Постанова № 76571717, 17.09.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/17421/17

Провадження № 22-ц/772/1871/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гопкін П. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2018 рокуСправа № 127/17421/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області

у складі колегії суддів:

Головуючого (суддя-доповідач): Оніщука В.В.,

Суддів: Денишенко Т.О., Шемети Т.М.,

учасники справи:

позивач: Акціонерне товариство «СБЕРБАНК»

відповідач: ОСОБА_3

розглянув у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» на рішення Літинського районного суду Вінницького області від 03 липня 2018 року, постановлене у складі судді Гопкіна П.В., в приміщення Літинського районного суду Вінницької області,

встановив:

В серпні 2017 року Акціонерне товариство «СБЕРБАНК» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 17.12.2015 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 5037-ФО/2015/71 відповідно до якого останній отримав кредитні кошти у сумі 59786 грн. 54 коп. зі сплатою відсотків в розмірі 37 % річних. За умовами зазначеного договору позичальник зобов'язувався використовувати кредит за цільовим призначенням, своєчасно повернути кредит та виплачувати банку проценти за користування кредитом згідно графіку погашення заборгованості, виконувати інші умови договору. Проте взяті на себе зобов'язання відповідач не виконує, внаслідок чого станом на 20.03.2017 року утворилась заборгованість у сумі 93 356,48 грн. На підставі вказаного, позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 157933,54 грн. з яких: -заборгованість за кредитом 57914,02 грн; процентів за користування кредитом, 32128,75 грн.; пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом - 51450,50 грн.; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом 16080,27 грн.; штраф за факт прострочення сплати основної суми кредиту - 360 грн. (а.с. 96-72 том 1).

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 03 липня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Сбербанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 57 914,02 грн.; заборгованість по відсотках за користування кредитом 32128,75 грн., штраф за прострочення сплати основної суми кредиту 360 грн. та 1356,02 грн. у відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, Акціонерне товариство «СБЕРБАНК» подало апеляційну скаргу, мотивовану тим, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача одночасно пені за прострочення зобов'язання по сплаті процентів та штрафу за факт прострочення виконання зобов'язання по сплаті основної суми кредиту є подвійною відповідальністю за одне і те саме порушення, є такими, що протирічать нормам матеріального права та не відповідають обставинам справи, тому позивач просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом у розмірі 16080,27 грн. і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення прозову, при цьому зроблено посилання на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

21 серпня 2018 року до Апеляційного суду Вінницької області надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач вважає доводи апеляційної скарги є безпідставними та зазначає, що нараховані відсотки, природа їх виникнення, пропорційно залежать від суми кредиту і складають загальну суму. Прострочення виконання основного боргу ототожнюється зі сплатою відсотків, а тому є одним видом порушення, у зв'язку з цим відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Апеляційна скарга на підставі ст.369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з таких міркувань.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам вищевказаного закону.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 17 грудня 2015 року між сторонами було укладено кредитним договір № 50837-ФО/2015/17 від 17.12.2015 року за умовами якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 59786,54 грн. під 37 % річних (а.с.6-9 том 1).

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, у зв'язку з чим утворилась кредитна заборгованість.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За змістом статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності.

Поряд з цим, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Матеріали справи містять копію кредитного договору, який підписаний відповідачем, тобто відповідач погодився з умовами надання кредиту, що свідчить про існування кредитних правовідносин між сторонами, яке підтверджено належними та допустимими доказами не спростованими відповідачем. Отже ОСОБА_3 підписавши кредитний договір погодився з умовами надання кредиту, отримав кредитні кошти та знав, розумів і усвідомлював наслідки порушення умов цього договору.

Поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що згідно із п. 10.1 кредитного договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором, окрім зобов'язань зазначених у п. 10.2 цього Договору, позичальник зобов'язаний сплачувати у відповідності до чинного законодавства пеню у розмірі 0,2 відсотка від простроченої суми за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Пунктом 10.2 договору визначено, що позичальник зобов'язаний сплачувати такі санкції (штраф за кожне порушення) у наступному розмірі:

у разі порушення позичальником умов цього договору, а саме несвоєчасне повідомлення про зміни в особових даних, вказаних в п. 12 цього договору та інших відомостей, які можуть вплинути на виконання позичальником своїх зобов'язань у розмірі 0,1 % від суми кредиту, вказаної у п. 1.1. цього договору, але не менше 500 гривень;

у разі прострочення сплати основної суми Кредиту, передбаченої графіком повернення кредиту та визначення сукупної вартості кредиту і реальної процентної ставки у розмірі 60 грн.

Тобто, позивач просив стягнути пеню передбачену п. 10.1 договору за прострочення сплати відсотків за договором, та штраф передбачений п. 10.2 договору за прострочення сплати основної суми кредиту.

Отже, пеня і штраф як вид відповідальності за неналежне виконання умов Кредитного договору передбачені за різні порушення позичальником умов цього договору, а тому не є подвійною цивільно-правовою відповідальністю за одне і те саме порушення.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06 червня 2018 року по справі №723/2304/15-ц.

В свою чергу суд першої інстанції відмовлячи в задоволенні позову в частині стягнення пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом помилково послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15 щодо неможливості одночасного стягнення з боржника штрафу та пені, які є одним видом відповідальності, за одне й те саме правопорушення, оскільки постанова ухвалена у справі за різних фактичних обставин. У даній справі предметом позову та доводів позивача є сплата відсотків за користування кредитом, нарахування пені за порушення строків погашення заборгованості зі сплати відсотків та штрафу за прострочення сплати основної суми кредиту.

Суд першої інстанції вищевказані обставини не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом у розмірі 16080,27 грн..

В частині задоволення позовних вимог ПАТ «СБЕРБАНК» рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції надає оцінку оскаржуваному судовому рішенню виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи те, що при вирішенні справи суд допустився порушень матеріального та процесуального права, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом у розмірі 16080,27 грн., з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині.

За змістом статей 141, 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, про що зазначає в резолютивній частині постанови.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, то з ОСОБА_3 необхідно стягнути на користь АТ «СБЕРБАНК» понесені судові витрати в сумі 1012,98 грн. сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 3553 грн. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» задовольнити.

Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 03 липня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом у розмірі 16080,27 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 20 липня 2000 року, ІПН НОМЕР_1, проживає за адресою АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства «Сбербанк» (рахунок № 37390504, код ЄДРПОУ 25959784, МФО 320627, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46) пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитом в розмірі 16080,27 грн.

В іншій частині рішення Літинського районного суду Вінницької області від 03 липня 2018 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Сбербанк» понесені судові витрати в сумі 1012,98 грн. сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 3553 грн. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий (суддя-доповідач): /підпис/ В.В. Оніщук

/підпис/ Т.М. Шемета

Судді:

/підпис/ Т.О. Денишенко

Згідно з оригіналом

Суддя В.В. Оніщук