Постанова № 76546260, 13.09.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/2223/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Подобайло З.Г.

суддів: Григорова А.М. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного центру зайнятості на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2018, суддя М.В. Довгопол м. Полтава, 36039, повний текст складено 25.05.18 по справі № 816/2223/17

за позовом ОСОБА_1

до Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості , Полтавського обласного центру зайнятості

про визнання протиправним та скасування наказів, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості , в якому з урахуванням уточненої позовної заяви, просить визнати протиправним та скасувати наказ Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості № НТ 171110 від 10 листопада 20l7 року про зняття ОСОБА_1 з обліку як безробітної з 25 квітня 2017 року та припинення виплати ОСОБА_1 допомоги по безробіттю з 02 травня 2017 року; визнати протиправним та скасувати наказ Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості № 79 від 20 листопада 2017 року "Про повернення допомоги по безробіттю ОСОБА_1"; зобов'язати Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості поновити ОСОБА_1 на обліку як безробітну з 25 квітня 2017 року; зобов'язати Гадяцьку міськрайонну філію Полтавського обласного центру зайнятості поновити нарахування ОСОБА_1 допомоги по безробіттю з 02 травня 2017 року.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову № 2, згідно із якою позовні вимоги викладено у наступній редакції:

1) визнати протиправним та скасувати наказ Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості № НТ 171110 від 10 листопада 20l7 року про зняття ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) з обліку як безробітної з 25 квітня 2017 року та припинення виплати ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) допомоги по безробіттю з 02 травня 2017 року;

2) визнати протиправним та скасувати наказ Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості № 79 від 20 листопада 2017 року "Про повернення допомоги по безробіттю ОСОБА_1";

3) зобов'язати Полтавський обласний центр зайнятості нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) допомогу по безробіттю за період з 26.10.2017 по 26.12.2017.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2018р. адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості № НТ 171110 від 10 листопада 2017 року в частині припинення реєстрації безробітної ОСОБА_1 (персональна картка № 160217042500001) з 25 квітня 2017 року та припинення виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 (персональна картка № 160217042500001) з 02 травня 2017 року. Визнано протиправним та скасовано наказ Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості № 79 від 20 листопада 2017 року "Про повернення допомоги по безробіттю ОСОБА_1". Зобов'язано Полтавський обласний центр зайнятості (місцезнаходження - вул. Сінна, 45, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 03491234) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання - вул. Гагаріна, 3, м. Гадяч, Полтавська область, 37300, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) допомогу по безробіттю за період з 27 жовтня 2017 року по 18 грудня 2017 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6500 грн. Зобов'язано Полтавський обласний центр зайнятості подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Полтавський обласний центр зайнятості подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення , яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги Полтавський обласний центр зайнятості не є суб’єктом владних повноважень , таким чином даний спір не підлягає розгляду за нормами адміністративного судочинства. Вказує , що рішення Полтавського окружного адміністративного суду не ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом допущене неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для правильного винесення рішення, при прийнятті рішення суд керувався тільки доказами представника позивача та не брав до уваги інші, що свідчать про неповне з'ясування обставин справи, тобто суд не надав належної оцінки доводам стосовно негайного виконання рішення в частині поновлення працівника на роботі. Вважає , що саме з 31.03.2017р. повинна була бути припинена виплата допомоги по безробіттю, оскільки 03 липня 2017 року Полтавським окружним адміністративним судом поновлено гр. ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в Гадяцькому районі Полтавської області з 31.03.2017. Позивачка повідомила Гадяцьку міськрайонну філію Полтавського обласного центру зайнятості про факт поновлення лише 09.11.2017 року, тому рішення про припинення виплати допомоги по безробіттю було прийнято 10.11.2017 року, тому воно відповідає нормам чинного законодавства, а тому не ложе бути скасоване як незаконне. Вважає , що судом застосовано до правовідносин у сфері зайнятості невластиві до цих правовідносин норми права, а саме ОСОБА_2 України «Про виконавче провадження», який є спеціальним законом та регулює правовідносини у завершальній стадії судового процесу. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду. Рішення про поновлення на роботі було винесено судом 03.07.2017 року, тобто з цього часу повинна бути припинено нарахування допомоги по безробіттю. Оскільки позивачка не повідомила Гадяцьку міськрайонну філію Полтавського обласного центру зайнятості про факт поновлення, вона не виконала свій обов’язок передбачений ч.2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», що призвело до переплати коштів Фонду за період з 04.07.2017 року по 26.10.2017 року в розмірі 20849,20 грн., тому наказ Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості № 79 від 20.11.2017 р. «Про повернення допомоги по безробіттю ОСОБА_1» прийнятий у відповідності до норм чинного законодавства та не може бути скасований як незаконний. Також, вважає , що вимога про зобов’язання Полтавського обласного центру зайнятості нарахувати та виплатити позивачці допомогу по безробіттю за період з 27.10.2017 року по 18.12.2017 року є незаконною та протиправною, оскільки законом чітко передбачено, як зазначалося вище, що допомога по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду. Закон не містить положення, шо допомога по безробіттю припиняється у разі набрання таким рішенням законної сили або факту виконання рішення про поновлення (видання наказу). Звертає увагу на те , що позовна заява не підлягає задоволенню , оскільки не порушено прав позивача, тому відсутні правові підстави для розподілу судових витрат. Також, вказує, що дії Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості, Полтавського обласного центру зайнятості по відношенню до гр. ОСОБА_1 були здійснені відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів та не являються протиправним, тому вимога про подання звіту в місячний термін з дня набрання рішення законної сили є безпідставною.

ОСОБА_1 не погоджуюся з доводами викладеними у апеляційній скарзі Полтавського обласного центру зайнятості , вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду відповідає нормам процесуального та матеріального права. Вказує , що спір у даній справі виник з приводу реалізації Гадяцькою міськрайонною філією Полтавського ОЦЗ і Полтавським ОЦЗ визначеної законодавством компетенції як суб'єктів владних повноважень у сфері реалізації державної політики зайнятості населення та соціального захисту від безробіття, відповідно даний спір підлягає розгляду за нормами адміністративного судочинства. Зазначає , що станом на 10.11.2017 року, на момент зняття її з обліку як безробітної з 25.04.2017р. за наведеним наказом відповідача, рішення суду про поновлення позивача на роботі хоча і набрало законної сили 17.10.2017 року, але не було виконано і вона не була фактично поновлена на роботі, а тому в даному разі неправомірно була знята з обліку як безробітна саме 10.11.2017 р., що і слугувало для звернення до суду з даним позовом. Просить суд апеляційної інстанції залишити постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, стягнуто на його користь понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Полтавський обласний центр зайнятості подав до суду заперечення , в яких просить відмовити у задоволені клопотання щодо вирішення питань про розподіл судових витрат та стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі, оскільки сторона не підтвердила обсяг надання адвокатом послуг та виконаних робіт, який зазначено в «ОСОБА_3 виконаних робіт №1 наданої правничої допомоги згідно Договору про надання правничої допомоги від 07.08.2018р.», що наданий стороною як доказ надання правничої допомоги, як це передбачено частиною п’ятою ст. 134 КАС України.

Представник позивача підтримав свої заперечення проти апеляційної скарги , посилаючись на обставини , викладенні в письмових запереченнях, поданих до суду.

Представник апелянта підтримав вимоги та обґрунтування апеляційної скарги , наполягав на її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що 25 квітня 2017 року позивач звернулася до Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості із заявами про надання (поновлення) статусу безробітного та про призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю , за наслідками розгляду яких наказом Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 28 квітня 2017 року № НТ 170428 ОСОБА_1 надано статус безробітної з 25.04.2017, а наказом від 03 травня 2017 року № НТ170503 призначено допомогу по безробіттю з 02.05.2017, про що свідчить витяг з наказів про прийняті рішення по ОСОБА_1

25 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Пенсійного фонду України, треті особи: голова правління Пенсійного фонду України ОСОБА_4, Гадяцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області, ОСОБА_5, в якому просила: визнати протиправним та скасувати пункт 8 наказу Пенсійного фонду України №224-о від 29.03.2017 "Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Полтавській області" щодо звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в Гадяцькому районі Полтавської області у зв'язку з реорганізацією; поновити ОСОБА_1 на державній службі на посаді першого заступника начальника Гадяцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області з 31.03.2017; стягнути з Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.03.2017.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року у справі № 816/584/17 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 8 наказу Пенсійного фонду України від 29.03.2017 №224-о "Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Полтавській області" щодо звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в Гадяцькому районі Полтавської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в Гадяцькому районі Полтавської області з 31.03.2017. Стягнуто з Гадяцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.03.2017 по день поновлення за вирахуванням податків та обов'язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в Гадяцькому районі Полтавської області з 31.03.2017 та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

05 липня 2017 року Полтавським окружним адміністративним судом видано ОСОБА_1 виконавчі листи по адміністративній справі № 816/584/17 в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.

06 липня 2017 року позивач звернулась із заявою про її поновлення на посаді до Голови Правління Пенсійного фонду України, у відповідь на яку Пенсійним фондом України надіслано лист від 27 липня 2017 року № 10163/Ф-11, в якому зазначено про незрозумілість рішення суду у справі № 816/584/17 з огляду на те, що управління Пенсійного фонду України в Гадяцькому районі Полтавської області припинено як юридична особа та повідомлено про звернення до суду із заявою від 11.07.2017 про роз'яснення судового рішення.

Ухвалою суду у справі № 816/584/17 від 28 липня 2018 року у задоволенні заяви Пенсійного фонду України про роз'яснення судового рішення відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду у справі № 816/584/17 від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задоволено частково. Апеляційні скарги Пенсійного фонду України, Гадяцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області залишено без задоволення. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2017р. по справі № 816/584/17 змінено в частині стягнення з Гадяцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу виклавши в такій редакції: Стягнути з Гадяцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.03.2017 по 17.10.2017 року в сумі 54547,29 грн. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2017р. по справі № 816/584/17 скасовано в частині відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу. Прийнято в цій частині нову постанову, якою стягнуто на користь ОСОБА_1 з бюджету за рахунок асигнувань Пенсійного фонду України 15 000 ( п'ятнадцять тисяч) грн. В іншій частині постанову залишено без змін.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року позивачем отримано 03 листопада 2017 року, про що свідчить копія конверту та відомості про відстеження поштових пересилань із офіційного сайту Укрпошти.

09 листопада 2017 року позивачем подано до Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості копії судових рішень судів першої та апеляційної інстанції у справі № 816/584/17, що не заперечувалося представником відповідачів в ході судового розгляду даної справи, та зазначено про помилковість тверджень у заявах по суті справи про те, що позивачем подано лише постанову суду першої інстанції.

10 листопада 2017 року відповідачем 1 винесено наказ № НТ171110 щодо, зокрема, припинення реєстрації безробітної ОСОБА_1 (персональна картка № 160217042500001) з 25 квітня 2017 року та припинення виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 (персональна картка № 160217042500001) з 02 травня 2017 року.

13 листопада 2017 року позивач звернулась до Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості стосовно надання пояснень з приводу зняття її з обліку з врахуванням фактичного невиконання рішення суду про її поновлення та поновлення її на обліку.

Також, 13 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулась на Урядову гарячу лінію з тотожною заявою, у відповідь на яку отримано лист від 23 листопада 2017 року № 16/04/3873-17.

16 листопада 2017 року Полтавським окружним адміністративним судом видано ОСОБА_1 виконавчий лист по справі № 816/584/17, в якому зазначено про набрання судовим рішенням законної сили 17 жовтня 2017 року, та який із заявою про примусове виконання надіслано до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Фахівцем з питань зайнятості 1 категорії відділу організації працевлаштування населення Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості ОСОБА_6 проведено звірку (перевірку) правомірності отримання допомоги по безробіттю ОСОБА_1, за результатами якої складено акт № 100 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним від 20 листопада 2017 року. Розслідуванням встановлено, що в період перебування на обліку в Гадяцькій міськрайонній філії Полтавського обласного центру зайнятості з 25.04.2017 по 09.11.2017 ОСОБА_1 було поновлено на посаді першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в Гадяцькому районі Полтавської області з 31.03.2017 на підставі постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2017 у справі № 816/584/17. Дану постанову гр. ОСОБА_1 надала до Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості 09.11.2017, чим порушила вимоги частини 2 статті 44 Закону України “Про зайнятість населення”. Згідно із висновком акту відповідно до статті 36 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” частина незаконно отриманих коштів, виплачених як допомога по безробіттю, в сумі 20849,20 грн за період з 04.07.2017 по 26.10.2017 підлягає поверненню особою.

20 листопада 2017 року Гадяцькою міськрайонною філією Полтавського обласного центру зайнятості винесено наказ № 79 від "Про повернення допомоги по безробіттю ОСОБА_1", який направлено позивачеві разом із супровідним листом від 21 листопада 2017 року № 978 , згідно якого передбачено повернення позивачем коштів в сумі 20849,20 грн, виплачених як допомога по безробіттю за період 04.07.2017 по 26.10.2017.

Наказом Пенсійного фонду України від 19.12.2017 № 685-о поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Гадяцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області з 31 березня 2017 року на підставі постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2017 та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 у справі № 816/584/17.

Згідно із наказом Гадяцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 22 грудня 2017 року № 37-ОС оголошено наказ Пенсійного фонду України від 19.12.2017 № 685-о “Щодо поновлення на посаді ОСОБА_1А.”.

19 грудня 2017 року до трудової книжки позивача внесено запис № 29 на підставі наказу Пенсійного фонду України від 19.12.2017 № 685-о наступного змісту “запис за номером 26 вважати недійсним. Поновлено на посаді першого заступника начальника Гадяцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області з 31 березня 2017 року”.

26 грудня 2017 року позивачем подано заяву до Гадяцького міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості, в якій повідомлено про наказ Пенсійного фонду України від 19.12.2017 № 685-о та зазначено про те, що позивач ознайомлена з ним 26.12.2017, та тією ж датою внесено запис до її трудової книжки на підставі вказаного наказу.

Не погодившись із наказами Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 10 листопада 2017 року № НТ171110, від 20 листопада 2017 року № 79, та вважаючи за необхідне зобов'язати Полтавський обласний центр зайнятості нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу по безробіттю за період з 26.10.2017 по 26.12.2017, позивач звернулася до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що оскаржувані накази Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості № НТ 171110 від 10 листопада 2017 року в частині припинення реєстрації безробітної ОСОБА_1 з 25 квітня 2017 року та припинення виплати допомоги по безробіттю з 02 травня 2017 року та № 79 від 20 листопада 2017 року "Про повернення допомоги по безробіттю ОСОБА_1" є протиправними , а враховуючи те, що підстави для припинення виплати такої допомоги виникли лише 19.12.2017 зобов’язав Полтавський обласний центр зайнятості нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу по безробіттю за період з 27 жовтня 2017 року по 18 грудня 2017 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині зобов’язання нарахувати та виплатити допомогу по безробіттю за 26.10.2017 та за період з 19.12.2017 по 26.12.2017 , суд першої інстанції виходив з того , що допомогу по безробіттю за 26.10.2017 позивачу нараховано і отримання усіх нарахованих сум позивачем не заперечується, а з 19.12.2017 виникли підстави для припинення реєстрації позивача як безробітного та припинення виплати допомоги по безробіттю.

Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову , виходячи з наступного.

Частина 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 № 5067-VI (далі - ОСОБА_2 № 5067-VI) безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 43 Закону № 5067-VI статусу безробітного може набути: особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

За змістом частини 2 статті 43 Закону № 5067-VI статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Підстави припинення реєстрації безробітного визначені статтею 45 Закону № 5067-VI.

Так , пунктом 2 частини 1 статті 45 Закону № 5067-VI передбачено, що реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі: поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.

За приписами пункту 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 198, центр зайнятості припиняє реєстрацію, зокрема, з дня поновлення зареєстрованого безробітного на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.

Системний, логічний та граматичний аналіз вказаних норм законодавства свідчить, що підставою для припинення реєстрації безробітного у разі поновлення його на роботі за рішенням суду є не лише наявність судового рішення про поновлення на роботі, а власне факт поновлення особи на роботі за рішенням суду, яке набрало законної сили. Інше тлумачення зазначених законодавчих положень не узгоджувалося б із гарантованим Конституцією України правом громадян на соціальний захист та із визначеннями безробітної особи, наведеним у Законі № 5067-VI, оскільки у разі не забезпечення фактичного виконання судового рішення про поновлення на роботі, відсутні підстави вважати особу такою, що має роботу та заробіток як джерело існування.

При цьому , відповідно до положень статті 65 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.

Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Підставою для прийняття оскаржуваного наказу Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості № НТ 171110 від 10 листопада 2017 року в частині припинення реєстрації безробітної ОСОБА_1 (персональна картка № 160217042500001) з 25 квітня 2017 року слугував абзац 10 пп. 1 п. 37 Порядку № 198, а в частині припинення виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 (персональна картка № 160217042500001) з 02 травня 2017 року – у зв’язку з поновленням на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили відповідно до пп. 2 п. 1 ст.45 Закону України “Про зайнятість населення”, пп. 2 п. 1 ст. 31 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та пп. 2 п. 1 частини V Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі її одноразової виплати для організації безробітними підприємницької діяльності”.

Матеріалами справи підтверджено, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року у справі №816/584/17, крім іншого, поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в Гадяцькому районі Полтавської області з 31.03.2017. Дану постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в Гадяцькому районі Полтавської області з 31.03.2017 та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

За змістом частин 1, 3 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час прийняття рішення суду у справі 816/584/17) постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Водночас відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.

Таким чином, негайне виконання - це виконання постанови суду до набрання нею законної сили. Негайне виконання спрямоване на усунення можливої небезпеки, що може настати за час від прийняття постанови до часу набрання нею законної сили.

Згідно ст.235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Поновлення на роботі це - відновлення працівника на колишній роботі і в колишній посаді у разі його незаконного звільнення.

Питання, пов'язане з фактом поновлення на роботі, вирішується відповідно до рішення суду: видається наказ про поновлення працівника на роботі та вносяться зміни до трудової книжки працівника відповідно до пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 №58, зокрема, визнається недійсним запис, зроблений відповідно до наказу, визнаного судом незаконним.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року у справі №816/584/17 набрала законної сили лише 17 жовтня 2017 року, тобто , у день набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження, незважаючи на те, що в частині поновлення на посаді була допущена до негайного виконання.

Фактичне поновлення позивача на посаді на підставі рішення суду, що набрало законної сили, відбулося 19 грудня 2017 року – день винесення наказу Пенсійного фонду України від 19.12.2017 № 685-о “Що поновлення на посаді ОСОБА_1А.” та внесення до трудової книжки позивача запису № 29 на підставі вказаного наказу.

Посилання позивача на те, що запис до трудової книжки про поновлення на роботі внесено лише 26.12.2017 є помилкові , оскільки запис № 29 у трудовій книжці щодо поновлення позивача датований саме 19.12.2017.

Враховуючи вищевикладене , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що наказ Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості № НТ 171110 від 10 листопада 2017 року в частині припинення реєстрації безробітної ОСОБА_1 (персональна картка № 160217042500001) з 25 квітня 2017 року прийнято передчасно, безпідставно, без урахування усіх обставин, які мали значення для його прийняття, зокрема, встановлення факту поновлення позивача, оскільки правові підстави для припинення реєстрації позивача як безробітного виникли лише 19 грудня 2017 року - день винесення наказу Пенсійного фонду України від 19.12.2017 № 685-о “Що поновлення на посаді ОСОБА_1А.” та внесення до трудової книжки позивача запису № 29 на підставі вказаного наказу.

Доводи апеляційної скарги з посиланням на невірне застосування до спірних правовідносин норм Закону України «Про виконавче провадження» при встановлені дати з якої позивача поновлено на роботі до уваги не приймаються , оскільки як зазначено вище фактичне поновлення на роботі відповідно до рішення суду здійснюється шляхом видання наказу про поновлення працівника на роботі та вносенням змін до трудової книжки працівника, що в даному випадку припало на 19 грудня 2017 року . Саме рішення суду відповідно до якого особу поновлено на роботі, не відносить останню до зайнятого населення.

Щодо наказу Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості № НТ 171110 від 10 листопада 2017 року в частині припинення виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 (персональна картка № 160217042500001) з 02 травня 2017 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 № 1533-ІІІ виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі: поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.

Згідно із підпунктом 2 пункту 1 розділу V Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15.06.2015 № 613, виплата допомоги по безробіттю припиняється в разі: припинення реєстрації безробітного з підстав, передбачених Порядком реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року N 198 (з дня припинення реєстрації або в разі невідвідування без поважних причин центру зайнятості).

Враховуючи те, що першим відповідачем передчасно припинено реєстрацію позивача як безробітного, тобто припинення виплати позивачеві допомоги по безробіттю у зв’язку із припиненням реєстрації безробітного також є необґрунтованим, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку , що наказ Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості № НТ 171110 від 10 листопада 2017 року в частині припинення реєстрації безробітної ОСОБА_1 (персональна картка № 160217042500001) з 25 квітня 2017 року та припинення виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 (персональна картка № 160217042500001) з 02 травня 2017 року прийнятий за відсутності визначених законодавством підстав, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття такого рішення, а відтак підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо наказу Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості № 79 від 20 листопада 2017 року "Про повернення допомоги по безробіттю ОСОБА_1", колегія суддів зазначає наступне.

Вказаний наказ прийнятий з посиланням на статтю 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та на підставі акту перевірки № 100 від 20 листопада 2017 року, у зв’язку із порушенням позивачем частини 2 статті 44 Закону України “Про зайнятість населення”.

Так , частиною 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 № 1533-ІІІ встановлено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Вказаній нормі кореспондують положення пункту 4 частини 2 статті 44 Закону України “Про зайнятість населення”, за змістом яких зареєстровані безробітні зобов'язані: інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону.

Згідно із частиною 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Як встановлено судами вище обставиною, що впливала на умови виплати позивачу забезпечення та надання соціальних послуг, було поновлення її на посаді 19.12.2017 за рішенням суду, яке набрало законної сили.

При цьому, матеріалами справи підтверджено, що постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року у справі № 816/584/17 , якою змінено постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2017, позивачем отримано 03 листопада 2017 року і 09 листопада 2017 року позивачем подано до Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості копії судових рішень судів першої та апеляційної інстанції у справі № 816/584/17, які в частині поновлення позивача на посаді не були фактично виконані.

26 грудня 2017 року позивачем подано заяву до Гадяцького міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості, в якій повідомлено про наказ Пенсійного фонду України від 19.12.2017 № 685-о “Щодо поновлення на посаді ОСОБА_1А.” .

Факт прийняття Полтавським окружним адміністративним судом 03.07.2017 постанови у справі 816/584/17, яка не набрала законної сили, не є обставиною, яка впливала на умови виплати позивачу забезпечення та надання соціальних послуг, та обставиною припинення реєстрації, визначеною у частині першій статті 45 Закону України “Про зайнятість”, тому позивач не мала обов’язку інформувати про її наявність Гадяцьку міськрайонну філію Полтавського обласного центру. Враховуючи те, що після набрання законної сили вказаною постановою, 17 жовтня 2017 року, позивача не було фактично поновлено, зазначені вище обставини також були відсутні.

Враховуючи наведене , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не порушено вимоги частини 2 статті 44 Закону України “Про зайнятість населення”, а Гадяцькою міськрайонною філією Полтавського обласного центру не обґрунтовано та не підтверджено належними і достатніми доказами, що позивачем допущено умисне невиконання своїх обов'язків та зловживання ними, підстави стягнення з неї суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг, тому , наказ Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості № 79 від 20 листопада 2017 року "Про повернення допомоги по безробіттю ОСОБА_1" є безпідставним, прийнятим без урахування усіх обставин, які мали значення для прийняття такого рішення та підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Колегія суддів звертає увагу на те , що відповідно до частини 4 статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" із роботодавця утримуються сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Частиною 1 статті 34 вказаного Закону також передбачено, що Фонд має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Тобто, саме із роботодавця утримуються сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про зобов’язання Полтавський обласний центр зайнятості нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу по безробіттю за період з 27 жовтня 2017 року по 18 грудня 2017 року, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону України “Про зайнятість населення” передбачено, що кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом: участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття.

Відповідно до частини 2 статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Фонд зобов'язаний виплачувати забезпечення та надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом.

За змістом пунктів 1, 2 розділу ІІ Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15.06.2015 № 613, допомога по безробіттю призначається центрами зайнятості з восьмого дня після реєстрації безробітного за його особистою заявою за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю застрахованим особам не може перевищувати 360 календарних днів (особам передпенсійного віку - не більше 720 календарних днів) протягом двох років з дня її призначення.

Згідно з підпунктом 1 пункту 7 Положення про Полтавський обласний центр зайнятості, затвердженого наказом Державної служби зайнятості від 12.05.2017 № 62, регіональний центр зайнятості, відповідно до покладених на нього завдань, у порядку визначеному законодавством: забезпечує надання соціальних послуг, здійснює нарахування та виплату матеріального забезпечення відповідно до законів України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та "Про зайнятість населення".

Матеріали справи свідчать , що наказом від 03 травня 2017 року № НТ170503 позивачеві призначено допомогу по безробіттю з 02.05.2017 .

Наказом Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 10 листопада 2017 року № НТ171110 припинено виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 (персональна картка № 160217042500001) з 02 травня 2017 .

Відповідно до довідки Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 04.12.2017 № 6790 ОСОБА_1 нарахування допомоги по безробіттю проведено з 02.05.2017 по 26.10.2017 , із пояснень представників відповідачів, відомостей персональної картки позивача встановлено, що допомога позивачу нарахована по 26.10.2017 року включно.

Враховуючи висновки суду першої інстанції , з якими погодився суд апеляційної інстанції щодо неправомірності наказу Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 10 листопада 2017 року № НТ171110 в частині припинення виплати допомоги по безробіттю, враховуючи те, що підстави для припинення виплати такої допомоги виникли лише 19.12.2017, висновок суду про зобов’язання Полтавського обласного центру зайнятості нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу по безробіттю за період з 27 жовтня 2017 року по 18 грудня 2017 року є правомірним.

Доводи апелянта з посиланням на те , що центр зайнятості не є суб’єктом владних повноважень в розумінні вимог КАС України , тому даний позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства є помилковими, виходячи з наступного.

Згідно Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №423, Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який, поміж іншого, забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Частиною другою статті 17 Закону “Про зайнятість населення” визначено, що головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері зайнятості населення є центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах є юридичними особами публічного права (ч. 2 ст. 21 Закону № 5067-VI).

Відповідно до статті 22 Закону України “Про зайнятість населення”, основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів є: 1) реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції; 2) внесення пропозицій Міністру - керівнику центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики щодо формування державної політики у сфері зайнятості населення; 3) сприяння громадянам у підборі підходящої роботи; 4) надання роботодавцям послуг з добору працівників; 5) участь в організації проведення громадських та інших робіт тимчасового характеру; 6) сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, зокрема шляхом надання індивідуальних та групових консультацій; 7) участь у реалізації заходів, спрямованих на запобігання масовому вивільненню працівників, профілактика настання страхового випадку, сприяння мобільності робочої сили та зайнятості населення в регіонах з найвищими показниками безробіття, монофункціональних містах та населених пунктах, залежних від містоутворюючих підприємств; 8) організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці; 9) проведення професійної орієнтації населення; 10) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян, які неконкурентоспроможні на ринку праці; 11) здійснення контролю за використанням роботодавцями та безробітними коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань, поміж іншого: - здійснюють управління та оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в межах затвердженого бюджету Фонду відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", управління майном; - ведуть облік осіб, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, та наданих їм послуг; - здійснюють реєстрацію безробітних, ведуть облік наданих їм послуг; - забезпечують надання соціальних послуг та виплату матеріального забезпечення відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та цього Закону.

З наведеного слідує, що Міністерство соціальної політики України здійснює покладені на нього повноваження у сфері зайнятості та соціального захисту населення як безпосередньо, так і через підпорядковані йому територіальні органи.

Наказом Мінсоцполітики від 20.01.2015 р. №41 затверджено Положення про Державну службу зайнятості (далі – Положення), яка (далі - Служба) є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України.

Згідно пункту 2 розділу І Положення, Служба складається з Центрального апарату Служби, Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості (далі - регіональні центри зайнятості), районних, міських, районних у містах та міськрайонних центрів зайнятості (далі - базові центри зайнятості), навчальних закладів державної служби зайнятості, центрів професійної орієнтації населення, інших підприємств, установ, організацій, утворених Службою (далі - підпорядковані юридичні особи).

Пунктом 1 розділу ІІ Положення визначено, що, відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2014 року №90 “Деякі питання державного управління у сфері зайнятості населення”, до внесення змін до Законів України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та “Про зайнятість населення” Служба продовжує виконувати завдання і функції у сфері зайнятості населення, трудової міграції та соціального захисту від безробіття, а також функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, визначені Законами України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, “Про зайнятість населення”.

Відповідно до статті 13 Закону України “Про зайнятість населення”, кожен має право на оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичних осіб, що застосовують найману працю, а також дій або бездіяльності посадових осіб, що призвели до порушення права особи на зайнятість, відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є

справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно із п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено поняття публічно-правового спору – це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи.

У відповідності до п.1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, аналіз вказаних норм свідчить про те, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Із заявленого позову вбачається, що спір між сторонами виник з приводу виконання відповідачем владних повноважень (публічно-владних управлінських функцій), а саме з приводу вирішення питань щодо призначення/припинення виплати допомоги по тимчасовому безробіттю. Суть спору свідчить про його публічно-правовий характер, стосується соціальних прав фізичної особи, які гарантовані Державою.

Таким чином, з огляду на зміст заявлених позивачем вимог, визначених підстав позову, можливо дійти висновку про те, що переданий на вирішення суду спір є справою адміністративної юрисдикції, оскільки є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а Полтавський обласний центр зайнятості є суб'єктом владних повноважень, який у даних правовідносинах реалізує владні управлінські функції, у зв'язку із чим, даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, за правилами, передбаченими КАС України.

Також, згідно частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, в тому числі шляхом визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

Щодо клопотання про стягнення на користь позивача понесених ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. та щодо доводів апеляційної скарги стосовно відсутні правові підстави для розподілу судових витрат.

З 15 грудня 2017 року КАС України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п.1 ч.3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Зокрема, згідно ч.3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Так, відповідно до частин четвертої та п’ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім зазначеного вище колегія суддів звертає увагу на положення ч.6 та ч.7 КАС України відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини п’ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов’язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Доказами того, що особа є адвокатом, виходячи з положень ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 12, та ст. 17 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 р. № 5076-VI (далі - ОСОБА_2 № 5076-VI) є свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю на момент подання клопотання про відшкодування правової допомоги.

Згідно пунктів 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону №5076-VI до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону №5076-VI документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 28 Правил адвокатської етики, схвалених схвалених Національною асоціацією адвокатів України 09.06.2017 р. (далі - Правила адвокатської етики), формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно ч. 2 ст. 30 Закону № 5076-VI порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

На підтвердження оплати витрат на правову допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції позивачем до матеріалів справи надано копії посвідчення адвоката України №471, договору про надання правової (правничої) допомоги від 07.12.2017 №07/12, квитанції від 11.12.2017 № NOPMU36805, акту виконаних робіт № 1 від 11.12.2017, а також оригінал ордеру № 037111 про надання правової допомоги.

В підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. при розгляді справи в суд апеляційної інстанції позивачем надано до суду такі докази, а саме: оригінал ордеру № 066268 від 02.08.2018 року на 1 арк.; оригінал Договору № 01-02/08/18 про надання правничої допомоги від 02.08.2018 року на 3 арк; оригінал акту виконаних робіт № 1 від 07.08.2018 року згідно Договору про надання правничої допомоги № 01-02/08/18 про надання правничої допомоги від 02.08.2018 року на і арк.; оригінал детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом на виконання Договору № 01-02/08/18 про надання правничої допомоги від 02.08.2018 року у справі № 816/2233/17 станом на 07.08.2018 року на 1 арк.; оригінал рахунку № 28/18 від 07.08.2018 року на 1 арк. ; оригінал квитанції від 07.08.2018 року; належним чином завірена копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 471 видане 27.06.2006 року на 1 арк.; копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на 1 арк.; витяг з Реєстру адвокатів України на 2 аркушах.

Відповідно до ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 2 ст.74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною 1 ст.94 КАС України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов’язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов’язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. ОСОБА_7 угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов’язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов’язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також – чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96).

З огляду на викладене, враховуючи положення КАС України та наявні в матеріалах справи докази , суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного центру зайнятості на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,0 грн. , понесених при розгляді апеляційної скарги та про правомірність стягнення судом першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6500 грн., понесених при розгляді позову.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості застосування судом першої інстанції судового контролю шляхом зобов’язання надати звіт, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи, колегія суддів дійшла висновку, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в резолютивній його частині має бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття постанови у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини).

У Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321 ,323, 325 , 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавського обласного центру зайнятості залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 по справі № 816/2223/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_2Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_7 Повний текст постанови складено 18.09.2018.