Ухвала суду № 76557900, 18.09.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 11-сс/785/1519/18

Номер справи місцевого суду: 495/2729/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Котелевський Р. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про відмову у відкритті апеляційного провадження

18.09.2018 року м. Одеса

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Одеської області ОСОБА_2, перевіривши на відповідність вимогам ст.ст. 392, 396 КПК України апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 в інтересах підозрюваної ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09.08.2018 року про тимчасовий доступ до речей і документів, -

встановив:

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого СВ Білгород-Дністровського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_5 про тимчасовий доступ до речей і документів та надано слідчому СВ Білгород-Дністровського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_5, а також за його дорученням іншим співробітникам Білгород-Дністровського ВП ГУНП в Одеській області та співробітникам УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НП України, тимчасовий доступ до речей та документів в матеріалах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР №12014160020000076 від 24.02.2014 року, яке знаходяться в приміщенні Київського ВП м. Одеси ГУНП в Одеській області, за адресою: 65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 15-А, з можливістю їх вилучення, а саме до: оригіналів документів, які виготовлені, підписані та налічують рукописний текст ОСОБА_4, інших документів та матеріалів, які стосуються та можуть буди використані для проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР №12017160240000840 від 05.04.2017 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, захисник ОСОБА_3, який діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_4, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого.

Перевіривши зміст апеляційної скарги та її доводи, вважаю, що у відкритті провадження за апеляційною скаргою слід відмовити, виходячи з наступного.

Порядок та перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку чітко визначено та регламентовано Главою 31 Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно статті 392 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 309 КПК України, в апеляційному порядку може бути оскаржена ухвала слідчого судді про тимчасовий доступ до речей та документів, яким дозволено вилучення речей та документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа-підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність.

Інші ухвали слідчого судді окремому оскарженню не підлягають.

Приймаючи до уваги наведене, керуючись ч.1 ст.5 КПК України, яка визначає, що апеляційний суд зобов’язаний прийняти рішення згідно з положеннями КПК України, чинними на момент прийняття такого рішення та, виходячи зі змісту ст.309 КПК України, яка містить вичерпний перелік судових рішень, які відповідно до діючого КПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування, виконуючи вимоги ч.4 ст.399 КПК України, вважаю, що у відкритті провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_3 в інтересах підозрюваної ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09.08.2018 року про тимчасовий доступ до речей і документів слід відмовити, оскільки відсутні підстави вважати, що вилучення визначених ухвалою слідчого судді документів, позбавить можливості будь-яку фізичну особу-підприємця чи юридичну особу здійснювати свою діяльність, та зазначені документи не підпадають під критерії визначені положеннями п.10 ч.1 ст.309 КПК України, а тому апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню.

Апеляційний суд не приймає до уваги посилання захисника, як на підставу прийняття його скарги до розгляду апеляційним судом, на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у ОСОБА_6 від 23 травня 2018 року у справі №243/6674/17-к, з огляду на те, що у згаданій ОСОБА_6 Палата Верховного Суду зробила висновок про обов’язок апеляційних судів відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок, з тих мотивів, що надання дозволу слідчими суддями на проведення таких перевірок не передбачено КПК України. Разом з цим, оскільки оскарження ухвали слідчого судді про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей та документів, за виключенням підстав визначених п.10 ч.1 ст.309 КПК України, не передбачено КПК України.

Крім того, посилання захисника на можливість оскарження ухвали слідчого судді про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей та документів не визначених в п.10 ч.1 ст.309 КПК України, з посиланням на положення Конституції України, є безпідставними з огляду на таке.

Суддя-доповідач звертає увагу апелянта на те, що права та свободи людини і громадянина, у відповідності до ст. 55 Конституції України, захищаються судом, при цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з положеннями ст. 24 КПК України, які узгоджуються з приписами ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України.

Разом з цим, специфіка кримінальної процесуальної діяльності визначає особливу процедуру оскарження дій (бездіяльності) і рішень осіб, які її здійснюють, водночас право на оскарження у кримінальному процесі забезпечується встановленням у нормах КПК порядку і строків подання (у деяких випадках і розгляду) скарг на дії (бездіяльність) і рішення суду, слідчого судді, прокурора, слідчого.

Главою 26 КПК України передбачений інститут оскарження рішень, дій чи бездіяльності на стадії досудового розслідування, який служить вихідною гарантією захисту прав учасників кримінального провадження і є однією із засад кримінального провадження.

Відповідно до вимог ст. 309 КПК України, ухвала слідчого судді про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей та документів не визначених в п.10 ч.1 ст.309 КПК України не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.

Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

У рішенні від 27.01.2010 року у справі №3-рп/2010, на яке посилається захисник в обґрунтування наявності у нього підстав для оскарження ухвали слідчого судді, Конституційний суд України дійшов висновку (абзац другий підпункту 3.2), що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.

У рішенні від 11.03.2011 року у справі №2-рп/2011 Конституційний Суд України (пп.3.3 п.3 мотивувальної частини) зазначив, що «Верховна ОСОБА_2 України в законах України визначає судочинство та судоустрій і підсудність справ як їх елемент, а також може встановлювати випадки, в яких не допускається апеляційне, касаційне оскарження рішення суду (п. 14 ч. 1 ст. 92, п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Відповідно до вищезазначеного, Конституційний суд України зробив висновок про те, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством.

Статтею 309 КПК України регламентовано, що ухвала слідчого судді про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей та документів може біти оскаржена тільки у випадках, коли такі речі та документи відповідають критеріям, визначеним п.10 ч.1 ст.309 КПК України, що, в свою чергу, тягне за собою цілком закономірний та законний висновок, що у разі надання такого доступу на підставі ухвали слідчого судді, оскарження такого рішення заборонено законом, а тому воно не може бути оскаржене в порядку ст.309 КПК України.

Суддя-доповідач звертає увагу апелянта, що саме за допомогою чіткого визначення в Кримінальному процесуальному законі України порядку і переліку тих ухвал слідчого судді, які підлягають апеляційному оскарженню, знаходить свою реалізацію конституційний припис закріплений в п.8 ч.1 ст.129 Конституції України – забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення.

Тобто, з дослівного змісту зазначеної норми Основного Закону можна зробити висновок, що Законом встановлена можливість апеляційного оскарження всіх рішень суду першої інстанції, але тих, які ухвалені за результатами судового розгляду справи (судового провадження). Разом з цим, на теперішній час офіційного тлумачення, в тому числі Рішення Конституційного суду України, терміну «забезпечення права на апеляційний перегляд справи», в контексті положень п.8 ч.1 ст.129 Конституції України (в редакції Закону №1401-VIII від 02.06.2016), не існує.

Таким чином, із системного аналізу наведених норм Конституції України, кримінального процесуального закону та правових висновків Конституційного суду України можна зробити висновок, що конституційний принцип забезпечення апеляційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження, що регламентовано положеннями ст. 55 Конституції України та ст.ст. 24, 392 КПК України.

Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження за апеляційною скаргою, суддя-доповідач також враховує рішення Верховного суду України від 03 березня 2016 року по справі №5-347 кс15, в якому було зроблено висновок щодо застосування положень ст. 24 КПК України.

В пункті п’ятому зазначеного рішення Верховний суд України зробив висновок, що відповідно до положень статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

З огляду на те, що в апеляційній скарзі захисника ініційоване питання щодо оскарження рішення слідчого судді, ухваленого під час досудового розслідування, що з урахуванням положень ст.ст. 3, 24, 309, ч.3 ст.392 КПК України, не є тотожнім апеляційному перегляду справи (судового рішення за результатами розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції), який гарантований положеннями п.8 ч.1 ст.129 Конституції України, слід вважати, що таке оскарження не регламентоване положеннями ст. 309 КПК України та не відповідає положенням ст. 55 Конституції України та ст.ст. 24, 392 КПК України, відповідно до яких кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень суду, слідчого судді в порядку, передбаченому КПК України.

Крім того, виконуючи вимоги ч. 5 ст.9 КПК України, суддя-доповідач, вирішуючи питання щодо можливості апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали слідчого судді також враховує правові позиції Європейського суду з прав людини стосовно доступу до правосуддя.

Так, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), визнано Україною, закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_4 проти Сполученого Королівства» (1998р.) зазначено, що обмеження не буде сумісним з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), «якщо воно не має правомірної мети і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою».

У рішенні у справі «Мельник проти України» (2006р.), ЄСПЛ зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, серія A № 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги.

У рішенні у справі «Воловік проти України» (2007р.), Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ)зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов’язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження.

У рішенні у справі «Скорик проти України» (2008р.) ЄСПЛ нагадав, що «відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені ст. 6 Конвенції.

Таким чином, за аналізом правових позицій Конституційного Суду України, Верховного суду України та Європейського суду з прав людини, які були сформовані під час розгляду й вирішення справ і втілились у судових рішеннях, можливо дійти ґрунтовного висновку, що їх правові позиції повністю збігаються, взаємодоповнюються та взаємооб’єднуються щодо забезпечення гарантування загальних принципів права особи на судовий захист, у тому числі забезпечення апеляційного оскарження рішень суду, за визначеною Конституцією України та Кримінальним процесуальним Кодексом України процедурою.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги права особи, в інтересах якої звернувся захисник, закріплені у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не порушені, оскільки положеннями ч.3 ст.309 КПК України визначено порядок оскарження ухвал слідчого судді, які не можуть бути оскаржені до апеляційної інстанції в порядку ч.ч. 1, 2 ст. 309 КПК України.

Посилання апелянта на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18.07.2018 року щодо існування практики прийняття до розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей і документів, які не відповідають критеріям визначеним п.10 ч.1 ст.309 КПК України, є безпідставними, оскільки прийняття такого рішення окремою колегією суддів апеляційного суду, з урахуванням положень ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не є преюдиціальним.

Керуючись ст.ст. 5, 309, 392, 399 КПК України, суддя-доповідач, -

ухвалив:

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_3 в інтересах підозрюваної ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09.08.2018 року в рамках кримінального провадження №12017160240000840 від 05.04.2017 року про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів.

Копію ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження, разом з апеляційною скаргою та долученими до неї матеріалами, невідкладно надіслати особі, яка подала апеляційну скаргу.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її прийняття.

Суддя апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_2