Рішення № 76571693, 12.09.2018, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2018 року м. Кропивницький Справа № 811/1094/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:

ОСОБА_2 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2 виданий Онуфріївським РВ УМВС України в Кіровоградській області; адреса: АДРЕСА_1)

до відповідача:

Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022; адреса: проспект Повітрянофлотський, буд.6, м.Київ, 03168),

третя особа:

Кіровоградський обласний військовий комісаріат (код ЄДРПОУ- 07827576, адреса: вул.Кавалерійська, 17/19, м. Кропивницький, 25006),

про визнання протиправною відмови, скасування протоколу та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду, з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), Кіровоградського обласного військового комісаріату (далі - третя особа) в якому, просить суд:

- визнати протиправною відмову відповідача у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності 3 групи, внаслідок виконання обов'язків військової служби;

- скасувати протокол № 6 від 12.01.2018 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням інвалідності 3 групи, що настала внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 112 000 грн..

Свої вимоги позивач мотивує тим, що з 20.09.1984 року по 02.08.1985 року він проходив військову службу у складі діючої армії в період бойових дій. При виконанні обов'язків військової служби по наданню інтернаціональної допомоги, перебуваючи в партизанських загонах і з'єднаннях отримав поранення, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Позивач вважає, що відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» йому повинні виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб. Оскаржуваним рішенням, після розгляду його клопотання про надання допомоги Міністерством оборони України, позивачу було відмовлено у наданні такої грошової допомоги. Враховуючи, що висновком медичної установи встановлено, що його інвалідність пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, позивач вважає, що рішення відповідача про відмову у наданні грошової допомоги є неправомірним та просить задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні.

Представник відповідача адміністративний позов не визнав у повному обсязі, свої мотиви виклав у письмовому відзиві на адміністративний позов, в якому, зокрема, вказав, що Міністерством оборони України спірне рішення прийнято у відповідності до положень чинного, вважає їх правомірним та такими, що не підлягають скасуванню (а.с.71-74).

Представник відповідача в судовому засідання наголошувала на відмові в задоволенні адміністративного позову.

Представником третьої особи своїм правом на подання письмових пояснень до суду не скористався.

10.09.2018 року відповідною ухвалою суду керуючись приписами статті 183 КАС України подальший розгляд справи судом вирішено здійснити у порядку письмового провадження на підставі відповідного клопотання сторін.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Дослідивши подані представниками сторін документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Предметом спору в даній справі є встановлення правомірності дії посадових осіб Міністерства оборони України при винесенні протокольного рішення № 6 від 12.01.2018 року в частині відмови у призначені одноразової грошової допомоги ОСОБА_2.

При вирішенні даного спору суд враховує наступні фактичні обставини справи.

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1; ідентифікаційний код - НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2 виданий Онуфріївським РВ УМВС України в Кіровоградській області, проходив військову службу в Збройних Силах колишнього СРСР з 20.09.1984 року по 02.08.1985 року в Афганістані. При виконанні обов'язків військової служби по наданню інтернаціональної допомоги, перебуваючи в партизанських загонах при перебуванні в країнах, де велись бойові дії та отримав поранення, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби (а.с.7-8,13-14).

Факт того, що позивач брав участі у бойових діях підтверджується поданими суду матеріалами справи і ніким не заперечується.

Позивач пройшов судово-медичну експертизу, згідно висновку якої від 13 червня 2017 року №964/Ж у позивача мають місце наслідки осколкових поранень голови, шиї, лівої ноги, рубці в тім'яній ділянці справа, на задній поверхні шиї справа на передній поверхні лівої гомілки в верхній третині є наслідком загоєння ран, які виникли внаслідок розривної дії снаряду, котрі можуть являтись наслідками бойової травми, отриманої в 1985 році (а.с.9).

Згідно з копії витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №1752 від 19.06.2017 року (а.с.10) поранення (контузія) колишнього військовослужбовця ОСОБА_2, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №610626 від 04.07.2017 року (а.с.12) позивачу встановлено III групу інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, безстроково.

Позивач звернувся із заявою до Онуфріївського районного військового комісаріату про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням третьої групи інвалідності, поранення, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії.

Листом військового комісара Кіровоградського обласного військового комісаріату заява позивача з доданими до неї документами, надіслана на адресу директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 12.01.2018 року №6, встановлено, що комісія дійшла висновку відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_2 не має права на одержання одноразової грошової допомоги, так як інвалідність встановлена позивачу понад 3-місячний строк, вказавши, що згідно з пунктом 6 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також підпункту 3 пункту 6 Порядку призначення і виплати грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби. Крім того комісія наголосила, що діючим законодавством не передбачено призначення одноразової грошової допомоги особам, звільненим зі строкової військової служби, інвалідність, яким встановлена внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (а.с.125-126).

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного, на його думку, права.

Вирішуючи спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

За змістом положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

При прийнятті рішення по цій справі суд керується принципами адміністративного судочинства, зокрема принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд не обмежується тільки документами та заявами про докази, які внесені сторонами, а також здійснює дослідження обставин у справі за власною ініціативою, у т.ч. з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті (підпункт 4 частини другої статті 16 Закону).

Як зазначив Верховний Суд України в постанові від 10 березня 2015 року ( справа № 21-563а14) та постанові від 26 червня 2018 року (справа 750/5074/17), право на отримання допомоги виникає у військовослужбовця з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби. Крім того, визначено, що одноразова грошова допомога є компенсаційним механізмом соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 16-2 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IIІ групи.

Згідно з частиною шостою статті 16-3 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві резервістами.

При цьому, абзацом 9 пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393, передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба, в прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Вказана обставина, у свою чергу, свідчать про те, що у питаннях соціального захисту військовослужбовців військ колишнього СРСР прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.

Більш того, статтями 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розроби ти і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України «Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей» від 14 лютого 1992 року від 07.06.2001 р. №2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.

Відповідно до статті 1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що саме на Міністерство оборони України, як на головного розпорядника коштів, покладено обов'язок щодо виплати одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у країнах де велись бойові дії, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності.

Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 року затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі -Порядок).

Пунктом 6 Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IIІ групи.

Згідно пункту 3 Порядку у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктами 11 та 13 Порядку передбачено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

На виконання наказу Міністра оборони України від 12.04.2007 року №168 у Міністерстві оборони України створено постійно діючу комісію з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби. Голова комісії (заступник Міністра оборони України) забезпечує, зокрема, підготовку пропозицій та подання їх Міністру оборони Україна для прийняття рішення про призначення грошової допомоги та її розмір; роботу зі зверненнями громадян із зазначених питань.

В силу положень наказу Міністра оборони України від 12.04.2007р. №168 відповідну пропозицію для вирішення питання позивача (позитивну чи негативну) повинна надати постійно діюча комісія з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби. За наслідкам розгляду такої пропозиції комісії Міністр оборони України приймає відповідне рішення.

Відповідно до вищенаведеного, пропозиції даної комісії у формі протоколу засідання, затвердженого Міністром оборони України і є рішенням розпорядника коштів.

Згідно пункту 15 Порядку рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржене в установленому порядку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що позивач з дня встановлення ІІІ групи інвалідності, при первинному огляді, набув право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії та з метою реалізації даного права надав відповідачеві через уповноважену особу - Онуфріївський районний військовий комісаріат, необхідні документи для призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги, проте Міністерство оборони прийняло рішення від 12 січня 2018 року №6, виражене у формі Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, затвердженого Міністром оборони України, про відмову в призначенні йому одноразової грошової допомоги, яке на думку суду є неправомірним.

Так, правовою підставою для призначення особі одноразової грошової допомоги відповідно до вимог ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975 є відповідний висновок МСЕК, який надавався позивачем відповідачу.

Крім того, в матеріалах справи наявні висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи та витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії, які також підтверджують зв'язок поранення (контузія) та захворювання з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, які також надавалися на розгляд комісії.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Отже, судом встановлено, що при винесенні оскаржуваного рішення відповідачем не вжито усіх можливих заходів, передбачених законодавством, спрямованих на дотримання вимог та прийнято його без всебічного та об'єктивного дослідження.

Таким чином, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про визнання протиправною відмову у призначенні одноразової грошової допомоги та відповідно скасування рішення, оформленого протоколом від 12.01.2018 року №6 засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням, виплатою одноразової грошової допомоги про відмову у нарахуванні такої виплати позивачу.

Суд звертає увагу позивача на те, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (суддя Закурін М. К. «Дискреція дія на власний розсуд. Поняття та прояв», 2009 року) Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Разом з тим, з огляду на положення КАС України суд зазначає, що адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади, перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень та виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 18.03.2014 р. № 21-11а14.

Таким чином враховуючи, що відповідачем не розглянуло заяву позивача по суті та у встановленому законом порядку, однак фактично відмовлено у наданні одноразової грошової допомоги, у суду немає підстав для зобов'язання останнього призначити та виплатити таку допомогу, тому в задоволенні позовних вимог в частини зобов'язання відповідача вчинити певні дії слід відмовити. Разом з тим, суд дійшов висновку, що належним захистом порушеного права позивача є зобов'язання відповідача належним чином повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги. При цьому, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачу у з тих самих підстав, за яких судом визнана протиправність такої відмови.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

З огляду на звільнення позивача від сплати судового збору, відповідно такі згідно положень статті 139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 242 - 246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа: Кіровоградський обласний військовий комісаріат про визнання протиправною відмови, скасування протоколу та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Скасувати протокол засідання комісії Міністерства оборони України №6 від 12.01.2018 року з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, в частині відмови у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_2.

Зобов'язати комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги повторно розглянути питання щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію рішення вручити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Л.І. Хилько