Рішення № 76573116, 10.09.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

10 вересня 2018 р. справа № 2040/5441/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Біленського О.О.,

при секретарі судового засідання – Поволяєвій К.В.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦПРОМСИСТЕМА" (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 21/23, код ЄДРПОУ 38771175) до Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ 39599198) про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦПРОМСИСТЕМА" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд:

- скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 21.06.2018 р. №00000571409, №00000581409 та №00006161410 у повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в ході перевірки не було виявлено жодних фактів, що могли б свідчити про порушення вимог чинного законодавства, висновки акту є виключно міркуваннями та припущеннями інспекторів контролюючого органу, не мають жодного нормативно-правового обґрунтування або належних доказів на їх підтвердження, а тому винесені за результатами перевірки на підставі таких висновків податкові повідомлення-рішення від 21.06.2018 р. №00000571409, №00000581409 та №00006161410 є незаконними та підлягають скасуванню. Наявність первинних документів щодо господарських операцій позивача спростовує висновки акту перевірки, що є підставою для задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та їх винесення на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦПРОМСИСТЕМА" зареєстроване як юридична особа 22.07.2013 року за кодом ЄДПРОУ 38771175, перебуває на податковому обліку у Київській ОДПІ м. Харкова з 23.07.2013 року.

Також судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦПРОМСИСТЕМА" є платником податку на додану вартість з 01.11.2013 року.

З наявних матеріалів справи вбачається, що у період з 02.05.2018 року по 23.05.2018 року на підставі направлень від 27.07.2017 р., виданих ГУ ДФС у Харківській області, відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст.75, ст.77, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків за 3 квартал 2017 року, на підставі наказу ГУ ДФС у Харківській області від 13.07.2017 року №3183, фахівцями ГУ ДФС у Харківській області проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 01.01.2014 р. по 31.03.2017 р., валютного законодавства за період з 01.01.2014 р. по 31.03.2017 р., з питань єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.

За результатами перевірки було складено акт про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» №2179/20-40-14-03-07/38771175 від 31.05.2018 року (далі – акт перевірки), яким встановлені наступні порушення:

- порушення п.44.1 ст.44, п.п.14.1.36, п.п. 14.1.54, п. 14.1 ст. 14, п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, занижено фінансовий результат до оподаткування за 2016 р., що призвело до заниження податку на прибуток та завищення суми задекларованих збитків за 1 кв. 2017 р.;

- порушення п.44.1 ст.44, п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. п. 198.1-198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит з ПДВ;

- порушено вимоги п.2.8, п. 3.5 Положення №637, в наслідок чого встановлено перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касі.

Відповідно до п.86.7 ст. 86 ПКУ від 02.12.2010 р. та «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010 р., у разі незгоди платника податків з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом 5 робочих днів з дня отримання акту перевірки.

ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» не погодилося з висновками акту перевірки та скористалось своїм правом на надання заперечень.

На підставі висновків акта перевірки №2179/20-40-14-03-07/38771175 від 31.05.2018 р., Головним управлінням ДФС у Харківській області винесені податкові повідомлення - рішення від 21.06.2018 р. №00000571409, №00000581409 та №00006161410, відповідно до яких позивачу збільшено суму грошових зобов’язань з податку на прибуток, з податку на додану вартість та застосовані штрафні санкції за порушення законодавства з регулювання обігу готівки.

При цьому, встановлені перевіркою порушення виникли внаслідок господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «ЛЮССЕНТ», ТОВ «ДАЛТЕР ГРУП» та ТОВ «ТМ БЕСТ ЛАЙН» (ТОВ ЛІНХОЛЬД), що підтверджується змістом акту перевірки, відзивом і запереченнями представника відповідача.

Перевіряючи обґрунтованість висновків фахівців ГУ ДФС у Харківській області, викладених в акті перевірки, судом встановлено наступне.

З наявних матеріалів справи вбачається, що у червні 2016 р. ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» мало фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «ДАЛТЕР ГРУП» (40109880), яке є постачальником підприємства позивача. ТОВ «ДАЛТЕР ГРУП» на підставі договору поставки №12/05-2016-1 від 12.05.2016 р. поставило товар (комплектуючі вироби Модуль головного процесору МГП 3244-ПК27) на загальну суму 2368003,94 грн. (без врахування ПДВ), крім того ПДВ 473600,79 грн., що підтверджується первинними бухгалтерськими документами (рахунками, видатковими та податковими накладними, зареєстрованими в ЄРПН).

Виконання зобов’язань ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» підтверджується банківськими виписками про сплату за комплектуючі вироби. Вказаний постачальник є платником ПДВ з 01.06.2016 р. по 14.03.2018 р. та за червень 2016 р. надав до ДФС податкову декларацію з ПДВ.

Реальність здійснення вказаної господарської операції підтверджується наступними первинними бухгалтерськими документами, та регістрами бухгалтерського обліку, а саме:

- Прибутковою накладною №ПН-0000119 від 01.06.2016 р. (оприбутковано на склад підприємства).

- Карткою рахунку 202 за 2016 р. (відображено придбання комплектуючого виробу та списання його зі складу у виробництво на рахунок 23).

- Актом списання №СпТ-000078 від 19.10.2016 р. (списано зі складу на виробництво).

- Карткою рахунку 23 (списано на виробництво готової продукції для подальшого продажу ПАТ «КИЇВЕНЕРГО»).

- Попередньою калькуляцією вартості виробництва продукції №КА-0000111 від 20.10.2016 р. (підтверджується необхідність списання комплектуючих на виготовлення готової продукції – Шафи керування пожежогасінням блоку №2).

- Видатковою накладною №ПН-0000113 від 20.10.2016 р. та Договором №1009/ТЕЦ6-42-15 від 06.08.2015 р. (підтверджується подальший продаж готової продукції ПАТ «КИЇВЕНЕРГО», при виготовленні якої було вмонтовано комплектуючий виріб, придбаний у ТОВ «ДАЛТЕР ГРУП»).

З огляду на викладене, договір поставки №12/05-2016-1 від 12.05.2016 р. є реально укладеним та сторони виконали свої зобов’язання. Господарські зобов’язання за укладеним договором відповідають вимогам закону та укладені без порушень сторін. Договір, укладений між ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» та ТОВ «ДАЛТЕР ГРУП» в судових органах недійсним не визнавався та є реально укладеним.

Комплектуючі вироби, які були придбані підприємством позивача у вказаного контрагента, було реалізовано замовникам ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» у складі готового циклу робіт, тобто були використані у власній господарській діяльності, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, та регістрами бухгалтерського обліку по балансовим рахункам 70 та 361.

ТОВ «ДАЛТЕР ГРУП» на час спірних правовідносин було платником податку на додану вартість, мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, та перебувало у реєстрі платників податку на додану вартість. Тобто, у відповідності до ст. 201 Податкового кодексу України мало право у червні 2016 р. виписувати податкові накладні на адресу позивача, а ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» мало право віднести суми ПДВ за отриманими податковими накладними, зареєстрованими в ЄРПН, до складу податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» на підставі первинних документів, отриманих від ТОВ «ДАЛТЕР ГРУП», правомірно включило до складу витрат витрати на суму 2368003,94 грн., понесені на придбання комплектуючих виробів.

Також судом встановлено, що у грудні 2016 р. ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» мало фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «ЛЮССЕНТ» (40937095), яке є постачальником підприємства позивача.

ТОВ «ЛЮССЕНТ» на підставі договору поставки №20/12/16 від 20.12.2016 р. поставило товар (комплектуючі вироби - Блок головного процесора в комплекті з модулем живлення В5- МС) на загальну суму 44430,88 грн. (без врахування ПДВ), крім того ПДВ 8886,18 грн., що підтверджується первинними бухгалтерськими документами (рахунками, видатковими та податковими накладними, зареєстрованими в ЄРПН, ТТН). Виконання зобов’язань ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» підтверджується банківськими виписками про сплату за комплектуючі вироби. Вказаний постачальник є платником ПДВ з 01.12.2016 р. по 28.02.2018 р. та надав до ДФС податкову декларацію з ПДВ за 12.2016 р. Документи щодо транспортування продукції були надані перевіряючим та підтверджують реальність господарських операцій.

Реальність здійснення вказаної господарської операції підтверджується наступними первинними бухгалтерськими документами, та регістрами бухгалтерського обліку, а саме:

- Прибутковою накладною №ПН-0000797 від 30.12.2016 р. (оприбутковано на склад підприємства).

- Карткою рахунку 202 за 2016 р. (відображено придбання комплектуючого виробу та списання його зі складу у виробництво на рахунок 23).

- Актом списання №СпТ-000001 від 09.01.2017 р. (списано зі складу на виробництво).

- Карткою рахунку 23 (списано на виробництво готової продукції для подальшого продажу ДП НВКГ «Зоря-Машпроект»).

- Попередньою калькуляцією вартості виробництва продукції №КА-0000001 від 11.01.2017 р. (підтверджується необхідність списання комплектуючих на виготовлення готової продукції – Шафи керування пожежогасінням блоку №2).

- Видатковою накладною №ПН-0000001 від 11.01.2017 р. та Договором №1209 від 25.08.2016 р. (підтверджується подальший продаж готової продукції ДП НВКГ «Зоря-Машпроект», при виготовленні якої було вмонтовано комплектуючий виріб, придбаний у ТОВ «ЛЮССЕНТ»).

Договір поставки №20/12/16 від 20.12.2016 р. є реально укладеним та Сторони виконали свої зобов’язання. Господарські зобов’язання за укладеним договором відповідають вимогам закону та укладені без порушень сторін.

Договір, укладений між ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» та ТОВ «ЛЮССЕНТ» в судових органах недійсним не визнавався та є реально укладеним.

Комплектуючі вироби, які були придбані позивачем у вказаного контрагента, реалізовано замовникам ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» у складі готового циклу робіт, тобто були використані у власній господарській діяльності, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, та регістрами бухгалтерського обліку по балансовим рахункам 70 та 361.

Окрім цього, ТОВ «ЛЮССЕНТ» на час спірних правовідносин було платником податку на додану вартість, перебувало у реєстрі платників податку на додану вартість. Тобто, у відповідності до ст. 201 Податкового кодексу України мало право у грудні 2016р. виписувати податкові накладні на адресу підприємства позивача, а ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» мало право віднести суми ПДВ за отриманими податковими накладними , зареєстрованими в ЄРПН, до складу податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» на підставі первинних документів, отриманих від ТОВ «ЛЮССЕНТ», правомірно включило до складу витрат витрати на суму 44430,88 грн., понесені на придбання комплектуючих виробів.

Також судом встановлено, що у липні, серпні та жовтні 2016 р. ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» мало фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «ТМ БЕСТ ЛАЙН» (ТОВ «ЛІНХОЛЬД») (40449117), яке є постачальником підприємства позивача.

ТОВ «ЛІНХОЛЬД» на підставі договорів поставки №0407-16 від 04.07.2016 р., №0407-16/2 від 04.07.2016 р., №0408/16 від 04.08.2016 р., №1509/16 від 15.09.2016 р., №2109/16 від 21.09.2016 р., №2309/16 від 23.09.2016 р., №0310/16 від 03.10.2016 р., поставило товар (комплектуючі вироби - Юстировочний пристрій механічної фіксації із нержавіючої сталі 20/20-005) на загальну суму 5875142,30 грн. (без врахування ПДВ), крім того ПДВ 1175028,46 грн., що підтверджується первинними бухгалтерськими документами (рахунками, видатковими та податковими накладними, зареєстрованими в ЄРПН, ТТН). Виконання зобов’язань ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» підтверджується банківськими виписками про сплату за комплектуючі вироби. Вказаний постачальник є платником ПДВ та за липень-жовтень 2016 р. надавав до ДФС податкові декларації з ПДВ. Документи щодо транспортування продукції були надані до перевірки та підтверджують реальність господарських операцій.

Реальність здійснення вказаної господарської операції підтверджується наступними первинними бухгалтерськими документами, та регістрами бухгалтерського обліку, а саме:

- Прибутковою накладною №ПН-0000366 від 23.08.2016 р. (оприбутковано на склад підприємства).

- Карткою рахунку 202 за 2016 р. (відображено придбання комплектуючого виробу та списання його зі складу у виробництво на рахунок 23).

- Актом списання №СпТ-000023 від 23.08.2016 р. (списано зі складу на виробництво).

- Карткою рахунку 23 (списано на виробництво готової продукції для подальшого продажу ПАТ «КИЇВЕНЕРГО»).

- Попередньою калькуляцією вартості виробництва продукції №КА-0000069 від 25.08.2016 р. (підтверджується необхідність списання комплектуючих на виготовлення готової продукції – сповіщувач пожежний полум’я у комплекті зі з’єднувальною коробкою 20/20МІ-12-А-N (Spectrex).

- Видатковою накладною №ПН-0000038 від 25.08.2016 р. (підтверджується подальший продаж готової продукції ПАТ «КИЇВЕНЕРГО», при виготовленні якої було вмонтовано комплектуючий виріб, придбаний у ТОВ «ТМ БЕСТ ЛАЙН»).

З огляду на викладене, договори поставки є реально укладеними та сторони виконали свої зобов’язання. Господарські зобов’язання за укладеними договорами відповідають вимогам закону та укладені без порушень сторін. Договори, укладені між ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» та ТОВ «ЛІНХОЛЬД» в судових органах недійсними не визнавалися та є реально укладеними. Також їх реальність підтверджується Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2017 р. по справі №820/2047/17, яка набрала законної сили згідно до ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 р.

Комплектуючі вироби, які були придбані підприємством позивача у вказаного контрагента, реалізовано замовникам ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» у складі готового циклу робіт, тобто були використані у власній господарській діяльності, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, та регістрами бухгалтерського обліку по балансовим рахункам 70 та 361.

ТОВ «ЛІНХОЛЬД» на час спірних правовідносин було платником податку на додану вартість, перебувало у реєстрі платників податку на додану вартість. Тобто, у відповідності до ст. 201 Податкового кодексу України мало право у липні-жовтні 2016р. виписувати податкові накладні на адресу підприємства позивача, а ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» мало право віднести суми ПДВ за отриманими податковими накладними, зареєстрованими в ЄРПН, до складу податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» на підставі первинних документів, отриманих від ТОВ «ЛІНХОЛЬД» правомірно включило до складу витрат витрати на суму 5875142,30 грн., понесені на придбання ТМЦ.

Виходячи з вказаних в акті перевірки обставин, відповідач зробив наступні висновки, що з метою відстеження джерела походження товару, який в подальшому було придбано позивачем у зазначених контрагентів здійснено аналіз даних ЄДРПН та встановлено, що вони не придбавали ТМЦ за вказаною вище номенклатурою, відповідно ТОВ «СПЕЦПРОМСИСТЕМА» допущено порушення вимог податкового законодавства у зв'язку з неможливістю отримання ТМЦ по ланцюгу від ТОВ «ЛЮССЕНТ», ТОВ «ДАЛТЕР ГРУП» та ТОВ «ТМ БЕСТ ЛАЙН» (ТОВ ЛІНХОЛЬД) та відсутністю об'єктів оподаткування при придбанні ТМЦ.

З такими висновками акту перевірки суд не може погодитися, оскільки вони зроблені передчасно та на підставі припущень відповідача, а не на підставі доказів, які можуть бути використані у відповідності до чинного законодавства.

В матеріалах справи відсутні вироки судів за ст.205 та 205-1 Кримінального кодексу України, такі що набрали законної сили та якими встановлено факти фіктивності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Разом з тим, надані позивачем первинні документи в сукупності із іншими дослідженими судом доказами є достатніми доказами реального виконання господарських операцій.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, покупець не може нести відповідальність за несплату податку продавцями. Сама по собі несплата податку продавцем і його постачальниками (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування (не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару або послуги) (постанова ВСУ № 08/28 від 12.02.2008 р., постанова ВСУ № 09/05 від 13.01.2009 р., постанова ВСУ № 10/21 від 02.03.2010 р.).

Виключенням з цього правила є, якщо буде підтверджено належними доказами, що платник податків знав про те, що його контрагент є фіктивною фірмою (створений без наміру здійснення господарської діяльності) і метою укладених правочинів та здійснених господарських операцій було саме ухилення від сплати податків або отримання так званої податкової вигоди через формування податкового кредиту та валових витрат платника податку).

Таким чином, відповідач жодних доказів щодо наявності у позивача обізнаності щодо «фіктивності» його контрагентів не навів, отже не може стверджувати про наявність у позивача умислу на укладення фіктивних угод.

Верховний Суд України у постанові від 27.10.2015 р. у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15) зазначив, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій. Окрім цього, судом встановлено, що частина документів щодо транспортування продукції (ТТН) знаходиться в Головному слідчому управління Генеральної прокуратури України м. Київ, тому підприємство не мало можливості надати під час перевірки.

Посилання контролюючого органу на відсутність товарно-транспортних накладних не приймаються судом до уваги, оскільки за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про нереальність господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду від 03.09.2018 року у справі №817/1559/17.

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

«…Необхідно зазначити, що наявність або відсутність окремих документів, як і певні недоліки в їх заповненні (описка, помарка, не заповнення певного реквізиту) носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а відтак не є і підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних, зокрема інших первинних документів, випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а отже безпідставним є і посилання контролюючого органу на складення товарно-транспортних накладних з порушенням Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363» (ВАСУ від 18.05.2017 р. у справі № К/800/36463/16).

Також, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, зокрема і щодо подання звітності та декларування податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Вказане цілком узгоджується з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, а саме, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару (робіт, послуг) та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть у разі, якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань зі сплати податків, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Також, законодавство України не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, отримана контролюючим органом податкова інформація щодо контрагентів позивача не може свідчити про нереальність господарських операцій.

Щодо припущень відповідача відносно контрагентів позивача, які не подавали звітність, суд зазначає наступне.

Як зазначив ВАСУ у своїй ухвалі у справі № К/800/27236/13 від 8 лютого 2017 року, «факт ненадання контрагентом підтверджуючих здійснення господарських операцій документів свідчить про порушення податкової дисципліни саме цим суб'єктом господарювання, за що позивач, в силу положень статті 61 Конституції України, не може нести відповідальності».

Окремо суд акцентує увагу й на принципі індивідуалізації юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання контрагентами їх зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Судом встановлено, що податкові накладні, виписані за спірними господарськими операціями, відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України. Доказів протилежного до суду не надано.

Предметом правочинів між позивачем та його контрагентами є товари, роботи та послуги, котрі не обмежені в цивільному обороті, зміст прав та обов'язків сторін спірних правочинів не суперечать закону.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує наступні приписи норм чинного законодавства.

Суд зазначає, що згідно з п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а відповідно до п.п.14.1.179 п.14.1 ст.14 ПК України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Відповідно до п. 201.10 ст. 210 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 201.4 ст.201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов’язань (п.201.7 ст.201 ПК України).

Відповідно до п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 200.1 ст.200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Відповідно до п. 200.3 при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.198.4 ст.198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктами 1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Установленим обставинам належить давати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності. Зокрема, відсутність ліцензії чи іншого дозвільного документа не є безумовним доказом неправомірності вчиненої господарської операції. Однак ця обставина може вказувати на те, що відповідна особа не мала можливості та належної кваліфікації на здійснення певних дій, а отже, і на їх можливу відсутність (ОСОБА_3 адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11).

Відповідно до п.201.15 ст.201 ПК України зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

Отже, отримання податкової накладної є необхідною умовою правомірного формування податкового кредиту покупця товарів, робіт, послуг.

Судом встановлено, що первинні документи по взаємовідносинах позивача з вищезазначеними контрагентами оформлені належним чином та у відповідності до приписів чинного законодавства України, документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу положень ст.44 Податкового кодексу України, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1994 року № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичною сили.

На час укладання договорів контрагенти позивача зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

Матеріалами справи підтверджено, що товари, роботи та послуги, придбані та отримані позивачем у вищезазначених контрагентів, використані позивачем для забезпечення господарської діяльності та відображені у податковому обліку позивача.

Щодо посилань податкового органу на відсутність реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами на підставі податкової інформації про відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (робіт, послуг), суд зазначає, що чинним законодавством України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару (робіт, послуг) та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть у разі, якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань зі сплати податків, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Також, законодавство України не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, отримана контролюючим органом податкова інформація щодо контрагентів позивача не може свідчити про нереальність господарських операцій.

Наявні у справі докази не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 9 КАС України не виявлено.

Згідно з вимогами ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем не доведено факт порушення позивачем вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з вищезазначеними контрагентами.

Окремо суд зазначає, що відсутність в Єдиному державному реєстрі податкових накладних доказів, підтверджуючих придбання контрагентами позивача комплектуючих частин, жодним чином не свідчить про відсутність господарської операції. Вказане може свідчити про придбання товару у неплатника податку на додану вартість та жодним чином не впливає на правомірність формування та ведення позивачем податкового та бухгалтерського обліку.

Відносно встановленого актом перевірки факту завищення суми задекларованих збитків за 1 кв. 2017 р. у розмірі 293586,25 грн. суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що вказана сума є різницею між собівартістю реалізованої готової продукції і доходом від її реалізації за 1 кв. 2017 р. та відображена у фінансовій звітності підприємства за 1 кв. 2017 р. (Звіт про фінансові результати за формою №2).

Підприємство здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку, однак ризиком отримання можливих збитків, які відображаються у фінансовій звітності підприємства. Валові витрати підприємство розраховує відповідно П(С)БО 16 «Витрати», який не було порушено підприємством. За 1 кв. 2017 р. в податковій декларації з податку на прибуток підприємством не задекларовано вказані збитки, відповідно висновки акту перевірки не відповідають фактичним обставинам справи.

Стосовно порушення позивачем вимог п.2.8, п. 3.5 Положення №637, внаслідок чого виникло перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касі підприємства позивача на загальну суму 10097,58 грн., суд зазначає наступне.

Підприємством відповідно до наказів №40 від 31.12.2015 р. та №75 від 31.12.2016 р. встановлено ліміти залишку готівки в касі у розмірі 17,00 грн.

Перевіркою встановлено відсутність підпису одержувача (ОСОБА_4Б.) у видатковому касовому ордері від 22.07.2016 р. №87 на суму 7290,00 грн. та відсутність підпису одержувача (ОСОБА_5Ю.) у видатковому касовому ордері від 31.01.2017 р. №32 на суму 2841,58 грн., з огляду на що понадлімітна сума готівкових коштів за 22.07.2016 р. склала 7273,0 грн., за 31.01.2017 р. – 2824,58 грн.

Однак, судом було досліджено копії вищенаведених видаткових касових ордерів та встановлено наявність підписів одержувачів коштів, відповідно наведені у акту перевірки факти не відповідають фактичним обставинам справи. Доказів зворотнього відповідачем до суду не надано.

Таким чином, прийняте на підставі вказаних висновків акту перевірки податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

За викладених обставин, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 21.06.2018 року №00000571409, №00000581409 та №00006161410 у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦПРОМСИСТЕМА" документально і нормативно обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦПРОМСИСТЕМА" (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 21/23, код ЄДРПОУ 38771175) до Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ 39599198) про скасування податкових повідомлень - рішень – задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 21.06.2018 року №00000571409, №00000581409 та №00006161410 у повному обсязі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (код 39599198, вул. Пушкінська, 46, м.Харків, 61057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦПРОМСИСТЕМА" (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 21/23, код ЄДРПОУ 38771175) судовий збір у сумі 58946,20 (п’ятдесят вісім тисяч дев’ятсот сорок шість) грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 20.09.2018 року.

Суддя Біленський О.О.