Вирок № 76551430, 18.09.2018, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 323/486/18

Провадження № 1-кп/323/97/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.09.2018м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області в складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

при секретарі - Тахтаул А.Л.,

за участю прокурора - Попова О.М.,

обвинуваченого - ОСОБА_1,

захисника - адвоката Махно Т.В.,

потерпілого - ОСОБА_3,

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_4,

представника цивільного відповідача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене 08.10.2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016080310001143, по якому

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Василівка Запорізької області, громадянин України, працевлаштований трактористом у ТОВ «Ніка», одружений, батько неповнолітньої дитини, освіти середньої спеціальної, який зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1, раніше не судимий,

обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

07.10.2016 року, не пізніше 19 год. 00 хв., в темний час доби, ОСОБА_1, виконуючи свої трудові обов'язки тракториста ТОВ «Ніка» (код ЄДРПОУ 30796627), керуючи ввіреним йому трактором МТЗ-80.1, реєстраційний номер НОМЕР_1, до якого позаду на відстані 3 м була причеплена сівалка С3-5,4 загальною шириною 5,7 м, рухався проїзною частиною автодороги Оріхів-Нестерянка в напрямку с. Нестерянка Оріхівського району Запорізької області.

Попереду трактора з причепом-сівалкою під керуванням ОСОБА_1 рухався автомобіль КАМАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2, який також належав ТОВ «Ніка», під керуванням водія ОСОБА_6, із ввімкненим дальнім світлом передніх фар.

Обидва вказаних транспортних засоби рухались зі швидкістю не більше 20 км/год. При цьому відстань між ними становила близько 50 м, а причеплена до трактора сівалка С3-5,4, маючи загальну ширину 5,7 м, на ширину 1,3 м виступала на зустрічну смугу руху, а з правої по ходу руху трактора сторони виступала на узбіччя на ширину 1,0 м, однак водночас не була обладнана просвітними маяками, габаритними ліхтарями, або іншими розпізнавальними знаками.

В цей же час, приблизно о 19 год. 05 хв., по зустрічній смузі руху в напрямку м. Оріхів, зі швидкістю близько 90 км/год, із ввімкненим дальнім світлом фар рухався автомобіль ВАЗ-21083, реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_3

При наближенні до автомобіля КАМАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_6, водій ОСОБА_3 переключився на ближнє світло фар, однак водій автомобіля КАМАЗ, зупинивши свій транспортний засіб, дальнє світло своїх фар не вимкнув.

В цей же час водій трактора ОСОБА_1, побачивши, що автомобіль КАМАЗ попереду нього зупинився, зупинив також і трактор із сівалкою.

Відповідно до п. 15.9 «д» Правил дорожнього руху України (надалі - ПДР), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2011 року № 1306 (з подальшими змінами та доповненнями), зупинка забороняється у місцях, де відстань між суцільною лінією розмітки, розділювальною смугою чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 м.

Крім того, відповідно до п. 19.4 ПДР , Під час зупинки на дорозі в темну пору доби і в умовах недостатньої видимості на транспортному засобі мають бути ввімкнені габаритні або стоянкові ліхтарі, а при вимушеній зупинці додатково - аварійна світлова сигналізація. В умовах недостатньої видимості дозволяється додатково увімкнути ближнє світло або протитуманні фари та задні протитуманні ліхтарі. Якщо габаритні ліхтарі несправні, транспортний засіб слід прибрати за межі дороги, а якщо це неможливо, його необхідно позначити відповідно до вимог пунктів 9.10 і 9.11 цих Правил

Однак ОСОБА_1, в порушення вимог п. 15.9 «д» та п. 19.4 ПДР, залишив сівалку неосвітленою, без ввімкнених габаритних або стоянкових ліхтарів, аварійної світлової сигналізації, і не вжив заходів щодо виконання п. п. 9.10 та 9.11 ПДР, не передбачаючи при цьому суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча міг і повинен був їх передбачати.

У свою чергу, водій ОСОБА_3, будучи осліплений дальнім світлом фар автомобіля «КАМАЗ», в порушення п. 19.3 Правил дорожнього руху України швидкості свого автомобіля не зменшив і не зупинився, а продовжив рух у тому ж напрямку зі швидкістю 90 км/год. Внаслідок цього водій ОСОБА_3, рухаючись в умовах поганої видимості, виявив попереду себе сівалку, яка частково, на ширину 1,3 м, загороджувала його смугу руху, створюючи таким чином перешкоду для безпечного руху, лише після того, як проїхав повз автомобіль КАМАЗ. Виявивши небезпеку, водій ОСОБА_3 застосував екстрене гальмування та викручування керма праворуч, однак відстані між його автомобілем та сівалкою (близько 50 м) було вже недостатньо для безпечного роз'їзду чи зупинки одного з них, після чого автомобіль під керуванням водія ОСОБА_3 лівою передньою частиною зіткнувся з лівою частиною сівалки, а від удару автомобіль розвернуло у протилежний бік, а частину сівалки віднесло в кювет.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_3 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження у виді крововиливу передньої поверхні грудної клітини праворуч, крововиливів та поверхневих ран лівої тазової області та лівого стегна по зовнішнім поверхням, саден правого колінного суглобу та правої гомілки по передній поверхні та забійних ран передньої поверхні колінного суглобу, закритого перелому 2-5 ребр праворуч та правостороннього плевриту.

Діяння ОСОБА_1, яке виразилось у невиконанні вимог п. 15.9 «д» та п. 19.4 ПДР, органом досудового розслідування кваліфіковане як злочин, передбачений ч. 1 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Наявність в інкримінованому ОСОБА_1 діянні всіх ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст.286 КК України, підтверджується сукупністю досліджених в ході судового розгляду доказів, належність та допустимість яких учасниками кримінального провадження не оспорювалась.

Так, з Протоколу огляду місця дорожньо-транспортної події від 07.10.2016 року судом встановлено, що на ділянці автодороги Оріхів-Нестерянка, на відстані 620 м від перехрестя з автодорогою на м. Токмак, були виявлені, оглянуті та описані транспортні засоби - учасники ДТП за участю обвинуваченого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_3 При цьому було виявлено деформацію коліс причепу-сівалки у вигляді погнутості, а в автомобілі ВАЗ-21083, реєстраційний номер НОМЕР_3, - відсутність переднього вітрового скла, деформація капоту та передніх крил, а також бамперу. Крім того, під час цього огляду були зафіксовані просторові дані щодо місця події, які були перенесені до відповідної схеми, підписаної, в тому числі, обвинуваченим ОСОБА_1, без будь-яких застережень. Про відсутність істотних зауважень до цієї схеми обвинувачений зазначив і під час судового розгляду. В подальшому отримані під час цього огляду вихідні дані використовувались при проведенні інженерно-транспортних експертних досліджень.

З Протоколу огляду транспортного засобу від 15.11.2016 року судом встановлено, що під час цього огляду були виявлені та зафіксовані ті ж пошкодження автомобіля ВАЗ-21083, реєстраційний номер НОМЕР_3, що й під час огляду місця ДТП 07.10.2016 року.

Також судом було встановлено, що під час досудового розслідування були проведені два слідчих експерименти за участю потерпілого ОСОБА_3 та два додаткових огляди місця події за участю обвинуваченого ОСОБА_1, які за змістом також фактично були слідчими експериментами. Під час цих слідчих дій обвинувачений та потерпілий надавали різні показання щодо механізму ДТП, які не узгоджувались між собою.

Так, у Протоколах додаткового огляду місця події від 12.11.2016 року та від 03.12.2017 року зафіксовані показання ОСОБА_1 про те, що він, керуючи трактором МТЗ-80.1, реєстраційний номер НОМЕР_1, здійснював рух проїзною частиною автодороги Оріхів-Нестерянка у бік вказаного села, зі швидкістю приблизно 17 км/год, на відстані 2,2м від передньої осі колеса до розділювальної смуги проїзної частини, із ввімкненим світлом фар, як задніх, так і передніх. При цьому світло від задніх фар відбивалось на причепі-сівалці, яка знаходилась на відстані 3 м від трактора, її ширина становила 5,7 м, від осі заднього колеса трактора вона відступала на 2,2 м, а від розділювальної лінії проїзної частини сівалка розташовувалась на відстані 0,1 м. У попутному з ним напрямку попереду також їхав автомобіль КАМАЗ. Під час цього руху ОСОБА_1 побачив автомобіль, що наближався у зустрічному напрямку зі швидкістю близько 90 км/год, у зв'язку чим, після зупинки автомобіля КАМАЗ, зупинив і трактор.

З Протоколів слідчого експерименту від 13.11.2016 року та від 04.12.2016 року судом встановлено, що під час їх проведення потерпілий ОСОБА_3 послідовно вказував на те, що дійсно рухався зі швидкістю 90 км/год із ввімкненим дальнім світлом фар. Побачивши, що попереду на зустрічній стороні дороги стоїть автомобіль також із ввімкненим дальнім світлом фар, потерпілий при наближенні до нього переключив своє дальнє світло на ближнє, однак водій зустрічного автомобіля цього не зробив. Внаслідок цього потерпілий був осліплений, але продовжив рух, не зменшуючи швидкість, не очікуючи небезпеки попереду. Проїхавши повз цей автомобіль, потерпілий побачив за ним на зустрічній смузі трактор із ввімкненими габаритами та ближнім світлом, і лише потім у світлі фар свого автомобіля потерпілий побачив перед собою сівалку, яка загороджувала приблизно дві третини його смуги руху. Потерпілий застосував гальмування, однак було вже надто пізно, тому сталося зіткнення. При цьому потерпілий вказував на те, що в момент ДТП сівалка на ширину 1,3 м розташовувалась на його смузі руху.

Аналогічні показання обвинувачений та потерпілий надали й під час судового розгляду.

Так, обвинувачений ОСОБА_1 під час судового розгляду заявив про повне визнання ним вини в пред'явленому обвинуваченні, однак під час допиту надав суперечливі показання, окремі з яких істотно відрізняються від обставин, покладених в основу обвинувачення.

Так, за показаннями обвинуваченого ОСОБА_1, він дійсно у зазначені в обвинуваченні день і час керував трактором МТЗ-80.1, реєстраційний номер НОМЕР_1, з причепленою до нього позаду сівалкою С3-5,4, загальною шириною 5,7 м. Розуміючи великі габарити цих транспортних засобів, він розташував трактор якомога ближче до правого узбіччя відносно напрямку його руху, - так, щоб лівий край сівалки не загороджував зустрічну смугу, і тому вона виходила за межі смуги його руху не більше ніж на 0,1 м. Також обвинувачений стверджував, що на тракторі були ввімкнені габаритні фари та фари ближнього світла, у зв'язку з чим сівалка була добре освітлена. Власними габаритними ліхтарями сівалка обладнана не була. Коли сталося зіткнення, удар був такої сили, що сівалку ледь не викинуло в кювет за узбіччям.

Потерпілий ОСОБА_7 надав суду показання про те, що дійсно рухався у зазначені в обвинуваченні день та час на автомобілі ВАЗ-21083, реєстраційний номер НОМЕР_3, автодорогою Оріхів-Нестерянка у напрямку м. Оріхів. Було вже досить темно. Автомобіль рухався зі швидкістю 90 км/год із ввімкненим дальнім світлом фар. Побачивши, що попереду на зустрічній стороні дороги стоїть автомобіль також із ввімкненим дальнім світлом фар, потерпілий при наближенні до нього переключив своє дальнє світло на ближнє, однак водій зустрічного автомобіля цього не зробив. Внаслідок цього потерпілий був осліплений, але продовжив, не зменшуючи швидкість, не очікуючи небезпеки попереду. Проїхавши повз цей автомобіль, потерпілий побачив за ним на зустрічній смузі трактор із ввімкненими габаритами та ближнім світлом, і лише потім у світлі фар свого автомобіля потерпілий побачив перед собою сівалку, яка загороджувала приблизно дві третини його смуги руху. Потерпілий застосував гальмування, однак було вже надто пізно, тому сталося зіткнення.

Потерпілий не заперечував, що в описаній дорожній обстановці він також порушив ПДР, коли, будучи осліпленим, відразу не зменшив швидкість чи не зупинився. Однак водночас потерпілий наполягав на тому, що безпосередньою причиною ДТП стала зупинка неосвітленої сівалки на ділянці дороги, ширина якої цього не дозволяла, оскільки у разі невчинення інкримінованого ОСОБА_1 діяння потерпілий продовжив би рух, незважаючи на невиконання ним вимог п. 19.3 ПДР.

Таким чином, найсуттєвішою розбіжністю в показаннях обвинуваченого та потерпілого є відомості про те, чи загороджувала сівалка проїзну частину смуги, по якій рухався потерпілий, і якщо загороджувала - то на яку ширину, а також чи була сівалка належним освітлена.

Під час досудового розслідування було проведено п'ять інженерно-транспортних експертних досліджень, результати яких викладені у Висновках експерта № 950/16 від 21.12.2016 року, № 9-19 від 09.02.2017 року, № 9-238 від 03.05.2017 року, № 219/220-17 від 25.05.2017 року та № 12-1/2873 від 29.01.2018 року. При цьому, з огляду розбіжності у показаннях обвинуваченого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_3, у всіх випадках експерти формулювали відповідні висновки у двох варіантах, з огляду на показання кожного з учасників ДТП.

Відповідно до Висновків експерта № 950/16 від 21.12.2016 року, № 9-19 від 09.02.2017 року, за показаннями водія ОСОБА_1, у даній дорожній обстановці він мав діяти відповідно до п. 19.4 ПДР, і невідповідності цьому пункту ПДР в його діях не вбачається.

Однак в подальшому, Висновком експерта № 219/220-17 від 25.05.2017 року показання водія ОСОБА_1, які він послідовно надавав, визнані технічно неспроможними, оскільки не відповідають слідовій інформації, зафіксованій у протоколах огляду місця події від 07.10.2016 року та огляду транспортного засобу від 15.11.2016 року, а тому варіант розвитку подій за показаннями водія ОСОБА_1 при подальших дослідженнях до уваги експертом не брався. Водночас варіант розвитку подій, що призвели до ДТП, за показаннями водія ОСОБА_3, у всіх випадках визнавався експертами технічно спроможним.

Аналогічні результати дослідження викладені й у Висновку експерта № 12-1/2873 від 29.01.2018 року. За цим Висновком, який був складений останнім під час досудового розслідування, і який учасниками провадження не оспорювався з точки зору належності, допустимості, обґрунтованості та достовірності, обвинувачений ОСОБА_1 в даній дорожній ситуації, з технічної точки зору, повинен був керуватися вимогами п. 15.9 «д» та п. 19.4 ПДР, однак в його діях вбачаються невідповідність цим вимогам, яка знаходиться у прямому причинному зв'язку з виникненням досліджуваної ДТП. При цьому обвинувачений ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути ДТП за умов виконання вимог п. 15.9 «д» та п. 19.4 ПДР.

Водночас, за тим же Висновком експерта № 12-1/2873 від 29.01.2018 року, в даній дорожній ситуації, з технічної точки зору, потерпілий ОСОБА_3 повинен був керуватися вимогами п. п. 12.2 та 19.3 ПДР, однак в його діях вбачається невідповідність вимогам п. 19.3 ПДР, що перебуває у причинному зв'язку з виникненням досліджуваної ДТП. При цьому виконання вказаних вимог надавало б потерпілому технічну можливість уникнути зіткнення.

Таким чином, матеріалами кримінального провадження підтверджується, що причиною ДТП за участю транспортних засобів під керуванням обвинуваченого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_3 було порушення кожним із них певних вимог ПДР.

Вирішуючи питання про доведеність пред'явленого ОСОБА_1 обвинувачення в контексті так званої обопільної вини обох водіїв, суд виходить з такого.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України № 5-18кс14 від 20.11.2014 року, об'єктивна сторона складу злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК, включає три обов'язкові ознаки: а) суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху); б) суспільно небезпечні наслідки (заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень); в) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

У випадку виникнення ДТП за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК, потребує встановлення причинного зв'язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з'ясування ступеня участі (внеску) кожного з них у спричинення злочинного наслідку.

Для правильного застосування норми закону про кримінальну відповідальність у випадках участі в ДТП двох водіїв особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв. На таку особливість у правозастосуванні орієнтує й Пленум Верховного Суду України у постанові № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті». У пункті 7 цієї постанови роз'яснено, що у випадках, коли передбачені статтею 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома водіями транспортних засобів, потрібно з'ясовувати характер порушень, які допустив кожний з них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. Виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

Аналогічний правовий висновок був сформульований й у постанові ВСУ № 5-218кс15 від 05.11.2015 року.

З матеріалів даного кримінального провадження випливає, що порушення обвинуваченим ОСОБА_1 вимог п. 15.9 «д» та п. 19.4 ПДР не було обумовлено порушенням потерпілим ОСОБА_3 вимог п. 19.3 ПДР, та навпаки. Причинні зв'язки між діями кожного з них та наслідками, що настали, виникли та розвивались окремо та незалежно один від одного, а тому у суду немає підстав для висновку про наявність черговості порушень, коли один водій порушує ПДР і це є причиною вчинення порушення ПДР іншим водієм.

Водночас суд бере до уваги, що, зупинивши в темний час доби трактор разом із причепом-сівалкою на дорозі таким чином, що сівалка на 1,3 м загороджувала зустрічну смугу руху, і не забезпечивши її належне освітлення чи встановлення інших попереджувальних знаків, саме обвинувачений ОСОБА_1 створив потенційну небезпеку для інших учасників дорожнього руху. Зокрема, в ході слідчих експериментів було встановлено, що у випадку належного освітлення сівалки її видимість для водія зустрічного транспортного засобу, навіть за умови ввімкнення дальнього світла фар автомобіля «КАМАЗ», складає 150 м. В даній дорожній ситуації це означає, що у разі виконання обвинуваченим ОСОБА_1 вимог п. 19.4 ПДР потерпілий ОСОБА_3 мав би можливість побачити сівалку задовго до осліплення та вжити відповідних заходів для усунення небезпеки.

Суд констатує, що в діях потерпілого ОСОБА_3 також наявні ознаки грубої необережності, яка виразилась у невиконанні ним п. 19.3 ПДР, тобто у невжитті заходів щодо зменшення швидкості чи зупинки свого автомобіля з моменту осліплення. Однак при цьому суд виходить з того, що небезпека для руху автомобіля під керуванням потерпілого ОСОБА_3 виникла із сукупності незалежних від нього факторів (невиконання водієм автомобіля «КАМАЗ» обов'язку вимкнути дальнє світло при наближенні зустрічного транспортного засобу та порушення обвинуваченим ОСОБА_1 п. 15.9 «д», П. 19.4 ПДР), а сам потерпілий, виходячи з п. 1.4 ПДР, до останнього моменту мав право розраховувати на те, що водій автомобіля «КАМАЗ» вимкне дальнє світло при його наближенні, а також на те, що попереду не буде перешкод для руху.

З огляду на це, суд приходить до висновку, що порушення потерпілим ОСОБА_3 вимог п. 19.3 ПДР в даній дорожній ситуації не виключає наявності в діянні ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Крім того, за порушення п. 19.3 ПДР ОСОБА_3 був притягнутий до адміністративної відповідальності.

З огляду на встановлені обставини, суд критично оцінює показання допитаних під час судового розгляду свідків ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які відтворюють показання самого обвинуваченого ОСОБА_1, а тому також є технічно неспроможними. Свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 безпосередніми очевидцями ДТП не були, прибули на місце події після цього, і в своїх показаннях підтвердили відомості про розташування транспортних засобів після ДТП, зафіксовані у протоколі огляду місця події від 07.10.2016 року.

Відповідно до Висновку експерта № 58 від 26.12.2016 року, отримані потерпілим ОСОБА_3 тілесні ушкодження у виді крововиливу передньої поверхні грудної клітини праворуч, крововиливів та поверхневих ран лівої тазової області та лівого стегна по зовнішнім поверхням, саден правого колінного суглобу та правої гомілки по передній поверхні та забійних ран передньої поверхні колінного суглобу, закритого перелому 2-5 ребр праворуч та правостороннього плевриту, у сукупності кваліфікуються як середньої тяжкості тілесні ушкодження.

За таких обставин суд вважає доведеним пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення та кваліфікує його діяння за ч. 1 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання ОСОБА_1, судом не встановлено.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує те, що вчинений ним злочин є злочином невеликої тяжкості, обвинувачений раніше не судимий, офіційно працевлаштований, має стійкі соціальні зв'язки, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, за станом здоров'я на обліку у психіатра та нарколога не перебуває.

Згідно Досудової доповіді, складеної Оріхівським РВ з питань пробації Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, ризики повторного вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення та небезпеки його для суспільства оцінюються як низькі, а тому його виправлення, на думку органу пробації, можливе без ізоляції від суспільства.

З огляду на це, суд вважає, що ефективний каральний, виправний та попереджувальний вплив на обвинуваченого можливий й у разі призначення найменш суворого виду покарання, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Також суд бере до уваги, що обвинувачений ОСОБА_1 є професійним водієм, робота трактористом є основним джерелом його існування, вчинений ним злочин є необережним, а тому застосування до нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами було б занадто суворим.

Разом з тим суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_1 є батьком неповнолітньої дитини, щодо якої не позбавлений батьківських прав (ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4), вчинив вперше нетяжкий умисний злочин до набрання чинності Законом України «Про амністію у 2016 році», у зв'язку чим підпадає під дію п. «в» ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, про про застосування якої він подав власноручно написану заяву.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні», установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акту амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Процесуальні витрати у виді витрат на залучення експерта при проведенні судових інженерно-транспортних експертиз слід покласти на обвинуваченого на підставі ч. 2 ст. 124 КПК України.

Долю речових доказів слід вирішити на підставі ст.100 КПК України.

Вирішуючи по суті заявлений потерпілим цивільний позов, суд виходить з такого.

Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі ст. 1166 ЦК України настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявності шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди, причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою і вини в заподіянні шкоди.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Матеріалами справи підтверджується, і учасниками даного кримінального провадження не оспорюється, що в момент ДТП обвинувачений ОСОБА_1 виконував свої трудові обов'язки тракториста ТОВ «Ніка», керуючи транспортним засобом, яке також належить вказаному підприємству.

З огляду на це, а також на вимоги ст. ст. 1172 та 1187 ЦК України, в даній дорожній ситуації володільцем трактора та причепа-сівалки, як джерел підвищеної небезпеки, було ТОВ «Ніка», а дії його працівника ОСОБА_1 при виконанні ним своїх трудових обов'язків створювали права та обов'язки по відношенню до інших осіб саме для ТОВ «Ніка».

Відтак, належним відповідачем за позовом потерпілого ОСОБА_3 є лише ТОВ «Ніка», яке в подальшому може набути право регресної вимоги до ОСОБА_1 на підставі ст. 1191 ЦК України.

У зв'язку з цим суд відхиляє посилання потерпілого у цивільному позові на ст. 1190 ЦК України, тому що в даному випадку шкода потерпілому була завдана не спільно ОСОБА_1 та ТОВ «Ніка», а лише вказаним підприємством через діяння обвинуваченого. З огляду на це, відсутні підставі для солідарного відшкодування шкоди.

Вирішуючи питання про обґрунтованість розміру позовних вимог, суд виходить з такого.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, - розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки матеріалами провадження підтверджується те, що груба необережність потерпілого ОСОБА_3, яка мала вираз у невиконанні в даній дорожній ситуації вимог п. 19.3 ПДР, сприяла виникненню шкоди, а також те, що внаслідок ДТП була пошкоджена й належна ТОВ «Ніка» сівалка, суд вважає, що при визначенні розміру завданої потерпілому шкоди слід виходити з рівного ступеня вини кожного з учасників ДТП.

Відповідно до Звіту № 99 від 15.11.2016 року про оцінку автомобіля ВАЗ-21083, реєстраційний номер НОМЕР_4, складеного автотоварознавцем ОСОБА_13, вартість завданої володільцю цього автомобіля матеріальної шкоди становить 44543,80 грн.

Відомостей про розмір матеріальної шкоди, завданої ТОВ «Ніка» пошкодженням сівалки, суду надано не було.

За таких обставин, беручи до уваги висновок про рівний ступінь вини кожного з водіїв - учасників ДТП, суд вважає, що стягненню з ТОВ «Ніка» підлягає половина матеріальної шкоди, завданої потерпілому ОСОБА_3 пошкодженням його автомобіля, тобто 22271,90 грн.

Крім того, з огляду на часткове визнання цивільним відповідачем позову - в частині стягнення витрат на лікування потерпілого у розмірі 1780,56 грн., ця сума також підлягає стягненню.

Крім того, потерпілий просив стягнути на його користь компенсацію завданої йому моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн., обґрунтовуючи цю вимогу завданням йому душевних страждань, що були викликані страхом за своє життя, пошкодженням здоров'я та пережитим при цьому болем.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Частиною 3 статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Оцінюючи в сукупності обставини справи, суд вбачає очевидним й таким, що не підлягає доказуванню, те, що потерпілий зазнав душевних страждань внаслідок пережитого ним фізичного болю, відчуття порушення особистої недоторканості, та змушений був вживати відповідних заходів для відновлення свого фізичного та психоемоційного стану, а тому самий факт завдання потерпілому моральної шкоди сумнівів не викликає.

Разом з цим, беручи до уваги вимоги ст. ст. 23, 1193 ЦК України, характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав потерпілий, ступінь його власної вини у цьому, відсутність даних про тривалий характер немайнових втрат, пов'язаних з тілесними ушкодженнями, чи вимушені зміни у його життєвих та виробничих стосунках, суд вважає, що заявлена потерпілим сума компенсації також підлягає зменшенню наполовину.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 КПК України, суд, враховуючи майновий стан особи (обвинуваченого, потерпілого), за власною ініціативою або за її клопотанням має право своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати процесуальних витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату процесуальних витрат на визначений строк.

Беручи це до уваги, суд вважає, що буде відповідати вимогам розумності та справедливости стягнення з обвинуваченого лише половини понесених потерпілим, документально підтверджених витрат (пропорційно ступеню його вини та розміру задоволених позовних вимог), в тому числі 7467,60 грн. витрат на оплату правової допомоги адвоката ОСОБА_4 як представника потерпілого, та 350,00 грн. Витрат на оплату експерта автотоварознавця ОСОБА_13

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.100, 128, 369, 373-376 КПК України, суд, -

З А С У Д И В:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 8500,00 грн. (вісім тисяч п'ятсот грн. 00 коп.).

Звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного цим вироком покарання на підставі ч. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні», п. «в» ч. 1 ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка» та ОСОБА_1 про солідарне відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка» на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду, завдану злочином, у розмірі 24052,46 грн. (двадцять чотири тисячі п'ятдесят дві грн. 46 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка» на користь ОСОБА_3 компенсацію моральної шкоди, завданої злочином, у розмірі 25000,00 грн. (двадцять п'ять тисяч грн. 00 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 процесуальні витрати на оплату правової допомоги адвоката ОСОБА_4, як представника потерпілого, у розмірі 7467,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 процесуальні витрати на оплату автотоварознавчого дослідження у розмірі 350,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави процесуальні витрати на залучення експертів для проведення судових інженерно-транспортних експертиз в розмірі 12804,28 грн. (дванадцять тисяч вісімсот чотири грн. 28 коп.).

Долю речових доказів вирішити таким чином:

-трактор МТЗ-80.1, реєстраційний номер НОМЕР_1, та причеп-сівалку С3-5,4, які передані ТОВ «Ніка» на відповідальне зберігання, залишити вказаному підприємству, як власнику;

-автомобіль ВАЗ-21083, реєстраційний номер НОМЕР_3, переданий на зберігання потерпілому ОСОБА_3, - залишити йому як власнику.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через Оріхівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області М.М. Мінаєв