Постанова № 76574773, 19.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Коробенко С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року Справа № 760/19615/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Сорочка Є.О.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідачів Москалюк Ю.О., Свириденко А.П.,

Філіпової Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_6 та Міністерства оборони України на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27 червня 2018 року у справі

за позовом ОСОБА_6

до Міністерства оборони України,

Черкаського обласного військового комісаріату,

Адміністрації Державної прикордонної служби України

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_6 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач-1), Черкаського обласного військового комісаріату (далі - відповідач-2), Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - відповідач-3) про:

- визнання неправомірними дій відповідачів щодо відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням II групи інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до постанови КМУ від 25.12.2013 р. № 975 та ст.ст. 16-16.3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов'язання відповідачів призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням II групи інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до постанови КМУ від 25.12.2013 р. № 975 та ст.ст. 16-16.3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності;

- стягнення з відповідачів солідарно на користь позивача одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІI групи інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до постанови КМУ від 25.12.2013 р. № 975 та ст.ст. 16-16.3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності в сумі 290 000,00 грн.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 27 червня 2018 року адміністративний позов було задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду по суті заяви позивача про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови КМУ від 25.12.2013 р. № 975;

- зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення за результатами розгляду питання про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови КМУ від 25.12.2013 р. № 975, з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач та відповідач - Міністерство оборони України подали апеляційні скарги.

Позивач у своїй апеляції просить змінити рішення суду, зобов'язавши Міністерство оборони України призначити та виплатити йому спірну допомогу відповідно до Закону № 2011-ХІІ та постанови КМУ № 975 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, що становить 290 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог позивач посилається на те, що саме такий спосіб захисту його прав буде ефективним та вважає, що судом першої інстанції помилково не було цього враховано та не захищено його права у повній мірі, чим порушено норми матеріального і процесуального права.

Відповідач у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову, посилаючись на те, що вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності належить до його дискреційних повноважень, а не суду. Також апелянт наполягає на відсутності в нього обов'язку здійснювати призначення позивачу спірної допомоги та посилається на відсутність всіх необхідних документів для призначення спірної допомоги, зокрема підтверджуючих причини та умови отримання поранення.

З цих та інших підстав відповідач вважає, що постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Також відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить залишити її без задоволення, наполягаючи на безпідставності доводів апелянта та відсутності в нього взагалі права на отримання спірної допомоги та відсутності обов'язку Міноборони її призначати і виплачувати.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши у перах доводів апелянтів відповідно до ст. 308 КАС України повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 1986 по 1988 рік позивач проходив військову службу у складі військової частини 2033 у складі прикордонний військ КДБ СРСР.

Також, відповідно до довідки Шполянського РВК Міністерства оборони України від 27.01.2017 р. № 200 у період з 03.05.1986 р. по 21.05.1988 р. позивач проходив строкову військову службу у Збройних Силах СРСР та з 09.12.1986 р. по 17.05.1988 р. брав участь в бойових діях.

Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААА № 535558 від 22.12.2016 р. позивачу вперше за наслідками огляду встановлено ІІ групу інвалідності з 04.11.2016 р., причина інвалідності - захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

У витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол від 24.10.2016 р. № 4455) захворювання колишнього позивача, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.

Позивач звернувся до відповідачів з приводу виплати йому одноразової грошової допомоги.

Заява позивача по суті залишилася не вирішеною, подані ним документи були повернуті Міністерством оборони України на доопрацювання.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідачів щодо відмови в нарахуванні та виплаті йому спірної допомоги, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до законодавства, чинного на час встановлення інвалідності ІІ групи саме внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, на підставі ст. 16 Закону № 2011-ХІІ та постанови КМУ № 975, а також з того, що на теперішній час заява позивача про призначення йому вказаної допомоги по суті не вирішена та жодного рішення Міністерством оборони України, за результатами її розгляду не прийнято.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ), постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок № 975), Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 «Про затвердження Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що він поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Згідно з пп. 4 п. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Підпунктом «б» частини 1 статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ у відповідній редакції, чинній на момент встановлення інвалідності, передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІ групи.

Відповідно до п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з п. 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

У п. 11 Порядку № 975 визначено, що вiйськовослужбовець, вiйськовозобов'язаний та резервiст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разi настання iнвалiдностi чи втрати працездатностi без встановлення йому iнвалiдностi, подає уповноваженому органу такi документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням iнвалiдностi чи часткової втрати працездатностi без встановлення iнвалiдностi; довiдку медико-соцiальної експертної комiсiї про встановлення групи iнвалiдностi або вiдсотка втрати працездатностi iз зазначенням причинного зв'язку iнвалiдностi чи втрати працездатностi.

До заяви додаються копiї: постанови вiдповiдної вiйськово-лiкарської комiсiї щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузiї, травми або калiцтва), захворювання; документа, що свiдчить про причини та обставини поранення (контузiї, травми або калiцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане iз вчиненням особою кримiнального чи адмiнiстративного правопорушення або не є наслiдком вчинення нею дiй у станi алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'янiння, або навмисного спричинення собi тiлесного ушкодження; сторiнок паспорта з даними про прiзвище, iм'я та по батьковi i мiсце реєстрацiї; документа, що засвiдчує реєстрацiю фiзичної особи у Державному реєстрi фiзичних осiб - платникiв податкiв, виданого органом доходiв i зборiв (для фiзичної особи, яка через свої релiгiйнi переконання вiдмовляється вiд прийняття реєстрацiйного номера облiкової картки платника податкiв, офiцiйно повiдомила про це вiдповiдний орган доходiв i зборiв та має вiдмiтку в паспортi громадянина України, - копiю сторiнки паспорта з такою вiдмiткою).

Згідно з п. 12 Постанови № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Абзацом 9 пункту 1 Порядку № 393 передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Таким чином, з викладених правових норм вбачається, що в питаннях соціального захисту військовослужбовці прикордонних військ колишнього СРСР прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.

При цьому, право особи на отримання одноразової грошової допомоги по інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, виникає з дня встановлення інвалідності, що визначається датою, вказаною в довідці МСЕК, і обов'язок щодо забезпечення його реалізації шляхом прийняття відповідного рішення покладено на Міністерство оборони України.

Водночас, порядок отримання особою зазначеної допомоги та її розмір регламентуються законодавством, чинним на момент виникнення в неї такого права.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 21.06.2018 р. у справі № 816/958/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, він є обов'язковим для врахуванням апеляційним судом при вирішенні даної справи.

Виходячи з цього, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач набув право на вирішення питання про призначення йому одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності у відповідності до вимог Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975, однак відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо розгляду заяви та документів позивача і прийняття за результатами такого розгляду відповідного рішення.

При цьому, доводи апелянта-позивача щодо обрання судом першої інстанції недостатнього способу захисту його прав, щодо необхідності зобов'язати відповідача призначити та виплатити йому спірну допомогу з визначенням її суми, на етапі виниклих правовідносин є необґрунтованими, оскільки здійснення таких дій належить до дискреційних повноважень Міністерства оборони України, які на теперішній час ним реалізовані не були, а тому судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано відмовлено позивачу у задоволенні таких позовних вимог і жодних правових підстав, передбачених ст. 317 КАС України, для зміни рішення суду, як про таке просить апелянт, судова колегія не вбачає.

Водночас, доводи апелянта-відповідача про те, що вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності належить до його дискреційних повноважень, а не суду, також є безпідставними, оскільки фактично ним було порушено право позивача на вирішення питання щодо призначення спірної допомоги та не прийнято рішення за результатами його розгляду у порядку, встановленому законодавством, а вжито заходів, які взагалі нормативно не передбачені.

При цьому, апеляційний суд також враховує практику Європейського Суду з прав людини, закріплену в рішенні від 20.10.2011 р. у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.

Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Доводи апелянта про те, що позивач проходив службу у спеціальних військах КБД СРСР, а тому, на його думку, обов'язок зі здійснення виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності покладено на Адміністрацію ДПС, а не на Міноборони, апеляційний суд до уваги не приймає як такі, що ґрунтуються на нормах законодавства, а засновані на припущеннях апелянта та суперечать Порядку № 393 і Постанові № 975.

Посилання апелянта на те, що позивачем не надано копій документів, підтверджуючих причини і обставини поранення, колегія суддів вважає не обґрунтованими, оскільки правовою підставою для призначення особі одноразової грошової допомоги в порядку ст.ст. 16, 16-2 Закону № 2011-ХІІ та Порядком № 975 є відповідна довідка МСЕК, а також протокол засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, апеляційні скарги ОСОБА_6 та Міністерства оборони України підлягають залишенню без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27 червня 2018 року - без змін.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_6 та Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27 червня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України, виготовлено 19 вересня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: