Ухвала суду № 76553670, 14.09.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 452/2440/17 Головуючий у 1 інстанції - Галин В.П.

Провадження № 11-кп/783/1298/17 Доповідач - Калиняк О. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Калиняк О.М.

суддів Каблака П.І., Ревера В.В.,

розглянувши кримінальне провадження № 452/2440/17 про обвинувачення

ГОЧЕЛІ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3,

за ч.2 ст. 185 КК України,

з участю секретаря Мазур-Іванько Ж.В.

обвинуваченої ОСОБА_2

захисника ОСОБА_3

прокурора Горин У.І.,

за апеляційною скаргою заступника прокурора Львівської області Пуківського Б.В. на вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10 листопада 2017 року,

в с т а н о в и л а :

Вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10 листопада 2017 року ОСОБА_2 засуджена за ч.2 ст. 185 КК України на два роки позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік та покладено обов’язки, передбачені п.1, п.2 ч.1 ст. 76 КК України.

ОСОБА_2 визнана винною в тому, що вона 08 вересня 2017 року близько 19.00 год. перебуваючи у приміщенні квартири, що на вул. Купилева, 30а/9 в м. Самборі Львівської області, яка належить ОСОБА_4, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, повторно таємно викрала жіночу сумочку чорного кольору вартістю 320 грн., в якій знаходився мобільний телефон марки «Nokia 1112» вартістю 110 грн. із стартовим пакетом мобільного оператора «Київстар» вартістю 25 грн., зарядний пристрій до мобільного телефону марки «Samsung» вартістю 45 грн., два зарядних пристрої до мобільного телефону марки «Nokia» вартістю 45 грн. кожен, срібні сережки 925 проби масою 2 г вартістю 120 грн., срібний ланцюжок 925 проби масою 7 г вартістю 420 грн. та грошові кошти в сумі 270 грн., які належать ОСОБА_5, чим заволоділа майном останньої на загальну суму 1400 грн.

На вирок суду заступник прокурора Львівської області Пуківський Б.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винною за ч.2 ст. 185 КК України та призначити покарання - два роки позбавлення волі; на підставі ч.1 ст. 71, ч.1 ст. 72 КК України за сукупністю вироків за вказаним вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 06.12.2016 та визначити остаточне покарання ОСОБА_2 - два роки 15 днів позбавлення волі; в іншій частині вирок залишити без зміни. Не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій обвинуваченої, вважає, що вирок є незаконним і таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині призначення покарання, невідповідності призначеного ОСОБА_2 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок безпідставного застосування ст. 75 КК України. 06 грудня 2016 року ОСОБА_2 засуджено Самбірським міськрайонним судом Львівської області за ч.1 ст. 185 КК України на 240 годин громадських робіт, які нею не відбуто. Кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 185 КК України, вчинене обвинуваченою після постановлення Самбірським міськрайонним судом Львівської області вироку від 06.12.2016. Окрім цього, вироком Самбірського міськрайонного суду від 29.06.2017, який змінено ухвалою апеляційного суду від 21.09.2017, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, без призначення покарання (у зв’язку із наявністю малолітньої дитини), вирок Самбірського міськрайонного суду від 06.12.2016 ухвалено виконувати самостійно. Судом безпідставно не застосовано вимоги ст. 71 КК України та не визначено обвинуваченій остаточне покарання за сукупністю вироків із врахуванням покарання, призначеного вироком Самбірського міськрайонного суду від 06.12.2016, чим допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосовано закон, що підлягає застосуванню.

Суд першої інстанції не дотримався вимог ч.2 ст. 65, ч.2 ст. 50, ст. 75 КК України, жодних мотивів застосування ст. 75 КК України суд першої інстанції у вироку не навів; залишено поза увагою те, що ОСОБА_2 за вироком Самбірського міськрайонного суду від 06.12.2016 призначено реальне покарання у виді громадських робіт, яке вона не відбула, а 08 вересня 2017 року, маючи невідбуте покарання, ОСОБА_2 вчинила новий злочин. Застосовуючи ст. 75 КК України, суд не врахував дані про особу обвинуваченої, яка раніше засуджувалася до реальних покарань. При цьому, уже 27.07.2017 за рішенням Самбірського міськрайонного суду ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав щодо її неповнолітнього сина. Наведене свідчить, що ОСОБА_2 не може виправитись без ізоляції від суспільства, оскільки продовжує вчиняти злочини, тому висновки суду про можливість застосування до неї положень ст. 75 КК України є необґрунтованими. Суд, врахувавши щире каяття як обставину, що пом’якшує покарання, не мотивував належним чином, у яких саме діях виражалось відповідне ставлення ОСОБА_2 до скоєного. Обвинувачена ОСОБА_2, згідно із показаннями потерпілої ОСОБА_5, шкоду, завдану злочином, їй не відшкодувала. З показань обвинуваченої вбачається, що вона із викраденої сумки забрала лише телефон, який у подальшому викупила з ломбарду та повернула потерпілій, щодо інших речей - ланцюжок, срібні сережки, грошові кошти, то їх викрадення заперечила, зазначивши, що не дивилася, чи були такі речі в сумці, яку в подальшому викинула. З огляду на показання потерпілої та обвинуваченої, висновки суду про наявність таких пом’якшуючих покарання обставин, як щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та часткове відшкодування завданої шкоди, необґрунтовані. Висловлене ОСОБА_2 каяття слід розцінювати як намагання уникнути покарання.

Під час апеляційного розгляду прокурор апеляційну скаргу підтримав, покликаючись на викладені в ній мотиви, просить вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання скасувати, ухвалити свій вирок, яким ОСОБА_2 визнати винною за ч.2 ст. 185 КК України та призначити їй покарання два роки позбавлення волі; на підставі ч.1 ст. 71, ч.1 ст. 72 КК України за сукупністю вироків частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 06.12.2016 та визначити ОСОБА_2 остаточне покарання - два роки 15 днів позбавлення волі; в іншій частині вирок залишити без зміни.

Обвинувачена ОСОБА_2 та її захисник ОСОБА_3 апеляційну скаргу заперечили, просять вирок суду першої інстанції залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.

ОСОБА_2 пояснила, що вину у вчиненні злочину вона визнає повністю, щиро розкаюється, дуже шкодує, що так сталось, повністю відшкодувала шкоду потерпілій і потерпіла не має до неї претензій. Проживає з сімею: з батьками, братом та малолітньою дитиною, неофіційно підробляє. На даний час відбуває покарання за вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 06.12.2016 у виді громадських робіт і відбула більше половини покарання. За час, що минув з моменту ухвалення вироку, інших правопорушень не вчиняла.

Заслухавши доповідь судді, виступ прокурора, обвинувачену ОСОБА_2 та її захисника ОСОБА_3, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи й дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Апеляційний суд переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги на підставі ч.1 ст. 404 КПК України.

Доведеність вини та кваліфікація дій обвинуваченої за ч.2 ст. 185 КК України учасниками судового провадження не оспорюються.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_2С.у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 185КК України, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю наведених у вироку суду доказів, є обґрунтованим і вмотивованим.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині призначення покарання, невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок безпідставного застосування ст. 75 КК України колегія суддів до уваги не бере як безпідставні.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених у санкції статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, призначив обвинуваній ОСОБА_2 покарання з дотриманням вимог ст.ст. 50, 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину; особу обвинуваченої; обставини, що пом'якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування завданої шкоди.

Підстав вважати, що призначене обвинуваченій ОСОБА_2 покарання у виді двох років позбавлення волі не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої і за своїм видом чи розміром є явно несправедливими через м'якість, немає.

За змістом ст. 75 КК України обвинувачений може бути звільнений від відбування покарання з випробуванням із врахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи.

Звільнивши обвинувачену ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд першої інстанції врахував і вказав у мотивувальній частині вироку на всі зазначені в ст. 75 КК України обставини: тяжкість вчиненого злочину; особу обвинуваченої, обставини, які пом'якшують покарання, та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Саме з врахуванням цих обставин суд першої інстанції, призначивши ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі, дійшов правильного висновку про можливість виправлення обвинуваченої без відбування покарання та звільнив її від відбування покарання з випробуванням, поклавши обов'язки, передбачені ч.1 ст. 76 КК України.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для висновку про неправильне застосування кримінального закону (ст. 75 КК України).

Доводи апелянта про відсутність щирого каяття обвинуваченої не відповідають фактичним обставинам.

Щире каяття характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Обвинувачена ОСОБА_2 вину у вчиненні злочину визнала; розповіла про обставини вчинених нею діянь, висловили жаль з приводу вчиненого, частину викраденого майна повернула наступного дня після вчинення крадіжки, на даний час повністю відшкодували заподіяну шкоду.

Колегія суддів вважає, що щире каяття обвинуваченої ОСОБА_2 дійсно мало місце й відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.66 КК України правильно враховане судом як обставина, що пом'якшує покарання та поряд з іншими обставинами дає підставу для звільнення обвинуваченої від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

За час, що минув з моменту ухвалення вироку, ОСОБА_2 до юридичної відповідальності не притягалась, проживає з сім'єю, працює, відбуває покарання у виді громадських робіт за попереднім вироком, повністю відшкодувала потерпілій шкоду.

На думку колегії суддів, ізоляція ОСОБА_2 від суспільства та поміщення її на певний строк до установи відбування покарання для відбування покарання у виді позбавлення волі, не є в даному випадку виправданим заходом примусу щодо обвинуваченої.

За умови звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, безпідставними є доводи прокурора про необхідність застосування положень ст. 71 КК України.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 06 грудня 2016 року засуджена вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області за ч.1 ст. 186 КК України на 240 годин громадських робіт.

Вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29 червня 2017 року ОСОБА_2 засуджена за ч.2 ст. 389 КК України на два роки обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 вересня 2017 року вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29 червня 2017 року щодо ОСОБА_2 в частині призначення покарання за ч.2 ст. 389 КК України та застосування ст. 75 КК України скасовано, в решті залишено без зміни. Вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 06 грудня 2016 року постановлено виконувати самостійно.

Згідно з довідкою Самбірського комунального підприємства «Об’єднане» № 193 від 12 вересня 2018 року ОСОБА_2 прийнята для відбування призначеного вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 06 грудня 2016 року покарання у виді 240 годин громадських робіт з 30 липня 2018 року й станом на 12 вересня 2018 року відбула 128 годин громадських робіт.

Отже ОСОБА_2, будучи засудженою до покарання вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 06.12.2016 за ч.1 ст. 186 КК України на 240 годин громадських робіт, яке належить відбувати реально, до повного відбуття покарання вчинила злочин, за який даним вироком їй призначено покарання із застосуванням ст. 75 КК України.

Кримінальний процесуальний закон не містить заборони звільнення особи, яка має невідбуте покарання, від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.

За таких умов застосування положень ст. 71 КК України, принципів повного чи частково складання не допускається й кожен вирок виконується самостійно.

Відповідно даний вирок та вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 06 грудня 2016 року щодо ОСОБА_6 слід виконувати кожний самостійно.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, допущено не було.

З огляду на викладене колегія суддів визнає апеляційну скаргу необґрунтованою.

Вирок суду ухвалений з дотриманням вимог глави 29 КПК України, і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10 листопада 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області Пуківського Б.В. – без задоволення.

Даний вирок та вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 06 грудня 2016 року щодо ОСОБА_2 виконувати кожний самостійно.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.

С у д д і :

ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9