Постанова № 76575292, 18.09.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2018 р.м.ОдесаСправа № 766/10357/18

Категорія: 10.4.1 Головуючий в 1 інстанції: Майдан С.І.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача-головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В.,

при секретарі - Ханділян Г.В.,

за участю ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 11 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління держпраці в Херсонській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2018 року ОСОБА_2 звернулась з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25.05.2018 року №ХС1647/498/АВ/П/ПТ/ДТ-900.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 11 червня 2018 року справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління держпраці в Херсонській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення передати на розгляд до Херсонського окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та винести нове рішення, яким залишити позовну заяву на розгляді в Херсонському міському суді Херсонської області.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Вирішуючи спірне питання суд першої інстанції виходив з того, що позивача притягнуто до відповідальності за правопорушення у сфері трудової діяльності і до нього були застосовані санкції, на підставі Кодексу законів про працю України, а не в порядку провадження у справі про адміністративні правопорушення. Правопорушення у сфері трудової діяльності не є адміністративним правопорушенням, а відповідальність за Кодексом законів про працю України не є адміністративним стягненням. Відтак, враховуючи, що спір фізичної особи із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності предметно не підсудний місцевому загальному суду як адміністративному суду, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи за підсудністю, тобто до Херсонського окружного адміністративного суду.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інших порядок судового провадження

Відповідно до частини 1 статті 20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;

2) адміністративні справи, пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо:

оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій;

уточнення списку виборців;

оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, інформаційних агентств, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації та інформаційних агентств, що порушують законодавство про вибори та референдум;

оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб;

3) адміністративні справи, пов'язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо:

примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства;

примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України;

затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України;

продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України;

затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні;

затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті.

Тобто, законодавцем чітко визначено предметну підсудність адміністративних справ місцевим загальним судам.

Згідно частини 2 статті 20 КАС України окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.

З матеріалів адміністративного позову вбачається, що позивач просив скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Державної служби України з питань праці від 25.05.2018 року №ХС1647/498/АВ/П/ПТ/ДТ-900.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року (справа №7-рп/2001) щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) зазначено, що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну.

При цьому аналізуючи закони України, які встановлюють відповідальність юридичних осіб за правопорушення у сфері валютних, податкових та інших правовідносин, Конституційний суд виходив як із конституційних положень щодо порядку визначення видів правопорушень та відповідності за їх вчинення, так і з характеру передбаченої цими законами відповідальності .

Зокрема, проаналізувавши норми Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контрою» та податкових законів. Конституційний суд України дійшов висновку , що за змістом цих норм предметом їх регулювання є відносини не цивільно-правового, а публічно правового характеру, передбачена ним відповідальність також є публічно-правовою.

В постанові про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Державної служби України з питань праці від 25.05.2018 року №ХС1647/498/АВ/П/ПТ/ДТ-900 зазначено, що на ФОП ОСОБА_2 накладено штраф на підставі частини 2 статті 265 Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП Ураїни).

Згідно частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За змістом цієї норми предметом її регулювання є відносини публічно- правового характеру, а передбачена ним відповідальність є публічно-правовою, яку слід кваліфікувати як адміністративно-господарську санкцію у розумінні приписів статі 238 Господарського кодексу України.

Саме з цих міркувань і на цих підставах суд визначає, що положення статті 265 Кодексу законів про працю України, згідно яких встановлені санкції стосовно юридичних та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю охоплюються адміністративно-господарською санкцією, а відтак ця справа підсудна окружному суду.

За таких обставин, вказані висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки зроблені з належним дослідженням фактичних обставин та системного аналізу норм процесуального та матеріального права відносно правових підстав для передачі справи за підсудністю.

Доводи апеляційної скарги з того приводу, що суд першої інстанції не визначив вид адміністративної відповідальності так як за змістом статті 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984, № 8073-X закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо. А положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу, колегія суддів зазначає, що судом правильно по суті наданий правовий аналіз відповідного виду юридичної відповідальності з посиланням на те, що санкція, яка застосована ГУ Держпраці у Херсонській області відносно ФОП ОСОБА_2 не є видом адміністративної відповідальності у розумінні Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Окрім цього, суд відхиляє доводи апелянта щодо неправильного застосування до спірних правовідносин рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» 15 травня 2008 року, заява N 7460/03, за яким на думку апелянта, такий вид штрафних санкцій відноситься до кримінальної відповідальності, оскільки у вказаному рішенні Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що митні правопорушення, які розглядаються, мають ознаки, притаманні "кримінальному обвинуваченню" у значенні статті 6 Конвенції ( див. п.21 вказаного рішення). Тобто суд вирішував питання щодо застосовності гарантій, передбачених статтею 6 Європейської конвенції з прав людини до спірних правовідносин.

Застосування наведеного критерію в межах вимог апеляційної скарги, на переконання суду, можливе під час розгляду справи по суті

З приводу доводів апелянта, що штраф - як грошова (фінансова) санкція застосовується в кримінальній, адміністративній та цивільній відповідальності, правовий висновок з цього питання наведений у мотивувальній частині постанови суду.

Посилання апелянта на припис статі 41 КУпАП суд апеляційної інстанції також відхиляє, з огляду на те, що не зважаючи , що таке посилання міститься у протоколі про адміністративне правопорушення №ХС 1647/498/АВ/П/ПТ, у оспорюваній постанові такі посилання відсутні, натомість є пряме посилання на диспозицію статі 236 КЗпП України.

Разом з тим, згідно статті 221 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою - четвертою та сьомою статті 41 цього Кодексу розглядають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.

Проте, як вбачається із оспорюваної постанови юридична відповідальність відносно ФОП ОСОБА_2 застосована органом публічної влади.

Отже, у розглядуваній ситуації наявність посилання у протоколі про адміністративне правопорушення на приписи статі 41 КУпАП не змінює кваліфікацію юридичної відповідальності як адміністративно-господарської санкції.

Доводи апелянта , що зміни внесені до статі 265 КЗпП України, якими внесено зміни в статтю 41 КУпАП , якою з диспозиції статі 41 КУпАП вилучено частину дій що підпадають під кваліфікацію цієї статі і додано нові визначення адміністративних правопорушень, змінено санкції за вчинення правопорушення щодо допуску до роботи без укладення трудового договору та встановлено інші санкції з одночасним посиланням на правову позицію Конституційного суду України від 3 жовтня 1997 року №4-зп, суд апеляційної санкції також відхиляє, оскільки апелянт сам вказав, що цими змінами у законодавстві визначено порядок провадження по справах за цими правопорушеннями.

Оскільки при винесенні ухвали судом першої інстанції не порушено норми процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення , а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 11 червня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає за виключенням випадків, передбачених абзацами «а»-«г» частини 5 статі 328 КАС України.

Дата складення у повному обсязі і підписання рішення суду - 19 вересня 2018 року.

Головуючий суддя Шляхтицький О.І.Судді Потапчук В.О. Семенюк Г.В.