Постанова № 76555844, 19.09.2018, Апеляційний суд Рівненської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2018 року

м. Рівне

Справа № 566/1544/17

Провадження № 22-ц/787/1412/2018

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.

учасники справи:

позивач: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач: ОСОБА_1,

розглянув в порядку письмового провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 31 травня 2018 року, ухваленого в складі судді Лободзінського А.С., повний текст якого складено 31 травня 2018 року, у справі №566/1544/17,

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 17 травня 2007 року між сторонами був укладений кредитний договір № б/н згідно якого відповідач отримала кредит в розмірі 9600,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 3% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Зазначає, що сторони узгодили, що погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов. Вказує, що внаслідок невиконання зобов’язань за вказаним кредитним договором за відповідачем утворилась заборгованість станом на 15 листопада 2017 року в сумі 18574,4 грн., яка складається з відсотків за користування кредиту в сумі 8266,08 грн., пені 9772,13 грн. та штрафів - 500,00 грн. (фіксована частина), 860,69 грн. (процентна складова), яку просить стягнути з ОСОБА_1

Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 31 травня 2018 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що умовами кредитного договору сторонами узгоджено порядок погашення заборгованості та визначено, що сплата заборгованості по тілу кредиту має проводитись після погашення всіх інших обов’язкових платежів, а тому банк, порушивши порядок нарахування заборгованості по кредиту, нарахував відсотки, пеню та штраф на суму боргу по тілу та відсотках, які відповідачем погашено в повному обсязі. Суд також виходив з того, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження суми боргу.

В апеляційній скарзі, поданій 22 червня 2018 року позивач вказує на його незаконність з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судом не враховано, що умовами кредитного договору сторонами погоджено умови кредитування. Вказує, що кредитний договір повністю чи в частині недійсним не визнавався, а тому такий договір є чинним та таким що породжує права та обов’язки сторін, зокрема обов’язок позичальника повернути отримані кредитні кошти, сплатити відсотки за користування такими коштами, а також неустойку за несвоєчасне виконання зобов’язань за кредитним договором. Судом не враховано, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження факту та розміру заборгованості за кредитним договором, серед яких детальний розрахунок заборгованості по кредиту із зазначенням розмірів відсоткової ставки, ставки пені, сум нарахувань за кожний окремий проміжок часу, в тому числі окремо по відсотках, пені, тілу кредиту; суму нарахувань по кожному з видів зобов’язань, у тому числі – накопичувальним порядком. Зазначає, що вказаний розрахунок відповідачем не спростовано.

Просить судове рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а скаргу без задоволення. Вказує, що сума кредиту нею повернута, а будь-яких належних доказів існування заборгованості позивачем не надано.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким вимогам закону відповідає вказане судове рішення.

З матеріалів справи вбачається, що 17 травня 2007 року між сторонами був укладений кредитний договір б/н шляхом підписання Заяви, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 9600,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,0 відсотків на місяць з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки №4149605338966641, тобто до квітня 2014 року (а.с.6). В подальшому за вказаним кредитним договором було перевидано нові кредитні картки № 5168755395979137 (строк дії - лютий 2018 року) та № 5168755418787624 (строк дії - вересень 2021 року) (а.с.11, 87).

Підписавши вказану заяву, сторони узгодили, що заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг в Приватбанку, Тарифами становлять кредитний договір.

За таких обставин, вважається, що кредитний договір між сторонами є фактично укладеним, оскільки відповідач особисто підписала заяву, використовувала кредитні кошти, а також здійснювала майже щомісячне погашення заборгованості з 08 листопада 2017 року.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

За умовами частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

За правилами частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог статті 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Загальні умови виконання зобов'язання зазначені у статті 526 цього Кодексу.

З наданого банком розрахунку вбачається, що позивач вказує про наявну заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 15 листопада 2017 року в сумі 18574,41 грн., яка складається з відсотків за користування кредиту в сумі 8266,08 грн., пені - 9772,13 грн. та штрафів - 500,00 грн. (фіксована частина), 860,69 грн. (процентна складова).

Однак з розрахунком такої заборгованості колегія суддів погодитись не може виходячи з наступного.

Вбачається, що сторони узгодили порядок погашення заборгованості в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інших витрат згідно умов.

Сторони також встановили, що відповідач зобов’язується повернути всю заборгованість за договором у межах строку дії кредитного договору, тобто до вересня 2021 року (враховуючи строк дії пере випущених кредитних карток – а.с. 87).

Разом з тим, статтею ст. 534 ЦК України також передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів вважає, що розрахунок позивача не відповідає заявленим позовним вимогам та Умовам та Правилам надання банківських послуг в Приватбанку, які діяли станом на 17 травня 2007 року, оскільки банком проведено нарахування відсотків за користування кредитом з розрахунку 36% на рік до 01 січня 2013 року, в подальшому – з розрахунку 30 % на рік, а з 01 вересня 2014 року – 34,8%, та з 01 квітня 2015 року – 43,20% річних, а подальшому – процентна ставка змінювалась щомісячно на розсуд позивача, хоч з матеріалів справи вбачається, що сторони узгодили відсоткову ставку за кредитним договором з розрахунку 3% на місяць на суму залишку заборгованості, а будь-яких доказів того, що сторони домовились про підвищення/зниження відсоткової ставки банком не надано.

Позивач просить стягнути відсотки за користування кредиту в сумі 8266,08 грн., однак в розрахунку заборгованості станом на 15 листопада 2017 року наданого банком в графі 8 «Нараховані відсотки на заборгованість за кредитом» та графі 9 «Сальдо за нарахованими відсотками» вбачається, що з 01 березня 2017 року по 15 листопада 2017 року відсотки за вказаним кредитом за користування кредитом взагалі не нараховувались, оскільки відповідачем було погашено суму отриманого кредиту. Також вбачається, що відповідач продовжила користуватися кредитними коштами з 01 березня 2017 року, однак в межах пільгового періоду своєчасно вносила проплати на повернення отриманих коштів про що свідчить остання сплата ОСОБА_1 08 листопада 2017 року боргу в сумі 513,60 грн. зазначена в графі 18 вказаного розрахунку (а.с. 8-10).

Крім того, в позовній заяві позивач вказує, що станом на 15 листопада 2017 року загальна сума боргу за наданим кредитом становить 18574,41 грн., однак в поданому розрахунку на а.с. 10 зазначає заборгованість по кредиту в сумі 17213,72 грн., що свідчить про неточність визначеної суми боргу самим позивачем. Разом з тим, банк просить стягнути пеню в сумі 9772,13 грн., однак в розрахунку заборгованості в графах 11-13 вказує, що станом на 15 листопада 2017 року нарахована пеня в сумі 39,33 грн. та загальне сальдо по пені становить 598,91 грн.

З поданого розрахунку вбачається, що з 09 листопада 2017 року ОСОБА_1 кредитними коштами не користувалася, оскільки заборгованість по тілу та відсотках за вказаним кредитом взагалі відсутня.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з наданого позивачем розрахунку неможливо встановити з якої суми тіла кредиту позивачем нарахована заборгованість за відсотками та пенею та розмір відсотків застосований для нарахування такої заборгованості, оскільки вказаний розрахунок проведено невідповідно до заявлених вимог і з нього вбачається, що заборгованість відповідача перед банком по тілу кредиту та відсотках з 08 листопада 2017 року відсутня.

Будь-яких інших доказів на підтвердження розрахунку заборгованості від 15 листопада 2017 року позивачем не надано.

Колегія суддів вважає, що за відсутності заборгованості за тілом кредиту відсотками, у позивача немає правових підстав для нарахування неустойки, оскільки відповідно до частин другої та третьої статті 549 ЦК України штраф та пеня є неустойкою, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормою права, що підлягає застосуванню, надав оцінку доводам та доказам сторін, та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення заборгованості по неустойці в зв'язку з своєчасним погашення відповідачем основного боргу (по тілу та відсотках) за вказаним кредитним договором, а тому рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, ст. 375, ст. 382-384 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 31 травня 2018 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 19 вересня 2018 року.

Головуючий :

Судді :