Рішення № 76567705, 14.09.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3601/17 Справа № 189/1212/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Пономарь З.М.

Категорія 47

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2017 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Пономарь З.М., суддів Баранніка О.П., Посунся Н.Є., при секретарі Сахарові Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року за позовом ОСОБА_2 до Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання права на земельні частки (паї) у порядку спадкування,-

в с т а н о в и л а :

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Покровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області з позовом визнання за ним права на земельні частки (паї) на території Гаврилівської сільської ради у порядку спадкування після смерті померлого 12.02.1994р. батька ОСОБА_3 та померлої 10.11.1994р. матері ОСОБА_4

Рішенням Покровського райсуду Дніпропетровської області від 28.02.2017р. у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати вказане рішення суду першої інстанції, посилаючись на його невідповідність вимогам закону.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що воно підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у позові за такими підставами.

З матеріалів справи вбачається наступне.

17.06.1994р. Колективному підприємству «Зоря» (с.Гаврилівка Покровського району Дніпропетровської області) видано Державний акт на право постійного користування землею для сільськогосподарського використання площею 1495,7 га на підставі рішення Гаврилівської сільської ради від 08.07.1993р. У додатку №1 до державного акту у списку громадян – членів колективного сільськогосподарського підприємства зазначені ОСОБА_3, як померлий «1994.12.02.», та ОСОБА_4 як померла «11.11.94» (а.с.117-120).

Згідно свідоцтв про смерть ОСОБА_3 помер 12.02.1994р., ОСОБА_4 померла 10.11.1994р. у віці 86 років (а.с.4,6).

Згідно п.2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8.08.1995р. право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

З урахуванням положень вказаного Указу на час видачі 17.06.1994р. КП «Зоря» державного акта на право колективної власності на землю ОСОБА_3 вже був померлим і право на земельну частку (пай) у зв’язку з цим не набув. Сам по собі факт його внесення, як померлої особи до списку до вказаного державного акту не породжує юридичних наслідків. ОСОБА_4 внесена до списку до вказаного державного акту за життя та фактично мала право на земельну частку (пай).

Основним первинним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) є сертифікат про право на земельну частку (пай). За життя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сертифікатів про право на земельну частку (пай) не отримували, і спорів з приводу право на земельну частку (пай) не виникало.

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання за ним права на земельні паї у порядку спадкування за законом.

Відповідно до вимог ст.ст.548,549 ЦК України (1963р.) для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець його прийняв протягом шести місяців з дня відкриття спадщини або шляхом фактичного вступу в управління чи володінням спадковим майном або шляхом подачі у державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Матеріали справи, у тому числі, і апеляційна скарга не містять доказів тому, що ОСОБА_2 протягом шести місяців з дня смерті матері ОСОБА_4 прийняв спадщину у передбаченому законом порядку.

Таким чином зазначені обставини та вимоги закону свідчать про недоведеність ОСОБА_2 позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.75 ЦК України (1963р.) позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторони. За положеннями ст.76 ЦК України (1963р.) право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або коли вона могла дізнатись про порушення свого права.

ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом з посиланням на те, що дізнався про порушення свого права лише 15.02.2016р. – часу отримання довідки Відділу Держгеокадастру про включення ОСОБА_4 до списку до державного акту Колективного підприємства «Зоря» про право постійного користування землею. Проте вимоги його позову пов’язані з правом на спадщину, яке виникло з 10.11.1994р. - часу відкриття спадщини після померлої ОСОБА_4 і саме з вказаного часу він мав дізнатись про порушення своїх спадкових прав. Отримання ним інформації з Держгеокадастру у 2016 році не свідчать про виникнення права на захист саме з вказаної дати, оскільки таку інформацію він мав можливість отримати на своє звернення ще з 1994 року, однак такої ініціативи не проявляв. Доказів, які б свідчили про неможливість звернення ОСОБА_2 до суду у передбачений трирічний строк з дня відкриття спадщини після померлої ОСОБА_4, не містять ні матеріали справи, ні апеляційна скарга. Посилання ОСОБА_2 на незаконність дій посадових осіб відповідача щодо невидачі сертифікатів померлим особам безпідставні, нічим не доведені. Таким чином строк звернення ОСОБА_2 до суду з вказаним позовом є пропущеним майже на двадцять років, підстав для його поновлення не вбачається, що могло бути самостійною підставою для відмови у позові за вимогами ч.1 ст.80 ЦК України (1963р.) при доведеності позову.

Оскільки ОСОБА_2 не доведено обґрунтованість заявлених позовних вимог, у їх задоволенні слід відмовити саме за недоведеністю вимог.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції на підставі п.3.4 ст.309 ЦПК України підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у позові з частковим задоволенням апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.307,309,316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року змінити в частині правового обґрунтування відмови у позові.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Судді : Пономарь З.М. Бараннік О.П. Посунся Н.Є.