Постанова № 76570143, 13.09.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року м. ОдесаСправа № 915/175/18Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бєляновського В.В., суддів: Величко Т.А., Лавриненко Л.В.

при секретарі - Лук'ященко В.Ю.

за участю представників:

від прокуратури: Лянна О.А.

від позивача: не з'явився

від 1 відповідача: Рехлецька Т.О.

від 2 відповідача: не з'явився

від 3 відповідача: Жуковський В.Й., Віштал Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Державного агентства водних ресурсів України

на рішення господарського суду Миколаївської області від 05.06.2018р., суддя в І інстанції Мавродієва М.В., повний текст якого складено 14.06.2018р. в м. Миколаєві

у справі № 915/175/18

за позовом: першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Державного агентства водних ресурсів України

до відповідачів:

1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області

2) Державного підприємства "Укрриба"

3) Товариства з обмеженою відповідальністю Об'єднана рибна компанія "Юг-Аквапром"

про: визнання недійсним на майбутнє договору №135-РОФ від 01.02.2002 оренди державного та комунального майна зі змінами та доповненнями.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року перший заступник прокурора Миколаївської області звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства водних ресурсів України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області, Державного підприємства "Укрриба" та Товариства з обмеженою відповідальністю Об'єднана рибна компанія "Юг-Аквапром" про визнання недійсним на майбутнє укладеного 01.02.2002 року між Регіональним відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області та Товариством з обмеженою відповідальністю Об'єднана рибна компанія "Юг-Аквапром" договору № 135-РОФ про надання в оренду товариству ставка з гідроспорудами, інв. №104 площею 980 га, розташованого за адресою: с. Андрієво-Зоріно Березанського району Миколаївської області, зі змінами та доповненнями.

В обґрунтування пред'явлених вимог прокурор посилався на те, що спірний договір оренди державного майна укладений РВ ФДМУ по Миколаївській області із перевищенням наданих йому повноважень та в порушення вимог ст.ст. 14, 51 Водного кодексу України, ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", тому відповідно до ст.ст.16, 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України підлягає визнанню недійсним. Передаючи в оренду ставок з гідроспорудами РВ ФДМУ по Миколаївській області ототожнило його із нерухомим майном, а саме спорудою, оскільки ставок відповідно до ст. 1 Водного кодексу України це штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. куб. м., але ставок не містить ознаки споруди, тобто нерухомого майна, тому, відповідно, не може розцінюватись як об'єкт оренди згідно з Законом України «Про оренду державного та комунального майна». Крім того, передаючи в оренду ставок з гідроспорудами РВ ФДМУ по Миколаївській області фактично розпорядилось внутрішніми морськими водами держави.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області заперечувало проти позову посилаючись на те, що при передачі об'єкту в оренду нічого не ототожнювало, а керувалося тільки законом, в якому зазначено, що об'єктами оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення), а також майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств створених у процесі приватизації. За договором оренди Регіональне відділення передало в оренду нерухоме майно - ставок з гідроспорудами, що підтверджується самим договором та актом приймання-передавання. Водний об'єкт в оренду Регіональне відділення не передавало і внутрішніми морськими водами держави не розпоряджалося. В 2002 році при укладенні спірного договору оренди Регіональне відділення діяло в межах повноважень, наданих діючим на той час законодавством. Дії Регіонального відділення з передачі в оренду майна за договором оренди від 01.02.2002 №РОФ-135 були направлені на виконання встановлених Фондом державного майна України та Кабінетом Міністрів України завдань та планів, в тому числі і забезпечення виконання завдання з надходження орендної плати до дохідної частини Державного бюджету України. Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності. На сьогоднішній день функції з управління об'єктом, який Регіональне відділення передало в оренду за договором, покладено на Державне агентство рибного господарства, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. При укладанні спірного договору оренди ніяким чином не порушено права і інтереси Державного агентства водних ресурсів України, оскільки у останнього відсутнє право власності на об'єкт оренди.

ДП "Укрриба" не визнало позов посилаючись на те, що прокурором не вірно визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Згідно з ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на дату укладання договору), об'єктами оренди за цим Законом є, зокрема, майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), державне нерухоме майно - "ставок Березаньского лиману" (інв.№104) є саме таким майном. Твердження прокурора, що згідно з положеннями ст.ст.3, 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єктами оренди за цим законом є саме нерухоме майно є помилковим, оскільки у вказаному Законі, чинному на момент укладання спірного договору, вказівки, що об'єктами оренди може бути саме нерухоме майно немає. Заборони на передачу в оренду майна, що має загальнодержавне значення, у редакції вищезазначеного Закону, на момент укладання спірного договору також немає. Забороною на передачу в оренду об'єктів, що мають загальнодержавне значення, доповнено Закон України "Про оренду державного та комунального майна" Законом України від 29.06.2004 №1905-ІV "Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і вказані зміни почали діяти лише з 27.07.2004. Укладання спірного договору відповідачем-1 відбулось в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, в обґрунтування позовних вимог у даній справі перший заступник прокурора Миколаївської області як на підставу недійсності спірного договору посилається на норми законодавства, які не діяли на момент укладання договору.

Одночасно відповідач заявив про застосування позовної давності до пред'явлених вимог посилаючись на те, що Державний комітет України по водному господарству, правонаступником якого є Державне агентство водних ресурсів України, в силу отриманих від держави повноважень, міг довідатися про укладання спірного договору починаючи від дати його укладення, а саме з 2002 року.

ТОВ Об'єднана рибна компанія "Юг-Аквапром" не визнало позов посилаючись на те, що спірний ставок є спорудою, яка з чотирьох сторін огороджена дамбами з метою вирощування риби. Це штучно створена споруда з певною метою. Згідно п.п.55, 56, 57 Наказу Державного комітету України по водному господарству "Про затвердження Переліку річок та водойм, що віднесені до водних об'єктів місцевого значення" №41 від 03.06.1997, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.01.1998 за №2/2442 - Березанський лиман, Березанський лиман біля с.Лиманне та Березанський лиман біля с.Жовтень віднесені до водних об'єктів місцевого значення. Право на розпорядження цими об'єктами належить обласній раді (облдержадміністрації), а повноваження були делеговані ФДМУ, навіть якщо вважати цей об'єкт водним. У зв'язку з цим позов подано в інтересах неналежного позивача. Крім того, товариство також просило застосувати позовну давність до пред'явлених прокурором вимог.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 05.06.2018 року у задоволенні позову відмовлено з мотивів недоведеності позовних вимог.

Рішення мотивовано встановленими по справі обставинами, на підставі яких суд дійшов висновку, що прокурор всупереч ст. ст. 74, 76 ГПК України не довів та не надав суду належних та допустимих доказів, які підтверджують, що на момент вчинення оспорюваного правочину стороною (сторонами) не були додержані вимоги, які встановлені 48 ЦК України (в редакцій 1963 року) та ст.203 Цивільного кодексу України, що діє на даний час, тобто не довів підстави, в силу яких спірна угода має бути визнана судом недійсною, адже спірний правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільним і відповідає їх внутрішній волі та загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, перший заступник прокурора Миколаївської області звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована невідповідністю викладених у рішенні висновків місцевого суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та мотивована посиланнями на ті ж самі обставини, що викладені у позовній заяві.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі заперечують проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просять оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення прокурора та представників відповідачів, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, відповідно до плану приватизації Миколаївського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, затвердженого 11.12.1998 начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області, до основних засобів вказаного підприємства, які не підлягають приватизації, є власністю держави і залишаються на балансі підприємства (Розділ ІІІ, п.п.3.8.1.) належить, зокрема ставок Березанського лиману за інвентарним №104.

Наказом РВ ФДМУ по Миколаївській області від 15.12.1998 року № 1110-п затверджено рішення про перетворення у процесі приватизації Миколаївського обласного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства у ВАТ «Миколаївське сільськогосподарсько-рибоводне підприємство» та затверджено Статут ВАТ «Миколаївське сільськогосподарсько-рибоводне підприємство». Відповідно до п.8.1.1. даного рішення, майно, яке згідно п. 3.8.1. плану приватизації залишено на балансі ВАТ, як таке що не підлягає приватизації, - ставок Березанського лиману за інв.№104, який є власністю держави.

01.02.2002 року між РВ ФДМУ по Миколаївській області (орендодавець) та ТОВ Об'єднана рибна компанія «Юг-Аквапром» (орендар) було укладено договір №РОФ-135 оренди нерухомого майна, яке знаходиться на балансі ВАТ «Миколаївське сільськогосподарсько-рибоводне підприємство», розташованого за адресою: с.Андрієво-Зоріно Березанського району Миколаївської обл., згідно з п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - ставок з гідроспорудами, інв.№104, площею 980 га, розташований за адресою: с.Андрієво-Зоріно Березанського району Миколаївської області, що знаходиться на балансі ВАТ «Миколаївське сільськогосподарсько-рибоводне підприємство», загальна вартість якого дорівнює - 304600,00 грн., згідно з експертною оцінкою станом на 31.12.2001, без права передачі в суборенду. Майно передається в оренду з метою використання під ставок для вирощування риби.

За умовами п.п. 2.1., 2.2. даного договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається Держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Відповідно до п.10.1. договору, його укладено строком на 1 рік, що діє з 01.02.2002 до 01.02.2003 включно.

Зазначене у даному договорі майно було передано орендареві від орендодавця за актом приймання-передачі від 01.02.2002 року.

Додатковою угодою від 22.01.2003 до даного договору, строк дії договору було продовжено на 5 років, з 01.02.2003 до 01.02.2008 включно.

Відповідно до Переліку господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, майно (гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди, та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів цих товариств та не підлягає приватизації) яких передається на баланс Державного підприємства «Укрриба», який є Додатком до спільного наказу Мінагрополітики України та Фонду державного майна України «Про передачу гідротехнічних споруд» від 06.05.2003 №126/752, зокрема по Миколаївській області є ВАТ «Миколаївське сільськогосподарсько-рибоводне підприємство».

Комісією, створеною наказом Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України «Про створення комісії з передачі майна» від 03.06.2003 №112 відповідно до спільного наказу Мінагрополітики України та Фонду державного майна України «Про передачу гідротехнічних споруд» від 06.05.2003 №126/752, 25-26 червня 2003 року було проведено обстеження державного майна - гідроспоруд, які в процесі приватизації не увійшли до статутного фонду та залишились на балансі ВАТ «Миколаївське сільськогосподарсько-рибоводне підприємство», розташовані на території Миколаївської області (Додаток до акту №1) і передається до сфери управління Міністерства аграрної політики України на баланс Державного підприємства «Укрриба», за результатами якого складено Акт приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статного фонду ВАТ «Миколаївське сільськогосподарсько-рибоводне підприємство», затверджений 29.07.2003 головою Державного департаменту рибного господарства.

Згідно з цим Актом, комісією встановлено, зокрема, що до складу об'єкта передачі входять гідротехнічні споруди, які включають ставкові споруди, та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно (далі гідротехнічні споруди), що не увійшли до статутного фонду ВАТ «Миколаївське сільськогосподарсько-рибоводне підприємство» та передаються на баланс Державного підприємства «Укрриба» перелік яких наведено у Додатку №1, що є невід'ємною частиною акту.

У пункті 53 вказаного Додатку № 1 зазначено об'єкт - ставок Березанського лиману; інв.№104; рік вводу в експлуатацію - 1990; група капітальності - І; площа земельної ділянки (га) - 980; технічний стан під час обстеження - використовується, технічний стан задовільний; яким чином використовується - Договір оренди №РОФ-135 від 01.02.2002.

У зв'язку з передачею орендованого майна на баланс ДП «Укрриба» на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 №126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд», додатковою угодою від 29.07.2003 до договору оренди було замінено орендодавця з РВ ФДМУ по Миколаївській області на ДП «Укрриба».

На підставі зазначеної додаткової угоди, того ж дня ДП «Укрриба» за актом приймання-передачі передало ставок з гідроспорудами площею 980 га ТОВ ОРК «Юг-Аквапром» у строкове платне користування.

Додатковою угодою від 01.01.2007 сторони вносили зміни до договору оренди щодо розміру орендної плати.

Додатковою угодою від 07.05.2008 строк дії договору оренди було продовжено до 01.02.2023 включно.

Як вбачається з листа Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів від 15.03.2017 № 07/570, ТОВ Об'єднана рибна компанія "Юг-Аквапром" використовує земельну ділянку державної власності та водного плеса 980 га частини Березанського лиману об'ємом 8,8 млн.куб.м. води, який знаходиться на території Очаківського та Березанського районів Миколаївської області. «Ставок Березанського лиману №104» на обліку не значиться, у водному кадастрі значиться Березанський лиман, який належить до водних об'єктів загальнодержавного значення.

На цій підставі прокурором зроблено висновок, що Законом України «Про оренду державного та комунального майна» та Положенням про регіональне відділення, РВ ФДМУ по Миколаївській області не наділено повноваженнями щодо передачі в оренду водного об'єкту. Таким чином, РВ ФДМУ по Миколаївській області з перевищенням наданих йому повноважень розпорядилось водним об'єктом. Окрім того, приймаючи рішення про передачу в оренду саме ставка з гідроспорудами, РВ ФДМУ по області не враховано місткість цієї водойми, об'єм якої за вищезазначеною інформацію Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів становить 8,8 млн.куб.м. Тому, передана ТОВ ОРК «Юг-Аквапром» водойма не є ставком, оскільки її місткість перевищує 1,1 млн.куб.м. Також, з посиланням на ст.ст. 3, 5, 6 Водного кодексу України прокурор вказує, що укладаючи спірний договір оренди щодо надання у користування частини Березанського лиману, РВ ФДМУ по Миколаївській області перевищило надані йому повноваження, оскільки фактично розпорядилось внутрішніми морськими водами держави.

Предметом спору у даній справі є вимога прокурора заявлена в інтересах держави в особі Державного агентства водних ресурсів України визнати недійсним на майбутнє договір № 135-РОФ від 01.02.2002 оренди нерухомого майна, щодо надання в оренду ставку з гідроспорудами, інв. №104, площею 980 га, розташованого за адресою: с. Андрієво-Зоріно Березанського району Миколаївської області, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області та ТОВ Об'єднана рибна компанія "Юг-Аквапром", зі змінами та доповненнями, на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України. Підставами для визнання оспорюваного договору оренди недійсним прокурор вказує наступні обставини: спірний договір оренди державного майна укладений РВ ФДМУ по Миколаївській області із перевищенням наданих йому повноважень та в порушення вимог ст.ст. 14, 51 Водного кодексу України, ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Передаючи в оренду ставок з гідроспорудами РВ ФДМУ по Миколаївській області ототожнило його із нерухомим майном, а саме спорудою, оскільки ставок відповідно до ст. 1 Водного кодексу України це штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. куб. м., але ставок не містить ознаки споруди, тобто нерухомого майна, тому, відповідно, не може розцінюватись як об'єкт оренди згідно з Законом України «Про оренду державного та комунального майна». Крім того, передаючи в оренду ставок з гідроспорудами РВ ФДМУ по Миколаївській області фактично розпорядилось внутрішніми морськими водами держави.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що прокурор всупереч ст. ст. 74, 76 ГПК України не довів та не надав суду належних та допустимих доказів, які підтверджують, що на момент вчинення оспорюваного правочину стороною (сторонами) не були додержані вимоги, які встановлені 48 ЦК України (в редакцій 1963 року) та ст.203 Цивільного кодексу України, що діє на даний час, тобто не довів підстави, в силу яких спірна угода має бути визнана судом недійсною, адже спірний правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільним і відповідає їх внутрішній волі та загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про відмову у задоволенні заявлених прокурором позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Аналогічні положення містилися у діючих на час укладення спірного договору ст.9 Закону України «Про власність» та ст.90 Цивільного кодексу Української РСР, в редакції від 18.07.1963 року.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»,в редакції чинній на момент укладення спірного договору, відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», в редакції чинній на момент укладення спірного договору, об'єктами оренди за цим Законом є:

цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається розподільчий баланс. нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;

майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», в редакції, чинній на момент укладення спірного договору, орендодавцями є:

Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю;

органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;

підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна площею до 200 кв.м, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

Наказом Фонду державного майна України «Про затвердження Переліку об'єктів груп Б, В, Г, які підлягають приватизації у 1998 році» від 09.01.1998 №22 до зазначеного переліку включено об'єкт групи «В» - Миколаївське державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство.

Приватизація зазначеного підприємства здійснювалась відповідно до вимог Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та «Положення про порядок приватизації майна підприємств і організацій рибної галузі», затвердженого спільним наказом ФДМУ та Державного комітету рибного господарства від 18.08.1998 №1631/114, шляхом перетворення у відкрите акціонерне товариство. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 10.07.1996 №291/96-ВР, якою було затверджено «Перелік державних підприємств і організацій агропромислового комплексу, приватизація майна яких здійснювалася за погодженням з Кабінетом Міністрів України», умови приватизації Миколаївського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства були погодженні з Кабінетом Міністрів України, як підприємства, що відносилося до рибних господарств (рибокомбінат, рибоводно-меліоративна станція, нересто-вирощувальне господарство).

Наказом Регіонального відділення ФДМУ по Миколаївській області від 02.02.1998 №90-п було прийнято рішення про приватизацію майна Миколаївського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства шляхом створення відкритого акціонерного товариства.

Згідно з ст.7 Закону України «Про приватизацію державного майна», в редакції чинній на момент укладення спірного договору, державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні. Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим діють на підставі Закону України "Про Фонд державного майна України", цього Закону, інших законів України з питань приватизації.

Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють, зокрема, такі основні повноваження: змінюють у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності; здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації; виступають орендодавцем майна, що перебуває у державній власності, згідно з законодавством.

Державні органи приватизації здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом, іншими законами України з питань приватизації.

Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна», приватизація майна Миколаївського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства була проведена РВ ФДМУ по Миколаївській області.

Інвентаризацію державного майна підприємства було проведено станом на 01.09.1998 згідно з вимогами Методики оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.1998 №1114, та Положенням про інвентаризацію майна державних підприємств та організацій, які приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, які передаються в оренду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993 №158.

За результатами проведеної інвентаризації складено передавальний баланс підприємства. Оцінка вартості майна підприємства здійснювалась згідно з Методикою оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.1998 №1114, проводилась комісією з приватизації відповідно до даних бухгалтерського обліку підприємства.

Наказом РВ ФДМУ по Миколаївській області від 26.12.2005 №415-п було завершено приватизацію ВАТ «Миколаївське сільськогосподарсько-рибоводне підприємство».

Відповідно до ст. 59 Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент укладення спірного договору, не можуть передаватись у колективну та приватну власність: землі водного фонду, за винятком невеликих до 3 гектарів ділянок водойм.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», в редакції, що діяла на той час, водні та інші природні ресурси, які є об'єктами права власності українського народу, водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди приватизації не підлягали.

Отже, РВ ФДМУ по Миколаївській області при передачі спірного об'єкта в оренду керувалось ст.4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», в редакції чинній на момент укладення спірного договору, згідно з якою об'єктами оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення), а також майно що не увійшло до статутних фондів господарських товариств створених у процесі приватизації.

Судом установлено, що РВ ФДМУ по Миколаївській області передало в оренду нерухоме майно - ставок з гідроспорудами, інв.. № 140, що підтверджується змістом договору та актом приймання-передачі.

Відповідно до ч.1, п.1) ч.2. ст.5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом. Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності.

У 2002 році при укладенні спірного договору оренди РВ ФДМУ по Миколаївській області діяло в межах повноважень, наданих діючим на той час законодавством. Дії Регіонального відділення з передачі в оренду майна за спірним договором оренди були спрямовані на виконання встановлених Фондом державного майна України та Кабінетом Міністрів України завдань та планів, в тому числі і забезпечення виконання завдання з надходження орендної плати до дохідної частини Державного бюджету України.

На момент звернення прокурора до господарського суду з даним позовом та ухвалення оскаржуваного рішення у справі функції з управління об'єктом, який РВ ФДМУ по Миколаївській області передало в оренду за спірним договором, покладено на Державне агентство рибного господарства України, що підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №69416358 та №69420369 від 30.06.2016 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №69415911 від 30.09.2016, з яких вбачається, що об'єктом нерухомого майна є Гідротехнічні споруди ставка Березанського лиману за адресою: Миколаївська обл., Березанський р-н, с.Андрієво-Зорине, форма власності - державна, розмір частки - 1/1, власником якого є Державне агентство рибного господарства України з 28.09.2016.

Таким чином, оспорюваними договором оренди, зі змінами та доповненнями до нього, ніяким чином не порушуються права і інтереси Державного агентства водних ресурсів України, за захистом яких прокурор звернувся з даним позовом до суду, оскільки у останнього відсутнє право власності на об'єкт оренди.

Стосовно посилання прокурора на те, що надаючи в оренду ставок із гідроспорудами, РВ ФДМУ по Миколаївській області фактично розпорядилося внутрішніми морськими водами держави, місцевим судом правильно враховано таке.

Згідно з ст.4 Водного кодексу України, в редакції чинній на момент укладення спірного договору, до земель водного фонду належать землі, зайняті:

- морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами;

- прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

- гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

- береговими смугами водних шляхів.

Згідно з ст. 5 Водного кодексу України, в редакції чинній на момент укладення спірного договору, до водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

1) внутрішні морські води та територіальне море;

2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;

2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Згідно з п.п. 55, 56, 57 наказу Державного комітету України по водному господарству «Про затвердження Переліку річок та водойм, що віднесені до водних об'єктів місцевого значення» від 03.06.1997 №41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.01.1998 за №2/2442, - Березанський лиман, Березанський лиман біля с.Лиманне та Березанський лиман біля с.Жовтень віднесені до водних об'єктів місцевого значення.

Відповідно до п.п.1.9.18. наказу Державного комітету України у справах містобудування і архітектури «Про затвердження Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів» від 19.12.1995 №252, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.1995 за №466/1002, гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тонелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Факт будівництва державного нерухомого майна - «ставок Березанського лиману» підтверджується проектною документацією, що міститься в матеріалах справи.

Твердження прокурора з посиланням на лист Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів від 15.03.2017 про те, що ТОВ ОРК «Юг-Аквапром» використовує земельну ділянку державної власності та водного плеса 980 га частини Березанського лиману об'ємом 8,8 млн.куб.м. води, який знаходиться на території Очаківського та Березанського районів Миколаївської області, допустимими і достовірними доказами не підтверджене, оскільки з 2013 року в Україні діє Порядок розроблення паспорта водного об'єкта, затверджений наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.03.2013№ 99, згідно з положеннями якого технічні характеристики водного об'єкта визначаються у паспорті такого об'єкту.

Статтею 48 ЦК УРСР, в редакції від 18.07.1963 року, чинній на момент укладення спірного договору, було передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст. 203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 3 ст. 207 ГК України визначено, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Отже, вирішуючи спір про визнання договору (угоди, правочину) недійсним, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 74, 76 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, вірним є висновок місцевого суд про те, що прокурором всупереч наведеним процесуальним нормам не доведено, що на момент вчинення оспорюваного правочину стороною (сторонами) не були додержані вимоги, встановлені ст. 48 ЦК УРСР та ст.203 ЦК України, тобто не доведено підстави, в силу яких спірна угода має бути визнана судом недійсною, адже спірний правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільним і відповідає їх внутрішній волі та загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора.

Також колегія суддів зазначає наступне.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Статтею 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Статтею 162 ГПК України встановлено, що подана до господарського суду повна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Як вже було зазначено вище, предметом даного спору є вимога прокурора визнати недійсним договір оренди нерухомого майна на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України, за яким позивач Державне агентство водних ресурсів України не є стороною; обґрунтована дана вимога тим, що оспорюваний прокурором договір не відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, прокурор, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує інтереси держави в особі саме Державного агентства водних ресурсів України, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими прокурор обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відповідно до ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом або в інтересах якої звернулась інша уповноважена особа є обов'язковими; обов'язком прокурора відповідно до ст. 74 ГПК України у даному випадку є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання прав та інтересів позивача.

Разом з тим, як свідчить правовий аналіз матеріалів справи, прокурор не зазначив чим порушуються права саме Державного агентства водних ресурсів України наявністю оспорюваного ним договору оренди нерухомого майна та не обґрунтував, у зв'язку з чим саме він звернувся з позовом у даній справі, а лише стверджує про невідповідність оспорюваного ним договору нормам цивільного законодавства.

Однак, уявлення прокурора про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним в судовому порядку, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.

Разом з тим, під час розгляду даної справи відповідачами було подано до суду заяву про застосування позовної давності.

При цьому, перш ніж застосовувати позовну давність за правилами ст. 267 ЦК України, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого він чи в інтересах якого звернулися до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості чи недоведеності. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

При ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову місцевий господарський суд вимоги ст. 267 ЦК України врахував.

Доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування правильного та обґрунтованого рішення місцевого суду відсутні.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 2643 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 05 червня 2018 року у справі № 915/175/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Державного агентства водних ресурсів України - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 18.09.2018р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Величко Т.А.

Лавриненко Л.В.