Постанова № 76570006, 17.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2018 р. м.Київ Справа№ 910/7502/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Разіної Т.І.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання - Пугачової А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 17.09.2018 року по справі №910/7502/18 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Альянс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2018

у справі №910/7502/18 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Альянс"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Річ-Ойл"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Національний банк України та Міністерство фінансів України

про зобов'язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В :

В червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Софт Альянс" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про зобов'язання Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі-відповідач) надати позивачу оригінали кредитних договорів № 4Р3392И від 25.06.2013, № 4Р13391И від 21.06.2013, №4Р122593И від 11.10.2013 та інші документи, які засвідчують обов'язок боржника щодо повернення кредиту та документи, якими забезпечувалися вказані кредитні договори.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.11.2016 між позивачем, як поручителем, та відповідачем, як кредитором, було укладено договір поруки № 4Р12253И/П, за яким позивач поручився перед відповідачем за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Річ-Ойл" своїх зобов'язань з повернення кредиту та сплати відсотків за кредитними договорами № 4Р3392И від 25.06.2013, № 4Р13391И від 21.06.2013 та № 4Р122593И від 11.10.2013. Оскільки позивачем було виконано обов'язок боржника (ТОВ "Річ-Ойл") перед кредитором - ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк", то згідно з ст.556 Цивільного кодексу України просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2018 у справі №910/7502/18 в позові відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Софт Альянс" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2018 у справі №910/7502/18 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Також, скаржник стверджує, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що у відповідача відсутній обов'язок передачі позивачу саме оригіналів кредитних договорів, чим неправильно застосував норми ст.556 Цивільного кодексу України.

Учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

Учасники справи належним чином повідомлялися про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, в судове засідання, яке відбулося 17.09.2018, з'явилися лише представники позивача та відповідача, інші учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю зазначених учасників справи, оскільки відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, участь у судовому засіданні учасників процесу суд не визнавав обов'язковою. Також, колегією суддів враховано, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

З урахуванням приписів частини 1 статті 270 та частини 1 статті 252 ГПК України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей передбачених у Главі «Апеляційний розгляд». При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах «Апеляційний розгляд» і «Розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження».

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду першої інстанції, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні виходячи з наступного.

08.11.2016 між позивачем, як поручителем, та відповідачем, як кредитором, був укладений договір поруки №4Р12253И/П (далі - Договір поруки), відповідно до умов якого його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Річ-Ойл", як боржником, своїх зобов'язань за:

- кредитним договором від 25.06.2013 № 4Р13392И (далі - Кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

- кредитним договором від 21.06.2013 № 4Р13391И (далі - Кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору;

- кредитним договором від 11.10.2012 № 4Р12253И (далі - Кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Спір виник внаслідок того, що позивач, як поручитель, виконав обов'язок боржника за кредитними договорами та погасив суму боргу, тому відповідач у відповідності до умов Договору поруки та положень ст.556 Цивільного кодексу України повинен вручити йому оригінали документів, які підтверджують його права як нового кредитора. Оскільки відповідач відмовляється надати йому відповідні документи, позивач звернувся до господарського суду з позовом за захистом порушеного права.

У відповідності до положень статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу та статті 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із п.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 2 Договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в термін, відповідно до кредитного договору.

Згідно із п.8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було перераховано відповідачу кошти, а саме: згідно платіжного доручення №22 від 09.11.2016 в сумі 31 000 010,83 грн. В рядку "призначення платежу" зазначено: виконання зобов'язань по кредитному договору №4Р13391И від 21.06.2013 згідно договору поруки № 4Р12253И/П від 08.11.2016; згідно платіжного доручення №23 від 09.11.2016 в сумі 17 757 175,08 грн. В рядку "призначення платежу" зазначено: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4Р13392И від 25.06.2013 згідно договору поруки № 4Р12253И/П від 08.11.2016; згідно платіжного доручення №25 від 09.11.2016 в сумі 627 690 327,85 грн. В рядку "призначення платежу" зазначено: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4Р12253И від 11.10.2012 згідно договору поруки № 4Р12253И/П від 08.11.2016.

Відповідно до п.10 Договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

За змістом частин 1, 2 статті 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Разом з цим, законодавцем не передбачено передачу кредитором поручителю саме оригіналів документів, які підтверджують обов'язок боржника.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що з огляду на приписи частини 3 статті 553 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 556 Цивільного кодексу України поручителем може бути кілька осіб і до кожного з них хто виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним, а тому законодавцем не передбачено передачу кредитором поручителю саме оригіналів документів, які підтверджують обов'язок боржника.

З норм зобов'язального права, що містяться у розділі І книги п'ятої Цивільного кодексу України не випливає обов'язку відповідача передати позивачу оригінали документів.

Крім того, ані умовами Договору поруки ані чинним законодавством України не передбачено обов'язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов'язок боржника.

Згідно зі ст.14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Слід зазначити, що позивачем не подано жодних доказів в підтвердження того, що він звертався до відповідача з вимогою надати документи, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не наведено жодних актів законодавства, з яких би безпосередньо виникав обов'язок відповідача виконати дії, про зобов'язання вчинення яких просить позивач, а також не доведено існування будь-яких інших підстав виникнення у відповідача обов'язку передати позивачу саме оригіналів відповідних документів.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно. При цьому, часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15, від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15).

В той же час, надані позивачем платіжні доручення на підтвердження факту перерахування ним відповідачеві грошових коштів на виконання умов Договору поруки не є належним доказом виконання зобов'язань боржника у повному обсязі. Матеріали справи не містять доказів та позивачем не доведено належними та допустимими доказами протилежного, а тому суд позбавлений можливості дійти висновку про наявність підстав для припинення у повному обсязі зобов'язання, забезпеченого згідно Договору поруки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Аналогічна правова позиція викладена Верховим Судом у постановах, зокрема, від 22.02.2018 у справі №910/14107/17, від 21.03.2018 у справі №910/15963/17, від 04.04.2018 у справі №910/14034/17, від 11.04.2018 у справі № 910/15439/17, від 27.06.2018 у справі № 910/14419/17.

Доводи скаржника з приводу неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Щодо доводів скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, ч.3 ст.12 та ст.247 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.3, 5 ст.12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справи незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною 3 статті 247 ГПК України передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:

1) ціну позову;

2) значення справи для сторін;

3) обраний позивачем спосіб захисту;

4) категорію та складність справи;

5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо;

6) кількість сторін та інших учасників справи;

7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Колегією суддів встановлено, що переданий на вирішення суду спір не входить до переліку, встановленому ч.4 ст.247 ГПК України для розгляду справи, що розглядаються виключно в порядку загального позовного провадження, а отже може розглядатись в порядку спрощеного провадження.

При цьому, відповідно до ч.3 ст.277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, зокрема, лише якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

В той же час, в даному випадку відсутні правові підстави для застосування положень п.7 ч.3 ст.277 ГПК України як обов'язкової підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки даний спір не входить до переліку, встановленому ч.4 ст.247 ГПК України для розгляду справи, що розглядаються виключно в порядку загального позовного провадження.

Крім того, як свідчать матеріали справи, скаржник скористався своїм процесуальним правом на подання до суду клопотання, в якому просив суд постановити ухвалу про розгляд даної за правилами загального позовного провадження, а у разі залишення відповідного клопотання без задоволення, здійснити розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, та за наслідками розгляду зазначеного клопотання, суд першої інстанції ухвалив проводити розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При цьому, скаржник не скористався своїм процесуальним правом визначеним ч.3 ст.255 ГПК України щодо включення до апеляційної скарги, заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Також, колегія суддів вважає, що відсутні і інші підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст.277 ГПК України, оскільки суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, оскаржуване рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Альянс" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2018 у справі №910/7502/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2018 у справі №910/7502/18 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7502/18.

Повний текст судового рішення складено 19.09.2018.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.І. Разіна

С.А. Гончаров