Рішення № 76556769, 19.09.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/10339/17

Провадження №2/521/1349/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Поліщук І.О.,

при секретарі – Бєрової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, –

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, в якому просить стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» 21 803,71 гривні; моральну шкоду в розмірі 10 000,00 гривень, а також покласти на відповідача судові витрати. Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона, ОСОБА_1, звернулась до Южного ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» з метою оформлення платіжної картки для отримання пенсії, де їй було оформлено та видано на руки карту №4731 2171 1427 7047, на яку органами Пенсійного фонду України щомісячно їй, ОСОБА_1, нараховувалась пенсія. У 2017 році позивачка отримала виписку по картці/рахунку 4731 2171 1427 7047, з якої вбачається, що за період з 01.06.2013 року – 26.06.2017 року відповідач самовільно, протиправно утримав з грошових надходжень на картку 21 803,71 гривні. Позивачка вказує, що не надавала банку будь-яких повноважень зі списання коштів на будь-які цілі, судові рішення, на підставі яких банк мав би право стягувати кошти з рахунку, відсутні. Таким чином, позивачка вважає, що банк самовільно протиправно утримав з грошових надходжень на картку 4731 2171 1427 7047 в сумі 21 803,71 гривні, тому кошти підлягають поверненню. Також, позивачка в своєму позові вказує, що внаслідок порушення прав позивачки, як споживача фінансових послуг, неправомірного списання банком коштів з її, ОСОБА_1 рахунку, самовільного протизаконного втручання в її фінансовий стан, вона зазнала моральних страждань, які призвели до завдання їй моральної шкоди, яку вона оцінює в 10 000,00 гривень. Посилаючись на викладене, позивачка звернулась до суду з наведеним позовом.

В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позові.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надав до суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В своїх запереченнях вказав, що вимоги, викладені в позовній заяві не визнає, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав. По-перше: Між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №б/н від 19.05.2008 року, відповідно до умов якого, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" зобов’язався встановити ОСОБА_1 кредитний ліміт на карту 5168742310191345, а позичальник зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором та умовами і правилами надання банківських послуг. ОСОБА_1 не виконувала свої зобов’язання щодо умов кредитних договорів, а саме відносно щомісячного погашення кредиту, у зв’язку із чим у останнього виникла прострочена заборгованість перед ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». Згідно з п. 6.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника. Згідно пп. 4.6. 9.11 та 5.6 умов і правил надання банківських послуг, які є невід’ємною частиною заявки позичальника на отримання кредиту, що разом складають кредитний договір, позичальник доручає банку списувати кошти із всіх поточних рахунків у валюті кредиту або валюті, відмінної від валюти кредиту, при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у кредит, у межах сум, які підлягають сплаті банку за заявою та цими умовами, при істинні строків платежів (здійснювати договірне списання). Отже, представник відповідача вказує, що спірні правовідносини між сторонами виникли з договору (угоди) між ними, який не являється нікчемним і не визнаний судом недійсним. По-друге: Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. З боку відповідача не вчинено жодних протиправних дій, які могли б призвести до моральних страждань позивача, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Також, представником відповідача було надіслано заяву в якій представник відповідача просив суд звернути увагу, що позивачем пропущено строки позовної давності до вимог повернення грошових коштів, які були списані в 2013-2014 роках та просив суд застосувати строки позовної давності до зазначених вимог. Представник відповідача просив розглянути справу за відсутності представника відповідача, позовні вимоги не визнає.

Заслухавши пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19.05.2008 року між Банком і ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н, відповідно до умов якого, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" зобов’язався встановити ОСОБА_1 кредитний ліміт на карту 5168742310191345, а позичальник зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором та умовами і правилами надання банківських послуг.

Відповідно до укладеного договору № SAMDNWFC00001361329 від 06.02.2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» відкрив на ім’я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, картковий рахунок та видано платіжну картку 4731 2171 1427 7047.

З виписки з карткового рахунку від 26.06.2017 року вбачається, що платіжна картка 4731 2171 1427 7047 використовувалась позивачем для отримання пенсії та інших фінансових операцій.

Зі змісту виписки з карткового рахунку від 26.06.2017 року судом встановлено, що у різні дати в період з 2013 року по 2017 рік банком було здійснено 59 операцій: автоматичне списання грошей для погашення простроченої заборгованості по картці 51**45 на загальну суму 21 803,71 грн.

Відповідно до ч. 1ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з ч. 1ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (ч. 3ст. 1068 ЦК України).

Підстави для списання грошових коштів з рахунку визначені ст. 1071 ЦК України, відповідно до якої банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з ч.1 ст.638 та ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Судом встановлено, що 19.05.2008 року між Банком і ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н, відповідно до умов якого, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" зобов’язався встановити ОСОБА_1 кредитний ліміт на карту 5168742310191345, а позичальник зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором та умовами і правилами надання банківських послуг.

Підписавши заяву позивачка засвідчила згоду та приєднання до умов та правил надання банківських послуг.

Дані про припинення зобов’язань по вказаному кредитному договору, що він розірваний або визнаний судом недійсним матеріали справи не містять.

Відповідно до укладеного договору № SAMDNWFC00001361329 від 06.02.2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» відкрив на ім’я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, картковий рахунок та видано платіжну картку 4731 2171 1427 7047.

З виписки з карткового рахунку від 26.06.2017 року вбачається, що платіжна картка 4731 2171 1427 7047 використовувалась позивачем для отримання пенсії та інших фінансових операцій.

Зі змісту виписки з карткового рахунку від 26.06.2017 року судом встановлено, що у різні дати в період з 2013 року по 2017 рік банком було здійснено 59 операцій: автоматичне списання грошей для погашення простроченої заборгованості по картці 51**45 на загальну суму 21 803,71 грн.

Таким чином, банк списував грошові кошти в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед банком без її розпорядження або згоди.

Пунктом п. 4.6. кредитного договору визначено, що клієнт доручає банку здійснювати списання грошових коштів з рахунків клієнта, …в межах суми належних сплаті банку за цим договором, при настанні строків платежів, а також списання грошових коштів з картрахунку у випадку настання строків платежів за іншими договорами клієнта (договірне списання).

Як зазначалось вище, відповідно до ч.2 ст.1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Згідно з п.26.1 ст.26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.

Згідно з п.6.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника.

Суд дає належну правову оцінку тому, що складовою частиною кредитного договору є умови і правила надання банківських послуг та зазначає про відсутність норм права, якими встановлено обов'язковість підписання цих умов і правил позивачкою в частині надання банку права на списання з банківського рахунку кредитної заборгованості.

Зокрема, обов'язковим є підпис позичальника під умовами і правилами надання банківських послуг у тому випадку, коли сторони досягають домовленості щодо продовження строку позовної давності, оскільки цього вимагає закон (ч. 1ст. 259 ЦК України), а не при розрахунках за договором.

Ураховуючи фактичні обставини, суд вважає, що відповідно до умов кредитного договору та законів, наведених вище, ПАТ «Приватбанк» правомірно списав з рахунку позивачки грошові кошти без отримання її розпорядження або згоди.

Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, дією чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (не майнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат не майнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд, відмовляючи в позові про відшкодування моральної шкоди, приймає до уваги, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від встановлення судом неправомірності дій відповідача, задоволення позову про стягнення збитків, тому відмовляючи в задоволенні позову, відмовляє і в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди.

Представник відповідача в своїй заяві просив застосувати строки позовної давності до вимог повернення грошових коштів які були списані в 2013-2014 роках.

За ст.267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Розглянувши правомірність застосування правил ст. 267 ЦК України, суд дійшов наступних висновків. Згідно з п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові на цих підставах, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленої до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Таким чином, пропущення строку позовної давності є підставою для відмови в позові в разі доведеності позовних вимог. Тому враховуючи, що стороною позивача позовні вимоги недоведені, суд відмовляє в їх задоволенні на загальних підставах, незалежно від спливу строку позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Керуючисьст.ст. 4, 5, 12, 13, 77, 79-81, 89, 92, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 3, 626, 629, 1066, 1068, 1071, 1073 ЦК України, ст.ст.1,4 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 1, 1-1, 4, 5, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача– відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками процесу до апеляційного суду Одеської області в тридцятиденний термін. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19.09.2018 року.

Головуючий: