови договору та має заборгованість як за тілом кредиту так і за нарахованими відсотками, тому має відповідати за порушення взятих на себе зобов'язань.

Однак суд враховує, що дій, які б свідчили про визнання відповідачем свого боргу після червня 2013 року позичальник ОСОБА_2 не вчиняла, платіжною карткою не користувалася, про виникнення заборгованості позичальника банк достовірно знав ще у червні 2013 року, а до суду за захистом свого порушеного права звернувся в квітні 2018 року з пропуском строку позовної давності, отже втратив право на судовий захист.

Суд відхиляє твердження представника позивача про те, що у вересні 2015 року мало місце переривання перебігу строку позовної давності до заявлених позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

З банківської виписки по картрахунку позичальника ОСОБА_2 судом встановлено, що останнє користування карткою позичальником ОСОБА_2 відбулося 04.06.2013 року і в подальшому жодних дій, які б свідчили про визнання відповідачем свого боргу нею не вчинялося.

Суд вважає, що автоматичне погашення простроченої заборгованості 16.09.2015 року з іншої картки позичальника не можна вважати дією, що свідчить про визнання відповідачем ОСОБА_2 свого боргу, оскільки факт автоматичного списання коштів з одного картрахунку відповідача на її інший картрахунок для погашення боргу не було доведено до відома відповідача, а також свідомо, самостійно і з власної волі відповідач не вчиняла будь-яких дій, що свідчать про визнання боргу. Доказів в спростування вказаного позивачем суду не надано.

Також суд вважає, що положення п. 1.1.7.41. договору, згідно якого, даний договір діє без обмеження строку, є неправомірним, так як не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Така правова позиція щодо строку дії договору висловлена у Постанові Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (п.24).

Варте уваги і те, що позивачем не надано доказів про те, що відповідач ОСОБА_2 підписувала договір, який передбачав би збільшений строк позовної давності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 01.07.2015 року у справі № 6-757цс15 умови, в яких установлено збільшену позовну давність, не містять підпису позичальника, а відтак ці Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивачем пропущений строк звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором і відповідачем заявлено про застосування позовної давності, суд прийшов до висновку про відмову банку у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 256-258, 261, 267, 526, 527, 530, 610, 611, 629, 1048, 1050 ЦК України, ст. ст. 2, 10-13, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити в задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня складення повного рішення до Апеляційного суду Вінницької області.

Згідно вимог ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:

Позивач: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ідентифікаційний код 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д;

Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце реєстрації: м. Вінниця, вул. Князів Коріатовичів, 185.

Повне судове рішення складено 20.09.2018 року.

Суддя