Постанова № 76570195, 19.09.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року Справа № 924/15/18

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Розізнана І.В. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши матеріали апеляційної скарги публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" ОСОБА_1 на рішення господарського суду Хмельницької області від 10 квітня 2018 року в справі № 924/15/18 (суддя Смаровоз М.В.)

час та місце ухвалення: 02 квітня 2018 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; вступна і резолютивна частина проголошена о 10:11 год; повний текст рішення складено 20 квітня 2018 року

за позовом публічного акціонерного товариства "Імексбанк"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдоптімум"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – товариства з обмеженою відповідальністю "Групбудсервіс"

про застосування наслідків недійсності договору від 02 жовтня 2014 року про розірвання іпотечного договору, повернення сторін у стан, який існував до укладення цього правочину.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2;

відповідача - не з'явився;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - не з'явився;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - не з'явився.

Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 ГПК України не надходило. Клопотань про роз'яснення прав та обов'язків, відповідно до статті 205 ГПК України, не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Хмельницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдоптімум" (надалі - Відповідач) про застосування наслідків недійсності договору від 02 жовтня 2014 року про розірвання іпотечного договору, укладеного між Позивачем та Відповідачем, повернувши сторони у стан, який існував до укладення цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна Відповідача, а саме: квартири № 122, що знаходиться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченка, будинок 4-Б, яка в цілому складається з семи житловихкімнат житловою площею 256,3 кв.м, загальною площею 338,1 кв.м, які були зареєстровані згідно іпотечного договору, посвідченого 30 травня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за реєстровим номером №3122.

Водночас, при розгляді даної справи, судом першої інстанції ухвалою від 26 лютого 2018 року (а.с. 88) було залучено до участі у справі, в якості третьої, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача – Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Третя особа 1) та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача – товариство з обмеженою відповідальністю "Групбудсервіс" (надалі - Третя особа 2).

Апеляційний господарський суд констатує, що в обґрунтування позовної заяви Позивачем відзначено, що 26 травня 2014 року між Позивачем та Третьою особою 2 був укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 23/14, за умовами якого Позивач зобов'язався надати Третій особі 2 кредит, шляхом відкриття кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Також, як вказує Позивач, 30 травня 2014 року в забезпечення виконання зобов'язань Третьою особою 2 за кредитним договором, між Позивачем та Відповідачем був укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого, Позивачу в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартира №122, що знаходиться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченка, будинок 4-Б, яка в цілому складається з семи житловихкімнат житловою площею 256,3 кв.м, загальною площею 338,1 кв.м.

Як стверджує Позивач, ним належним чином було виконано свої зобов'язання за кредитним договором, надано Третій особі 2 кредитні кошти в розмірі, обумовленому кредитним договором, водночас, останній своїх обов'язків за кредитним договором не виконав та кошти Позивачу не повернув. Як вказує Позивач, дане підтверджується судовим рішенням, яке набрало законної сили та досі не виконане Третьою особою 2 (а саме рішенням господарського суду Одеської області від 09 листопада 2015 року в справі № 916/2099/15, яким на користь Позивача з Третьої особи 2 було стягнуто заборгованість за кредитним договором).

Крім того, Позивач зазначив, що 02 жовтня 2014 року між Позивачем та Відповідачем був укладений договір про розірвання іпотечного договору, посвідчений того ж дня приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 4889, за умовами якого сторони дійшли згоди розірвати іпотечний договір.

Водночас, на підставі договору про розірвання було знято заборони відчуження вказаного в іпотечному договорі нерухомого майна, а також внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав, щодо припинення державної реєстрації обтяжень прав на вищевказане нерухоме майно та щодо припинення державної реєстрації обтяжень іншого речового права.

Позивач зазначив, що зобов'язання станом на час розірвання договору застави не було виконане Третьою особою 2 у повному обсязі, а отже, у Позивача існувало право застави, а як наслідок – майнова вимога до Відповідача і до Третьої особи 2.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 10 квітня 2018 року в задоволенні позову було відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Позивач просив суд скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна, визначаючи відповідачем при цьому Відповідача без жодних на те підстав, оскільки (на переконання місцевого господарського суду) державну реєстрацію припинення іпотеки та обтяження за договором іпотеки №3122 від 30 травня 2014 року проведено не означеною юридичною особою, а приватним нотаріусом (який відповідно до пункту 2 частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є державним реєстратором прав на нерухоме майно).

Відтак, з огляду на наведене, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскільки позов подано до особи, яка не повинна відповідати за даним позовом (тобто, до неналежного відповідача), суд першої інстанції прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю, з огляду на його необгрунтованість.

Не погоджуючись з прийнятим місцевим господарським судом рішенням, Позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 157-163), в якій, з підстав, наведених в ній, просить її задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Позивач зазначає, що на дату укладення договору про розірвання іпотечного договору від 02 жовтня 2014 року Третьою особою 2 не було виконано зобов'язання по кредитному договору №23/14 від 26 травня 2014 року в повному обсязі, тому у Позивача існувало право іпотеки та майнова вимога до Відповідача та Третьої особи 2.

Крім того, Позивач звертає увагу апеляційного суду на те, що договір про розірвання іпотечного договору від 02 жовтня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу ОСОБА_3Ю, за реєстром №4889, укладений при не погашеній заборгованості за кредитним договором №23/14 від 26 травня 2014 року, тому є нікчемним договором, в силу дії пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки Позивач безпідставно відмовився від майнових вимог до Відповідача за дійсним договором забезпечення та від своїх прав звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості.

Разом з тим, Позивач вказав, що позовна заява була подана до Відповідача, що є стороною нікчемної угоди, з приводу чого скаржник вважає, що висновки суду першої інстанції, що подано позов до особи, яка не повинна відповідати за даним позовом, є безпідставними.

З огляду на вказане вище, Позивач вважає, що місцевим господарським судом надана неправильна оцінка правовідносинам, що виникли, необгрунтовано відмовлено в обраному Позивачем способу захисту порушеного права. не доведено чому такий спосіб (скасування державної реєстрації права) не забезпечить відновлення права Позивача, як іпотекодержателя, на законну реєстрацію в державному реєстрі речових прав іпотеки та обтяжень.

Ухвалою суду від 31 травня 2018 року (том 1; а.с. 156) було поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача.

Суд констатує, що 23 червня 2018 року від Третьої особи 1 на поштову адресу суду надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги (том 1; а.с. 202-207), в яких Третя особа 1, зокрема, зазначила, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку, що Позивачем не вірно визначено Відповідача та не вірно обрано спосіб захисту своїх порушених прав, що (на переконання Третьої особи 1) повністю суперечить нормам та вимогам діючого законодавства України та правовим висновкам судів вищих судових інстанцій. З огляду на дане, Третя особа 1 просить суд апеляційну скаргу Позивача задоволити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 25 червня 2018 року (том 1; а.с. 219), з підстав, наведених в ній, розгляд даної справи було призначено на 01 серпня 2018 року на 15:00 год..

Суд констатує, що 12 липня 2018 року на поштову адресу суду надійшло клопотання від Позивача про участь в судовому засіданні, призначеному на 01 серпня 2018 року на 15:00 год., в режимі відеоконференції, з дорученням забезпечити її проведення господарському суду Одеської області або Одеському апеляційному господарському суду.

В свою чергу, листом від 13 липня 2018 року (том 2; а.с. 1) у зв'язку із перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Василишина А.Р. у відпустці, Позивача було повідомлено про те, що його клопотання буде розглянуто після виходу судді Василишина А.Р. із відпустки.

01 серпня 2018 року на електронну адресу суду від представника Позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника, з огляду на його зайнятість в іншому судовому засіданні (том 2; а.с.18).

Ухвалою суду від 01 серпня 2018 року, з підстав, висвітлених в ній, розгляд даної апеляційної скарги було прийнято до провадження у новому складі суду (том 2; а.с.35).

Водночас, ухвалою суду від 01 серпня 2018 року, з підстав, наведених в ній, було задоволено клопотання Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, розгляд даної справи було відкладено на 19 вересня 2018 року на 15:30 год., а також було доручено забезпечити проведення відеоконференції господарському суду Одеської області.

В судовому засіданні від 19 вересня 2018 року в режимі відеоконференції представник Позивача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі, з підстав, наведених в ній просить суд її задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

В судові засідання від 01 серпня 2018 року та від 19 вересня 2018 року (в режимі відеоконференції) представники Відповідача та Третіх осіб не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені у встановленому законом порядку.

Частиною 1 статті 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, суд констатує, що ухвалами суду від 25 червня 2018 року та від 01 серпня 2018 року, сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 ГПК України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 ГПК України). З огляду на усе викладене вище, колегія апеляційного господарського суду вбачає можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі уповноважених представників Третіх осіб, за наявними в матеріалах справи доказами.

Заслухавши представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 26 травня 2014 року між Позивачем та Відповідачем було укладено кредитний договір (надалі - Кредитний договір; том 1, а.с. 15-22) про відкриття кредитної лінії №23/14 (з урахування змін та доповнень, внесених додатковими угодами № 1 від 30 липня 2014 року, №2 від 12 вересня 2014 року, №3 від 07 листопада 2014 року), відповідно до пункту 1.1 якого Позивач зобов’язався надати Відповідачу кредит, шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності, та цільового характеру використання.

Згідно підпункту 1.1.1 Кредитного договору, надання кредиту здійснювалось окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених цим Кредитним договором, в межах відновлювальної кредитної лінії, з максимальним лімітом заборгованості до 298 750 600 грн (транш), зі сплатою фіксованої процентної ставки 18% річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами не пізніше 18 травня 2015 року (включно) на умовах, визначених цим Кредитним договором.

В свою чергу, 30 травня 2014 року між Позивачем, Відповідачем та Третьою особою 2 було укладено іпотечний договір (надалі - Договір іпотеки; том 1, а.с. 31-36), яким, відповідно до приписів пункту 1.1 Договору іпотеки, було забезпечено вимоги Позивача за Кредитним договором, який укладено між Позивачем та Третьою особою 2, стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо (основне зобов'язання). Кредит, відповідно до вищевказаного Кредитного договору надавався Третій особі 2 Позивачем на наступних умовах: сума кредиту - 298 750 600 грн; строк повернення кредиту - 18 травня 2015 року; розмір відсоткової ставки визначається кредитним договором: у розмірі 18 відсотків річних. Крім цього, іпотекою забезпечені інші зобов'язання, що виникають в силу цього Договору іпотеки, а саме, вимоги Позивача щодо відшкодування інших витрат.

Згідно пункту 1.3 Договору іпотеки, предметом іпотеки є нерухоме майно: квартира №122, що знаходиться за адресою: місто Одеса, проспект Шевченка, будинок 4-Б, яка в цілому складається з семи житлових кімнат, житловою площею 256,3 кв.м, загальною площею 338,1 кв.м. Вищевказана квартира належить Відповідачу на праві приватної власності, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 02 вересня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 3639, право власності на яку 02 вересня 2013 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 141607251101, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №8820398 від 02 вересня 2013 року. Опис предмета іпотеки наведено у Технічному паспорті, складеному 15 червня 2012 року комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості".

Як передбачено пунктом 1.4 Договору іпотеки, оціночна вартість вищевказаного предмета іпотеки, згідно висновку про вартість №052014/8-1, складеного 20 травня 2014 року експертом - оцінювачем ТОВ "ЕКСПЕРТ", становить 7 300 000 грн.

Відповідно до пункту 1.5 Договору іпотеки, заставна вартість предмета іпотеки визначалася сторонами в сумі 7 300 000 грн.

В силу дії пункту 1.8 Договору іпотеки, на строк дії Договору іпотеки, предмет іпотеки залишається у володінні (користуванні) Відповідача.

Як вбачається зі змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження № 22390050 від 30 травня 2014 року (том 1; а.с. 37-38), витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 22391956 від 30 травня 2014 року (том 1; а.с.39-40), приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 30 травня 2014 року було здійснено державну реєстрацію іпотеки та обтяження за Договором іпотеки щодо квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В свою чергу, 02 жовтня 2014 року між Позивачем, Відповідачем та Третьою особою 2 було підписано договір про розірвання Договору іпотеки з Третьою особою 2 (том 1; а.с. 45-46), згідно пункту 1 якого, за взаємною згодою та керуючись статями 651-654 ЦК України, сторони вирішили розірвати Договір іпотеки з Третьою особою 2.

В силу дії пункту 2 договору про розірвання Договору іпотеки, даний договір є підставою для зняття заборони відчуження вказаного в Договорі іпотеки нерухомого майна (а саме квартира № 122, що знаходиться за адресою: місто Одеса, проспект Шевченка, будинок 4-Б), а також внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав, щодо припинення державної реєстрації обтяжень прав на вищевказане нерухоме майно та щодо припинення державної реєстрації обтяжень іншого речового права.

Суд констатує, що відповідно до змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження №27616629 від 02 жовтня 2014 року (том 1; а.с. 43-44), витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки №27616835 від 02 жовтня 2014 року (том 1; а.с. 41-42), приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 02 жовтня 2014 року було здійснено державну реєстрацію припинення іпотеки та обтяження за Договором іпотеки щодо квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Як слідує з матеріалів справи, на підставі постанови Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року №50 "Про віднесення Позивача до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Третьої особи 1 було прийнято рішення від 26 січня 2015 року за №16 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Позивача" (том 1; а.с. 47), згідно якого з 27 січня 2015 року було запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Третьої особи 1 на тимчасову адміністрацію у Позивача.

Водночас, 02 березня 2015 року, наказом Третьої особи 1 за №66-в (том 1; а.с. 50) було створено комісію, якій наказано в строк до 20 березня 2015 року здійснити детальну перевірку правочинів (у тому числі договорів), укладених або розірваних, в період з 27 січня 2014 року по 27 січня 2015 року, які підпадають під критерії, зазначені в статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

На виконання вищевказаного наказу, комісією Третьої особи 1, було складено акт перевірки правочинів на предмет нікчемності (том 1; а.с. 51-53), в якому було встановлено, що в період з 27 січня 2014 року по 27 січня 2015 року Позивачем було укладено, зокрема, нікчемний правочин, який став підставою для припинення дії Договору іпотеки, предметом якого була квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 338,1 кв.м.

В свою чергу, 01 грудня 2017 року Третьою особою 1 було направлено Відповідачу та Третій особі 2 повідомлення (том 1; а.с. 60) про нікчемність договору від 02 жовтня 2014 року про розірвання Договору іпотеки, на підставі пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до статті 55 Конституції України: права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У відповідності до статті 1 ГПК України: підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу приписів статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Як вже вказувалось вище в даній судовій постанові, з матеріалів даної справи вбачається, що 26 травня 2014 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії, а 30 травня 2014 року між Позивачем, Відповідачем та Третьою особою 2 було укладено Договір іпотеки, яким було забезпечено вимоги Позивача за Кредитним договором.

Водночас, 02 жовтня 2014 року між Позивачем, Відповідачем та Третьою особою 2 було підписано договір про розірвання Договору іпотеки з Третьою особою 2 (том 1; а.с. 45-46), згідно пункту 1 якого, за взаємною згодою та керуючись статями 651-654 ЦК України, сторони вирішили розірвати Договір іпотеки з Третьою особою 2.

Однак, як зазначає Позивач в поданій позовній заяві, правочин, про застосування наслідків недійсності якого заявлено позов, визнано нікчемним актом перевірки правочинів на предмет нікчемності (том 1; а.с. 51-53), яка проведена відповідно до наказу Третьої особи 1 від 02 березня 2015 року, за №66-в (том 1; а.с. 50), в зв'язку з тим, що Позивач безпідставно відмовився від власних майнових прав, що передбачені Договором іпотеки, а тому Позивач вважає, що сторони мають бути повернуті у стан, який існував до укладання договору про розірвання Договору іпотеки.

Відповідно до пункту 2 статті 11 ЦК України: підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу дії частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено приписами статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Зміст договору, як визначено частиною 1 статті 628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно частини 7 статті 179 ГК України: господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 181 ГК України передбачено, що: господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Положеннями частини 1 статті 546, статті 572, частини 1 статті 575 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (надалі - Закон), іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Крім того, статтею 5 Закону визначено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно з положеннями статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК.

Відповідно до статті 215 ЦК України: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини).

Відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.

Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

В силу дії частини 4 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Водночас, колегія апеляційного суду звертає увагу і на те, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України). За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Із наявних матеріалів справи вбачається, що Кредитний договір, виконання зобов'язань за яким забезпечувалося Договором іпотеки, укладався на умовах, зокрема, забезпеченості.

Зі змісту Договору іпотеки вбачається, що Третя особа 2 зобов'язалася виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права до повного виконання Відповідачем зобов'язань за Кредитним договором.

Водночас, суд констатує, що у відповідності до умов нікчемного договору про розірвання Договору іпотеки, укладеними між сторонами, Позивач відмовився від майнових прав, переданих у іпотеку на забезпечення виконання зобов'язання Відповідача за Кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог.

Матеріалами справи підтверджено, що вищевказана відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у Позивача.

З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції констатує, що недійсність правочинів неплатоспроможного Позивача, згідно з якими Позивач відмовився від власних майнових вимог, установлено законом, такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Третьої особи 1, за умови якщо вони вчинені Позивачем протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації Позивача.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі №916/1889/17 (з аналогічним предметом спору, як і в справі №924/15/18).

Відтак, Рівненський апеляційний господарський суд скасовує оспорюване рішення та приймає нове, яким позов задовольняє повністю.

Разом з тим, приймаючи дане рішення, суд апеляційної інстанції бере до уваги факт неподання Відповідачем будь-яких заперечень щодо поданої апеляційної скарги.

В той же час, апеляційний господарський суд критично оцінює посилання суду першої інстанції в оспорюваному судовому рішенні на постанову ВС від 21 березня 2018 року в справі №910/14854/17 (та відмову в позові), адже приймаючи таке рішення, місцевий господарський суд не врахував, що в справі №924/15/18 предмет спору стосується застосування наслідків нікчемності правочину (в котрому сторонами є Позивач і Відповідач і не є приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу), а в справі №910/14854/17 предметом спору було виключно питання щодо скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а не застосування наслідків нікчемності правочину).

Неврахування вищенаведеного, призвело до приходу місцевим господарським судом до помилкових (неправильних) висновків.

Підсумовуючи все вищевказане, суд констатує, що приписами статті 73 ГПК України визначено, що: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В силу дії статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Згідно статті 76 ГПК України: належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

В силу дії статті 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на усе вищевказане, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи , що в силу дії пунктів 1 та 3 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.

Водночас, апеляційний господарський суд задовольняє апеляційну скаргу Позивача.

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, з огляду на задоволення позовних вимог, суд покладає на Відповідача.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" ОСОБА_1 на рішення господарського суду Хмельницької області від 10 квітня 2018 року в справі №924/15/18 – задоволити.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 10 квітня 2018 року в справі №924/15/18 – скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги повністю.

4. Застосувати наслідки недійсності договору про розірвання іпотечного договору, укладеного 30 травня 2014 року між публічним акціонерним товариством "Імексбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Трейдоптімум", повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдоптімум", а саме щодо квартири за №122, що знаходиться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченка. 4-Б, яка вцілому складається з семи житлових кімнат, житловою площею - 256,3 кв.м., загальною площею - 338, 1 кв.м..

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдоптімум" (29000, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Подільська, 109; код 32833969) на користь публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (04071, м. Київ, вул. Хорива, 7. офіс №7; код 20971504) судовий збір за розгляд позовної заяви в розмірі 1 600 грн та судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 2 400 грн.

6. Доручити господарському суду Хмельницької області видати відповідний наказ.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

8. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

9. Справу №924/15/18 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Повний текст постанови виготовлено 20 вересня 2018 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Бучинська Г.Б.