Постанова № 76575357, 12.09.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/2042/17

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Гомельчук С.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Кравець О.О.

суддів: Коваля М.П. , Домусчі С.Д.

за участю секретаря - Сторчак О.О.

розглянувши у режимі відео конференції апеляційну скаргу Державної установи "Північна виправна колонія (90) на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 16.04.2018р. прийнятою у складі судді Гомельчука С.В. о 09.15 год по справі № 821/2042/17 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної установи "Північна виправна колонія (90) про стягнення одноразової грошової допомоги,

В С Т А Н О В И В:

26.12.2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної установи "Північна виправна колонія (№ 90)" та просив стягнути одноразову грошову допомогу в розмірі 26689,65 грн.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 26 січня 2018 року позовні вимоги задоволенні частково: визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Північна виправна колонія (№ 90)" щодо невиплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги при звільненні.

Зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за повних 15 років вислуги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

27 лютого 2018 року судове рішення набрало законної сили.

06 квітня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою до Державної установи "Північна виправна колонія (№ 90)" та просив:

- визнати протиправними дії Державної установи "Північна виправна колонія (№ 90)" (далі - Державна установа) щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги при звільненні на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 26 січня 2018 року по справі № 821/2042/17 в розмірі 15708,04грн., замість належних 27096,15грн.;

- зобов'язати Державну установу "Північна виправна колонія (№ 90)" вжити заходів з нарахування та виплати ОСОБА_2 залишку ненарахованої та невиплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідно до рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 26 січня 2018 року по справі № 821/2042/17, в розмірі 11388,11грн.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 16.04.2018 р. заява була задоволена.

Не погоджуючись зі вказаною ухвалою, представник Державної установи "Північна виправна колонія (№ 90)" подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми процесуального та матеріального права просить її скасувати.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача конкретно визначеної суми не підлягає задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на який законодавством покладено повноваження щодо нарахування та виплати такої одноразової грошової допомоги при звільненні

11.06.2018 року ОСОБА_2 надав до суду відзив , у якому вважає, що відповідач не оскаржував рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 26 січня 2018 року, в якому зазначено конкретний розмір одноразової грошової допомоги, проте позивач при звільненні права на пенсію не мав , у нього було 15 календарних років вислуги, отже інструкція №222 не може застосовуватись при розрахунку одноразової грошової допомоги позивача .

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що рішенням Херсонського окружного суду від 26 січня 2018 року по справі № 821/2042/17, Державна установа "Північна виправна колонія (№ 90)" зобов'язана нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за повних 15 років вислуги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У мотиваційній частині рішення суду зазначений розрахунок виплати, який здійснювався згідно останнього місячного грошового забезпечення заявника за червень 2016 року, яке складало 7117,26 грн. За результатами розрахунку, судом чітко визначено суму одноразової грошової допомоги, яка має бути виплачена заявнику, а саме 27096,15 грн. (без утримання податків та зборів). Рішення Державною установою не оскаржувалось та набрало законної сили 27 лютого 2018 року.

Заявник стверджує, що виконавчий лист не подавався до виконавчих органів, оскільки з Державною установою було узгоджене добровільне виконання рішення суду.

30 березня 2018 року на картковий рахунок ОСОБА_2 Державною установою було нараховано 15708,04 грн., що підтверджується банківською випискою від 02 квітня 2018 року.

02 квітня 2018 року ОСОБА_2 було подано заяву до Державної установи, в якій він просив: надати пояснення щодо часткового виконання рішення суду; виплатити залишок невиплаченої одноразової грошової допомоги в сумі 11388,11 грн. Заявник наголошує на тому, що на день подання заяви до суду, відповіді від Державної установи не отримував.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо задоволення заяви :

Згідно вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 -4 ст.14 КАС України ,судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом .

Судами 1-ої та апеляційної інстанції було також встановлено ,що рішення Херсонського окружного суду від 26 січня 2018 року по справі № 821/2042/17 набрало законної сили та в добровільному порядку виконано частково у розмірі 15708,04 грн., але разом із виконавчим документом до примусового виконання не надавалось .

Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ст.3 КАС України ( в ред.,діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ст.13 Конвенції , кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно ст.7 КАС України ,суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. . Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно п.1 ч.1 ст.315 КАС України , за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України ,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення , а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.4 ст.243 КАС України ,судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно ч. 5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно п. 63,64 Рішення ЄСПЛ по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), рішення набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року, стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) прямо виражає обов'язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI).

Зміст зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).

Апеляційний суд не може допустити порушення конституційного та конвенційного принципу верховенства права та усунутись від з'ясування вказаних підстав ,посилаючись тільки на дискреційні повноваження відповідного державного органу ,застосовуючи позитивістський підхід та допускаючи свавілля державного органу , який нехтуючи судовим рішенням, яке набуло законної сили не вчинив встановлені законом дії , бо вказане може підірвати довіру ,яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість, у цьому відношенні навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється". (див. рішення ЄСПЛ від 26 жовтня 1984 року у справі "Де Куббер проти Бельгії",SeriesA, N 86).

Апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав для скасування чи зміни ухвали суду 1-ої інстанції , так як обрання засобу юридичного захисту є правом позивача ,на користь якого ухвалене судове рішення ,що набуло законної сили , який обираючи між процедурою примусового виконання та зверненням із заявою щодо визнання дій протиправними та зобов'язанням вчинити певні дії щодо виконання судового рішення ,обрав саме останній засіб та довів належними,достатніми ,допустимими та достовірними доказами наявність порушення з боку відповідача, пов'язаного із невиконанням судового рішення ,що набуло законної сили, у повному обсязі , так як обставина - сума одноразової грошової допомоги, яка має бути виплачена заявнику, а саме 27096,15 грн. (без утримання податків та зборів) встановлена вищевказаним судовим рішенням в порядку ч.4 ст.78 КАС України, та не доказується при розгляді цієї справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, враховуючи,що інше не встановлено законом , а судове рішення, що набрало законну силу, є обов'язковими до виконання ,у тому числі ,всіма органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, і юридичними особами на всій території України та вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні апелянтом фактичних обставин і норм процесуального права, так як судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у ухвалі суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми процесуального права, судове рішення прийнятне та підписано суддею , яка зазначена у судовому рішенні .

В порядку ч.6 ст.139 КАС України,якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись ст.8,19,22 Конституції України, ст. 13 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7,14,78,242,243,250, 308, 309, п.1 ч.1 ст.315, 316,321,322,325,328,329,370 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної установи "Північна виправна колонія (90) залишити без задоволення, ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 16.04.2018 р.- без змін .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене та підписане 17.09.2018 року

Суддя-доповідач Кравець О.О.Судді Коваль М.П. Домусчі С.Д.