Рішення № 76547293, 18.09.2018, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер 235/3421/18

Провадження №2/235/1491/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого судді Бородавки К.П.

за участю секретаря судового засідання Григор'євої С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Покровська в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки, моральної шкоди та компенсації витрат про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ПАТ «Українська залізниця» (далі - відповідач) на свою користь: - невиплачену заробітну плату в розмірі 24 732,88 грн., - середній заробіток у розмірі 81 007,63 грн. за час затримки виплати розрахунку на 31.05.2018; - компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням їх виплати на 31.05.2018 у розмірі 2 695,82 грн.; - відшкодування моральної шкоди 20 000 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на приписи статей 117, 233, 237-1 КЗпП України, 1167 та 1168 ЦК України і зазначає таке.

Позивач перебував з відповідачем в трудових відносинах з 03.12.2007, коли був прийнятий прибиральником виробничих приміщень згідно з наказом №199 ос від 03.12.2007 станції Красноармійськ Державного підприємства «Донецька залізниця», правонаступником якого є Відповідач, по 17.07.2017, коли позивача було звільнено у зв'язку зі скороченням штату згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України за наказом від 10.07.2017 №5288/ДН-ос.

За довідкою про доходи від 16.11.2017, підписаною виконуючим обов'язки головного бухгалтера ОСОБА_2, позивачу нарахована заробітна плата за період з березня 2017 року по липень 2017 року і не виплачена у розмірі 30 724,07 грн. (без утримань) (з відрахуванням податків з доходів фізичних осіб 5530,33 грн.), загальна сума до виплати 25 193,74 грн., згідно розрахункам заробітної плати з відрахуванням інших утримань 24 732,88 грн. - сума боргу по заробітній платі.

У зв'язку з порушенням строків виплати відповідач, на думку позивача, має сплатити йому середній заробіток за час затримки. Посилається позивач на абз.4 п.2 Постанова КМУ №100 від 08.02.1995, за змістом якого, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. За абз.3 п.4 Постанова КМУ №100 від 08.02.1995 коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Згідно з розрахунками заробітної плати оклад (тариф) позивача дорівнює 31,94 грн. за одну годину роботи.

П'ятиденна робоча неділя при 40-годинному робочому тижні, норма тривалості часу в годинах за останні два місяця роботи червень 159 годин (20 робочих днів) та липень 168 годин (21 робочий день) загалом 327 годин, помножені на 31,94 грн. = 10 444,38 грн. поділені на кількість робочих днів за ці два місяці 41 = 254,74 грн. за день середній заробіток. З 17.07.2017 по 31.05.2018 невиплата триває 318 днів.

318 днів х 254,74 грн. = 81 007,63 грн. - середній заробіток за час затримки виплати розрах унку на 31.05.2018.

На обґрунтування вимоги щодо компенсації доходу позивач посилається на Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-111 і Постанову КМУ від 21 лютого 2001 р. №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», якими передбачено обов'язок роботодавця провести розрахунок і виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням їх виплати.

Розмір компенсації позивач розраховує таким чином: борг за березень до виплати 11 854,26 грн., загальний індекс інфляції за період з квітня 2017 по квітень 2018 = 112,1% перемножені і сума компенсації разом з сумою боргу за березень 2017 становить 13 288,63 грн.; травень 2017 борг 541,32 грн. х на загальний індекс інфляції за період з травня 2017 по квітень 2018 - 111,7% = 604,65 грн.; червень 2017 борг 698,46 грн. х 109,9% = 767,61 грн.; липень 2017 борг 11 638,84 грн. х 109,7% = 12 767,81 грн.

Загальна сума боргу з урахуванням компенсації втрати частини грошових доходів дорівнює 27 428,70 грн., відрахувавши суму боргу 24732,88 грн. сума компенсації дорівнює 2 695,82 грн.

Обґрунтовуючи заявлений розмір моральної шкоди, що дорівнює 20 000 грн., позивач посилається на моральні страждання, які він зазнав і зазнає по теперішній час від незаконного позбавлення його заробітку за тривалий проміжок часу, що погіршується знаходженням в зоні проведення АТО.

Згідно зі ст.23 ЦК України, листа МЮУ №35-13/797 від 13.05.2004, яким встановлені методичні рекомендації «Відшкодування моральної шкоди», практикою, встановленою постановою Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 «Про відшкодування моральної шкоди», факт взаємовідносин позивача з відповідачем встановлено документально, довідкою від 16.11.2017 позивачу нараховано відповідну (вказану вище) заробітну плату, яка не виплачена.

В ст.237-1 КЗпП України вказано, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, позивачу дійсно довелося додавати багато зусиль, для організації свого життя в зоні проведення АТО, втративши прибуток у вигляді заробітної плати, маючи сім'ю, невиконані боргові зобов'язання.

Відповідач з позовними вимогами не погодився, надавши відзив на позов, за яким мотиви незгоди зводяться до такого. ПАТ «Укрзалізниця» (ідентифікаційний код 40075815), як нова юридична особа, утворене згідно із Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президентом України на сьогоднішній день не видавався.

У зв'язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об'єктів ПАТ «Укрзалізниця», розташованих, зокрема, у м. Донецьк, Ясинувата у відповідача з 20.03.2017 відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп'ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю.

За цим фактом за заявою відповідача порушено кримінальне провадження № 12017050420000286 за ознаками ст.341 КК України.

Висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018 щодо унеможливлення виконання обов'язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця», засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк.

З 20.03.2017 господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб; майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в м. Донецьк, перебувають у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин не переробної сили) є 20 березня 2017 року.

Вказані форс-мажорні обставини унеможливлювали виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно ст.ст.47, 83, 115, 116 КЗпП України; відповідач не мав об'єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов'язків та виконати свої зобов'язання за трудовим договором.

Науково-Правовим висновком Торгово-промислової палати України визнано, що терористична загроза та загроза територіальній цілісності України, що супроводжується актами тероризму, є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання обов'язків відповідачем, передбачених трудовим договором.

Таким чином, нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатним розписом, розцінками та нормами праці, табелем обліку використання робочого часу, розпорядженнями про надбавки та премії за умови, що господарська діяльність здійснювалась. Достовірно встановлено, що через захоплення підприємства невідомими особами відповідач втратив контроль над виробничими потужностями підприємства, нерухомим майном та документацією.

Стосовно стягнення середнього заробітку відповідач зазначає, що відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Вимога щодо наявності вини в діях роботодавця передбачена і ч.6 ст. 235 КЗпП. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що його вина у нездійснення виплат на користь позивача відсутня, оскільки це є наслідком злочинних дії третіх осіб, що підтверджується Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018.

Позивач в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, правом участі в судовому засіданні ані 21.08.2018, ані 18.09.2018 не скористався, клопотання про відкладення розгляду справи не надав.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На підставі досліджених в судовому засіданні доказів судом встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

За змістом трудової книжки НОМЕР_2 на ім'я позивача, останній з 03.12.2007 по 17.07.2017 перебував в трудових відносинах на різних посадах з ДП «Донецька залізниця», правонаступником якого, враховуючи приписи Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» (ч.6 ст.2) та Постанови КМУ від 25.06.2014 №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», є відповідач (а.с.7-13).

17.07.2017 позивача звільнено у зв'язку із скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, відповідний наказ від 10.07.2017 №5288/ДН-ос виданий структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», в наказі зазначено, що позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку та компенсацію за 31 день відпустки. З наказом позивач ознайомлений 17.07.2017 (а.с.19).

Відповідно до довідки про доходи від 16.11.2017, виданої позивачу ВП ТЧ Ясинуватська СП «ДДЗП» філії «Дон.зал.» ПАТ УЗ загальна сума доходу позивача за березень 2017 р. - липень 2017 р. дорівнює 30 724,07 грн., в тому числі податок з доходів фізичних осіб - 5 530,33 грн., заробітна плата нарахована, але не виплачена (а.с.23).

Зміст розрахунків заробітної плати за березень 2017 р. - липень 2017 р., наданих позивачем, дозволяє дійти висновку, що до вказаної суми включена, в тому числі, оплата за невикористану відпустку та вихідна допомога (а.с.14-18).

З наданого відповідачем науково-правового висновку від 16.01.2018 №126/2/21-10.2 вбачається, що терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міст: Донецьк, Горлівка, Єнакієве, Харцизьк, Ясинувата Ясинуватського району Донецької області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають, що є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання обов'язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами. Відповідач при звільненні працівників повинен провести з ними розрахунок в день звільнення за умови: 1) виконання працівником своїх функціональних обов'язків, що має бути підтверджено лише документами з первинного обліку праці та заробітної плати, зокрема: штатним розписом; розцінками та нормами праці; наказами та розпорядженнями (на виплату премій, доплат, надбавок, матеріальної допомоги тощо), табелем обліку використання робочого часу, розрахунково-платіжної відомістю; 2) провадження мережі господарської діяльності (а.с.45-61).

Зважаючи на наведені обставини та зміст спірних правовідносин, суд, вирішуючи заявлений спір, виходить з таких норм права.

Приписами ст.43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі ст. 22 вказаного Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

За приписами ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В ст.116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

За правовим висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 18.01.2017 у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Оскільки ані в день звільнення, ані станом на 16.11.2017 відповідач не виплатив позивачу всі належні йому суми, що підтверджуються вищезазначеною довідкою про доходи від 16.11.2017, в якій визначений розмір нарахованої, але невиплаченої заробітної плати становить 30 724,07 грн., в тому числі 5 530,33 грн., належними та допустимими доказами відповідач не спростував відомості, наведені у наданих позивачем документах, та доказів, що відомості, які відображені в них, є недостовірними не надав, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заробітної плати в розмірі 24 732,88 грн. підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на прийняття Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та Указу Президента від 14.04.2014 №405/2014 не заслуговують на увагу, оскільки згадані нормативно-правові акти не передбачають будь яких особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст.116 КЗпП України.

Наданий відповідачем на обґрунтування своєї позиції науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16.01.2018 не підтверджує відсутність у відповідача перед позивачем заборгованості по заробітній платі в означеному розмірі.

Також суд зауважує, що вказаний висновок Торгово-промислової палати України не є сертифікатом в розумінні ст.141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР та ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 №1669-VII та п.3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5), має виключно інформаційний характер, а відтак не є належним доказом, який би свідчив, що порушення роботодавцем позивача законодавства про працю відбулось під впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Суд відхиляє посилання відповідача на відсутність первинної документації, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на працедавцеві, а не на працівникові. Отже, втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати.

З приводу стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням їх виплати на 31.05.2018 в розмірі 2 695,82 грн. суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом

Аналогічні норми закріплені в ст.34 Закону України «Про оплату праці», якими передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

З огляду на викладені законодавчі приписи, зважаючи на факт несвоєчасної виплати відповідачем позивачу заробітної плати в розмірі 24 732,88 грн., відповідач має здійснити позивачу компенсацію, передбачену згаданими Законами.

При розрахунку сум компенсації за затримку виплати заробітної плати суд виходить з такого.

Приписами ст.3 Закону передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок).

Згідно з п.4 вказаного Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Індекси інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться) склали: серпень 2017 р. - 99,9%, вересень 2017 р. - 102%, жовтень 2017 р. - 101,2 %, листопад 2017 - 100,9%, грудень 2017 -101,0%, січень 2018 -101,5%, лютий 2018 - 100,9%, березень 2018 -101,1%, квітень 2018-100,8%, травень 2018-100,2%. Сукупний індекс інфляції - 109,9%

Враховуючи викладене, сума компенсації становить: 24 732,88 грн. (заборгованість із заробітної плати, нарахованої, але не виплаченої в день звільнення) х109,9% (сукупний індекс інфляції): 100 - 24 732,88 грн. (заборгованість із заробітної плати) = 2 448,55 грн.

Оскільки відповідачем не спростовано розміру заборгованості із заробітної плати, а також компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, суд, беручи до уваги наведене, доходить висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума компенсації в розмірі 2 448,55 грн.

З приводу стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку в розмірі 81 007,63 грн. за час затримки розрахунку, суд зазначає таке.

Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, обов'язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату, а приписи ст.117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.

Оскільки оформивши звільнення позивача та видавши йому трудову книжку, відповідач свій обов'язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, не провів відповідач такий розрахунок з позивачем і на дату розгляду справи, є підстави для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст.117 КЗпП України та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку виплати належних йому сум за період з 18 липня 2017 року по день ухвалення судом рішення, тобто по 18.09.2018.

При цьому суд зазначає таке. День звільнення позивача, відповідно до положень п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, є останнім днем її роботи.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою КМУ від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок).

Відповідно до п.2 Порядку для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За змістом останнього абзацу пункту 4 цього Порядку в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Розрахунковим періодом, враховуючи, що позивача звільнено 17.07.2017 року, є травень-червень 2017 року, проте в даному періоді позивач не працював, в квітні також, враховуючи обставини, викладені вище, розрахунок середньої заробітної плати належить проводити виходячи з тарифної ставки позивача - 31,94 грн., яка зазначена в розрахункових листах, а отже середньоденна заробітна плата позивача складе: 31,94*159 годин/21,5=236,20 грн. (де 21,5 - середньомісячна кількість робочих днів).

Позивач звільнений 17.07.2017, отже кількість робочих днів з 18.07.2017 по 18.09.2018 (дата винесення рішення) така: у липні - 11, у серпні - 22, у вересні - 21, у жовтні - 21, у листопаді - 22, у грудні - 11 (всього - 108 днів), у січні - 21, у лютому - 20, у березні - 21, у квітні - 20, у травні - 19, у червні - 20, у липні - 22, у серпні - 22, у вересні - 12 (всього - 177), тобто всього - 285 робочих днів.

Відтак, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку (з 18.07.2017 по 18.09.2018) дорівнює 67 317 грн. (236,20 (середньоденної заробітної плати) * 285 робочих днів).

З приводу стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 20 000 грн. суд зазначає таке.

За приписами ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує роз'яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №3, відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

Враховуючи, що відповідач порушив законне право позивача на своєчасне отримання заробітної плати, що не може не призвести до моральних страждань працівника, трудові права якого порушені роботодавцем, і, як наслідок, вимагає від нього додаткових зусиль для відновлення порушеного права, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, та одночасно зважаючи на те, що будь яких доказів на підтвердження істотності вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках позивача та тяжкості характеру моральних страждань останнім до суду не надано, суд оцінює спричинену позивачу моральну шкоду в 1 000 гривень, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не повинен приводити до його збагачення.

Беручи до уваги наведене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

З приводу стягнення на користь позивача судових витрат, пов'язаних з професійною правничою допомогою, суд зазначає таке.

По-перше, позивачем заявлено про стягнення зазначених судових витрат з ТОВ «Краснолиманське», яке не є відповідачем по справі.

По-друге, зміст ст.137 ЦПК України дає підстави для висновку, що до витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, законодавець включив лише витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката.

Згідно з ч.3 ст.4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що Юридична фірма «Смаль і право» має статус адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання. Відомості про ОСОБА_3 в реєстрі адвокатів України відсутні.

Отже, в стягненні на користь позивача судових витрат в розмірі 3000 грн. має бути відмолено.

Враховуючи приписи ч.1 ст.141 ЦПК України, судові витрати у виді судового збору підлягають покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, а саме:

- за заявлені вимоги майнового характеру (108 436,33 грн., з яких задоволено 94 498,43 грн.) в розмірі 943,39 гривень (87% від 1084,36 грн);

- за заявлені вимоги немайнового характеру (20 000 грн., з яких задоволено 1000 грн.) в розмірі 35,24 гривень (5% від 704,80 грн).

За змістом ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць (31,94*159 годин = 5078,46 грн).

Керуючись статтями керуючись ст. ст.141, 264, 265, 430 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання - АДРЕСА_1) до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідентифікаційний код 40075815, місцезнаходження - м.Київ, вул.Тверська, 5) про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки, моральної шкоди та компенсації витрат задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 24 732 (двадцять чотири тисячі сімсот тридцять дві) гривні 88 копійок.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість з компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати в розмірі 2448 (дві тисячі чотириста сорок вісім) гривень 55 копійок.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 67 317 (шістдесят сім тисяч триста сімнадцять) гривень.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму з відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судові витрати у виді судового збору в розмірі 978 (дев'ятсот сімдесят вісім) гривень 63 копійки.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заробітної плати в межах місячного платежу в розмірі 5078 (п'ять тисяч сімдесят вісім) гривень 46 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя К.П.Бородавка