Рішення № 76569152, 15.08.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.08.2018Справа № 910/1161/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., при секретарі судового засідання Мартинюк М.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" (04060, м. Київ, ВУЛИЦЯ БЕРЛІНСЬКОГО, будинок 15; код ЄДРПОУ 36844047)

до Національного банку України (01601, м. Київ, ВУЛИЦЯ ІНСТИТУТСЬКА, будинок 9; код ЄДРПОУ 00032106)

про стягнення 27 872,01 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Пуляєва Ю.Д. - довіреність №7 від 15.05.2018 року.

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

02.02.2018 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" до Національного банку України про стягнення 27 872,01 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено зобов'язання з оплати позивачу спожитих житлово-комунальних послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2018 у справі №910/1161/18 (суддя Мельник В.І.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 16.03.2018 року.

12.03.2018 року через канцелярію суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 13.03.2018 року оголошено перерву до 20.04.2018 року.

20.04.2018 року через канцелярію суду представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. №01-20/3402/18), згідно прохальної частини якої позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь: 8 604,81 грн. - заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг (з яких: 4057,30 грн. - по квартирі 23; 4547,51 грн. - по квартирі 35), 1 461,95 грн. - інфляційних втрат, 2 030,83 грн. - 3% річних. Вказану заяву долучено до матеріалів справи, а справа розглядається з врахуванням даної заяви.

За наслідками проведення автоматизованого розподілу судової справи між суддями (розпорядження від 16.05.2018 року №05-23/630), у зв'язку з лікарняним судді Мельника В.І., справу №910/1161/18 розподілено для розгляду на суддю Якименко М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 року (суддя Якименко М.М.) справу №910/1161/18 прийнято до провадження, підготовче засідання у справі призначено на 17.07.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2018 року підготовче засідання відкладено на 31.07.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 року підготовче провадження у справі 910/1161/18 закрито; розгляд справи по суті призначено на 15.08.2018 року.

В судове засідання 15.08.2018 року представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 15.08.2018 року представник позивача зменшені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 15.08.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до витягу з протоколу засідання Правління ПАТ «ХК «Київміськбуд» від 26.09.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" (далі по тексту - Позивач) визначено обслуговуючою організацією житлового будинку по вул. Харківське шосе, 182, в місті Києві.

27.12.2014 року позивачу передано на обслуговування та експлуатацію житлового будинку по вул. Харківське шосе, 182, в місті Києві, що підтверджується Актом приймання-передачі від 27.12.2014 року.

На виконання вимог Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та Постанови КМУ № 1521 від 11.10 2002 р. «Про реалізацію Закону України « Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», відповідно до Акту приймання-передачі позивачем 29 липня 2016 року передано вищезазначений будинок на баланс ОСББ «Харківське Шосе 182».

Як вбачається із змісту позовної заяви та заяви про зменшення позовних вимог, позивач зазначає що Національний банк України (далі по тексту - відповідач, НБУ) є власником квартир №23 та №35 по вул. Харківське шосе, 182, в місті Києві (далі по тексту - квартира №23 та квартира №35).

В обґрунтування заявлених позовних вимог (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) позивач зазначає, що відповідач має перед ним заборгованість з оплати житлово-комунальних послугу, а саме: по квартирі №23 за період з 01.02.2015р. по 01.12.2018 року в сумі 4 057,30 грн.; по квартирі №35 за період з 01.02.2015р. по 01.12.2017 року в сумі 4 547,30 грн.

В якості доказів надання та приймання послуг позивач надав суду:

- Договір №107-О на технічне обслуговування пожежних систем від 15.11.2012 року, укладений між ТОВ "Перший український експертний центр" та ТОВ «Спутнік-Крим»;

- Додаткова угода від 01.07.2015 року до договору №107-О на технічне обслуговування пожежних систем від 15.11.2012 року, укладена між ТОВ "Перший український експертний центр" та ТОВ «Спутнік-Крим»;

- акти приймання-передачі послуг за договором №107-О, підписані між ТОВ "Перший український експертний центр" та ТОВ «Спутнік-Крим»;

- Договір №2/1848-К-12 на вивезення та знешкодження (захоронення) твердих побутових відходів (ТПВ) від 01.10.2012 року, укладений між ТОВ "Перший український експертний центр" та ТОВ «Фірма «Володар-Роз»;

- акти надання послуг та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за Договором №2/1848-К-12, підписані між ТОВ "Перший український експертний центр" та ТОВ «Фірма «Володар-Роз».

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за статтею 16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» саме споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Статтею 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що договір на надання житлово- комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.

Тобто, обов'язок по оплаті житлово-комунальних послуг (послуг з утримання будинку та прибудинкової території) покладається на власника чи споживача лише на підставі договору на надання житлово-комунальних послуг.

Однак Позивачем всупереч вимог чинного законодавства на підтвердження своїх позовних вимог не надано доказів щодо того, що Національний банк України є власником квартир №23 та №35 або споживачем житлово-комунальних послуг. А саме Позивачем не надано жодного договору на надання житлово-комунальних послуг укладеного між ним та Відповідачем.

На підтвердження перебування квартир №23 та №35 за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 182 у власності Відповідача, позивач посилається на довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно, однак не надано вказаних довідок, та не надано будь-яких доказів того, хто є власником даних квартир чи споживачем житлово-комунальних послуг. З врахуванням чого суд дійшов до висновку, що відповідачем не надано доказів на підтвердження, того що відповідач є власником квартир №23 та №35 або є споживачем послуг по вказаним квартирам.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач є власником квартир №23 та №35 або споживачем послуг по вказаним квартирам, тому позовні вимоги в частині стягнення 8 604,81 грн. - заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг (з яких: 4057,30 грн. - по квартирі 23; 4547,51 грн. - по квартирі 35) не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних, також не підлягають задоволенню, у зв'язку з тим що застосування такої міри відповідальності як стягнення інфляційних втрат та 3% річних можлива лише при порушенні основного зобов'язання, а так як між позивачем та відповідачем відсутні правовідносини з надання житлово-комунальних послу по квартирам №23 та №35, тому відповідачем не було порушено основне зобов'язання (оплата вартості отриманих послуг), то й до нього не застосовуються санкції у вигляді інфляційних втрат та 3% річних.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачами, а тому в позові слід відмовити.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 773-80, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 255, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 13.09.2018 року.