Рішення № 76576504, 18.09.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року м. ПолтаваСправа № 1640/2825/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 /надалі - позивач/ звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області /надалі - відповідач/ про визнання протиправним та скасування рішення Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області №2668 від 16 липня 2018 року про відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за віком та зобов'язання поновити виплату пенсії за віком з 01 вересня 2016 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що вона до лютого 2016 року проживала у місті Полтава та з 06 серпня 2001 року отримувала пенсію за віком. 22 лютого 2016 року вона виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль та їй було виплачено пенсію за шість місяців наперед до 31 серпня 2016 року. З 01 вересня 2016 року їй припинено виплату пенсії за віком. Не погодившись із вказаними діями відповідача, вона 12 липня 2018 року звернулась до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою про поновлення виплати пенсії. Рішенням Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області №2668 від 16 липня 2018 року їй відмовлено у поновленні виплати пенсії за віком у зв'язку з відсутністю документів, які засвідчують місце проживання (реєстрації) на території України. Вважаючи, що її конституційне право на пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від місця проживання, вона звернулася до суду з цим позовом /а.с. 7-16/.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з цим позовом; що рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 липня 2014 року хоч і визнано неконституційним положення пункту 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" про припинення виплати пенсії на весь час проживання пенсіонера за кордоном, проте Верховною Радою України відповідні зміни до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" так і не внесені та угода між Урядом України і Урядом Ізраїлю досі не ратифікована; що згідно з підпунктом 4 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №22-1 від 25 листопада 2005 року, позивач для поновлення виплати раніше призначеної пенсії повинна була подати документи про місце проживання (реєстрації) у відповідності до пункту 2.22 цього Порядку /а.с.35-36/.

Справу розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 перебувала на обліку в Полтавському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України Полтавської області як пенсіонер та отримувала пенсію за віком з 06 серпня 2001 року по 31 серпня 2016 року /а.с. 20, 39, 49-58/.

З 01 вересня 2016 року ОСОБА_1 припинено виплату пенсії за віком та знято з обліку в Полтавському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України Полтавської області /а.с.51/.

12 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою про поновлення виплати пенсії за віком. До вказаної заяви додала копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера та трудової книжки /а.с. 87-94, 97-100/.

16 липня 2018 року Полтавським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області прийнято рішення №2668 про відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за віком у зв'язку з відсутністю документів, які засвідчують її місце проживання (реєстрації) на території України.

Рішення вмотивоване тим, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України. Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 липня 2014 року вказане положення визнано неконституційним, проте відповідні зміни до вказаного Закону не внесені та угода між Урядом України і Урядом Ізраїлю не ратифікована. Аналіз наданих заявником документів показав відсутність документів, які засвідчують її місце проживання (реєстрації) на території України /а.с. 25-26/.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аргументам учасників справи, вказаних у заявах по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України /пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України/.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Статтею 5 вказаного Закону встановлено, що виключно цим Законом визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням та порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно із частиною першою статті 7 згаданого Закону загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципом рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами першою та другою статті 49 цього Закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом /частина перша/.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону /частина друга/.

Статтею 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Проаналізувавши зміст оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про безпідставність припинення виплати пенсії позивачу та відмови у поновленні її виплати, виходячи з наступного.

Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами /частина третя статті 25 Конституції України/.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав, в тому числі права на пенсійне забезпечення. Тобто громадянин України, проживаючи за кордоном, має такі ж самі конституційні права, як і громадян України, який проживає на території України.

Рішенням Конституційного суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнано неконституційними положення пункту 2 частини першої статті 49 та друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Таким чином, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Такої ж правової позиції підтримується і Верховний Суд / постанови від 27 лютого 2018 року у справі №127/20588/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 72505838), від 18 липня 2018 року у справі №263/3644/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 75424710), від 17 серпня 2018 року у справі №667/1514/16-а (реєстраційний номер в ЄДРСР 76008566).

Європейський суд з прав людини у пунктах 51, 54 рішення у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 02 лютого 2014 року, також зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України /пункт 51/.

Наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права /пункт 54/.

Таким чином, невнесення Верховною Радою України відповідних змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з прийняттям Конституційним судом України рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та нератифікація угоди між Урядом України та Урядом Ізраїлю не може бути підставою для припинення виплати пенсії особі, яка проживає за кордоном.

Не може бути підставою припинення виплати пенсії і відсутність у позивача документів, які засвідчують її місце проживання (реєстрації) на території України відповідно до пунктів 2.9 та 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №22-1 від 25 листопада 2005 року.

Так, наведений у частині першій статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" перелік підстав для припинення виплати пенсії є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, про що зазначив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 235/4162/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 72721615), від 14 березня 2018 року у справі № 243/6815/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 72791205) та від 24 квітня 2018 року у справі № 225/3766/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 73610990).

Вказаний перелік передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

У преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, у тому числі і постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №22-1 від 25 листопада 2005 року, на яку посилається відповідач, є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та будь-яким іншим законом з питань пенсійного забезпечення не передбачено такої підстави для припинення виплати пенсії як відсутність документів, що засвідчують місце проживання (реєстрації) особи на території України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відсутність документів, які засвідчують місце проживання (реєстрації) особи на території України, не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії позивачу.

Враховуючи викладене, рішення Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області №2668 від 16 липня 2018 року про відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії з дати припинення такої виплати, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Згідно з частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Наведені норми закону дають підстави для висновку, що без обмеження будь-яким строком мають виплачуватися лише нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.

Предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в поновленні виплати пенсії та про зобов'язання поновити виплату пенсії і тому вказані норми закону до цих правовідносин не застосовуються.

Правовідносини у даній справі повинні розглядатися, виходячи зі строку звернення до суду, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Отже, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів строком. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються у порядку адміністративного судочинства, і досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлений строк звернення до суду обмежує час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Після закінчення строку, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Встановлення законом строку дисциплінує учасників адміністративного судочинства добросовісно користуватися процесуальними правами та виконувати процесуальні обов'язки.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Таким чином, дотримання строку звернення до суду з позовом є однією з умов для реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах.

Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З наведених положень слідує, що позов може бути поданий до адміністративного суду у межах строку звернення, встановленого цим Кодексом або іншими законами, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

Таким чином, для вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів необхідно з'ясувати яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права позивача і коли розпочався перебіг цього строку.

Пенсія є щомісячним платежем, а тому порушення прав позивача у частині припинення виплати пенсії відбувалося щомісяця, починаючи з 01 вересня 2016 року, а відтак кожного разу при неотриманні пенсії позивач була обізнана про порушення свого права та мала змогу звернутись до суду за його захистом своєчасно.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року у справі №234/11937/17 (провадження №К/9901/1267/17).

Наслідки пропущення строку звернення до адміністративного суду визначені частиною третьою статті 123 КАС України.

Так, згідно з цією нормою якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.

Позивач не заявила про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом не надала.

Таким чином, враховуючи дату звернення позивача до суду - 15 серпня 2018 року /згідно штемпеля вхідної кореспонденції/, шестимісячний строк на звернення до суду з позовом розпочався 15 лютого 2018 року і саме починаючи з цієї дати підлягають захисту права позивача.

Отже, позовна вимога у частині, що стосується періоду поновлення виплати пенсії з 01 вересня 2016 року по 14 лютого 2018 року, підлягає залишенню без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Такі ж самі правові наслідки застосовує і Верховний Суд у подібних правовідносинах/ постанови від 17 липня 2018 року у справі №211/1789/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 75368940), від 17 липня 2018 року у справі №537/52/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 75368720), від 17 серпня 2018 року у справі №667/1514/16-А (реєстраційний номер в ЄДРСР 76008566) та від 12 червня 2018 року у справі № 577/50/17-а (реєстраційний номер в ЄДРСР 74645907).

Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне необхідне зобов'язати Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 15 лютого 2018 року.

Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у сумі 1409,60 грн, що підтверджується квитанціями №0.0.1107577609.1 від 14 серпня 2018 року та №0.0.1107577591.1 від 14 серпня 2018 року /а.с. 5-6/.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Частиною першою статті 4 вказаного Закону визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з частиною другою цієї статті за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, сплачується судовий збір за ставкою у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" з 01 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1762,00 грн.

Оскільки позовна вимога про зобов'язання поновити виплату пенсії, - є похідною від основної вимоги - про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні виплати пенсії, то розмір судового збору, що підлягав сплаті за подання цього позову, становив - 704,80 грн /1762 грн х 0,4/.

Таким чином, враховуючи висновок суду про часткове задоволення позову, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати зі сплати судового збору у сумі 352,40 грн.

Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1; місцеперебування: АДРЕСА_2, Україна, 36000, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (місцезнаходження: вул. Івана Мазепи, буд. 30, м. Полтава, Полтавська область, 36040, ідентифікаційний код 40383769) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області №2668 від 16 липня 2018 року про відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за віком.

Зобов'язати Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області (місцезнаходження: вул. Івана Мазепи, буд. 30, м. Полтава, Полтавська область, 36040, ідентифікаційний код 40383769) поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1; місцеперебування: АДРЕСА_2, Україна, 36000, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з 15 лютого 2018 року.

Іншу частину позовних вимог залишити без розгляду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (місцезнаходження: вул. Івана Мазепи, буд. 30, м. Полтава, Полтавська область, 36040, ідентифікаційний код 40383769) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1; місцеперебування: АДРЕСА_2, Україна, 36000, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 352,40 грн (триста п'ятдесят дві гривні сорок копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя Н.І. Слободянюк