Рішення № 76576057, 12.09.2018, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

ЄУН 174/514/18

н/п 2/174/342/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

12 вересня 2018 року м.Вільногірськ

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Борцової А.А.,

за участю секретаря - Заіки А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» про захист прав споживача шляхом визнання договору недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» (далі ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ») про захист прав споживача шляхом визнання договору недійсним, вказуючи, що 26.05.2018 року вона уклала з ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» договір фінансового лізингу № 01473, за таких обставин. В мережі Інтернет, вона знайшла оголошення про продаж авто LADA VESTRA, 2015 року вартістю 125000грн., у розстрочку на 3 роки під 0 %, зателефонувала за телефоном вказаним в оголошенні, їй роз'яснили, що дійсно такий транспортний засіб є в наявності за ціною вказаною у оголошенні, вона приїхала до офісу компанії в м.Кам'янське і менеджер компанії пояснила, що вона повинна спочатку сплатити аванс (переплату) за транспортний засіб в сумі 20000,00 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, а залишок суми 105000,00 грн. у розстрочку на 3 роки під 0%, після сплати коштів з нею буде укладеного договір. Того ж дня вона сплатила 20000,00 грн. з квитанцією повернулась до офісу компанії, де їй надали договір з іншими надрукованими документами на підписання, мотивуючи, що без підписання всіх заяв неможлива передача транспортного засобу. Одразу після підписання зазначеного договору вона помітила, що у договорі вказаний інший транспортний засіб (п. 1.1. Договору), вартість якого значно вища, ніж та, на яку вона розраховувала (п. 8.2 Договору), на що менеджер повідомив, що це їх внутрішні справи, що в договорі вказується інший транспортний засіб для перекриття вартості акційного авто та пообіцяли доставити транспортний засіб вказаний в заяві на отримання транспортного засобу. Автомобіль повинен був прибути того ж дня у м.Кам'янське, однак того ж дня авто не прибуло, менеджер мотивував це тим, що кошти, сплачені нею, ще не зараховані на рахунок компанії, тому їй не можуть надати транспортний засіб, та пообіцяли доставити автомобіль через 3 дні, через три дні їй повідомили, що автомобіль треба чекати ще 10 днів або розривати договір. Вона написала заяву про розірвання договору та повернення коштів. Наразі, телефон вказаний в договорі вимкнений, зв'язку з представниками компанії немає.

Позивачка вважає, що договір слід визнати недійсним, оскільки їй представником не було роз'яснено призначення платежу 19900 грн. (10% від вартості предмета лізингу вказаного в договорі), який виявися комісією за організацію договору, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою перевіркою, розглядом та укладанням договору, вона ж вважала, що це плата вартості транспортного засобу, що передбачено договором. Тобто під час попередніх переговорів представником компанії її введено в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань та наявності транспортного засобу. Також договір містить несправедливі умови договору, оскільки сплачені кошти не повертаються, можливості розірвати договір немає, оскільки договір зовсім не передбачає можливості його розірвання з ініціативи лізингоодержувача без втрати грошових коштів, що є порушенням прав споживача.

Вважає за необхідне визнати договір фінансового лізингу № 01473 недійсним, тому що договір складений з порушенням чинного законодавства, зокрема ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки його умови є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, принципу рівності сторін договору, відповідачем ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» було введено її в оману щодо предмету і ціни договору, в договорі відсутні будь-які положення щодо відповідальності лізингодавця та продавця за невиконання умов договору в тому числі поставки самого предмету лізингу, договором не встановлено права на одержання компенсації від лізингодавця у разі розірвання або невиконання ним договору, договір не посвідчено нотаріально. Згідно уточненої позовної заяви, просить визнати договір фінансового лізингу № 01473 від 26.05.2018 року недійсним. Стягнути з ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» на її користь сплачені кошти в розмірі 20000,00 грн.

Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 08.08.2018 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін, сторонам роз'яснені їх процесуальні права та обов'язки.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відповідно до вимог ч.5 ст. 279 ПК України сторонами не заявлялося.

Позивачем копія ухвали про відкриття провадження отримана 10.08.2018 року (а.с. 43).

Відповідачу копія ухвали про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами, надіслана судом у відповідності до вимог п.1 ч.7 ст.128 ЦПК України, за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 25.08.2018 року на адресу суду повернуто поштове відправлення адресоване відповідачу ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с. 44). Відповідно п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, відповідач вважається таким, що отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами. У встановлений судом строк відповідач відзив на позов не подав, про поважність причин не подання відзиву в установлені строки судом не повідомив, тому суд, відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України, вирішує справу за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ст.247 ЦПК України, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню по наступним підставам.

Так, судом встановлено, що між сторонами склались правовідносини, що виникли в результаті укладення між ними договору фінансового лізингу.

Факт перебування сторін у договірних відносинах підтверджується договором фінансового лізингу № 01473 від 26.05.2018 року, предметом якого є транспортний засіб Ravon R 2 (а.с. 10-23).

Згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» є юридичною особою, ЄДРПОУ 41597671, місцезнаходження: 02093, м. Київ, Дарницький район вул. Бориспільська, буд. 11-а, офіс 404-3; вид діяльності: торгівля автомобілями та легковими транспортними засобами, торгівля іншими автотранспортними засобами, фінансовий лізинг. (а.с. 10-12)

Відповідно до договору № 01473 від 26.05.2018 року, на ім'я Адміністрації, ОСОБА_1 на підставі п. 3.4.1 ст. 3 Договору 01473 від 26.05.2018 року просить надати їй транспортний засіб LADA VESTRA, 2015 року, за ціною 125000грн., поставка в 26.05.2018 року в м.Кам'янське, на 3 роки під 0%, внесений аванс 20000грн. (а.с. 24) Згідно квитанції від 26.05.2018 року, на виконання умов договору позивач сплатила на рахунок ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» 20000 грн. (а.с. 26).

31.05.2018 року позивач звернулася до ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» із заявою про розірвання договору лізингу № 01473 від 26.05.2018 року. (а.с. 28)

Доказів на спростування вказаних обставин відповідачем не надано.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 806 ЦК України визначено, що договір лізингу, це домовленість сторін де одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюється продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником).

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Виходячи з аналізу вказаної норми, умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону

України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Згідно з ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація для здійснення свідомого вибору.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ст. 1, 4, 5, 7 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг» лізингова компанія належить до фінансової установи, яка в даному випадку здійснює діяльність спрямовану на залучення фінансових активів та їх адміністрування для придбання товарів у групах, тобто надає фінансові послуги, а тому потребує наявності відповідної ліцензії.

На договір фінансового лізингу розповсюджуються норми цивільного кодексу, які регулюються відносини з приводу найму (оренди), та у відповідності до ст. 799 ЦК України такий договір укладається у письмовій формі, а у випадку участі в ньому фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч.1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу ( ліцензії) може бути визнаний судом недійсним.

Разом з тим, виходячи з аналізу п.п. 1.1, 8.2, 9.6, 12.1, 12.2, 12.5, 12.6, 12.7, 12.8, 12.10, 12.11, 12.13, 12.14 договору фінансового лізингу № 01473, суд дійшов висновку, що договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, по своїй суті спрямований на захист інтересів лише лізингодавця і на звуження його відповідальності, оскільки умовами вказаного договору не передбачено відповідальність лізингодавця та продавця за невиконання умов договору, зокрема поставки самого предмету лізингу, його якості, комплектності, справності, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, монтажу тощо, хоча вибір продавця здійснював саме відповідач; не передбачено права лізингоотримувача на отримання компенсації від лізингодавця у разі розірвання або невиконання умов договору; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця; договором не встановлено графік виплат лізингових платежів, тобто невизначено загальний обсяг фінансування та його умови; не передбачено можливість для лізингоотримувача на повернення адміністративного платежу у разі невиконання договору лізингодавцем, а розмір вказаного платежу - 20000,00 грн., поза розумним сумнівом, не є співмірним з наданням послуг щодо перевірки, розгляду та підготовки документів для укладення договору.

До того ж, відповідно до ст. 18 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане в лізинг майно; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Сплата лізингових платежів в зв'язку з укладенням договору лізингу, вказаною нормою не передбачена, однак умовами укладеного між сторонами договору (п.п.1.7, 4.1), виконання лізингодавцем умов договору ставиться в залежність від сплати саме авансового платежу, що ставить лізингоотримувача явно у невигідне становище.

Викладені обставини свідчать про суттєву диспропорцію між правами та обов'язками сторін, оскільки укладений між сторонами договір фактично позбавляє лізингоодержувача можливості будь-яким чином впливати на зміну істотних умов договору, що свідчить про недійсність укладеного правочину.

Це узгоджується з правовим висновком ВСУ України, викладеним у Постановах № 6-3020цс15 від 11.05. 2016 року.

Крім того, при судовому розгляді справи, судом не встановлено наявність у відповідача ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), що суперечить вимогам законодавства.

Правова позиція ВСУ, зокрема, щодо обов'язковості отримання ліцензії лізингодавцем висловлена в Постанові ВСУ від 16.12.2015 року у справі № 6-2766цс15.

Таким чином, оскільки, укладений між сторонами договір фінансового лізингу містить явно несправедливі умови, а також приймаючи до уваги відсутність у ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» ліцензії на здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів та їх адміністрування, відсутності нотаріального посвідчення договору, суд прийшов до висновку, що договір фінансового лізингу № 01473 від 26.05.2018 року укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» слід визнати недійсним та стягнути з відповідача кошти у розмірі 20000,00 грн., сплачені позивачем в рахунок виконання умов вказаного договору.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, враховуючи, що позивачка при подачі заяви звільнена від сплати судового збору, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 704 грн. 80 коп. слід стягнути з відповідача на користь держави.

На підставі ст.ст. 93, 203, 215, 216, 220, 227, 230, 236, 570, 634, 806, 808 ЦК України, ст.ст. 1, 18, 19, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та держане регулювання ринків фінансових послуг» та керуючись 12, 81, 133, 141, 223, 247, 263- 265, 268, 280 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» про захист прав споживача шляхом визнання договору недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 01473 від 26.05.2018 року укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ».

Застосувати наслідки недійсності договору фінансового лізингу № 01473 від 26.05.2018 року та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» (02093, м. Київ, Дарницький район, вул. Бориспільська, буд. 11-А, офіс 404-3, код ЄДРПОУ 41597671, р/р № 26008455052629 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилася в с.Грушувата П'ятихатського району Дніпропетровської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрованої АДРЕСА_1), грошові кошти в розмірі 20000,00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» на користь держави судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено 12 вересня 2018 року.

Головуючий - суддя: А.А.Борцова