Рішення № 76567835, 03.08.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2034/17 Справа № 188/265/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Пономарь З.М.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Пономарь З.М., суддів Баранніка О.П., Посунся Н.Є.,

при секретарі Сахарові Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 року за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и л а :

У лютому 2014 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до ОСОБА_2 з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12.11.2007р. у сумі 12424грн.57коп. В обґрунтування позову посилався на те, що станом на 12.01.2014р. заборгованість позичальника складає 13805грн.58коп., у тому числі, 1811грн.35коп. заборгованості за кредитом, 7414грн.23коп. заборгованості за відсотками за користування кредитом та 4580грн. комісії та пені. Віднявши від цієї суми заборгованості суму 2448грн.85коп., стягнуту судовим наказом цього ж суду від 12.12.2008р., банк просив стягнути з позичальника її різницю 11356грн.73коп. та штраф 500грн. (фіксована частина) та 567грн.84коп. (процентна складова).

Заочним рішенням Петропавлівського райсуду Дніпропетровської області від 31.03.2014р. позовні вимоги банку задоволено, на його користь з ОСОБА_2 стягнуто 12424грн.57коп. на погашення кредитної заборгованості та 243грн.60коп. судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати вказане рішення суду, посилаючись на його невідповідність вимогам закону.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові за такими підставами.

Задовольняючи позов банку про стягнення різниці сум кредитної заборгованості, суд першої інстанції виходив з його доведеності та обґрунтованості.

Однак вказаний висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та обставинам справи, з яких вбачається наступне.

Згідно заяви ОСОБА_2 від 12.11.2007р. ним з ЗАТ «ПриватБанк» (правонаступник ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») укладено договір про надання банківських послуг з встановленням кредитного ліміту у сумі 2000грн. з процентною ставкою 2% на місяць та 3,5% щомісячної комісії (а.с.9,16,17). відповідно до положень п.9.12. Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання та лонгується на такий же строк.

За розрахунком банку станом на 12.11.2007р. за договором обліковується заборгованість ОСОБА_2 у сумі 13805грн58коп., яка складається з 1811грн.35коп. заборгованості за кредитом, 7414грн.23коп. заборгованості за відсотками за користування кредитом (36грн.71коп. – за поточною ставкою та 7377грн.52коп. – за простроченою у розмірі 180%), 70грн. нарахованої комісії та пені та 4570грн. простроченої комісії та пені. За наведеними у розрахунку відомостями остання сплата за договором ОСОБА_2 здійснена 12.02.2008р. (а.с.5-8).

12.12.2008р. Петропавлівським райсудом видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ЗАТ «ПриватБанк» 2448грн.85коп. заборгованості за кредитним договором, який набрав законної сили 16.02.2009р. (а.с.4).

За відомостями банку щодо руху по картці/рахунку №99922222209250061 ОСОБА_2 за період по 29.11.2016р. надходження готівки на картку здійснено: 11.12.2007р. – 260грн., 16.01.2008р. – 200грн., 12.02.2008р. – 100грн., 20.08.2008р. – 200грн., 05.03.2009р. – 100грн., 16.04.2009р. - 90грн. (а.с.55-62).

Зазначені обставини свідчать, що за судовим наказом 12.12.2008р. з ОСОБА_2 вже стягнута кредитна заборгованість по тілу кредиту, а тому банк безпідставно звернувся з позовом про її стягнення, оскільки притягнення до подвійної відповідальності суперечить закону. Вимоги банку у цій частині не підлягають задоволенню за їх безпідставністю. Наявність судового наказу про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє останнього від відповідальності по погашенню відсотків за користування кредитом та неустойки. Після набрання законної сили судовим наказом ОСОБА_2 здійснено оплату 05.03.2009р. – 100грн. та 16.04.2009р. - 90грн. До суду банк звернувся у лютому 2014 року, а тому ОСОБА_2 просив застосувати позовну давність.

Відповідно до вимог ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права. За ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи встановлені обставини про сплив передбаченої ст.257,п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовної давності, у задоволенні позовних вимог банку про стягнення відсотків за користування кредитом та неустойки слід відмовити. При задоволенні заяви ОСОБА_2 про застосування позовної давності колегія суддів враховує, що рішення суду ухвалювалось заочно у його відсутність при порушенні норм процесуального права та з позбавленням його можливості подати заяву про застосування позовної давності. Так з матеріалів справи вбачається, що справа до розгляду судом першої інстанції призначалась тричі: на 21.02.2014р., на 27.02.2014р. та на 31.03.2014р. (а.с.21,23,29). Проте відомості про направлення судових повісток ОСОБА_2 у передбаченому ст.74 ЦПК України порядку про перші два засідання в матеріалах справи відсутні. Фактично ОСОБА_2 був сповіщений судом лише про судове засідання, призначене на 31.03.2014р. (а.с.26), у яке не з’явився. За таких обставин ознака «повторності» його неявки відсутня і підстав для розгляду справи за ч.4 ст.169 ЦПК України у заочному порядку не малось. Та обставина, що у 2015-2016р.р. ОСОБА_2 здійснював погашення заборгованості не свідчить про переривання строку давності, оскільки платежі здійснені після того як вказаний строк сплив.

Враховуючи зазначені обставини, підстав для задоволення позову банку не вбачається.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та обставинам справи, його рішення на підставі п.3.4 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові банку.

Відповідно до вимог ч.1,5 ст.88 ЦПК України з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 слід стягнути 267грн.96коп. судових витрат (а.с.74).

Керуючись ст.ст.307,309,316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 року та додаткове рішення того ж суду від 07 лютого 2017 року скасувати.

Відмовити у задоволенні позову ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 267грн.96коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Судді : Пономарь З.М. Бараннік О.П. Посунся Н.Є.