Ухвала суду № 76550597, 19.09.2018, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА

Справа № 187/856/16-к

Провадження № 1-кп/209/28/18

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Лобарчук О.О.

при секретарі Золотих Л.М.

за участю прокурора Фіялки С.О.

потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2,ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника потерпілих ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

захисників обвинуваченого ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою ,

В С Т А Н О В И В:

В судовому засіданні 19.09.2018 року обвинувачений ОСОБА_6 заявив клопотання про зміну обраного йому запобіжного заходу з тримання під вартою на такий, що не пов'язаний із триманням під вартою, дозволивши йому надалі знаходитися за адресою його реєстрації: АДРЕСА_1.

В обґрунтування свого клопотання вказав, що на цей час судом отримано і розглянуто докази того, що причиною дорожньо- транспортної пригоди 09.05.2016 року стали порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху, з боку дорожніх служб, і порушення правил безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту особою, яка керувала автомобілем ВАЗ- 21043. Всі надані стороною обвинувачення докази його винуватості спростовані захистом як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам КПК. Тобто, у кримінальному провадженні немає жодного доказу його винуватості, натомість є багато доказів того, що в його діях 09.05.2016 року не було складу кримінального правопорушення.

Незважаючи на це, він на протязі двадцяти восьми місяців знаходиться під вартою, в

жахливих умовах.

За цей час жодним із дев'яти прокурорів, що приймали участь у кримінальному

провадженні, жодного разу не був доведений жодний ризик, який міг би виправдати

тримання його під вартою.

Кожного разу прокурори твердили одне й те саме: «ризики нікуди не зникли та не

зменшились». Це є відвертою неправдою. Навіть якщо б ризики й існували, то більш ніж за

два роки вони не могли б залишатися тими самими, тим більше в умовах, коли суду надані

як докази недобросовісного проведення слідства стороною обвинувачення, так і докази

відсутності складу злочину в його діях. У справі немає жодного оформленого належним чином клопотання сторони обвинувачення про продовження строку його тримання під вартою. Тобто сторона обвинувачення навіть не вважала за необхідне складати такі клопотання, обґрунтовувати

доцільність продовження запобіжного заходу та ознайомлювати з ними сторону захисту за три години до судового засідання, як того вимагає ч.2 ст.184 КПК України. Замість клопотаньбуло лише опитування, тобто з'ясування шановним судом у судовому засіданні думки

прокурора та потерпілих про те, чи потрібно продовжувати йому запобіжний захід.

Із-за відсутності клопотань прокурора з обґрунтованими підставами тримання його під

вартою, він був позбавлений можливості надавати обґрунтовані заперечення щодо існування

таких підстав.

Незважаючи на те, що відповідно до ч.2 ст.194 КПК України суд зобов’язаний

постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду

клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою

ст. 192, шановний суд за відсутністю клопотань прокурора, за власного ініціативою

багато разів продовжував терміни тримання його під вартою.

«Коли суддя за відсутності клопотань сторін (прокурора) ініціює питання продовження тримання обвинуваченого під вартою або домашнім арештом, він виходить за межі судової функції і фактично стає на сторону обвинувачення, що є порушенням принципів незалежності і безсторонності судової влади» — так зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 23.11.2017 року по справі № 1-28/2017 (абз.9 п.5 мотивувальної частини).

Тобто фактично шановний суд багато разів ставав на сторону сторони обвинувачення,

порушуючи принципи незалежності і безсторонності судової влади. Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-І\/ суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права. Європейський суд часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у

випадках, коли національні суди продовжували тримання заявника під вартою, посилаючись

в основному на тяжкість обвинувачень та використовуючи стереотипні формулювання,

навіть не розглядаючи конкретних фактів або можливості застосування альтернативних

запобіжних заходів (п.83 рішення у справі «Осаковський проти України» від 17.07.2014).

Тяжкість діяння, що інкримінується, сама по собі не може бути підставою тривалого

періоду тримання під вартою та передчасно слугувати покаранням, пов'язаним із

позбавленням свободи (п.185 рішення у справі «Алексанян проти Росії» від 22.12.2008).

Після певного періоду часу зберігання обґрунтованої підозри само по собі не

виправдовує позбавлення волі та вимагає, щоб судові органи мали інші підстави для будь-

якого продовження тримання під вартою. Більше того, ці підстави мають бути чітко вказані

національними судами (п.71 рішення у справі «Цигоній проти України» від 24.11.2011).

Будь-яке ув’язнення особи без засудження її судом є суттєвим відхиленням від

принципу забезпечення поваги до особистої свободи та від презумпції невинуватості. (п.59 рішення у справі «Єлоєв проти України» від 06.11.2008).

Обвинувачений має бути свободним під час судового розгляду, якщо тільки Держава

не зможе показати, що є «відповідні та достатні» причини для виправдання ув'язнення, яке

триває. Обґрунтування будь-якого періоду ув'язнення, навіть короткого, має бути

переконливо продемонстровано владою. Квазіавтоматичне продовження ув'язнення

суперечить гарантіям, які закріплені у п.З Статті 5 Конвенції (п.40 рішення у справі «Тейс

проти Румунії» від 10.06.2008).

Продовження тримання під вартою не можна використовувати як таке, що вже

відбувається, покарання у вигляді позбавлення свободи (п.51 рішення у справі «Летельє

проти Франції» від 26.06.1991, п.52 у справі «Кеммаш проти Франції» від 27.11.1991, п.91

рішення у справі «Томазі проти Франції» від 27.08.1992, та ін.).

Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій

справі лише за наявності справжніх ознак того, що цього дійсно вимагає інтерес

суспільства, який не зважаючи на існування презумпції невинуватості переважає правило

про забезпечення права на свободу (п.98 рішення у справі «Геращенко проти України» від

07.11.2013).

Судові органи неодноразово розглядали клопотання заявника про звільнення з-під

варти та відмовляли в їхньому задоволенні. Проте у цих рішеннях не містилося жодного

аналізу особистого становища та доводів заявника 3 огляду на це Суд... доходить

висновку, що процедура, в межах якої розглядалася законність тримання заявника під

вартою, не відповідала стандартам, що вимагаються пунктом 3 статті 5 Конвенції (п.92

рішення у справі «Осаковський проти України» від 17.07.2014).

Кожного разу, коли суд має винести рішення щодо доцільності продовження

досудового тримання під вартою, він повинен заново оцінити підстави для подовження

такого запобіжного заходу (п.39 рішення у справі «Тірон проти Румунії» від 07.07.2009; п.101

рішення у справі «Геращенко проти України» від 07.11.2013).

Не згадано жодного фактору, який вказував би на те, що існує ризик того, що заявник

спотворить докази, біжить, заховається або ухилиться від будь-якого вироку, який може

бути застосований. Таким чином, Суд не може, за наявними матеріалами, побачити будь-які

певні ознаки того, що тримання заявника під вартою дійсно слугувало меті убезпечити

проведення судового розгляду (п.п.64, 65 рішення у справі «Іловецький проти Польщі»

від 04.10.2001).

В рішенні судових органів аргументи заявника щодо незаконності його утримання під

вартою залишаються в основному без відповіді. У світлі цього Суд не може прийти до

висновку, що процедура, згідно з якою була розглянута законність утримання заявника під

вартою, відповідає стандартам, передбаченим пунктом 4 статті 5 Конвенції» (п.66 рішення у

справі «Третьяков проти України» від 29.09.2011). Просить зважити на вимоги законодавства України, на практику Європейського суду з прав людини, на рішення Конституційного Суду України, проаналізувати його становище і його доводи, заново оцінити підстави і змінити запобіжний захід на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою дозволивши йому надалі знаходитись за адресою його реєстрації: АДРЕСА_2, смт, Новгородське Донецької області. У разі прийняття рішення про відмову у задоволенні цього клопотання прошу у вмотивованій ухвалі переконливо продемонструвати обґрунтування відмови (відповідно до рішення Європейського суду у справі «Тейс проти Румунії» від 10.06.2008, п.40), і вказати: доведені прокурором обставини, передбачені п.п.2,3 ч.1 ст.194 КПК України; інші, окрім існування підозри, підстави тримання його під вартою (відповідно до рішення

Європейського суду у справі «Цигоній проти України» від 24.11.2011, п.71); фактори, які вказували би на те, що існує ризик того, що він спотворить докази, заховається

або ухилиться від будь-якого вироку, який може бути застосований (відповідно до рішення Європейського суду у справі «Іловецький проти Польщі» від 04.10.2001, п.п.64,65); справжні ознаки інтересу суспільства щодо його тримання під вартою протягом вісімсот

шістдесяти діб (відповідно до рішення Європейського суду у справі «Геращенко проти

України» від 07.11.2013, п.98).

Прокурор вважає клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченого ОСОБА_6 не підлягає задоволенню, оскільки обвинувачений вказує, що відсутні ризики, однак ризики не відпали. ОСОБА_6 ухиляється від вчиненого ним кримінального правопорушення, буде ухилятися від судових засідань. обраний запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_6 є обґрунтованим та законним.

Представник потерпілих - ОСОБА_5 підтримав думку прокурора та вважає доцільним відмовити в задоволенні клопотання обвинуваченому. Зазначив, що слова обвинуваченого -це є блюзнірством по відношенню по ОСОБА_9, який по кримінальному провадженню є потерпілим . Обвинувачений ОСОБА_6 посилається на рішення Європейського суду з прав людини, але ці приклади вирвані із контексту. Немає заборони нести відповідальності за скоєне.

Потерпілі заперечують проти клопотання обвинуваченого, та вважають, що обвинувачений ОСОБА_6 свою провину не визнає, той є йомовірність того, що він не буде з"являтися до суду.

Захисник обвинуваченого- Грищенко В.В. підтримав клопотання свого підзахисного та просить змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на іншщий, не пов"язаний з триманням під вартою Зазначив, що дійсно сталася трагедія для обох сторін. Однак при прийнятті рішення суд повинен прийти до рішення безпристрасно та неупереджено, при цьому не зважати на наслідки , а зважити на наявність ризиків.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 підтримала клопотання свого підзахисного та пояснила, що прокурор обмежився лише загальними фразами, та не вказав саме яким чином обвинувачений може уникнути від кримінальної відповідальності.

Заслухавши учасників судового розгляду, вирішуючи клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на ішний, не пов'язаний з триманням під вартою, оцінивши всі обставини відповідно до вимог ст.178 КПК України відносно обвинуваченого, приймаючи до уваги, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, перебуваючи на волі обвинувачений може зникнути від суду з метою уникнення покарання, а застосування інших більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить його належної процесуальної поведінки та попередження ризиків, передбачених ст.177 ч.1 п.1 КПК України, не вбачає будь-яких підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на інший більш м'який.

На підставі викладеного, керуючись ст. 201 ч.1, 372 КПК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на такий, що не пов'язаний із триманням під вартою, дозволивши йому надалі знаходитися за адресою його реєстрації: АДРЕСА_3 області- відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.О. Лобарчук