Постанова № 76575518, 18.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/9912/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Літвіної Н.М.

Чаку Є.В.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління національної поліції у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління національної поліції у м. Києві про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління національної поліції у м. Києві про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2018 року даний адміністративний позов - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві від 05 травня 2017 року №419 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_3 зі служби в поліції.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді дільничного офіцеру поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_3 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Наказом Головного управління Національної поліції у місті Києві від 05 травня 2017 року №418 о/с «Щодо особового складу» призначено полковника поліції ОСОБА_3, який прибув з Національної академії внутрішніх справ, дільничним офіцером поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Святошинського управління поліції з 03 травня 2017 року, закріпивши за ним спеціальний жетон з індивідуальним номером 0053402.

Згідно з наявною у справі копією довідки Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району від 02 травня 2017 року, ОСОБА_3 потрапив 02 травня 2017 року у дорожньо-транспортну пригоду. Відповідно до проведеного обстеження позивачу рекомендовано госпіталізацію, однак, позивач, за його словами, почував себе задовільно та з'явився до Святошинського управління поліції для проходження служби. Проте, цього ж дня позивач відчув себе погано, у зв'язку із чим був доставлений до Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району, де відбувалось його попереднє обстеження.

05 травня 2017 року лікар ОСОБА_4 направив позивача на стаціонарне лікування у терапевтичне відділення Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району та з 06 травня 2017 року позивач перебував на лікуванні до 19 травня 2017 року.

Згідно довідки Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району від 05 травня 2017 року, копія якої мітиться у справі, 05 травня 2017 року ОСОБА_3 звертався в приймальне відділення Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району, за наслідком чого направлений на стаціонарне лікування в терапевтичне відділення Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району.

Як зазначає позивач, під час його перебування на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району до нього з'явилась особа чоловічої статті, яка представилась працівником відділу кадрового забезпечення Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, та повідомила про неможливість призначення позивача на посаду, у зв'язку із помилкою в наказі, а для призначення на рівнозначну посаду у тому ж управлінні поліції, ОСОБА_3 необхідно подати рапорт про звільнення зі служби за власним бажанням. Прислухавшись до поради вказаної вище особи, ОСОБА_3 написав рапорт про звільнення з поліції за власним бажанням. Вказаний рапорт від 05 травня 2017 року позивач передав через працівника відділу кадрового забезпечення Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві.

За твердження позивача, 21 липня 2017 року, він дізнався, що наказом Головного управління Національної поліції у місті Києві від 05 травня 2017 року №419 о/с «Щодо особового складу» відповідно до п.7 (за власним бажанням) ч.1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» його звільнено зі служби в поліції з посади дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Святошинського управління поліції.

Не погоджуючись з таким звільненням, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

02 липня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію» №580-VIII, яким утворено Національну поліцію України - центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Статтею 3 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Частиною першою статті 48 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Згідно з приписами статті 58 цього Закону України призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.

У відповідності до статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Частиною 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Так, 05 травня 2017 року позивач подав рапорт на ім'я начальника ГУНП Києві, в якому просив звільнити його зі служби в поліції за власним бажанням. Даний рапорт було задоволено, та видано наказ від 05 травня 2017 року № 419 о/с про звільнення полковника поліції ОСОБА_3 зі служби в поліції згідно п. 7 ч.1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

Твердження позивача про те, що він писав рапорт не про звільнення зі служби в поліції, а для переміщення на іншу рівнозначну посаду не відповідають дійсності, оскільки переміщення на рівнозначну посаду це зовсім інший процес, який регулюється статтею 65 Закону. Зокрема, призначення на рівнозначну посаду не потребує проходження військо-лікарської комісії, від якої ОСОБА_3 відмовився у своєму рапорті.

Згідно ч.9 статті 65 Закону передбачено, що переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення, із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу,установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі,установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.

Вказана норма підтверджує той факт, що написання додаткових рапортів не потребується.

Крім того, зважаючи на освіту, статус, те що позивач є кандидатом юридичних наук, старший науковий співробітник, в суду є підстави вважати, що позивач не міг не усвідомлювати наслідки подання рапорту про звільнення, а також не розуміти різниці у фактичних діях та правових наслідках між звільненням з роботи та переведенням на іншу посаду.

Колегія суддів критично відноситься до твердження позивача про те, що під час його перебування на стаціонарному лікуванні до нього з'явилась особа чоловічої статті, яка представилась працівником відділу кадрового забезпечення Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, та повідомила про необхідність подати рапорт про звільнення зі служби за власним бажанням, оскільки, по-перше, воно жодним чином не підтверджено, по-друге, рапорт написано 05 травня 2017 року, а на стаціонарному лікуванні ОСОБА_3 перебував з 06 травня 2017 року відповідно до довідки, зазначеної вище. При цьому, самим ОСОБА_3 в рапорті зазначено про звільнення його зі служби в поліції за власним бажанням саме з 05 травня 2017 року, у зв'язку з чим відповідачем і було прийнято оскаржуваний наказ у той же день - 05 травня 2017 року.

В своєму позові ОСОБА_3 також стверджує, що йому не було відомо про його звільнення, та він продовжував виходити на службу аж до 21 липня 2017 року, коли йому було надано витяг з наказу про звільнення.

Дане твердження не відповідає дійсності, оскільки 31 травня 2017 року ОСОБА_3 отримав свою трудову книжку із записом про звільнення, що підтверджується його розпискою. Матеріали справи також не містять доказів того, що позивач продовжував ходити на роботу та здійснював свою службову діяльність до 21 липня 2017 року.

Між тим, судом першої інстанції при прийнятті рішення від 31 травня 2018 року, всупереч вимогам норм КАС України дані обставини не були враховані.

В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що на виконання рішення суду позивача було поновлено на роботі, однак, до виконання своїх службових обов'язків з невідомих причин він не приступив. Сам позивач до суду для надання пояснень не з'явився.

За наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

Розглянувши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в повному обсязі.

Згідно п. 2 ч. 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління національної поліції у м. Києві - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2018 року - скасувати.

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Головного управління національної поліції у м. Києві про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі - відмовити

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: Файдюк В.В.

Судді: Літвіна Н.М.

Чаку Є.В.