Постанова № 76549111, 18.09.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 371/1153/17 Головуючий у І інстанції Капшук Л. О.Провадження № 22-ц/780/3647/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 18.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 вересня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: ОСОБА_1 (суддя - доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Миронівського районного суду Київської області в складі судді Капшук Л.О., ухвалене в м. Миронівка 05 червня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2017 року позивач ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, просив стягнути із ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 34036,28 грн. та судові витрати.

Заявлені вимоги мотивував тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 18 грудня 2007 року ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 1200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п. 3.2, п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 5.5 Правил користування платіжною карткою.

В порушення умов договору відповідач свої зобов’язання не виконав, внаслідок чого станом на 31 липня 2017 року має заборгованість в розмірі 34036,28 грн., з яких 838,91 грн. – заборгованість за кредитом, 27638,50 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 3700 грн. – заборгованість за пенею та комісією, 250 грн. – штраф (фіксована частина), 1608,87 грн. – штраф (процентна складова).

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 05 червня 2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» частково задоволено, стягнуто із ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1388,83 грн. та судові витрати 65,29 грн.

Позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Миронівського районного суду Київської області від 05 червня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що суд при ухваленні рішення ототожнив поняття договору та платіжної карти, однак це є різними поняттями, і закінчення строку карти не свідчить про припинення договірних відносин між ПриватБанком та відповідачем.

Вважав, що нарахуванню підлягали суми, нараховані за останні три роки, тобто у межах строку позовної давності, згідно правової позиції, викладеної в постанові 6-160цс14 від 19 листопада 2014 року.

Вказував, що посилання суду першої інстанції на пропуск строку позовної давності свідчить про неповне з’ясування обставин справи під час дослідження доказів та невідповідність висновків суду цим обставинам. Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником стоку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу строку позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту і процентів повинно здійснюватися позичальником частинами кожного місяця, наступного за місяцем, в рахунок якого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань.

Суд не звернув увагу на умови щодо подовження дії договору. Таким чином, зобов’язання, які не виконані у межах річного строку дії договору, при подовженні останнього продовжують існувати.

За таких обставин, з висновком суду про обґрунтованість заяви відповідача про застосування позовної давності за всіма вимогами банку не можна погодитися, оскільки він ґрунтується на неправильному застосуванні нормами матеріального права.

Застосовуючи позовну давність, суд невірно застосував положення ст. 1054 ЦК України щодо права банку на отримання процентів та комісії за весь час користування кредитом, та нарахування яких припиняється з для повернення позики.

Отже, підлягали задоволенню вимоги банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту і процентів, нарахованих в межах останніх трьох років, які передували зверненню банку до суду з цим позовом.

На апеляційну скаргу надійшов відзив від представника відповідача ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5, згідно якого 18 грудня 2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі заяви, оформленої в письмовому виді, надав в користування платіжну карту із встановленим кредитним лімітом в розмірі 1000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку, жодних додаткових умов в заявці не було зазначено та з будь-якими «умовами» та «правилами» відповідача не ознайомлювали.

Також, відповідно до розрахунку позивача, заборгованість нарахована з 31 жовтня 2007 року по 31 липня 2017 року, хоча заяву було подано 18 грудня 2007 року.

Посилаючись на позицію Верховного Суду України в постанові від 23 жовтня 2016 року, якою роз’яснено, з якого часу рахувати перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору, просив рішення Миронівського районного суду Київської області від 05 червня 2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Позивачем в апеляційній скарзі заявлене клопотання про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом сторін), разом із тим, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для його задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, і позивачем в клопотанні про виклик сторін не зазначено причин необхідності їх виклику, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Задовольняючи частково позов ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що факт отримання платіжної карти та строк її дії відповідачем не заперечується, однак, звертаючись до суду із позовом про стягнення заборгованості, позивач не надав належних та допустимих доказів наявності між сторонами договірних відносин щодо нарахування відсотків за користування кредитом, комісії за користування кредитом, пені та штрафу, за таких обставин, позовні вимоги банку в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом підлягають задоволенню, а їх розмір відповідно до ст. 1048 ЦК України визначається на рівні відсоткової ставки Національного банку України.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що в матеріалах справи на а. с. 6 міститься анкета-заява ОСОБА_4 від 18 грудня 2007 року про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Своїм підписом в анкеті-заяви ОСОБА_4 підтвердив, що ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Своїм підписом він підтверджує факт отримання ним інформації про умови кредитування в ПриватБанку, а також його місцезнаходженні. При порушенні позичальником строків по кожному із будь-яких грошових зобов’язань, передбаченим дійсним договором, більш ніж на 120 днів, в зв’язку з чим банк буде вимушений звернутися до суду, позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5 % від суми позики. Підтверджує, що вся надана ним інформація вірна. Зобов’язується про всі зміни повідомляти до банку не пізніше 15 днів з моменту їх виникнення. Не заперечує проти інформування його про стан його платіжної карти по e-mail або за допомогою sms. Банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт. Банк інформує клієнта про розмір початково встановленого кредитного ліміту в Пам’ятці клієнта.

В нижній частині анкети-заяви клієнту запропоновано оформити на своє ім’я різні карти, з яких ОСОБА_4 обрано карту «Кредитка «Універсальна» із функцією «55 днів пільгового періоду» та зазначено бажаний кредитний ліміт 1000 грн. із базовою відсотковою ставкою за кредитом 1,9 % на місяць на залишок заборгованості, щомісячна комісія 1 %.

На а. с. 65 міститься довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти клієнта ОСОБА_4, згідно якої старт карткового рахунку – 31 жовтня 2007 року, карта № SAMDNS0000017023503, 5457082977580294, остання зміна кредитного ліміту – 22 березня 2013 року, ліміт 840 грн., строк дії кредитної картки – листопад 2015 року.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ч. ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ «Приватбанк» вказує на те, що позичальник не виконує свої зобов’язання за договором, у зв’язку з чим утворилася заборгованість.

Судом встановлено, що позичальник отримав кредитні кошти і вказана обставина ніким не заперечується, а отже позовні вимоги банку в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 838,91 грн. відповідно до розрахунку а. с. 9 знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та підлягають задоволенню.

Апеляційний суд погоджується з даними висновками, оскільки наявність заборгованості в такому розмірі підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості, який відповідачем не спростовано.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначав, що суть договору приєднання, який і було укладено сторонами, полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них.

За таких обставин банк вважав, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору.

Однак, такі доводи позивача не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з усіма істотними умовами договору.

Відсутність підпису відповідача на умовах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем.

Зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.

Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами не досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафу, а отже вимоги банку про стягнення зазначених складових заборгованості є безпідставними і задоволені бути не можуть.

Дані висновки суду доводами апеляційної скарги не спростовані.

Посилання АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі на звернення до суду в межах строку позовної давності і на те, що судом не надано оцінки умовам щодо подовження дії договору, не мають правового значення в межах справи, що розглядається, та відхиляються, оскільки суд частково відмовив в задоволенні позову не з підстав пропуску позовної давності, а в зв’язку із його необґрунтованістю.

Із цих же підстав відхиляються доводи апеляційної скарги, що закінчення строку карти не свідчить про припинення договірних відносин між ПриватБанком та відповідачем.

Відмовляючи ж відповідачу в задоволенні його заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції фактично відхилив заперечення відповідача, враховуючи, що останнє погашення за тілом кредиту ним здійснене 02 грудня 2014 року, та відповідно задовольнив позов в доведених межах в розмірі тіла кредиту.

Частково задовольняючи позов, судом також стягнуто відсотки із відповідача за користування кредитом в розмірі 549,92 грн. Оцінюючи правильність висновків суду в цій частині, апеляційний суд керується наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Належним чином врахувавши дані вимоги закону, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що оскільки обставини отримання відповідачем грошових коштів в розмірі 838,91 грн. є доведеними, позовні вимоги банку в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом підлягають задоволенню, однак, оскільки позивачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо їх розміру, розмір відсотків відповідно до ст. 1048 ЦК України визначається на рівні облікової ставки НБУ та складає 549,92 грн., які судом розраховано за формулою (Сума боргу) х (Ставка - %) / 100 / 365 днів х (Кількість днів) = Сума.

Апеляційний суд погоджується із даними розрахунками, вважаючи їх арифметично правильними та економічно обґрунтованими, та звертає увагу, що доводами апеляційної скарги вони не спростовані.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 05 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді :

___ ____ ____