Рішення № 76550421, 26.07.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/13140/16-ц

Провадження № 2/200/3573/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«26» липня 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Сокол І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю,-

ВСТАНОВИВ:

21 липня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із зазначеним позовом.

В обґрунтування позову вказала, що 24.02.1995 року вона отримала в виконкомі Бабушкинської районної у м. Дніпропетровську ради ордер № на право зайняти житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 27.4 кв.м, загальною площею 40.8 кв.м. Разом з позивачем в квартиру вселилися члени її родини: чоловік ОСОБА_2 та син - ОСОБА_3 21 березня 1995 року вона була зареєстрована за вказаною адресою. З 1995 року позивач та члени її сім’ї відкрито, сумлінно користувались квартирою. Позивач, як відповідальний квартиронаймач, уклала договори з комунальними підприємствами міста про надання комунальних послуг. Станом на червень 2016 року відсутні борги по сплаті за комунальні послуги. За час безперервного мешкання в спірній квартирі, за кошти сім’ї позивача було зроблено ремонт та інші якісні поліпшення, що є невід’ємною частиною квартири. В 2007 році син позивача ОСОБА_3 знявся з реєстрації та виїхав Німеччини до місця нового мешкання. 29 листопада 2013 року помер чоловік позивача ОСОБА_4. З 04 грудня 2013 року позивач мешкає у спірній квартири одна. В березні 2016 року ОСОБА_1 розпочала процедуру приватизації спірної квартири. При оформленні документів для приватизації в квітні 2016 року вона отримала відповідь з КП "ДМБТІ" про те що, спірна квартира приватизована, тобто право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за іншою особою. Вважає, що оскільки вона добросовісно заволоділа спірною квартирою, більш ніж 10 років, відкрито та безперервно володіє квартирою, то набула право власності на квартиру, у відповідності до ст.344 ЦК України.

З урахуванням викладеного, позивач просить суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2016 року відкрито провадження у цивільній справі за ОСОБА_1 до Територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, та призначено до розгляду по суті в судовому засіданні.

Відповідач 21 квітня 2017 року надав заперечення на позовну заяву, де зазначив, що територіальна громада м. Дніпра в особі Дніпропетровської міської ради є неналежним відповідачем, оскільки спірна квартира знаходиться у власності фізичної особи. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

В подальшому відповідач надав письмові пояснення, де зазначив, що спірну квартиру передано у приватну власність шляхом приватизації ОСОБА_5 на підставі розпорядження органу приватизації від 05.01.1995 № 2/24-95 та видано свідоцтво про право власності. Але заявниця померла і документи не забрала. На час смерті ОСОБА_5 дія Цивільний кодекс Української РСР, згідно статті 555 якого спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: 1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування; 5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини. Якщо хто-небудь з спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві. Якщо при відсутності спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, решта майна переходить до держави. Вказує, що спірна квартира не була успадкована, тому право власності перейшло до держави. Майно перебуває у комунальній власності та не вважається чужим майном у розумінні ст.344 ЦК України. Заяв про приватизацію квартири від ОСОБА_1 до органу приватизації Дніпровської міської ради не надходило. Просить у задоволенні позову відмовити.

В судове засідання сторонни не зявилися, від предуставника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю та за відсутністю позивача.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено наступне.

24 лютого 1995 року ОСОБА_1 отримала в виконкомі Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради ордер №9 серія 2 на право зайняти разом з членами своєї сім’ї житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 27.4 кв.м, загальною площею 40.8 кв.м., яка складається з двох кімнат.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі розпорядження за № 2\24-95 виконкому Дніпропетровської міської ради квартира АДРЕСА_2 була передана у власність (приватизована) ОСОБА_5 Моісеєвні. Право власності зареєстровано 19.01.1995 року в КП " ДМБТІ" ДОР записано в реєстрову книгу №57 за реєстровим номером №89, що підтверджується листом державного реєстратора КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради ОСОБА_6 від 01.11.2016 року.

ОСОБА_5 померла 04 січня 1995 року, що підтверджується копією актового запису про смерть № 88 від 17.01.1995 року.

В Державному реєстрі спадкових справ, відомості про наявність спадкової справи, що відкривалась після смерті ОСОБА_5, відсутні, що підтверджується відповідною інформаційною довідкою з Спадкового реєстру.

Таким чином, позивачка добросовісно заволоділа квартирою, тобто отримала в користування квартиру в порядку, встановленому Законом: вселилась до квартири на підставі ордеру, виданого вповноваженим органом місцевого самоврядування.

З 1995 року позивач та члени її сім’ї відкрито, безперервно користувались квартирою №5 в будинку 23 по вул. Єрмолової в м. Дніпропетровську, що підтверджується також показаннями свідків, які були опитані в судовому засіданні – ОСОБА_7 (в судовому засіданні, яке відбулось 07.06.2018 року) та ОСОБА_8 (в судовому засіданні, яке відбулося 03.07.2018 року).

Проживаючи в спірній квартирі, ОСОБА_1 сплачує комунальні послуги, несе витрати по якісному поліпшенню квартири, що підтверджується наданими в судовому засіданні доказами: квитанціями про сплату комунальних послуг, договорами про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно Постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК). (п. 9 Постанови)

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю. (п. 11 Постанови)

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. (п. 13 Постанови).

Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). (п. 14 Постанови).

В судовому засіданні встановлено, що позивач добросовісно володіє чужим майном - спірною квартирою, оскільки вселилась в неї на підставі належним чином виданого та оформленого ордеру, та не знала і не могла знати, що право власності на цю квартиру оформлено за іншою особою – ОСОБА_5 Факт смерті цієї особи не свідчить, що майно перестало бути чужим, оскільки ордер на спірну квартиру був виданий, коли ще не сплив передбачений статтею 549 ЦК Української РСР (яка діяла на час смерті ОСОБА_5М.) строк для прийняття спадщини. Позивач не приховувала факт знаходження квартири в її володінні. Володіння не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Суд не бере до уваги доводи відповідача, викладені у запереченнях на позовну заяву та письмових поясненнях, оскільки вони жодним чином не спростовують встановлені обставини справи.

Отже, враховуючи, що позивач добросовісно заволодів чужим майном і понад 10 років продовжує відкрито, безперервно користуватися квартирою №5 в будинку 23 по вул. Єрмолової в м. Дніпрі, суд вважає за можливе визнати право власності за набувальною давністю.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_3, житловою площею 27,4 кв.м., загальною площею 40,8 кв.м., за набувальною давністю

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2628 грн. 10 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: Е.В. Женеску