Постанова № 76574374, 19.09.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року справа №431/3796/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г., при секретарі судового засідання Борисові А.А., за участю представника позивача Войтенко І.А., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Старобільського районного суду Луганської області від 17 жовтня 2017 року у справі № 431/3796/17 ( повний текст складено 23.10.2017 року у м. Старобільськ, суддя Березка О.М.) за позовом ОСОБА_2 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними та незаконними дій та рішень суб'єкта владних повноважень, їх скасування та зобов'язання вчинити певні дії та прийняти відповідні рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач 21.08.2017 року звернувся до суду з даним позовом Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, в якому просив суд:

визнати дії відповідача та рішення від 11.08.2017 року № 5104/03 щодо відмови в задоволенні заяви від 04.08.2017 року про призначення пенсії за вислугу років (забезпечення належним пенсійним забезпеченням) йому, як діючому прокурору - начальнику Біловодського відділу Старобільської місцевої прокуратури Луганської області незаконними та протиправними та такими, що грубо порушують "статус прокурора" (п.п. 17, 19 ч. 1, ч. 2 ст. 15), гарантії незалежності прокурора (п. 5 ч. 1, ч. 5 ст. 16), пенсійне забезпечення працівників прокуратури (п. 7 ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 6, п. 6, ч. 6, ч. 8, ч. 13, ч. 15 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII, який став чинним з 15.07.2015 року) та ст. 56 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року № 1789-XII, який діяв та був чинним до 15.07.2015 року і скасувати їх;

зобов'язати Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області визнати і зарахувати до стажу роботи (вислугу років), що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року період навчання на посаді курсанта в Луганському інституті внутрішніх справ МВС України з 30.07.1994 року по 21.04.1998 року, включно, як військову службу (3 роки 8 місяців 22 дні) та роботу (службу) в органах прокуратури Луганської області: стажистом, помічником прокурора району, старшим помічником прокурора району, старшим прокурором району, старшим прокурором відділу прокуратури Луганської області, заступником прокурора району, прокурором місцевої прокуратури, начальником відділу місцевої прокуратури - з 22.04.1998 року по 04.08.2017 року, включно (19 років 3 місяці 13 днів), що в загальному розмірі складає 23 роки 5 днів;

зобов'язати відповідача забезпечити: "статус прокурора" (п.п. 17, 19, ч. 1, ч. 2 ст. 15), "гарантії незалежності прокурора" (п. 5 ч. 1, ч. 5 ст. 16), "пенсійне забезпечення працівників прокуратури" (п. 7, ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 6, п. 6 ч. 6, ч. 8, ч. 13, ч. 15 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року, що діє і є чинним з 15.07.2015 року), ст. 56 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року, що був чинним до 15.07.2015 року щодо належного пенсійного забезпечення та прийняти рішення про призначення і нарахування в розмірі 60% від середньомісячного заробітку (чинного), до якого включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а до 01.01.2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії - пенсію за вислугою років, згідно ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року, ст. 56 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.91 року, що був чинний до 15.07.2015 року, з дня звернення, тобто з 04.08.2017 року (т.1 а.с. 2-24).

Постановою Старобільського районного суду Луганської області від 17 жовтня 2017 року у справі № 431/3796/17 адміністративний позов задоволено.

Визнано дії Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (суб'єкта владних повноважень відповідача) та рішення від 11.08.2017 за № 5104/03 щодо відмови в задоволенні заяви від 04.08.2017 про призначення пенсії за вислугу років (забезпечення належним пенсійним забезпеченням) діючому прокурору начальнику Біловодського відділу Старобільської місцевої прокуратури Луганської області ОСОБА_2, 1975 року народження незаконними та протиправними, та такими, що грубо порушують "статус прокурора" (п. п. 17, 19, ч. 1 , ч. 2 ст. 15), гарантії незалежності прокурора (п. 5, ч. 1, ч. 5 ст. 16), пенсійне забезпечення працівників прокуратури (п. 7, ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 6, п. 6, ч. 6, ч. 8, ч. 13, ч. 15 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII, який став чинним з 15.07.2015) та ст. 56 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, який діяв та був чинним до 15.07.2015 і скасовано їх.

Зобов'язано Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (суб'єкта владних повноважень відповідача) визначити і зарахувати ОСОБА_2, 1975 року народження до його стажу роботи (вислугу років), що дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII, який став чинним з 15.07.2015, період навчання на посаді курсанта в Луганському інституті внутрішніх справ МВС України з 30.07.1994 по 21.04.1998, включно, як військову службу (3 роки, 8 місяців, 22 дні) та роботу (службу) в органах прокуратури Луганської області: стажистом, помічником прокурора району, старшим прокурором району, старшим прокурором відділу прокуратури Луганської області, заступником прокурора району, прокурором місцевої прокуратури, начальником відділу місцевої прокуратури з 22.04.1998 по 04.08.2017, включно (19 років 3 місяці 13 днів), що в загальному вимірі вислуга років (стаж) складає 23 роки 5 днів.

Зобов'язано Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (суб'єкта владних повноважень відповідача) забезпечити: "статус прокурора" (п.п. 17, 19, ч. 1 ч. 2 ст. 15), "гарантії незалежності прокурора" (п. 5, ч. 1 , ч. 5 ст. 16 ), "пенсійне забезпечення працівників прокуратури" (п. 7, ч. 1, ч. 2 ч. 3, ч. 4, ч. 6, п. 6 ч. 6, ч. 8, ч. 13, ч. 15) ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII, який став чинним з 15.07.2015 та ст. 56 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, який діяв та був чинним до 15.07.2015 щодо належного пенсійного забезпечення та прийняття рішення про призначення і нарахування в розмірі 60% від середньомісячного заробітку (чинного), до якого включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії ОСОБА_2, 1975 року народження, діючому прокурору - начальнику Біловодського відділу Старобільської місцевої прокуратури Луганської області (т.1 а.с. 103-106).

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції із винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що 30.07.1994 року ОСОБА_2 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ на посаду курсанта Луганського інституту внутрішніх справ з присвоєнням йому спеціального звання рядового міліції та зарахований на перший курс зазначеного закладу.

Відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою КМУ № 283 від 03.05.1994 року із змінами до нього, внесеними постановами КМУ № 804 від 07.06.2006 року та № 36 від 24.01.2007 року до стажу державної служби включався час служби на посадах рядового та начальницького складу осіб, яким присвоєно встановлені законодавством спеціальні звання міліції, в органах внутрішніх справ, що входили або входять до структури Міністерства внутрішніх справ.

Однак, 15.11.2007 року набрав чинності новий Порядок щодо зарахування (включення) до стажу державної служби періодів роботи (служби) колишніх працівників і осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджений наказом від 12.10.2007 року № 270/551 Головного управління державної служби України та Міністерства праці та соціальної політики України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.11.2007 року № 1243/14510 згідно з п. 4.6 якої час навчання курсантів у навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України не включається до стажу державної служби.

Посилання позивача на ст. 18 Закону України "Про міліцію" в редакції до 11.05.2007 року апелянт вважає некоректним, оскільки частина 3 ст. 18 була виключена на підставі Закону № 1014-V від 11.05.2007 року.

Крім того, на підтвердження факту навчання у школі міліції до 11.05.2007 року позивач доказів не надав. Посилання на ухвали Вищого адміністративного суду для врахування в роботі в якості практики розгляду судами спорів, які випливають із аналогічних правовідносин, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень, не є аналогічним обставинам, які оспорюються.

Також, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII від 02.03.2015 року у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру» та інше.

За таких обставин, позивачу в призначенні пенсії відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» було відмовлено правомірно.

Позивачем надано заперечення на апеляційну скаргу у якому позивач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим (т.1 а.с.219-229).

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги з мотивів наведених у запереченні.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

ОСОБА_2 04.08.2017 року звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області з заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про прокуратуру» № 1697 як такого, що діє з 15.07.2015 року, так і ст. 56 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, який був чинним до 15.07.2015 року (т.1а.с. 64).

Рішенням від 11.08.2017 року № 5104/03 Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області відмовило позивачу в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру». В обґрунтування такого рішення пенсійний орган зазначив, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 року право у позивача на пенсію відсутнє (т.1а.с. 65-66).

При вирішенні справи колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно Законами України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII (в редакції на час звернення позивача до відповідача з заявою) визначено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

До вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою.

Право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров'я, у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв'язку із скороченням кількості прокурорів, у зв'язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії.

Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами.

Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Як вбачається з матеріалів справи, пенсійним органом не було зараховано до стажу за вислугу років періоди навчання позивача у Луганському інституті внутрішніх справ МВС України, за період з 30.07.1994 року по 21.04.1998 року, який сумарно складає 3 роки 8 місяців 22 дні.

Згідно довідки від 22.12.2016 № 41, виданої державним університетом внутрішніх справ ім. Дідоренка, ОСОБА_2 був зарахований наказом по Луганському інституту внутрішніх справ МВС України від 22.07.1994 № 28 о/с курсантом 1-го курсу з 30.07.1994 та йому було присвоєно спеціальне звання «рядовий міліції». 11.07.1998 позивач закінчив Луганський інститут внутрішніх справ МВС України та наказом ЛІВС від 11.07.1998 № 127 був відряджений для подальшого проходження служби в УМВС України в Луганській області з 12.07.1998, йому було присвоєно спеціальне звання начальницького складу «лейтенант міліції» (т.1а. с. 41, 44).

В матеріалах справи наявний диплом спеціаліста, з якого вбачається, що ОСОБА_2 у 1994 році вступив до Луганського інституту внутрішніх справ МВС України і в 1998 році закінчив повний курс названого інституту за спеціальністю «Правознавство» (т.1а.с. 59-60).

Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII ( в редакції чинній на час спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 вищевказаного закону визначено види військової служби, в саме; строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 15.12.1997 року № 1410 Про створення єдиної системи військової освіти, затверджено концепцію військової освіти в Україні та заходи щодо її реалізації та перелік вищих навчальних закладів, що входять до єдиної системи військової освіти.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.12.1997 року № 1410 Луганський інститут внутрішніх справ МВС України входить до переліку вищих навчальних закладів МВС України, що входять до єдиної системи військової освіти.

Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що час навчання ОСОБА_2 у Луганському інституті внутрішніх справ МВС України, який відноситься до вищих навчальних закладів, що входять до єдиної системи військової освіти слід вважати, відповідно до приписів частини 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовою службою.

Верховний Суд України у постанові від 12 вересня 2017 року (справа № 2а 7238/12/2670) суд сформулював таке праворозуміння: законодавство колишнього СРСР, так і законодавство України прирівнювало до проходження дійсної (строкової) військової служби період навчання у військово-навчальних закладах, а не у навчальних закладах МВС СРСР (школах міліції). Отже, до стажу роботи, що дає право на доплату та надбавку особі, яка виходить на пенсію відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, не підлягає зарахуванню час навчання курсантом у вищому навчальному закладі МВС (Вищій слідчій школі МВС СРСР) як строкова військова служба.

Вищезазначену правову позицію колегія суддів не враховує з огляду на те, що Верховний Суд України розглядав інший, чим в даній справі, предмет та підстави позову, а саме право на доплату та надбавку особі, яка виходить на пенсію відповідно до статті 50-1 Закону №1789 з урахуванням вислуги років за час навчання у Вищій слідчій школі Міністерства внутрішніх справ СРСР з 9 вересня 1985 року по 28 липня 1989 року. З огляду на це, Верховним Судом України не аналізувалась постанова Кабінету Міністрів України від 15.12.1997 року № 1410 Про створення єдиної системи військової освіти, та не надавались відповідні правові висновки.

Згідно з п. "а" ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується військова служба незалежно від місця її проходження. Будь-яких обмежень щодо зарахування часу проходження військової служби до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, передбачену законодавством для прокурорів і слідчих, зазначена норма закону не містить.

Таким чином, період навчання з 30.07.1994 року по 21.04.1998 року, сумарно 3 року 8 місяців 22 дні підлягають зарахуванню позивачеві в стаж за вислугу років.

Посилання апелянта на виключення ч. 3 ст. 18 Закону України «Про міліцію» на підставі Закону № 1014 від 11.05.2007 року, який набрав чинності 20.06.2007 року, та Методику щодо зарахування (включення) до стажу державної служби періодів роботи (служби) колишніх працівників і осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ затверджену наказом Головного управління державної служби України, Міністерства праці та соціальної політики України від 12 жовтня 2007 р. № 270/551, постановою правління Пенсійного фонду України від 12 жовтня 2007 р. № 18-10 та зареєстровану в Міністерстві юстиції України 5 листопада 2007 р. за № 1243/14510 колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки на момент навчання та закінчення Луганського інституту внутрішніх справ МВС України ч. 3 ст. 18 Закону України «Про міліцію» діяла, а Методика набрала чинності 15.11.2007 року.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у зарахуванні періоду роботи, військову службу для призначення пенсії, діяв недобросовісно та необґрунтовано, не врахував усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу, як наслідок, допустив неналежний розгляд поданої ним заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу у зарахуванні певних періодів роботи, військову службу, до стажу позивача, що дає право на призначення пенсії.

Що посилання пенсійного органу в своєму рішенні на п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VII, яким передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Колегія суддів зазначає, що твердження пенсійного органу відносно того, що на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії за вислугою років скасована норма пенсійного забезпечення за ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» є законодавчо безпідставними, оскільки на момент прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 року та дії зазначених в ньому Прикінцевих положень, чинним був Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, який з 15.07.2015 року втратив свою чинність і з цього дня вступив в дію Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII.

Отже, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 року не міг встановлювати чи вносити зміни до Закону України «Про прокуратуру», який вступив в дію з 15.07.2015 року.

За змістом пояснювальної записки до проекту Закону № 213-VIII його прийняття обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих Законів України.

Законом № 213-VIII внесені аналогічні за змістом зміни, зокрема, до статті 501 Закону № 1789-ХІІ і до статті 86 прийнятого, але нечинного на той час, Закону № 1697-VIІ щодо припинення виплати пенсії та обмеження її розміру працюючим працівникам прокуратури, визначення її розміру з 1 січня 2016 року відповідно до Закону № 1058-IV та встановлення максимального розміру пенсії.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII «у разі неприйняття до 01 червня 2015 року Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України». Буквальний аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що нею за умови неприйняття спеціального закону щодо призначення всіх пенсій, скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначалися відповідно до наведеного переліку законів. Тобто, ця норма за своїм змістом містить окремі умови призначення пенсій для визначеної категорії осіб. Оскільки до 1 червня 2015 року спеціального закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, застосуванню підлягає друга її частина щодо скасування норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до наведеного переліку. Такі обставини свідчать про намір законодавця відходу від особливих умов призначення пенсій для певної категорії осіб і переведення їх на загальні умови.

Верховний Суд України в постанові від 24 травня 2016 року у справі № 333/6710/15-а щодо аналогічних відносин висловив таку правову позицію: оскільки Закон № 213-VIIІ не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з указаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону № 2453-VI(який значиться в наведеному переліку законів). З 1 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом № 2453-VI, втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону № 1058-IV.

Аналіз положень пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII дає підстави для висновку, що ним скасовано діючі станом на 1 червня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону № 1789-ХІІ.

Закон № 1789-ХІІ частково втратив чинність з 15 липня 2015 року у зв'язку з набранням чинності Законом № 1697-VIІ, який є чинним і на сьогодні.

Статтею 86 Закону № 1697-VIІ визначено і на теперішній час регулюється питання забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури України.

Зазначений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним по даній справі.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача забезпечити: «статус прокурора», «гарантії незалежності прокурора», «пенсійне забезпечення працівників прокуратури» за ст. 56 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, що був чинним до 15.07.2015 року щодо належного пенсійного на переконання колегії суддів є безпідставним з правової точки зору, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не узгоджується з приписами КАС України, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення і нарахування пенсії колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення, поновлення пенсій громадянам.

Належним способом захисту буде визнання протиправним рішення про відмову відповідача у призначенні пенсії та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача з доданими до неї документами від 04.08.2017 року про призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 10 квітня 2018 року по справі №348/2160/15-а.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 23, 33, 139, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області - задовольнити частково.

Постанову Старобільського районного суду Луганської області від 17 жовтня 2017 року у справі № 431/3796/17 - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати дії Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо відмови в задоволенні заяви від 04.08.2017 року про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_2 незаконними та протиправними.

Визнати протиправним та скасувати рішення Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 11.08.2017 року № 5104/03.

Зобов'язати Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 04.08.2017 року про призначення пенсії відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», зарахувавши строк навчання в Луганському інституті внутрішніх справ МВС України з 30.07.1994 року по 21.04.1998 року (3 роки 8 місяців 22 дні) як військову службу; роботу (службу) в органах прокуратури Луганської області: стажистом, помічником прокурора району, старшим помічником прокурора району, старшим прокурором району, старшим прокурором відділу прокуратури Луганської області, заступником прокурора району, прокурором місцевої прокуратури, начальником відділу місцевої прокуратури з 22.04.1998 року по 04.08.2017 року, включно (19 років 3 місяці 13 днів).

В решті позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено 20 вересня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: А.А. Блохін

Судді: Т.Г. Гаврищук

М.Г. Сухарьок