Ухвала суду № 76552497, 04.09.2018, Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

справа № 179/1103/17

провадження № 2-а/179/3/18

У Х В А Л А

04 вересня 2018 року Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області в складі

головуючого судді Ковальчук Т.А.

при секретарі Кривошлик І.Ю.

за участю

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Гупалівської сільської ради, відділу державної реєстрації Магдалинівської райдержадміністрації, відділу у Магдалинівському районі Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області про визнання недійсним рішення сесії Гупалівської сільської ради про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, про скасування запису в Державному земельному кадастрі про присвоєння кадастрового номеру, -

В С Т А Н О В И В:

21 липня 2017 року до Магдалинівського районного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Гупалівської сільської ради, треті особи: відділ державної реєстрації Магдалинівської райдержадміністрації, відділ у Магдалинівському районі Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області про визнання недійсним рішення сесії Гупалівської сільської ради, про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, про скасування запису в Державному земельному кадастрі про присвоєння кадастрового номеру.

Із матеріалів адміністративного позову вбачається, що позивач звернулась з вимогами про скасування визнання недійсним рішення сесії Гупалівської сільської ради, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, скасування запису в Державному земельному кадастрі про присвоєння кадастрового номеру, обґрунтовуючи це тим, що суміжна земельна ділянка, яка належить ОСОБА_4 була помилково включена до земельної ділянки площею 0,062 га, яка належить ОСОБА_1

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом 1 частини першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, за положеннями частини третьою вказаної статті адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

З матеріалів адміністративного позову вбачається, що позивач звернулась за захистом свого приватного права власності на земельну ділянку.

До того ж, суд зазначає, що позивачем в якості відповідача по справі, окрім Гупалівської сільської ради, відділу державної реєстрації Магдалинівської райдержадміністрації, відділу у Магдалинівському районі Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області, також визначено і ОСОБА_4, яке не суб'єктом владних повноважень в розумінні чинного законодавства України.

Водночас, згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 року №1618-IV суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами

Крім того пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Законність рішення органів місцевого самоврядування та реєстраційних дій ґрунтується на юридичних фактах щодо встановлення правомірності права ОСОБА_4 на земельної ділянку.

Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Наведена позиція узгоджується із висновками ОСОБА_5 Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 910/8132/17 (номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: 73727760).

Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги стосуються права власності позивача на земельну ділянку, а також з огляду на факт реєстрації земельної ділянки за ОСОБА_4, яку позивач також визначає як відповідача у справі, суд дійшов висновку, що цей спір є приватноправовим та має вирішуватися судом за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі ««Занд проти Австрії» (Zand v. Austria) від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Поряд із цим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до пункту 1 статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд приходить до висновку, що провадження у справі слід закрити.

При цьому, у відповідності до частини 1 статті 239 КАС України, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз’яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

На виконання вищенаведеної норми суд роз'яснює позивачеві, що заявлений до розгляду спір може бути поданий до місцевого загального суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 19, 238, 239 КАС України, суд –

У Х В А Л И В:

Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Гупалівської сільської ради, відділу державної реєстрації Магдалинівської райдержадміністрації, відділу у Магдалинівському районі Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області про визнання недійсним рішення сесії Гупалівської сільської ради про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, про скасування запису в Державному земельному кадастрі про присвоєння кадастрового номеру - закрити.

Роз'яснити позивачеві, що відповідно до частини другої статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.А.Ковальчук