Постанова № 76570393, 10.09.2018, Донецький апеляційний господарський суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2018 справа № 908/401/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів: при секретарі судового засідання:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4за участю представників сторін від позивача (за первісним позовом): від відповідача (за первісним позовом): від третьої особи: не з’явився; ОСОБА_5 – за довіреністю; не з’явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжяна рішення господарського суду Запорізької областівід22.04.2016 р.у справі№ 908/401/16 (суддя: Серкіз В.Г.)за первісним позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжядо третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаЗапорізької міської ради, м. Запоріжжя ОСОБА_7 установа “Центральна лікарня Орджонікідзевського району”, м. Запоріжжяпро за зустрічним позовом до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача проскасування права власності та визнання права спільної часткової власності Запорізької міської ради, м. Запоріжжя фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя ОСОБА_7 установа “Центральна лікарня Орджонікідзевського району”, м. Запоріжжя визнання права власності В С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 (далі – Позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Запорізької міської ради (далі – Відповідач) про: скасування права власності на нежитлове приміщення будівлі (літ. Ж) по бул. Шевченка, 25 у м. Запоріжжі за територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради; визнання права спільної часткової власності на 7/100 частин нежитлового приміщення будівлі (літ. Ж) по бул. Шевченка, 25 у м. Запоріжжі за територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради; визнання права спільної часткової власності на 93/100 частин нежитлового приміщення будівлі (літ. Ж) по бул. Шевченка, 25 у м. Запоріжжі за ФОП ОСОБА_6

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.03.2016 р. залучено до участі у справі ОСОБА_7 установу “Центральна лікарня Орджонікідзевського району” у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача (далі – Третя особа).

В свою чергу, Відповідач звернувся до Позивача за участю Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача зі зустрічним позовом про визнання права власності, яку ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.04.2016 р. прийнято до спільного розгляду разом з первісним позовом.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22 квітня 2016 року, у задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов задоволений – визнано за територіальною громадою міста Запоріжжя в особі відповідача право комунальної власності на будівлю літ. Ж, Ж-1 загальною площею 227,6 м.кв. (у т.ч. котельня літ. Ж площею 53,4 кв.м. та автомайстерня з миїчними постами літ. Ж-1 площею 174,2 кв.м.) по бул. Шевченка, 25 у м. Запоріжжі. Стягнуто з Позивача витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Позивач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на зазначене рішення, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати у повному обсязі та прийняти нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права України.

Зокрема, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відсутність погоджень проектної документації з боку головного управління архітектури та містобудування Запорізької міської ради та згоди від організацій, володіючих інженерними мережами, розташованими біля об’єкту реконструкції, оскільки усі погодження ФОП ОСОБА_6 отримав у встановленому законодавством порядку при узгодженні робочого проекту на проведення реконструкції.

Крім того, скаржник посилався на те, що при ухваленні рішення стосовно задоволення зустрічних позовних вимог та визнання права комунальної власності на автомайстерню з миючими постами, господарський суд не надав належної оцінки декларації про готовність об’єкта до експлуатації від 31.12.2014 р. з огляду на підписані у 2006 році акти виконаних робіт. За твердженням Позивача, чинним законодавством України не передбачено заборони введення об’єкту до експлуатації через будь-які часові обмеження, в той час як в оскаржуваному рішенні суду відсутні норми права, що дають підстави для визнання права власності на вищевказаний об’єкт нерухомості за територіальною громадою м. Запоріжжя.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.11.2017 у справі №908/401/16 апеляційну скаргу Позивача за первісним позовом на рішення господарського суду Запорізької області від 22.04.2016 у справі № 908/401/16 залишено без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №908/401/16 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.11.2017 скасовано, а справу передано на новий апеляційний розгляд до Донецького апеляційного господарського суду.

Скасовуючи постанову апеляційної інстанції, касаційний суд зазначив про те, що у якості правових підстав для задоволення зустрічного позову було зазначено одночасно ст.ст.376,778 Цивільного кодексу України, які регулюють зовсім різні та не пов'язані між собою підстави набуття права власності на майно, що мають різний предмет доказування. У зв’язку з чим вважав, що наявність суперечливих висновків щодо статусу спірного нерухомого майна в судових рішеннях призвело до неправильного застосування норм матеріального права до спірних правовідносин.

Позивач за первісним позовом не скористався своїм правом явки у судове засідання апеляційної інстанції 10.09.2018р.

Представники Третьої особи у судові засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник Відповідача за первісним позовом у судовому засіданні 10.09.2018 р. проти апеляційної скарги заперечив, вважаючи рішення господарського суду законним та обґрунтованим.

Також, через канцелярію суду представник Відповідача надав додаткові письмові пояснення до справи, однак колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки вони подані поза межами встановленого судом строку за ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 05.07.2018р. та при відсутності будь – яких клопотань з цього приводу.

В свою чергу, від Позивача з’явився предтавник ОСОБА_8, проте, під час судового засідання 10.09.2018р. встановлено, що відповідна особа не може представляти інтереси Позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції через відсутність статусу адвоката, згідно з вимогами ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 11 п. 161 Перехідних положень Конституції України.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи, встановлені наступні обставини:

- укладення 22.12.2004 р. строком на п’ять років Договору оренди нежитлового приміщення № 1223 (далі – Договір) між Управлінням комунальної власності Запорізької міської Ради (з невизначеним статусом), Третьої особи у якості орендодавця та Позивача, за умовами якого останьому передано в строкове платне користування частину нежитлового приміщення будівлі, яка розташована на території Центральної лікарні Орджонікідзевського району по бул. Шевченка, 25, площею 55,0 кв. м., що знаходиться в команльній власності в оперативному управлінні Третьої особи з метою використання під автомайстерню, вартість якого визначена у звіті про оцінку і становить за незалежною оцінкою 19 428,0 грн. станом на 31.08.2004 р.;

- внесення змін до зазначеного Договру 28.02.2005р. в частині збільшення площі об'єкта оренди до 155,0 кв.м. та відповідного перерахунку розміру орендної плати;

- надання за наказом Управління комунальної власності Запорізької міської ради № 324 від 29.12.2005р. згоди Відповідачу на проведення капітального ремонту та реконструкції об'єкта оренди за умови виконання ним обов’язку узгодити проектно-кошторисної документації на проведення капітального ремонту та реконструкції об'єкта оренди та отримання дозволу на їх проведення в установленому законом порядку;

- проведення Позивачем у 2006-2007 роках реконструкції об’єкта та складання декларації про готовність об’єкта, що зареєстрована в департаменті Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області 31.12.2014 р. №ЗП 142142641268;

Наведені обставини сторонами не оспорються.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав про те, що на підставі отриманої відповідно до наказу від 29.12.2005 №324 згоди Відповідача, ним було здійснено реконструкцію орендованого майна вартістю 1 476 612,57 грн., що згідно експертної оцінки становить 93 % від його загальної вартості. У зв'язку з чим Позивач, на підставі вимог ст.778 ЦК України, ст.23 Закону України «Про орнеду державного та комунального майна» – став співвласником орендованого майна на суму вартості здійснених поліпшень. Важав, що Відповідач безпідставно відмовив Позивачу у визначенні часток у праві спільної власності на майно, чим порушив набуте у встановленому порядку право власності позивача.

В свою чергу, Відповідач звернувся із зустрічним позовом до Позивача про визнання за територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Відповідача права комунальної власності на будівлю літ. Ж, Ж1 загальною площею 227,6 м.кв. по бул. Шевченка, 25 у м. Запоріжжі в обґрунтування якого зазначив, що реконструкція орендованого майна була проведена Позивачем без згоди Відповідача, як орендодавця, що виключає можливість набуття орендарем права власності на створене майно та позбавляє останнього права на компенсацію здійснених поліпшень. При цьому внаслідок проведення незаконної реконструкції, Позивачем фактично побудовано інший об'єкт, тобто здійснено самочинне будівництво, у зв'язку з чим відповідно до статей 376, 392 Цивільного кодексу України є підстави для визнання права власності на такий об'єкт за орендодавцем, як власником орендованого майна та земельної ділянки.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту здійснення Позивачем реконструкції об'єкта оренди без дозволу Відповідача та без отримання відповідних дозволів на проведення будівельних робіт, у зв’язку з чим, внаслідок проведених Позивачем робіт замість переданої в оренду будівлі літерою Ж площею 156, 2 м. кв. утворилось дві окремі будівлі літерою Ж (котельня площею 53,4 м. кв.) та літерою Ж- 1 (автомайтерня з мийними постами площею 174,2 м.кв.), що свідчить про здійснення Позивачем самочинного будівництва поруч з орендованим майном.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст.3 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (далі-Закон), відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Вимогами ч.ч. 1. 3, 4 ст. 23 Закону визначено, що передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно. Орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення

орендованого майна. Якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за

згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у

частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено

договором оренди.

Аналогійні, але більш докладні норми містить ст. 778 Цивільного кодексу України, на яку також посилається Позивач в обгрунтовання своїх позовних та апеляційних вимог, за змістом яких:

- орендар може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця;

- якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю;

- якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом;

- якщо орендар без згоди орендодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Також судом встановлено, з чим і погоджується судова колегія, що а ні Орендодавцями, а ні Запорізькій міській раді, як власнику майна, суть, обсяг, мета, вартість, очікуваний результат будівельних робіт, які будь проведені Орендарем під час реконструкції, не були відомі та не погоджувалися з ними. Оскільки сам факт наявності письмової згоди одного з орендодавців на проведення поліпшень об'єкта, але без погодження з ним самої проектно-кошторисної документації –за умови наявності такої вимоги –не свідчить про погодження обсягу та вартості таких поліпшень

Згідно до висновку судово будівельно-технічної експертизи, що була проведена на виконання ухвали судової колегії апеляційної інстанції від 28.11.2016 р., встановлено, що до проведення будівельних робіт будівля літ. Ж та літ. Ж-1 за функціональним призначенням була котельною з майстернею та іншими допоміжними приміщеннями, а на теперішній час будівля є автомайстернею з миїчними постами (автомийка), а також змінені загальні габарити будівлі, конструктивні елементи, інженерні комунікації та устаткування, площі та об’єм приміщень, тому роботи які виконані на об’єкті будівля автомайстерні з миїчними постами та спорудами, що розташовані за вказаною адресою відносяться до “Реконструкції”.

Отже, Позивачем була проведена самовільна реконструкція вже існуючого об'єкту нерухомості, під час якої без погодження Орендодавцями та власником об'єкту нерухомості підвищувалися його техніко-економічний рівень, поліпшувалися умови експлуатації, змінювалися основні техніко-економічні показники, потужність, призначення, геометричні розміри (добудовувалися нові приміщення, змінювалися площа і конфігурація).

Згідно до вимог п.п. 5.6, 6.3 Договору оренди передбачено, що Орендар має право виконувати перепланування, реконструкцію та добудову орендова ної будівлі за умови отримання згоди Орендодавця та обов'язкового попереднього погодження з Орендодавцем переліку поліпшень, обсягу запланованих робіт, кошторису витрат на проведення робіт. Реконструкція, технічне переоснащення і поліпшення об’єкту оренди, якщо такі роботи сприяють підвищенню його вартості, здійснюються Орендарем за умови обов’язкового попереднього погодження з Орендодавцем з обов’язковим наданням переліку поліпшень, обсягу запланованих робіт та кошторис витрат.

При цьому, умовами п. 10.5. Договору оренди визначено, що вартість покращень орендованого майна, які здійснені без згоди орендодавця та які неможливо відокремити без шкоди для приміщення, відшкодуванню не підлягають.

Проте за змістом того ж пункту Договору, навіть погоджені поліпшення, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, підлягають лише компенсації у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Крім того, згідно із п. 10.1 Договору оренди, цей договір діє строком на 10 (десять) років. Моментом обчислення строку дії Договору є день його нотаріального посвідчення та передачі будівлі за актом приймання-передачі.

Судова колегія зауважує, що рішенням господарського суду Запорізької області від 02.06.2011р. у справі №8/5009/2653/11, визнано дійсним Договір № 1223 оренди нежитлового приміщення, укладений 22.12.2004 р. (в редакції додаткових угод від 28.02.2005 р., 30.07.2007 р., 21.12.2007 р., 25.01.2010 р.) між Управлінням комунальної власності Запорізької міської ради, ОСОБА_7 установою «Центральна лікарня Орджонікідзевського району» та Суб'єкта підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_6, оскільки за змістом ст.ст. 203, 793 ЦК України зазначений договір підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню, а недотримання такої умови тягне за собою нікчемність вчиненого правочину.

При цьому судом встановлено дійсність Договору № 1223 оренди нежитлового приміщення з урахуванням його додаткових угод від 28.02.2005 р., 30.07.2007 р., 21.11.2007 р., 25.01.2010 р. Зазначення про Додаткову угоду до Договору оренди від 18.05.2011р. в якій сторонами здійснена заміна Орендодавця з Управління комунальної власності Запорізької міської ради на Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради – в рішенні суду відсутнє, отже Догвоір визнаний дійсним без її врахування.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже у разі необхідності внесення інших змін до Договору після визнання його судом дійсним, відповідні правочини повинні бути засвідченні або нотаріально, або визнані дійсними в судовому порядку. Враховуючи, що відповідні норми закону сторонами при укладенні наступних угод не дотримано, їх зміст судовою колегією не приймається до уваги, правовідносини між сторонами вони не регулюють, оскільки не створюють для сторін будь-яких прав та обовязків.

Разом з тим, згідно до вимог рішення Запорізької міської Ради від 18.02.2011 року за №66 «Про затвердження Положення про департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради», а також від 06.04.2011 року за №20 «Про передачу департаменту комунальної власноті та приватизації Запорізькоїї міської Ради окремих повноважень щодо управління об’єктами права комунальної власності териториальної громади м. Запоріжжя», саме Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської Ради є правонаступником Управління в частині повноважень орендодавця в силу зазначених правових актів, що прийняті на виконання вимог Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про оренду державного та комунального майна".

Проте , Третя особа (КП“Центральна лікарня Орджонікідзевського району”) також залишилася в статусі другого орендодавця за зазначеним Договором відповідно до змісту вищенаведеного судового рішення. Наведене відповідає вимогам ст.5 Закону.

Оскільки вимоги, що визначені в пунктах 5.6, 6.3 Договору оренди Позивачем не були виконані, відсутні підстави вважати, що зроблена останнім реконструкція орендованого майна була здійснена за погодженням з орендодавцями або одного з них.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав до позбавлення права власності териториальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на нежитлове приміщення будівлі (літ. Ж) по бул. Шевченка, 25 у м. Запоріжжі та визнання права спільної часткової власності на 7/100 частин нежитлового приміщення будівлі (літ. Ж) по бул. Шевченка, 25 у м. Запоріжжі за територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради; визнання права спільної часткової власності на 93/100 частин нежитлового приміщення будівлі (літ. Ж) по бул. Шевченка, 25 у м. Запоріжжі за Позивачем.

Доводи апеляційної скарги про те, що шляхом наказу Управлінням комунальної власності Запорізької міської ради № 324 від 29.12.2005 р. відповідну згоду на реконструкцію було надано, спростовується змістом цього наказу, яким було визначено необхідність узгодження проектно-кошторисної документації на проведення капітального ремонту та реконструкції частини нежитлового приміщення будівлі (літ. Ж) та отримання дозволу на їх проведення в установленому законодавством порядку, вимоги якого Позивачем не дотримано.

Щодо зустрічних позовних вимог, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування зустрічного позову про визнання за територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради право комунальної власності на будівлю літ. Ж, Ж-1 загальною площею 227,6 кв.м. (до складу якої входить котельня літ. Ж площею 53,4 кв.м. та автомайстерня з миїчними постами літ. Ж-1 площею 174,2 кв.м.), Відповідач посилався на те, що є власником будівлі літ. Ж, розташованої в м. Запоріжжі на бул. Шевченка, 25 є територіальна громада міста Запоріжжя, а оперативне управлінні цим майном здійснює Треття особа, також ця будівля розташована на земельній ділянці загальною площею 2,8517 га, кадастровий номер 2310100000:05:005:0060, яка також перебуває у власності територіальної громади м. Запоріжжя.

Проте підстав набуття права власності на іншу частину спірного майна – Відповідач не визначає.

У якості правового обґрунтування Відповідач посилався на:

- вимоги ч. 8 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно до якої право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів;

- п.1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України також передбачено, що визнання права є одним із способів захисту цивільний прав та інтересів;

- ст. 392 Цивільного кодексу України, згідно до якої власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється.

Позивач вважав, що шляхом подання первісного позову Позивач оспорював право власності територіальної громади в особі Запорізької міської ради на спірне майно, а отже на підставі вищенаведених вимог закону у міської ради є право вимагати визнання права свого права власності в судовому порядку, в тому числі і шляхом подання зустрічного позову до Позивача.

Відповідач обґрунтовував порушення свого цивільного права тим, що внаслідок проведення Позивачем реконструкції об'єкту оренди (самочинного будівництва) площа об'єкту оренди збільшилася, змінилася літерація будівлі в технічному паспорті. Так, замість окремо стоячої будівлі літ. Ж площею 156,2 кв.м., яка існувала до самочинного будівництва, на теперішній час існує окремо стояча будівля літ. Ж, Ж1 площею 227,6 кв.м., яка складається з двох літер: Ж (котельні площею 53,4 кв.м.) та Ж1 (автомайстерні з миїчними постами площею 174,2 кв.м.).

Визначаючи статус реконструкції (поліпшення) Позивачем орнедованого майна у якості самочинного будівництва, Відповідач, з чим погодився і суд першої інстанції, посилався на зміст ст.ст. 18, 22 Закону України «Про основи містобудівної діяльності» в редакції діючої на момент фактичного проведення будівельних робіт (в 2006 році), за якими реконструкція могла проводитися лише після отримання дозволу на проведення будівельних робіт, а реконструйований об'єкт підлягав обов'язковому прийняттю в експлуатацію відповідною державною приймальною комісією (із складанням і затвердження відповідного акту комісії, як це передбачалося діючим на той момент Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004р. № 1243).

Так, частинами 1, 2 статті 376 Цивільного кодексу України, передбачено, що будівля, збудована без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту вважаються самочинним будівництвом. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Іншого обгрунтування зустрічного позову, ніж здійснення Позивачем реконструкції спірного майна без згоди орендодавця та власника майна, при спробі Позивача оспорювати право власності Відповідача-останній не наводить.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності законних підстав до захисту права власності Відповідача шляхом визнання права власності на спірне майно за наступних підстав.

Відповідно до ст. ст.316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до реєстраційного посвідчення серії СА №000397 від 01.08.2002 об'єкт оренди (будівля літ. Ж) зареєстрований на праві комунальної власності за Територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. (а.с. 90 т. 1)

Згідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 09.06.2016 року (час звернення Відповідача зз зустрічним позовом), спірне майно – складова частина будівлі лікарні-котельна Ж, загальною площею 53,4 кв.м., знаходиться на земельній ділянці загальною площею 2,8751 га, кадастровий номер 2310100000:05:005:0060, з цільовим призначенням – “для розташування міської лікарні”, що знаходиться в комунальній власності територіальної грромади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради (а.с.85-88 т.1).

Отже право власності Відповідача на спірне орендоване майно-котельня під літерою Ж зареєстрована належним чином в передбаченому законом порядку та фактів його порушення або невизнання судовою колегією не встановлено.

Щодо добудованої Позивачем в межах Договору оренди внаслідок реконструкції частини приміщення-автомайстерні, судова колегія зазначає, що підстави набуття права власності на це майно Відповідачем не визначено, а отже і його існування на момент оспорювання Позивачем – не доведено.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять доказів оформлення законного будівництва спірного майна, оскільки не містять письмової згоди на проведення реконструкції від головного управління архітектури і містобудування міської ради, письмової згоди на проведення реконструкції від організацій, володіючих інженерними комунікаціями в районі розташування об’єкту оренди, письмового погодження проектно-кошторисної документації на проведення капітального ремонту та реконструкції, дозволу на проведення будівельних робіт по реконструкції об’єкту оренди, що передбачалось чинними на той час вищевказаними нормами законодавства, акту державної приймальної комісії щодо прийняття об’єкту в експлуатацію після реконструкції.

Стверджуючи про наявність ознак самочинного будівницства (реконструкції), Відповідач не надав доказів розгляду зазначеного питання компентним державним органом, рішення або відсутність якого дають підстави вважати про наявність спору про право.

Судовою колегією не встановлено перешкод щодо реалізації Відповідачем такого обов’язку.

За змістом вимог ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже спірне приміщення автомайстерні має ознаки самостійного будівництва, оскільки ця ділянка без згоди власника (та всупереч умовам договору оренди- без згоди орендодавців) було побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, оскільки була відведена під розташування міської лікарні, а Третя особа- в оперативному володінні якої знаходився комплекс будівель, в тому числі і спірне приміщення- була фактичним користувачем зазначеної ділянки.

За нормами частини 4-5 статті 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки, суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Разом з тим, Відповідач, що має діяти в інтересах територіальної громади м.Запоріжжя, не вирішував питання щодо доцільності розташування на відповідній земельній ділянці об’єкту, що не відповідає її цільовому призначенню та порушує права Третьої особи щодо належного функціонування міської лікарні, оскільки обсяг відповідної земельної ділянки зменьшується.

Крім того, зміст ч.ч. 6,7 ст. 376 ЦК України передбачає можливість особи, яка здійснила самочинне будівництво, заявити вимоги на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Отже доказів вирішення Відповідачем, як органом місцевого самоврядування в передбаченому Законом України «Про місцеве самоврядування» питання щодо доцільності та правомірності розміщення спірного об’єкту на відповідній земельній ділянці – території міської лікарні- судовій колегії також не надано, отже вимоги щодо визнання права власності на додатково збудоване приміщення- автомайтерню –задоволенню не підлягають.

Судовою колегією не встановлено перешкод у дотриманні Відповідачем вимог ст.ст. 26, 38, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо вирішення спірного питання та вжиття заходів в установленому законом порядку щодо знесення самочинно збудованого об’єкту або прийняття його в експлуатацію в передбаченому законом порядку

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що Запорізька міська рада безпідставно звернулася до суду з вимогами щодо визнання права власності на будівлю літ. Ж, Ж-1 площею 227,6 кв.м., яка складається з двох літер: Ж (котельні площею 53,4 кв.м.) та Ж-1 (автомайстерні з миїчними постами площею 174,2 кв.м.), оскільки право власності на перше приміщення зареєстровано за нею в передбаченому законом порядку і додаткового визнання не потребує, а визанння права власності на приміщення автомайстерні – є передчасним, порушує право інших осіб, оскільки побудовано на земельній ділянці за іншим цільовим призначенням, доказів вирішення цього питання в передбаченому законом порядку - Відповідачем не надано, законності підстав набуття права власності не доведено.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції, встановивши незаконність реконструкції об’єкту оренди Позивачем та визнаючи реконcтруйований об’єкт самочинним будівництвом, визнав право власності Відповідача без дослідження підстав такого визнання, обгрунтовуючи висновок лише фактом оспорювання такого права Позивачем, тобто не дослідив в повній мірі обставини, що мають значення для розгляду зустрічного позову.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду від 22.04.2016 у справі № 908/401/16 підлягає скасуванню в частині задоволення зустрічних позовних вимог Запорізької міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_7 установи “Центральна лікарня Орджонікідзевського району” про визнання права власності, а також в частині розподілу судових витрат, через неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи.

В скасованій частині слід прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Запорізької міської ради про визнання права комунальної власності на будівлю літ. Ж, Ж1 загальною площею 227,6 м2 (до складу якої входить котельня літ. Ж площею 53,4 м2 та автомайстерня з миїчними постами літ.Ж1 площею 174,2 м), яка розташована за адресою: Запорізька область, місто Запоріжжя, бульвар Шевченка, будинок 25 - відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду від 22.04.2016 у справі № 908/401/16 слід залишити без змін.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної та касаційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Витрати за проведення судово будівельно-технічної експертизи, яка проведена Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, покладаються на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_6, оскільки саме в межах його позову був досліжений цій доказ.

Керуючись ст.ст. 270, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 м.Запоріжжя задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 22.04.2016 у справі № 908/401/16 – скасувати в частині задоволення зустрічних позовних вимог Запорізької міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_7 установи “Центральна лікарня Орджонікідзевського району” про визнання права власності, а також в частині розподілу судових витрат.

В скасованій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Запорізької міської ради про визнання права комунальної власності на будівлю літ. Ж, Ж1 загальною площею 227,6 м2 (до складу якої входить котельня літ. Ж площею 53,4 м2 та автомайстерня з миїчними постами літ.Ж1 площею 174,2 м), яка розташована за адресою: Запорізька область, місто Запоріжжя, бульвар Шевченка, будинок 25 - відмовити.

Абзац 4 резолютивної частині рішення господарського суду Запорізької області від 22.04.2016 у справі № 908/401/16 – виключити.

Витрати по сплаті судового збору за подання зустрічної позовної заяви покласти на Запорізьку міську раду.

В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 22.04.2016 у справі № 908/401/16 залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної та касаційної інстанцій покласти на сторони пропорційно задоволених вимог.

Стягнути з Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206, код ЄДРПОУ 04053915) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (69006, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код ЄДРПОУ НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 25 276,36грн. витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 28567,50грн.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано 17.09.2018р.

Головуючий (суддя-доповідач): О.В. Стойка

Судді: І.В.Зубченко

ОСОБА_3