Рішення № 76572138, 20.09.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

20 вересня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2579/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивача), в інтересах якого звернувся представник позивача - адвокат ОСОБА_2, до управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в Попаснянському районі), в якій позивач просить:

- визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 19.09.2017 року по 31.05.2018 року;

- зобов'язати управління Пенсійного фонду Україні в Попаснянському районі Луганської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за період з 19.09.2017 року по 31.05.2018 року в сумі 31545,97 гривень.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та пенсіонером за віком.

19.09.2017 року позивач звернувся до УПФУ в Попаснянському районі із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах. Рішенням УПФУ в Попаснянському районі було відмовлено у призначені пенсії. Після цього ОСОБА_1 дії УПФУ в Попаснянському районі Луганської області оскаржував у суді та рішенням Попаснянського районного суду Луганської області від 13 грудня 2017 року, дії УПФУ в Попаснянському районі Луганської області, щодо відмові йому у призначені пенсії за віком на пільгових умовах, були визнані неправомірними, та відповідач був зобов'язаний призначити ОСОБА_1 пенсію починаючи з 19.09.2017 року. Але у зв'язку з тим, що розгляд справи продовжувався тривалий час, рішення суду набрало законної сили тільки 24.04.2018 року.

На підставі цього рішення суду відповідачем у травні 2018 року позивачу була призначена пенсія, виплата якої була почата у червні 2018 року. Але коли у червні 2018 року ОСОБА_1 була виплачена пенсія, з'ясувалося, що пенсія йому була виплачена тільки за червень 2018 року. Щодо пенсії за період з 19 вересня 2017 року по 31.05.2018 року, яку він не отримав своєчасно з вини УПІФУ в Попаснянському районі, то вона йому виплачена не була. Також ніхто йому не повідомив на підставі чого, пенсія за період з 19.09.2017 року по 31.05.2018 року йому не була виплачена. У зв'язку з цим ОСОБА_1 05.07.2018 року звертався зі заявою до УПФУ в Попаснянському районі Луганської області, щоб йому повідомили про причини невиплати пенсії за період з 19.09.2017 року по 31.05.2018 року та щоб негайно виплатили цю пенсію. Так як відповідач не надав ОСОБА_1 відповідь у встановлений законом строк, він знову у липні 2018 року звертався до працівників УПФУ в Попаснянському районі та йому повідомили, що питання щодо виплати йому пенсії за період з 19.09.2017 року по 31.05.2018 року вирішується. Тільки 02.08.2018 року ОСОБА_1 отримав відповідь, в якій вказано, що постанова Попаснянського районного суду Луганської області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії відповідачем виконана у повному обсязі, та йому призначена пенсії за віком з 19.09.2017 року у сумі 3782,48 гривен. Також у відповіді було вказано, що пенсія за період з 19.09.2017 року по 31.05.2018 року йому була нарахована у сумі 31545,97 гривень на додаткову відомість серпня 2018 року та повідомили, що заборгованість буде виплачена у серпні 2018 року, у день виплати йому пенсії 16 серпня 2018 року. Але коли у серпні 2018 року ОСОБА_1 отримав пенсію, то з'ясувалося, що йому знову була виплачена пенсія тільки за серпень 2018 року. Щодо пенсії за період з 19.09.2017 року по 31.05.2018 року, то ця пенсія йому знову виплачена не була. Коли ж ОСОБА_1 за телефоном звернувся до УПФУ в Попаснянському районі, чому не виплачена пенсія за період з 19.09.2017 року по 31.05.2018 року, то йому повідомили, що прийнято рішення не виплачувати йому цю пенсію. При цьому на адрес ОСОБА_1 надійшов лист від відповідача, як додаткова відповідь на його звернення, у якої вказано, що нарахування пенсії на додаткову відомість, буде виплачена після затвердження окремого порядку визначеного Кабінетом Міністрів України.

Позивач вважає дії відповідача в частині невиплати пенсії за період з 19.09.2017 року по 31.05.2018 року протиправними та такими, що порушують його права, у зв'язку з чим звернуся до суду з позовом.

Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог, про що подав відзив на адміністративний позов (арк. спр. 31), в якому зазначив таке.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Попаснянському районі з 19.09.2017 року. Розмір призначеної йому пенсії становить 3782,49 грн.

Вперше пенсія йому була нарахована на основну відомість червня 2018 року та виплачується щомісяця до вересня 2018 року . Дата виплати «16» число.

Виплату пенсії гр. ОСОБА_1 здійснено з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365», а саме п. 15 , у якому зазначено: «Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає ( відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».

На теперішній час порядок виплати пенсій, які не виплачені за минулий період, Кабінетом Міністрів України не затверджено, тому, не виплачена гр. ОСОБА_1 пенсія за минулі періоди, в сумі 31545,97 грн. обліковується в управлінні Пенсійного фонду України та буде сплачена на умовах окремого порядку, після визначення його Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, управління діяло на підставі закону та інших нормативних актів, в межах повноважень і в спосіб передбачений законодавством України.

Просить в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Позивач та його представник в судове засідання не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином (арк. спр. 28).

Відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки сторони про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

По справі вчинені такі процесуальні дії:

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 03.09.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду на 20 вересня 2018 року, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (арк. спр. 1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

Судом установлено, що рішенням Попаснянського районного суду Луганської області від 13 грудня 2017 року у справі № 423/2904/17 позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного Фонду України в Попаснянському районі про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно ст.13 п. «а» Закону України «Про пенсійне забезпечення» та скасувати відповідне рішення Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області від 28.09.2017 року. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області зарахувати до пільгового стажу, періоди роботи ОСОБА_1, який дає йому право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно ст.13 п. «а» Закону України «Про пенсійне забезпечення», а саме: з 16.05.1983 року по 17.05.1983 року в Первомайському шахтобудівному управлінні виробничого об'єднання «Первомайськвугілля» електрослюсарем підземним, з 12.08.1985 року по 11.09.1989 року на шахті «ім..Менжинського» виробничого об'єднання «Первомайськвугілля» електрослюсарем підземним, період навчання в професійно-технічному училище №74 з 01.09.1982 року по 30.04.1983 року, період військової служби з 21.05.1983 року по 27.06.1985 року та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах на підставі ст. 13 п. «а» Закону України «Про пенсійне забезпечення» починаючи з 19.09.2017р. (арк. спр.17-20)

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 12.08.2015 № 7505 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач перемістився за адресою: АДРЕСА_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1 (арк. спр. 10).

19.09.2017 позивач звернувся до УПФУ в Попаснянському районі із заявою про взяття на облік (арк. спр. 37).

Відповідачем винесено розпорядження №1296 від 19.09.2017 про призначення пенсії, розмір якої становить 3782,49 грн. (арк. спр. 35-36).

Відповідно до витягу протоколу №64 від 17.10.2017 комісією з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» вирішено призначити пенсію ОСОБА_1 (арк. спр. 36 зворт. бік)

Відповідно довідки УПФУ в Попаснянському районі від 20.09.2018 № 11649/03-01 ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує пенсію в управлінні за віком , сп.1, з 19.09.2017 по теперішній час у сумі 3782,49 грн. Пенсію вперше отримав в червні 2018 року. Доплата за період з 19.09.2017 року по 31.05.2018 року в розмірі 31545,97 грн. нарахована на додаткову відомість вересня 2018 року, станом на 20.09.2018 не виплачена. (арк. спр. 73)

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо невиплати заборгованості по пенсії за період з 19.09.2017 року по 31.05.2018 року.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати заборгованості з виплати пенсії за минулі періоди, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

До даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплені основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Враховуючи те, що припинення виплати пенсії позивачу сталося внаслідок бойових дій на території Луганської області, тобто не з вини пенсіонера, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на виплату йому пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

Враховуючи, що право на виплату пенсії позивач набув з 19.09.2017, проте, станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не надано доказів здійснення виплати заборгованості з пенсії, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив в даному випадку протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в п. 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації, держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії з 19.09.2017 року по 31.05.2018 року.

Разом з цим, враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених права позивача, вважає за необхідне зобов'язати УПФУ в Попаснянському районі виплатити заборгованість по невиплаченій пенсії за період з 19.09.2017 року по 31.05.2018 року.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що виплата заборгованості позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, при цьому керується підзаконним нормативно-правовим актом - постановою Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365".

Суд вважає таку підставу неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлені законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин щодо виплати пенсії пенсіонерам слід застосовувати норми Закону №1058-IV, які мають вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу за період з 19.09.2017 року по 31.05.2018 року, таким чином вказана заборгованість пенсії позивачу повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Як вже вище вказано, судом встановлено, що позивачеві припинена з 01.01.2017 року виплата пенсії без прийняття будь-якого рішення та за відсутності підстав, визначених законами. Відповідно, судом встановлено, що відповідачем у даному випадку допущена протиправна бездіяльність.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача як прийняття рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати його вчинити певні дії.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи судом встановлено, що Позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 704,80 грн (арк. спр. 3).

Таким чином, на користь Позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (93300, Луганська обл., Попаснянський район, місто Попасна, вулиця Шкільна, будинок 2) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 19.09.2017 року по 31.05.2018 року.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (ідентифікаційний код 21792608, місцезнаходження: 93300, Луганська область, Попаснянський район, місто Попасна, вулиця Шкільна, будинок 2 ) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1) заборгованість з виплати пенсії за період з 19.09.2017 року по 31.05.2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (ідентифікаційний код 21792608, місцезнаходження: 93300, Луганська область, Попаснянський район, місто Попасна, вулиця Шкільна, будинок 2 ) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.)

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця