Вирок № 76560370, 18.09.2018, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи: 490/9758/17

Головуючий в 1-й інстанції: Чернієнко С.А.

Провадження № 11 - кп/791/544/18 Доповідач: Гемма Ю.М.

Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України

В И Р О К

іменем України

18 вересня 2018 року м. Херсон

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду

Херсонської області в складі:

головуючого Гемми Ю.М.,

суддів Коломієць Н.О., Калініченка І.С.,

секретаря Ходкова О.О.,

за участю прокурора Періжка О.В.,

потерпілої ОСОБА_1,

представника потерпілих - захисника ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

обвинуваченого ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні матеріали кримінального провадження № 12017150000000781 за апеляційними скаргами представника потерпілих – захисника ОСОБА_2, прокурора на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2017 року, яким:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, одруженого, що має на утриманні двох малолітніх дітей, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого,

засуджено: за ч.2 ст.286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та з покладенням на нього обов’язків, передбачених ч.1, п.6 ч.2 ст.76 КК України.

Відповідно до положень ст.77 КК України призначене ОСОБА_5 додаткове покарання виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки підлягає реальному виконанню.

Міра запобіжного заходу - особисте зобов’язання.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_6 у відшкодування майнової шкоди по 1 194 грн. та моральної шкоди по 150 000 грн., завданої злочином.

Вирішено питання про речові докази.

в с т а н о в и л а:

Вироком суду ОСОБА_4 визнано винним та засуджено за те, що він 13 вересня 2017 року близько 16 год. в порушення п. 2.1 "а" Правил дорожнього руху України, не маючи посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, та в порушення п.п. 31.4.5 "а, б, г", 31.4.2 Правил дорожнього руху України, керуючи технічно несправним вантажним транспортним засобом ЗИЛ ММЗ 4502, реєстраційний номер НОМЕР_1, (несправність якого полягала у встановлені на одну вісь різних шин з пошкодженнями, що оголюють корд, які мають заборонену залишкову висоту малюнка протектора та з перевищеним сумарним люфтом у рульовому керуванні), порушуючи вимоги дорожнього знаку 3.3. "Рух вантажних автомобілів заборонено" додатку № 1 до Правил дорожнього руху України, здійснив в'їзд до дворової території будинків № 89 та 93-А по пр. Героїв України, між якими розташована паркова зона, після чого, порушуючи вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 "б", 10.9, 10.10 Правил дорожнього руху України ОСОБА_4, керуючи вказаним транспортним засобом, з'їхав з проїжджої частини на територію паркової зони, відокремлену бордюрним каменем, яка має обмежену оглядовість у вигляді кущів і не передбачена для руху транспортних засобів, та став здійснювати рух заднім ходом. При цьому, ОСОБА_4 проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не переконався, що в напрямку руху керованого ним автомобіля відсутні інші учасники дорожнього руху, для яких може бути створено перешкоду чи небезпеку, при явній потребі у цьому для забезпечення безпеки дорожнього руху не звернувся за допомогою інших осіб, внаслідок чого допустив контактування задньою частиною кузова керованого ним транспортного засобу з подальшим наїздом правим заднім та правим переднім колесами на малолітнього пішохода ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, який йшов парковою зоною в напрямку будинку № 93-А по пр. Героїв України та опинився позаду автомобіля.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди малолітній ОСОБА_7 зазнав тілесних ушкоджень, а саме поширеної поєднаної травми тіла у вигляді численних переломів кісток скелету та черепу з ушкодженням внутрішніх органів та травматичної екстракції речовини головного мозку, від яких загинув на місці пригоди.

У поданих на вирок апеляційних скаргах:

- представник потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_6 - захисник ОСОБА_2, не оспорюючи правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_4 та фактичних обставин кримінального провадження, посилається на незаконність вироку в частині призначення покарання у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості. В обґрунтування доводів указує, що, призначаючи ОСОБА_4 покарання з застосуванням ст.75 КК України, суд не врахував, що він раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, в тому числі за ч.2 ст.130 КУпАП, за що був позбавлений права керування транспортними засобами. Однак він, ігноруючи вимоги закону та продовжує керувати транспортним засобом без посвідчення водія, що свідчить про систематичне порушення ним правил дорожнього руху та його власної впевненості в безкарності. Така поведінка обвинуваченого не характеризує його як законослухняного громадянина. Зазначає, що до цього часу матеріальна та моральна шкода ним не відшкодована. Недодержання ним встановлених законом правил безпеки дорожнього руху та поведінка обвинуваченого під час судового розгляду та після ухвалення вироку не вказують на наявність обставин, що пом’якшують покарання, як щире каяття та добровільне часткове відшкодування майнової шкоди, завданої злочином. Також суд не врахував, що злочин вчинено щодо малолітньої особи та злочином завдано тяжкі наслідки, від яких настала смерть пішохода, що залишилося поза увагою суду. Крім того, не зважаючи на думку потерпілих щодо виду та міри покарання, суд повинен був з дотриманням вимог закону призначити покарання, яке є співмірним вчиненому злочину. Вважає, що висновок суду про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства суперечить вимогам ст.370 КПК України. Посилання суду на позитивні дані про особу обвинуваченого, його сімейних стан, наявність у нього малолітніх дітей, обставини, що пом’якшують покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, позиція потерпілих щодо призначення покарання, жодним чином не свідчить про можливість виправлення ОСОБА_4 без відбування покарання, враховуючи характер суспільно-небезпечного діяння, вчиненого обвинуваченим, та обставини справи. Просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_4 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки;

- прокурор, не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_4 та фактичних обставин справи, вважає вирок суду першої інстанції незаконним внаслідок неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України. Свої доводи мотивує тим, що, призначаючи покарання, суд не врахував тяжкість злочину, наслідки, що настали від злочинних дій обвинуваченого, який здійснював рух транспортного засобу на забороненій ділянці території, як наслідок вчинення таких дій настала смерть малолітньої дитини. Тому вважає, що висновок суд про можливість виправлення ОСОБА_4 без відбування покарання не відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення. Просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_4 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки;

Заслухавши суддю-доповідача щодо суті поданих апеляційних скарг, доводи представника потерпілих – захисника ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_1, які підтримали свої апеляційні вимогі та прокурора, просили ухвалити новий вирок, думку прокурора, який підтримав свої апеляційні вимоги та представника потерпілих, просив ухвалити новий вирок, доводи обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_3, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг прокурора та представника потерпілих, просили вирок залишити без зміни, дослідивши матеріали провадження в частині, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, у дебатах сторони залишилися на своїх попередніх позиціях, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до наступного.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, за встановлених і викладених у вироку обставин, та правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст.286 КК України, обґрунтований доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ч.3 ст. 349 КПК України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ст.404 КПК України, апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази стосовно яких судом першої інстанції, згідно із ч.3 ст. 349 КПК України, не досліджувались.

Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність обвинуваченого та кваліфікацію його дій, перевіркою матеріалів провадження не виявлено.

Як убачається з матеріалів провадження, під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав себе винним у вчиненні злочину, за який він засуджений, в обсязі висунутого йому обвинувачення.

Оскільки він та інші учасники судового провадження, не заперечували проти скороченого дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, суд обмежився тільки допитом обвинуваченого, потерпілих та дослідженням матеріалів провадження, що характеризують особу винного, а тому учасники судового провадження тепер позбавлені права оспорювати їх в апеляційному порядку.

Водночас, як правильно зазначено в апеляційних скаргах представника потерпілих та прокурора, вирок щодо ОСОБА_4 в частині призначення покарання у зв’язку неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості, підлягає скасуванню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та запобіганню вчинення нею нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

У п.п. 20, 21 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Згідно із ст.75 КК України передбачено звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, якщо суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

При цьому рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Зазначених вимог закону при призначенні покарання судом першої інстанції дотримано не було.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.409 КПК України, підставою для скасування вироку суду першої інстанції при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Згідно із п.2 ч.1 ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Як убачається з матеріалів провадження, звільнюючи обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, його наслідки, дані про його особу, що він є раніше не судимим та вперше притягується до кримінальної відповідальності, офіційно не працює, характеризується позитивно, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, має на утриманні двох малолітніх дітей, дружина перебував у відпустці з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, його поведінку та ставлення до вчиненого кримінального правопорушення, яке побудоване на критичній оцінці його протиправної поведінки, визнанні вини і готовності нести кримінальну та матеріальну відповідальність за скоєне, обставини, що пом’якшують покарання, - щире каяття, добровільне часткове відшкодування майнової шкоди, завданої злочином потерпілим, відсутність обставин, що обтяжують покарання, думку потерпілих, які просили призначити обвинуваченому покарання, не пов’язане з ізоляцією від суспільства, і на підставі цього дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства та необхідність призначення йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду не відповідає вимогам ст. ст.65, 75 КК України.

Так, звільняючи ОСОБА_4 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, суд належним чином не мотивував своє рішення та фактично не врахував ступінь тяжкості злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, його наслідки, що недотримання ним правил безпеки дорожнього руху призвело до наїзду на малолітню дитину, внаслідок чого потерпілому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до смерті, дані про особу ОСОБА_4, що він раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, в тому числі за ч.1 ст.130 КУпАП, за що був позбавлений права керування транспортними засобами (постанова Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09.02.2016 року), та незважаючи на це, продовжував керувати транспортним засобом, не маючи посвідчення на право керування транспортними засобами, що свідчить про систематичне порушення ним правил дорожнього руху та його протиправну поведінку на момент вчинення злочину, тобто схильність ОСОБА_4 до порушення встановлених правил безпеки дорожнього руху призвело до вчинення ним злочину з тяжкими наслідками, і це жодним чином не свідчить про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, на що суд першої інстанції взагалі не звернув уваги та вибірково оцінив дані про особу обвинуваченого. (а.п. 51, 62 -64)

Дані про особуОСОБА_4, характер і ступінь суспільної небезпеки цього злочину, його наслідки, свідчать про суспільну небезпеку його особи та неможливість виправлення обвинуваченого без відбування реального покарання.

При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами представника потерпілих про те, що суд безпідставно визнав обставинами, що пом’якшують покарання обвинуваченого, зокрема, щире каяття та добровільне часткове відшкодування майнової шкоди, завданої злочином, та не визнав обставинами, що обтяжують покарання, вчинення злочину щодо малолітньої дитини та тяжкі наслідки, завдані злочином, оскільки такий висновок суду ґрунтується на матеріалах провадження, з яких випливає, що під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав себе винним у вчиненні злочину, не оспорював фактичні обставини кримінального провадження, допомагав суду в з’ясуванні обставин, що мають значення для повного його розкриття, добровільно частково відшкодував майнову шкоду потерпілим. Більш того, обставина, що пом’якшує покарання, - щире каяття, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, зазначені в обвинувальному акті, з якими погодився прокурор, що його затвердив, і ці обставини ніким не оспорювалися під час судового розгляду.

Отже, рішення суду про звільнення ОСОБА_4 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України не можна визнати законним та обґрунтованим.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що виправлення ОСОБА_4 можливе лише в умовах реального відбування покарання у виді позбавлення волі. Таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

З огляду на викладене вище, вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання ОСОБА_4 не можна визнати законним та обґрунтованим, тому він підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку в цій частині, задовольнивши апеляційні скарги представника потерпілих та прокурора.

Керуючись ст. ст. 404, 407, 409, 413, 414, 420 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги представника потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_6 - захисника ОСОБА_2 та прокурора – задовольнити.

Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2017 року щодо ОСОБА_4в частині призначення покарання – скасувати та ухвалити новий вирок.

Призначити ОСОБА_4 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Початок строку відбування покарання рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_4 в порядку виконання вироку.

На підставі ч.5 ст.72 КК України в редакції 2015 року ОСОБА_4 зарахувати у строк покарання строк попереднього ув’язнення з 13.09.2017 року по 27.11.2017 року з розрахунку один попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

У решті вирок суду першої інстанції щодо нього – залишити без зміни.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений учасниками судового провадження в касаційному порядку протягом 3 місяців з дня проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис) ОСОБА_8

Судді: (підпис) ОСОБА_9

(підпис) ОСОБА_10

Згідно з оригіналом

Копія вироку оформлена 18 вересня 2018 року

Вирок набрав законної сили 18 вересня 2018 року

Суддя Апеляційного суду

Херсонської області ОСОБА_8