Ухвала суду № 76551399, 13.09.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 311/1466/15-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/350/18

Єдиний унікальний № 311/1466/15-к Головуючий в 1-й інстанції – Пушкарьова С.П.

Категорія –ч.2 ст.286 КК України Доповідач в 2-й інстанції – ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді Гріпаса Ю.О.,

суддів Гончара О.С., Рассуждая В.Я.,

за участю секретаря Вечеренко Є.М.,

прокурора Мотренко М.В.,

обвинуваченої ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

потерпілого ОСОБА_4,

представників потерпілих – адвокатів ОСОБА_5, ОСОБА_6Ю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку, матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 12 січня 2015 рокуза №12015080190000063 за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_2 і потерпілих – цивільних позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_7, на вирок Василівського районного суду Запорізької області від 04 вересня 2017 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянку України, зареєстровану та проживаючу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 б. 26-б кв. 92, раніше не судиму,

визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено їй покарання у вигляді 4 років 6 місяців позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст.75 КК України, звільнено ОСОБА_2 від відбування основного покарання з випробуванням, випробувальний строк призначено тривалістю 1 рік.

На підставі ст.76 КК України, покладено на ОСОБА_2 обов’язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати, пов’язані з проведенням судових експертиз на загальну суму 2942,64 грн.

Позов ОСОБА_7 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь потерпілого ОСОБА_7, страхове відшкодування 11570,53 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_7 відшкодування моральної шкоди та процесуальні витрати на загальну суму 44000 грн.

У задоволенні позову в іншій частині ОСОБА_7 - відмовлено.

Позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь потерпілого ОСОБА_4 страхове відшкодування у розмірі 50000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_4 відшкодування моральної шкоди та процесуальні витрати на загальну суму 33408,51 грн.

У задоволенні позову в іншій частині ОСОБА_4 – відмовлено.

Вирішено долю речових доказів в порядку ст.100 КПК України.

Згідно зі змістом вироку, 12 січня 2015 року, приблизно о 07-00 годині, поблизу смт. Степногірськ Василівського району Запорізької області, водій ОСОБА_2О, керуючи автомобілем «SKODA FABIA», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, здійснювала рух по автошляху «Харків-Сімферополь» в межах своєї правої смуги руху в напрямку міста Сімферополя, у той час, в зустрічному напрямку, в межах своєї правої смуги руху, рухався автомобіль «ЗАЗ DAEWOO Т1311 71», державний реєстраційний номер АР5479AM, під керуванням водія ОСОБА_4, який перевозив пасажирів ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Під час керування транспортним засобом, в умовах мокрої проїзної частини, ОСОБА_2, не вжила заходів обережності, не врахувала дорожню обстановку, не впоралась з керуванням автомобіля та допустила його виїзд на зустрічну смугу руху, що призвело до зіткнення вказаних транспортних засобів, тим самим порушивши п. 12.1 Правил дорожнього руху України: «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним».

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_4, спричинені тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості у вигляді закритого уламкового переламу лівого наколінника, закритого переламу 1-го ребра зліва. Дані тілесні ушкодження по критерію тривалості розладу здоров'я більш, ніж 21 добу. Рани на обличчі та правій гомілці кваліфікуються як в сукупності, так і кожне окремо як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я менш ніж 21 добу.

Потерпілому ОСОБА_7, спричинені тяжкі тілесні ушкодження, загрозливі для життя на момент спричинення, якими є відкритий осколковий перелам лівого стегна в нижній третині зі зміщенням кісткових уламків. Забійна рана на лобі, садно на правій гомілці кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.

Пасажиру ОСОБА_8, спричинено забійну рана в області правого колінного суглобу. Дане ушкодження відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я менш ніж 21 добу. Садно на лівому колінному суглобі кваліфікується як легке тілесне ушкодження.

Пасажиру ОСОБА_9, спричинено легке тілесне ушкодження у вигляді садна в області правого гомілковостопного суглобу.

Порушення ОСОБА_2 п. 12.1 Правил дорожнього руху України знаходяться у причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та отримання потерпілими ОСОБА_4 середньої тяжкості тілесних ушкоджень та ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень.

В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_2просить вирок місцевого суду скасувати та ухвалити новий, яким визнати її невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України; залишити без розгляду цивільні позови потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_7 до ОСОБА_2; документально підтверджені процесуальні витрати компенсувати за рахунок держави.В обґрунтування своїх вимог зазначає, що вина в пред’явленому їй обвинуваченні не доведена поза розумним сумнівом; судом і органом досудового розслідування допущенні процесуальні порушення, а ряд доказів є недопустимими (процесуальні дії проведені не уповноваженою особою з порушенням визначеного законом порядку; залучені зацікавлені поняті; ОСОБА_4 та ОСОБА_7 приймали участь в ряді слідчих дій не набувши статусу потерпілих; авто технічна-експертиза проведена тільки з одного варіанту вихідних даних вибраних експертом самостійно; дописки і виправлення в подорожних листах). Окрім цього зазначає, що судом не були виконанні вказівки, які містились в ухвалі Апеляційного суду Запорізької області від 22.07.2016 щодо усунення неповноти висновків експерта та неправомірність надання переваги висновкам експертиз сторони обвинувачення. Вказує на невиконання вимог ст.290 КПК України та інші процесуальні порушення органу досудового розслідування, що на думку апелянта зобов’язувало суд досліджувати ряд доказів безпосередньо в судовому засіданні чого зроблено не було. На переконання обвинуваченої суд необґрунтовано відмовив у допиті експерта ОСОБА_10; порушення права обвинуваченої на захист (обвинувальний ухил розслідування до набуття статусу підозрюваної; фактично порушені права регламентовані ст.42 КПК України; після повідомлення про підозру не допущено захисника до кримінального провадження; не конкретне за змістом обвинувачення); в ході досудового розслідування та у вироку не зазначено та не встановлено усіх обов’язкових елементів складу злочину (не встановлена об’єктивна сторона).

Також на переконання обвинуваченої, суд без належного обґрунтування призначив додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом.

В запереченнях на апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_2 потерпілі-цивільні позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_4 зазначають, що доводи обвинуваченої є необґрунтованими. Вважають, що висновки суду щодо наявності вини ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення є обґрунтованими, вмотивованими і законними. Просять апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

В апеляційній скарзі потерпілий – цивільний позивач ОСОБА_7, просить вирок місцевого суду змінити в частині вирішення цивільного позову, задовольнивши його у повному обсязі. Разом з тим, апелянт хоча і просить задовольнити позов у повному обсязі однак не обґрунтовує свої вимоги щодо неправильності висновків суду на предмет розміру суми яка має бути відшкодована позивачеві, а в обґрунтування своїх вимог лише зазначає, що ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з ПАТ «ОСОБА_11 Україна», автомобіль належить цьому товариству, обвинуваченій він був наданий не для її особистих потреб, а саме для потреб товариства, відтак посилання суду в цьому контексті на акт прийому передачі у вказаному випадку є недоречним, а позовні вимоги до ПАТ «ОСОБА_11 Україна» мають бути задоволені у повному обсязі. Крім того, в мотивувальній частині апелянт вказує на недоцільність застосування щодо обвинуваченої положень ст.75 КК України, хоча в резолютивній частині не просить ухвалити новий вирок.

В апеляційній скарзі потерпілий – цивільний позивач ОСОБА_4 також просить вирок місцевого суду змінити в частині вирішення цивільного позову, задовольнивши його у повному обсязі. Щодо стягнення відшкодування шкоди з ПАТ «ОСОБА_11 Україна» наводить аналогічні доводи з доводами ОСОБА_7 На переконання апелянта розмір моральної шкоди стягнутої з обвинуваченої є заниженим. Крім того, вважає неправильними висновки щодо не стягнення шкоди на лікування і різниці шкоди спричиненої внаслідок пошкодження автомобіля «ЗАЗ DAEWOO Т1311 71», яка не охоплювалася розміром страхової суми стягнутої з ПрАТ «СК «Провідна».

Заслухавши в засіданні апеляційної інстанції доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарг; в судових дебатах: обвинувачену, та її захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу, заперечували проти доводів апеляційних скарг потерпілих в частині стягнення з обвинуваченої шкоди в більшому розмірі, просили вирок скасувати і закрити провадження у зв’язку із недоведеністю її вини; потерпілого ОСОБА_4 та його представника, а також представника іншого потерпілого, які в свою чергу підтримали свої апеляційні скарги і заперечували проти доводів апеляційної скарги обвинуваченої; прокурора, яка вважала вирок законним та обґрунтованим; перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи скарг, колегія суддів, вважає, що апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_2 і потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_7, задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. На переконання колегії суддів, оскаржуваний вирок місцевого суду в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.

За матеріалами кримінального провадження ОСОБА_2 свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні не визнала повністю. Зі змісту її пояснень випливало, що ДТП внаслідок якого отримали тілесні ушкодження потерпілі, сталося внаслідок поганих погодних умов, незадовільного стану дорожнього покриття і неуважності водія ОСОБА_4

Натомість вина ОСОБА_2Оу вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення підтверджується показаннями потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_7, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, показами експертів ОСОБА_17 і ОСОБА_18, які узгоджуються між собою та з письмовими доказами у кримінальному провадженні, а саме:

висновком судово-медичної експертизи № 05 від 20 січня 2015 року, судово-медичної експертизи (тілесні ушкодження ОСОБА_4В.);

висновком судово-медичної експертизи № 18-М від 20 січня 2015 року, судово-медичної експертизи (тілесні ушкодження ОСОБА_7В.);

висновком судово-медичної експертизи № 04 від 20 січня 2015 року, судово-медичної експертизи (тілесні ушкодження ОСОБА_8В.);

висновком судово-медичної експертизи № 06 від 20 січня 2015 року, судово-медичної експертизи (тілесні ушкодження ОСОБА_9О.);

висновком експерта № 421 від 20 січня 2015 року судово-медичної експертизи, (тілесні ушкодження ОСОБА_2О.);

протоколом огляду місця події, схем до нього та фотоілюстраційних таблиць, від 12.01.2015;

протоколами додаткового огляду місця події від 02.02.2015 за участю водія ОСОБА_4, від 02.02.2015 за участю ОСОБА_2 у присутності захисника адвоката ОСОБА_19;

протоколами проведення слідчого експерименту від 02.02.2015 та схеми до протоколу (покази свідка ОСОБА_9; покази свідка ОСОБА_12О.); розповів та показав обставини ДТП (т. 2 а.с. 184-185);

висновком експерта № 25/15 від 22 січня 2015 року судової експертизи технічного стану транспортного засобу, ілюстративної таблиці («SKODA FABIA);

висновком експерта № 26/15 від 27 січня 2015 року судової експертизи технічного стану транспортного засобу, ілюстративної таблиці («ЗАЗ-DAEWOO Т1311 71»);

висновком експерта № 24/15 від 05 лютого 2015 року судової транспортно-трасологічної експертизи, відповідно до якого первинний контакт автомобіля (механізм ДТП);

висновком експерта № 69/15 від 13 лютого 2015 року судової автотехнічної експертизи, (оцінка дій водіїв).

Вказані докази судом були вивчені і досліджені кожний окремо з точки зору належності, допустимості,а в сукупності з точки зору достатності та взаємозв’язкуі всебічності, та їм була дана належна оцінка. Версія обвинуваченої спростована, а висновки щодо наявності вини ОСОБА_2 у порушенні правил безпеки дорожнього руху (п.12.1 ПДР України - під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним), як особи, яка керувала транспортним засобом, що спричинило потерпілим тілесне ушкодження середньої тяжкості і тяжке тілесне ушкодження, викладені обґрунтовано і вмотивовано.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що об’єктивних підстав для породження сумніву у законності отримання вищевказаних доказів і визнання їх недопустимими не має.

Так само суд не встановив процесуальних порушень і порушень прав обвинуваченої на стадії досудового розслідування, про що навів у вироку відповідні мотиви, з якими в повній мірі погоджується і колегія суддів.

Обвинувачена ОСОБА_2 підтвердила, що керувала у вказаному місці і вказаному часі автомобілем, що її автомобіль опинився на зустрічній смузі руху, що трапилося ДТП за участю автомобіля під її керуванням з автомобілем під керуванням ОСОБА_8, що внаслідок ДТП вона та люди, які знаходились в автомобілі «ЗАЗА-Daewoo» отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості. Ці обставини також підтверджені показаннями потерпілих і свідків та вищевказаними письмовими доказами.

Тяжкість тілесних ушкоджень, спричинених потерпілим встановлені висновками експертиз, і самою обвинуваченою під сумнів не ставились.

Версія обвинуваченої про те, що нею не порушувався п.12.1 ПДР України судом була оцінена критично, оскільки допустимих доказів на її підтвердження наведено не було, досліджені ж під час судового розгляду докази свідчили на протилежне. Висновку судової транспортно-трасологічної експертизи №374/375-15 від 16.12.2015 наданою стороною захисту судом дана відповідна оцінка з огляду на обставини її проведення і підстави призначення (вихідні данні надані стороною захисту без урахування усіх обставин провадження, не відкриття висновку стороні обвинувачення і потерпілим). При цьому, слід звернути увагу, що стороною захисту не заявлялося клопотання про проведення експертизи за ухвалою суду в порядку, визначеному ст.ст. 332, 242 КПК України.

Так, апеляційна скарга може бути задоволена апеляційним судом у разі, якщо вона містить посилання на те, в чому полягає неправильність оскаржуваного вироку та містить визначені чинним процесуальним законом підстави для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції. Лише за об'єктивного підтвердження таких підстав можливе скасування оскаржуваного вироку.

З реєстру матеріалів досудового розслідування дійсно не можливо встановити коли ОСОБА_2 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України і коли її було допитано в якості підозрюваної. Доводи ОСОБА_2, що статусу підозрюваної вона набула лише 15.04.2015, матеріалами провадження спростувати не можливо, тому колегія суддів вважає їх слушними. Однак, при цьому колегія суддів не вбачає порушення ОСОБА_2 права на захист, оскільки остання хоча де-юре і не набула статусу підозрюваної, однак де-факто користувалася такими правами перебуваючи у якості свідка. Так, в матеріалах провадження наявна угода № 14/1 від 14.01.2015, яка була укладена нею з адвокатом ОСОБА_19, який брав на себе зобов’язання бути захисником ОСОБА_2 Вказаного адвоката постановою слідчого від 21.02.2015 було залучено у якості захисника, подальші слідчі дії проводились за його участю, тобто ОСОБА_2 у повній мірі могла збирати та подавати докази та заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, однак ніяких клопотань, ні від неї, ні від її захисника – адвоката ОСОБА_19 у ході досудового слідства не заявлялось. Після набуття статусу підозрюваної 15.04.2015, ОСОБА_2 будь-яких заяв чи клопотань не подавала. Більш того, остання вказує про порушення права на захист в широкому сенсі, при цьому обвинувачена не зазначає, які саме права вона не могла реалізувати. На переконання колегії суддів, права ОСОБА_2 в повній мірі були поновлені на стадії судового розгляду. Обвинувачена і її захисник, були присутні під час допиту потерпілих, свідків та експертів, могли ставити їм питання і висловлювати свою думку з приводу показів останніх. Сторона захисту, мала можливість надати додаткові докази заявляти клопотання про призначення додаткових експертиз (автотехнічної, транспортно-трасологічної, тощо), однак як зазначалося вище не зробила цього.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченої за винятком версії про вину водія ОСОБА_4 (зі змісту апеляційної скарги випливає, що ДТП сталося внаслідок поганих погодних умов, незадовільний стан дорожнього покриття, тобто в більшій мірі неналежного виконання службових обов’язків працівників дорожньої служби), є аналогічними тим, що були надані стороною захисту під час розгляду провадження в суді першої інстанції, а саме про те, що її вина не доведена поза розумним сумнівом, ряд доказів у вказаному кримінальному провадженню є недопустимими, і що під час досудового розслідування були порушенні права ОСОБА_2 в частині не можливості реалізації нею прав підозрюваної особи.

Разом з тим, із матеріалів провадження випливало, що погодні умови під час описаних подій були стабільні, передбачувані, водій міг передбачити небажані негативні наслідки, та уникнути їх.

Причиною скоєння дорожньо-транспортної пригоди при керуванні транспортним засобом ОСОБА_2 стало не врахування нею погодних умов і невірна оцінка дорожньої обстановки.

Твердження обвинуваченої про те, що стан дорожнього покриття унеможливлював рух транспорту на вказаній ділянці дороги, вже є свідченням того, що ОСОБА_2 самовпевнено поставилась до оцінки власних водійських навичок, виїхавши на трасу при складних погодних умовах.

Доводи на предмет того, що під час досудового розслідування не було встановлено стан дорожнього покриття (хоча з аналізу матеріалів провадження можна зробити, що ділянка дороги по якій рухався транспорт, після обробки мокрого снігу і ожеледі працівниками дорожньої служби була мокра, біля узбіччя - ожеледь, а на узбіччі був сніг), не спростовують фату, що ОСОБА_2 при виборі швидкості не врахувала погодні умови і невірно оцінила дорожню обстановку, відповідно не спростовують її вину у порушенні правил ПДР України, що стало причиною ДТП.

Доводи на предмет того, що не було встановлено швидкість автомобілів не може свідчити про неповноту досудового розслідування і неправильність висновків суду. З матеріалів кримінального провадження випливало, що причиною ДТП стало не недотримання водіями умов швидкісного режиму, а виїзд автомобіля під керуванням ОСОБА_2 на зустрічну смугу руху, а причинами цього були не врахування обвинуваченою погодних умов і неправильна оцінка дорожньої обстановки.

Доводи ОСОБА_2 про наявність стихійних погодних умов, а саме ожеледиці чи снігового накату, і припущення останньої на предмет необхідності встановлення відповідних дорожніх знаків, не було предметом дослідження під час розгляду кримінального провадження, стороною захисту не заявлялося будь-яких клопотань щодо витребування інформації у відповідних органів чи служб щодо стихійних погодних умов, неналежності дороги, необхідності встановлення дорожніх знаків, тощо.

Доводи ОСОБА_2, що обвинуваченням не встановлено, причини виникнення заносу автомобіля під її керуванням є необґрунтованими, оскільки слідством було встановлено, що причинною заносу автомобіля під керуванням ОСОБА_2 і скоєння ДТП, з огляду на відсутність технічних несправностей автомобіля «Skoda Fabia», стало саме порушення останньою вимог ПДР України.

Посилання ОСОБА_2 щодо не встановлення місця і точного моменту виникнення заносу автомобіля «Skoda Fabia», як і її доводи щодо неправильного висновку судової технічної експертизи, колегія суддів вважає необґрунтованим. Момент і місце виникнення заносу автомобіля не встановлено, однак у вказаному випадку має значення не момент і місце, а саме причина заносу, яка встановлена. У нормах кримінально процесуального законодавства існує принципи диспозитивності і змагальності, кожна сторона процесу має право з приводу доведення чи спростування наявності вини у скоєнні правопорушення. У судовому засіданні досліджувалась вищезгадана експертиза, було допитано експерта, але ні ОСОБА_2, ні її захисник не заявляли клопотання про проведення додаткової або повторної авто-технічної експертизи, відтак вказані доводи апелянта лише висловлюють незгоду із висновками експертизи, однак не свідчать про неправильність цих висновків.

Вказівки ОСОБА_2 щодо процесуальних порушень при проведенні досудового розслідування в контексті того, що провадження розслідувалося в тому числі і не уповноваженим слідчим Матяшем А.В., колегія суддів з огляду на положення ст.39 КПК України не встановила. З матеріалів провадження випливало, що для розслідування провадження було призначено групу слідчих серед яких був і ОСОБА_20 Вказана постанова була винесена в.о. начальника СУ ГУНП в Запорізькій області, тобто порушень вимог ст.39 КПК України допущено не було. Більш того ОСОБА_2 на цю обставину посилається суто формально, не зазначаючи про будь-які процесуальні порушення під час проведення слідчих дій і прийняті процесуальних рішень вказаним слідчим.

Посилання ОСОБА_2, на процесуальні порушення при отриманні і оцінці доказів - протоколу ОМП, додаткових оглядів і слідчих експериментів, показів свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14, колегія суддів також вважає необґрунтованими.

Процесуальних підстав, які б не дозволяли слідчому залучати під час ОМП 15.01.2015 в якості понятих ОСОБА_13 та ОСОБА_14, встановлено не було.

Твердження апелянта, що слідчий не зафіксував на місці пригоди уламки транспортних засобів, є надуманими. ОСОБА_10 зіткнення автомобілів встановлено зі слів потерпілих та свідків

І протоколи ОМП і протоколи слідчих експериментів (у тому числі і за участю ОСОБА_2 і її захисника) складені відповідно вимог КПК України, засвідчені підписами учасників, відтак підстав вважати, що слідчий не роз'яснив всім учасникам слідчих дій їх процесуальні права, не має, відомості про те, що будь-хто з учасників слідчих дій робив заяву або заявляв клопотання чи заперечення стосовно проведення слідчих, дій вістуні.

Посилання ОСОБА_2 на те, що в протоколах слідчого експерименту відображено, що ДТП відбулося поблизу села Приморське Василівського району Запорізької області, а в обвинувальному акті відображено що поблизу смт. Стіпногірськ Василівського району Запорізької області, на переконання колегії суддів не свідчить про недопустимість вказаного письмового доказу, оскільки процесуальні документи складалися різними слідчими, село ж Приморське та смт. Стіпногірськ знаходяться приблизно на однаковій відстані від місця скоєння ДТП.

Покази ОСОБА_4 і ОСОБА_8 вказані в протоколах і надані під час судового розгляду, фактично є не зміненими (як вказує ОСОБА_2О.), а уточнюючими.

Довід апелянта на предмет того, що автотехнічна експертиза №69/15 від 13.02.15 не могла бути проведена НДЕКЦ при ГУМВС України в Запорізькій області, є необґрунтованим. Належність органу досудового розслідування і експертного центру до одного міністерства не свідчить про їх залежність один від одного і наявність будь-якої у них зацікавленості, тому доводи ОСОБА_2 з цього приводу є лише припущенням.

Експерт ОСОБА_17, який проводив вищевказану експертизу був допитаний судом. З його показів випливало, що як вихідні дані ним бралися покази не тільки свідка ОСОБА_8, а й інших учасників слідчих дій. На питання щодо впливу швидкості руху автомобіля на його занос пояснив, що оскільки слідчим було задано як вихідні дані, те що ОСОБА_2 не впоралась із керуванням транспортного засобу і виїхала на зустрічну смугу руху, питання щодо впливу швидкості на занос автомобіля не досліджувалося.

Судом було дано оцінку висновкам цієї експертизи крізь призму показів експерта наданих в судовому засіданні, з урахуванням позиції сторони захисту і заявленого клопотання про визнання висновку експертизи недопустимим доказом (яке суд визнав необґрунтованим).

Доводи ОСОБА_2, що письмові докази не набули процесуального статусу з огляду на відсутність відомостей про визнання їх документами є необґрунтованими, оскільки прийняття такого роду процесуальних рішень (винесення постанови про визнання документами протоколів слідчих дій чи висновків експертів) не передбачено вимогами КПК України.

Колегія суддів не погоджується з доводом апелянта про те, що суд не дав належної оцінки судової транспортної-трасологічної експертизи, проведеної Запорізьким відділенням Дніпропетровського науково дослідного інституту 30.11.15., адже така оцінка судом була дана і відповідні висновки вказані у вироку. Судом у допиті експерта ОСОБА_10, на переконання колегії суддів, було відмовлено обґрунтовано.

Версія щодо незадовільного стану дороги внаслідок невиконання службових обов’язків працівниками дорожньої служби спростована. В якості свідків були допитані ОСОБА_14 та ОСОБА_13, з їх показів випливало, що дорога була оброблена до ДТП. Доводи про те, що нібито працівники дорожньої служби змінили стан дорожнього покриття є надуманими і не підтверджуються жодним доказом.

Доводи ОСОБА_2, що при закінчені досудового слідства були порушені вимоги ст.290 КПК України, так як стороні захисту не було надано для огляду речові докази – автомобілі, які до того ж, на переконання апелянта, не набули статусу речового доказу – є не обґрунтованими. В матеріалах кримінального провадження мається постанова слідчого від 12.05.2015 про визнання речовим доказом зазначених автомобілів. ОСОБА_2 мала можливість заявити відповідне клопотання про огляд речових доказів однак такого клопотання не заявляла, як і не заявляла клопотання щодо огляду речових доказів в суді.

Твердження ОСОБА_2, що суд зробив висновки на підставі похідних даних не дослідивши сам предмет кримінального правопорушення необґрунтовані, з огляду на відсутність необхідності дослідження речових доказів судом, і знов таки відсутність клопотання щодо цього приводу зі сторони захисту. Експерт ОСОБА_18, який проводив транспортно-трасологічної був допитаний судом, пояснив механізм скоєння дорожньої транспортної пригоди і обґрунтував свої висновки.

ОСОБА_2 посилається у апеляційній скарзі на те, що в обвинувальному акті взагалі відсутні дані про конкретні її дії, які є порушеннями Правил дорожнього руху, наприклад різке гальмування, перевищення швидкості, що не вказала сигнал повороту та інше, однак таке посилання є хибним оскільки в обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_2 не дотрималась вимог пунктів 12.1 Правил дорожнього руху.

ОСОБА_2 вказує, що слідством не встановлено всіх обов'язкових елементів складу злочину, а саме - об'єктивної сторони, оскільки не встановлена швидкість її руху; суб’єктивної сторони - не розкрита форма вини (умисно або з необережності). Разом з тим, як неодноразово зазначалося вище, об’єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення полягала у порушенні вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху, суб’єктивна ж сторона полягає у формі необережності (з огляду на відсутність будь яких доказів які-б вказували на наявність умислу обвинуваченої на вчинення кримінального правопорушення).

Відтак, колегія суддів не знаходить підстав для скасування вироку через вказані у апеляційній скарзі доводи обвинуваченої.

Призначене судом першої інстанції покарання, а також рішення про можливість звільнення обвинуваченої від відбуття основного покарання з випробуванням, відповідає принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченої та випливає з дотримання судом принципів «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950 року.

Щодо доводів зазначених в апеляційних скаргах потерпілих – цивільних позивачів, слід зазначити наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 хоча і перебувала в трудових відносинах з ПАТ «САН ОСОБА_11 Україна», але на момент ДТП не виконувала своїх трудових обов’язків хорека координатора ПАТ «САН ОСОБА_11 Україна». Володільцем автомобіля «SKODA FABIA», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 була ОСОБА_2 Вказаний автомобіль був їй переданий ПАТ «САН ОСОБА_11 Україна» у користування та володіння. Доводи на протилежне фактично є припущенням апелянтів - цивільних відповідачів. Та обставина, що обвинувачена ОСОБА_2 проживає в м. Запоріжжя, а працювала в м. Мелітополі, що змушувало її виїжджати на роботу заздалегідь, не вказує на те, що автомобіль «SKODA FABIA» використовувався останньою в службових цілях, а навпаки свідчить на протилежне (мета доїхати до роботи – особиста). Похідні від цього посилання апелянтів на «Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» затвердженого Постановою КМУ №1232 від 30.11.2011 є необґрунтованими, з огляду на відсутність доказів того, що ОСОБА_2 на момент скоєння ДТП виконувала трудові обов’язки. Доводи апелянтів про ненадання ПАТ «САН ОСОБА_11 Україна» доказів про те, що ОСОБА_2 не виконувала свої трудові обов’язки на момент ДТП, є безпідставними, адже ПАТ «САН ОСОБА_11 Україна» надало відповідні докази, тоді як апелянти окрім як своїх міркувань, доказів, які спростовували висновки суду в цій частині не надали.

Так, відповідно до вимог ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Рішення суду про розмір стягнутої моральної шкоди з ОСОБА_2 на користь і ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на переконання колегії суддів обґрунтоване, ухвалене з урахуванням приписів п. 9 ППВСУ № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та відповідає характеру й обсягу заподіяних позивачам моральних та фізичних страждань, і є справедливим.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 також є обґрунтованим з огляду на те, що позов про стягнення витрат на лікування позивачем було заявлено замість ПрАТ «СК «Провідна» до ОСОБА_2, яка не була належним відповідачем, тоді як позов про стягнення різниці шкоди спричиненої внаслідок пошкодження автомобіля «ЗАЗ DAEWOO Т1311 71», яка не охоплювалася розміром страхової суми стягнутої з ПрАТ «СК «Провідна», було заявлено до ПАТ «САН ОСОБА_11 Україна» замість ОСОБА_2

Істотних порушень законодавства, що тягнуть зміну чи скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи, також не встановлено.

З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_2 і потерпілих – цивільних позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_7, залишити без задоволення.

Вирок Василівського районного суду Запорізької області від 04 вересня 2017 року, стосовно ОСОБА_2, залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_21 ОСОБА_22