Постанова № 76569967, 29.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2018 р. Справа№ 910/8971/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсакової Г.В.

суддів: Гончарова С.А.

Чорної Л.В.

при секретарі судового засідання Камінській Т.О.,за участю представників: від позивача: Бруль А.С. - за довіреністювід відповідача: Савченко О.О. - за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ"на рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2017 р. (дата підписання 24.07.2017)у справі № 910/8971/17 (суддя Турчин С.О.) за позовом Приватного акціонерного товариства "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ"до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"про визнання недійсним договору ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ" (позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (відповідач) про визнання недійсним кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013 р. з моменту його укладення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013 р. є недійсним у зв'язку із порушенням приписів ст. 3, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.07.2017 р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт вважає, що рішення прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що внесення в кредитний договір умов кредитування в доларах США значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем в разі настання певних подій, що є, на думку позивача порушенням ст. 3, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 203 ЦК України і дає підстави для визнання кредитного договору про відкриття кредитної лінії недійсним, згідно умов ст. 215 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2017 р. відновлено Приватному акціонерному товариству "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ" строк подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2017 р. у справі № 910/8971/17, прийнято її до розгляду, розгляд справи призначено на 06.11.2017 р.

06.11.2017 р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 р. розгляд справи відкладено на 27.11.2017 р.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/761/17 від 16.11.2017 р. у зв'язку з призначенням головуючого судді (судді-доповідача) Баранця О.М. на посаду судді Верховного Суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/8971/17.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2017 р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В., суддів: Чорної Л.В., Хрипуна О.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 р. прийнято справу № 910/8971/17 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ" на рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2017 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Корсакова Г.В., судді: Чорна Л.В., Хрипун О.О., розгляд справи призначено на 20.12.2017 р.

З 15.12.2017 р. вступила в дію нова редакція Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності редакцією цього Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, а відтак, розгляд цієї апеляційної скарги відбувається саме за правилами вказаної редакції Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до розпорядження начальника управління Київського апеляційного господарського суду № 09-53/4976/17 від 20.12.2017 р. у зв'язку з перебуванням судді Хрипуна О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/8971/17.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.12.2017 р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В., суддів: Гончарова С.А., Чорної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2017 р. прийнято справу до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Корсакова Г.В., судді: Гончаров С.А., Чорна Л.В., розгляд справи призначено на 22.01.2018 р.

В судовому засіданні 22.01.2018 р. оголошено перерву до 29.01.2018 р.

Статтею 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 23.07.2013 р. між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банк, відповідач) та Приватним акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" (позичальник, позивач) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 (надалі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 50 000 000,00 дол. США. (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, далі кредит або кредитна лінія, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором; кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 20.01.2014 р.; кредит надається із наступним цільовим призначенням: поповнення обігових коштів.

Згідно із п. 3.1. кредитного договору, банк надає позичальнику кредит в межах ліміту кредитної лінії шляхом перерахування коштів з кредитного на поточний рахунок позичальника. Перерахування кредиту здійснюється на підставі заяви позичальника протягом 3-х банківських днів, починаючи з наступного банківського дня, за датою отримання.

Відповідно до п. 3.2. кредитного договору, проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 11,0 (одинадцять) процентів річних. При розрахунку процентів по заборгованості в іноземній валюті використовується метод "факт/360", виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році. Нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня.

У випадку порушення позичальником встановлених п. 2.2 цього договору строків повернення отриманих сум кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 16,0 (шістнадцять) процентів річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п. 3.2 цього договору (п. 3.3. кредитного договору).

У відповідності до положень п. 4.2.1. та п. 4.2.2. кредитного договору, позичальник зобов'язаний, з урахуванням положень п. 3.1 цього договору отримати кредит та використати його за цільовим призначенням і у встановлений цим договором строк повернути отримані суми кредиту шляхом перерахування коштів на рахунок №37391620445329/840 відкритий в ПАТ "Промінвестбанк", код банку 300012 на погашення заборгованості по даному договору; своєчасно сплачувати плату за кредит, проценти за неправомірне користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених цим договором, а також суми передбаченої цим договором неустойки.

Даний договір діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати в повному обсязі процентів за користування ним до повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього договору (п. 6.2. кредитного договору).

10.01.2014 р. між сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013, відповідно до умов якого сторони дійшли згоди пункт 2.2 кредитного договору викласти у наступній редакції: кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 30 квітня 2014 року. Позичальник здійснює повернення кредиту, отриманого в межах ліміту кредитної лінії шляхом перерахування коштів на рахунок №37391620445329/840, відкритий у ПАТ "Промінвестбанк", код банку 300012.

Відповідно до п. 3 договору про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1 до кредитного договору, пункт 3.3. сторони виклали у наступній редакції: у випадку порушення позичальником встановлених п. 2.2 цього договору строків повернення отриманих сум кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 16% (шістнадцять) процентів річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п. 3.2 цього договору. Починаючи з 20.01.2014 р. проценти за неправомірне користування кредитом сплачуються позичальником, виходячи із процентної ставки у розмірі 16,75% (шістнадцять цілих сімдесят п'ять сотих) процентів річних.

Звертаючись до суду, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013 р. має бути визнаний недійсним, оскільки визначення у кредитному договорі умов кредитування у доларах США погіршує становище позивача та порушує принцип справедливості, визначений приписами статті 3 ЦК України. Посилаючись на порушення приписів ст. 3, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 203 ЦК України позивачем заявлено позов про визнання недійсним кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013 з моменту його укладення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження наявності підстав для визнання кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013 р. недійсним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до приписів ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013 р. з подальшими змінами та доповненнями.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Приписами ст. 192 Цивільного кодексу України визначено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

В пункті 3 частини 3 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що як кредитні в цій статті розглядаються операції з розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.

У розумінні статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Нормами статей 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій. Однак, приписи наведеної статті Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

З огляду на наведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що укладення кредитного договору та надання кредитних коштів в іноземній валюті не суперечило положенням чинного законодавства.

Судом враховано, що у відповідності до п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно із п. 5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Як вбачається з матеріалів справи, Національним банком України видано ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" банківську ліцензію №1 від 22.06.2012 р. та генеральну ліцензію № 1 від 05.10.2011 р. на здійснення валютних операцій, в тому числі, з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Таким чином, в силу приписів ст. ст. 192, 533, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 345 Господарського кодексу України, ст. ст. 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», відповідач отримавши ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій мав право надавати кредити в іноземній валюті.

У відповідності до ст. 36 Закону України "Про Національний Банк України", Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його.

Так, згідно із Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України №496 від 12 листопада 2003 року, офіційний курс гривні до долара США встановлюється щоденно.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, а тому при укладенні кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013 р. та беручи на себе певні зобов'язання, сторони повинні були чітко усвідомлювати, що курс національної валюти по відношенню до долара США не є незмінним.

Водночас, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (ст. 44 ГК України).

Враховуючи наведене, позивач (позичальник за договором) при укладенні кредитного договору приймав на себе певні ризики на випадок зміни курсу іноземних валют та не мав жодних підстав вважати, що зміна встановленого курсу іноземних валют до національної валюти України не настане.

В той же час, позивач мав передбачити можливі ризики, пов'язані із зміною курсу національної валюти по відношенню до долара США.

Статтею 3 Цивільного кодексу України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогам цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

За таких обставин, з урахуванням того, що законодавством України не закріплена стабільність курсу гривні до іноземних валют, укладення кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013 р. жодним чином не суперечило приписам статті 3 Цивільного кодексу України, зокрема, принципу справедливості.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України ( в редакції, що діяла до 15.12.2017), що умови оспорюваного кредитного договору будь-яким чином суперечать ст. 3 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Так, за своєю правовою природою "зловживання правом" є особливим типом цивільного правопорушення, вчиненого уповноваженою особою при здійсненні належного їй права, пов'язане з використанням недозволених конкретних форм в межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Характерною рисою зловживання правом є його пов'язаність не з суб'єктивним правом загалом, не з його змістом, а з процесом його реалізації, з його здійсненням. Зловживання правом пов'язане із здійсненням належного особі суб'єктивного цивільного права, за межі якого воно виходить, а тому зловживання правом може мати місце лише в тому випадку, коли уповноважений суб'єкт має певні права, при здійсненні яких він порушує права і законні інтереси інших осіб.

Разом з тим, суд першої інстанції вірно зазначив, що погодження сторонами у кредитному договорі надання кредитних коштів в іноземній валюті не свідчить про зловживання відповідачем своїми правами, у зв'язку із чим відповідні доводи позивача є помилковими.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017 р.) визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017 р.), обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження наявності підстав для визнання кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013 р. недійсним.

З огляду на зазначене, враховуючи встановлені вище обставини, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених Приватним акціонерним товариством "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ" вимог про визнання кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013 недійсним.

Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи та вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 233, 269, 270, 273, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ" на рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2017 р. у справі № 910/8971/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.07.2017 р. у справі № 910/8971/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.В. Корсакова

Судді С.А. Гончаров

Л.В. Чорна