Постанова № 76565325, 26.07.2018, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 409/2057/17

Провадження № 22ц/782/280/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2018 року місто Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Авалян Н.М. (суддя-доповідач)

суддів – Лозко Ю.П, ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання - Єгорової О.П.

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційної інстанції '' апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області (суддя Третяк О.Г.)

від 20 лютого 2018 року

у справі про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди

учасники справи

позивач - ОСОБА_3

відповідач - Дочірнє підприємство "Агропромислова компанія "УкрАгроСтар"

ВСТАНОВИВ :

20 вересня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 23 серпня 2016 року він був прийнятий на роботу на ДП "Агропромислова компанія "УкрАгроСтар" на посаду заступника директора з загальних питань. 26 вересня 2016 року його було звільнено з роботи. Своє звільнення він оскаржив в суді. Рішенням суду від 27 липня 2017 року його було поновлено на роботі. Але до роботи позивач допущений не був з посиланням на те, що йому необхідно пройти медичне обстеження та надати довідку про це, а також надати трудову книжку, паспорт, документ про освіту та довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру платника податків. Коли позивач повторно 09 серпня 2017 року звернувся до відповідача з усіма документами, які від нього вимагались, йому був вручений наказ від 08 серпня 2017 року про звільнення за прогули. Посилаючись на незаконність звільнення, позивач просив суд: 1) поновити його на роботі на посаді заступника директора з загальних питань ДП "Агропромислова компанія "УкрАгроСтар"; 2) стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 вересня 2016 року; 3) стягнути на його користь моральну шкоду за порушення трудових прав у розмірі 20 000 гривень.

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 20 лютого 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Позивач в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати і ухвалити рішення про задоволення позову, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та неправильне застосування норм матеріального права.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вважає, що викладені в апеляційній скарзі доводи і мотиви є надуманими, не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджені доказами.

В судове засідання позивач та його представник не з’явились. Їх неявка відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, оскільки вони належним чином завчасно повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчить особистий підпис представника позивача – адвоката ОСОБА_4 (а.с.152), а вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі відповідно до ч.5 ст. 130 ЦПК України.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скаргі підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом № 79-К від 08 серпня 2017 року позивача було звільнено з роботи з посади заступника директора ДП "Агропромислова компанія "УкрАгроСтар" за прогули без поважних причин з 28 липня до 08 серпня 2017 року на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. (а.с.14)

Дозвіл профспілки на звільнення позивача відповідачем не запитувався, оскільки профспілка на підприємстві відсутня.

Факт відсутності на робочому місці позивач не заперечує, але зазначає, що був відсутній на роботі з поважних причин.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині поновлення на роботі, суд першої інстанції входив з того, що позивачем не надано доказів того, що його відсутність на робочому місці обумовлена поважними причинами.

Апеляційний суд з вказаним висновком погоджується, оскільки він ґрунтується на доказах, на підставі яких суд встановив наступні факти.

Наказом № 59-К від 26 вересня 2016 року позивача було звільнено з роботи з посади заступника директора ДП "Агропромислова компанія "УкрАгроСтар" у зв’язку з відсутністю виробничої необхідності. Позивач, вважаючи своє звільнення незаконним, звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі. Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 31 травня 2017 року в задоволенні позову відмовлено. Це рішення скасоване рішенням Апеляційного суду Луганської області від 27 липня 2017 року, яким наказ про звільнення визнано незаконним, а ОСОБА_3 поновлено на роботі. (а.с.7-10)

На виконання рішення суду директором ДП "Агропромислова компанія "УкрАгроСтар" був виданий наказ № 72/1-К від 27 липня 2017 року про поновлення позивача на посаді заступника директора з загальних питань з 27 липня 2017 року (а.с.40).

28 липня 2017 року позивач з’явився на підприємство та подав заяву про поновлення на роботі. (а.с.41)

Позивачу було запропоновано подати у відділ кадрів паспорт, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру платника податків, трудову книжку, диплом та довідку про медичний огляд. Після цього позивач залишив підприємство та на роботу не з’являвся.

Наказом директора № 25 від 28 липня 2017 року створено тимчасову комісію, яка за результатами перевірки склала акти про відсутність позивача на робочому місці в період з 28 липня по 08 серпня 2017 року. Причина відсутності позивача на робочому місці перевірялась телефоном, а також шляхом отримання інформації від органу поліції та медичної установи. Після цього керівником підприємства був виданий наказ про звільнення позивача, копію якого 09 серпня 2017 року надіслано на адресу позивача. (а.с.28-32,33-38)

Зазначені обставини підтверджені належними письмовими доказами, а також показами свідків. Таким чином, встановлено, що позивач не повідомив адміністрацію підприємства про причини своєї відсутності на роботі, а перед виданням наказу про звільнення відповідач вжив усіх доступних заходів для перевірки причини відсутності позивача на роботі. Тому суд дійшов правильного висновку про законність звільнення позивача, оскільки для звільнення працівника за прогули власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

Доводи скаржника про його відсутність на роботі з поважних причин не можуть бути прийняті до уваги, оскільки основним критерієм віднесення до поважних причин відсутності працівника на роботі є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають його вину. Натомість дії позивача носили не об'єктивний, а суб'єктивний, залежний від його волі характер.

Виїзд позивача до батьків до Ростовської області Російської Федерації за особистими документами, не може вважатись поважною причиною відсутності на робочому місці, оскільки для цього позивачу необхідно було використати неробочі (вихідні) дні, або узгодити з роботодавцем свою відсутність на роботі у робочий день, отримавши наказ про дні відпустки для цієї мети. Також для проходження медичного огляду свою відсутність на робочому місці необхідно було узгодити з роботодавцем. Факт недопуску позивача до роботи 28 липня 2017 року не був встановлений судом, оскільки це не підтверджено доказами. Крім того, у разі невиконання відповідачем рішення суду про поновлення на роботі позивач мав право звернутись до державної виконавчої служби для примусового виконання рішення суду, але із заявою про видачу виконавчого листа позивач до суду не звертався, що підтверджується матеріалами справи. А тому у відповідача були передбачені законом підстави для звільнення позивача з роботи на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність рішення суду в зазначеній частині не дають підстав для висновку, що рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з його безпідставності.

Апеляційний суд з вказаним висновком погоджується, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Позивач обґрунтував вимогу про стягнення моральної шкоди тим, що незаконним звільненням з роботи він був позбавлений гарантованого Конституцією України права на працю та можливістю заробляти собі на життя, що призвело до моральних переживань, втрати душевного спокою та постійного роздратування. Суд визнав звільнення позивача законним, а тому відсутні правові підстави для відшкодування моральної шкоди працівнику, завданої порушенням трудових прав, на підставі ст.237-1 КЗпП України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність рішення суду в зазначеній частині не дають підстав для висновку, що рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27 липня 2016 року по день ухвалення рішення, суд першої інстанції виходив з безпідставності вказаної вимоги.

Цей висновок суду відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права, оскільки відповідно до ст.235 КЗпП України середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається судом виключно у випадку прийняття рішення про незаконність звільнення та поновлення на роботі незаконного звільненого працівника. Оскільки позивачу відмовлено в задоволенні позову про поновлення на роботі, позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необгрунтованим.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність рішення суду в зазначеній частині не дають підстав для висновку, що рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 вересня 2016 року по 27 липня 2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що такий позов вже був розглянутий судом (справа № 409/2859/16-ц).

Цей висновок суду є помилковим, оскільки не відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Положення ст.235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймається судом одночасно з рішенням про поновлення на роботі. Якщо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні на роботі відбулось не у повному обсязі, працівник з урахуванням змісту ст.235 КЗпП України не позбавлений процесуальної можливості заявити таку вимогу за окремим позовом.

Встановлено, що у справі № 409/2859/16-ц судом 27 липня 2017 року було ухвалено рішення про визнання незаконним звільнення позивача з роботи 26 вересня 2016 року та поновлення його на роботі. Але у цій справі суд не приймав рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позовна заява ОСОБА_3 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу була залишена без розгляду, що не перешкоджає повторному зверненню до суду з таким позовом відповідно до ч.2 ст. 257 ЦПК України, без обмеження будь-яким строком відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України.

Представник відповідача в судовому засіданні підтвердив, що заробітна плата за час вимушеного прогулу позивача за період з 26 вересня 2016 року (наступний день після звільнення, яке визнане незаконним) по 27 липня 2017 року (день поновлення позивача на роботі судом) не нараховувалась та не виплачувалась, а тому позов в зазначеній частині є обґрунтованим та підлягав задоволенню.

Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється відповідно до п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

До звільнення позивач відпрацював на підприємстві один місяць (з 23 серпня по 26 вересня 2016 року), за який йому нарахована заробітна плата у розмірі 2 020,00 гривень. Після цього заробітна плата позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, що підтверджено довідками, які належним чином посвідчені посадовими особами відповідача. (а.с.50,51)

Кількість відпрацьованих позивачем в серпні-вересні 2016 року робочих днів склала 24 дні (6 днів у серпні та 24 днів у вересні).

Час вимушеного прогулу після звільнення позивача з 27 вересня 2016 року по 27 липня 2016 року становить 208 днів.

Середньоденний заробіток позивача становить 84,16 гривень з наступного розрахунку: 2 020,00 гривень : 24 робочих дні = 84,16 гривень.

Загальний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27 вересня 2016 року по 27 липня 2017 року становить 17 505,28 гривень з розрахунку: 208 днів х 84,16 гривень, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача..

З вказаних вище підстав рішення суду в зазначеній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Судові витрати у вигляді судового збору відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України підлягають розподілу, виходячи з пропорційності задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.374, 381, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 20 лютого 2018 року змінити.

Скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Агропромислова компанія "УкрАгроСтар" (ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 30790892, юридична адреса: 92230, Луганська область, Білокуракинський район, село Просторе) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за преріод з 27 вересня 2016 року по 27 липня 2017 року в розмірі 17 505 гривень 28 копійок.

Залишити без змін рішення суду в частині відмови в задоволені позову про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Агропромислова компанія "УкрАгроСтар" (ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 30790892, юридична адреса: 92230, Луганська область, Білокуракинський район, село Просторе) на користь ОСОБА_3 реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) у відшкодування витрат на правову допомогу 1666 гривень 67 копійок.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Агропромислова компанія "УкрАгроСтар" (ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 30790892, юридична адреса: 92230, Луганська область, Білокуракинський район, село Просторе) на користь держави судовий збір у розмірі 1600 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь держави судовий збір у розмірі 640 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови – 01 серпня 2018 року.

Головуючий Н.М.Авалян

Судді : Ю.П.Лозко

ОСОБА_1