Постанова № 76546063, 12.09.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/1410/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Перцової Т.С.

суддів: Спаскіна О.А. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства фінансів України на рішення Харківського окружного адміністративного суду (м. Харків) від 24.04.2018 (повний текст складено 07.05.18) по справі № 820/1410/18

за позовом Комунального підприємства "Харківводоканал"

до Міністерства фінансів України третя особа Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України

про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

Комунальне підприємство «Харківводоканал» (далі по тексту – КП «Харківводоканал», позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства фінансів України (далі по тексту – Мінфін, відповідач), за участю третьої особи – Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі по тексту – Мінрегіон), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття рішення про перерахування комунальному підприємству "Харківводоканал" субвенції на погашення різниці в тарифах відповідно до Договорів про проведення взаєморозрахунків до постанов КМУ від 18.05.2017 №332, від 27.06.2017 №3-21/з, від 13.11.2017 №36-21/з, від 13.11.2017 №39-21/з, від 13.11.2017 №41-21/з, від 17.11.2017 №38-21/з, від 19.12.2017 №51-21/з та недоведення цього рішення до відома Казначейства;

- зобов’язати Міністерство фінансів України прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до Договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови КМУ від 18.05.2017 №332, від 27.06.2017 №3-21/з, від 13.11.2017 №36-21/з, від 13.11.2017 №39-21/з, від 13.11.2017 №41-21/з, від 17.11.2017 №38-21/з, від 19.12.2017 №51-21/з та довести рішення до Казначейства.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2018 по справі № 820/1410/18 адміністративний позов Комунального підприємства "Харківводоканал"(61013, м. Харків, вул. Шевченка,2, код ЄДРПОУ 03361715) до Міністерства фінансів України (04071, м. Київ, вул. Межигірська,11, код ЄДРПОУ 00013480), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України (01601, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 9, код ЄДРПОУ 37471928) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.

Визнано протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття рішення про перерахування комунальному підприємству "Харківводоканал" субвенції на погашення різниці в тарифах відповідно до Договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови КМУ від 18.05.2017 р. №332 від 27.06.2017 р. №3-21/з, від 13.11.2017 р. №36-21/з, від 13.11.2017 р. №39-21/з, від 13.11.2017 р. №41-21/з, від 17.11.2017 р. №38-21/з, від 19.12.2017 р. №51-21/з та недоведення цього рішення до відома Казначейства.

Зобов’язано Міністерство фінансів України прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до Договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови КМУ від 18.05.2017 р. №332 від 27.06.2017р. №3-21/з, від 13.11.2017 р. №36-21/з, від 13.11.2017 р. №39-21/з, від 13.11.2017 р. №41-21/з, від 17.11.2017 р. №38-21/з, від 19.12.2017 р. №51-21/з та довести рішення до Казначейства.

Стягнуто з Міністерства фінансів України (04071, м. Київ, вул. Межигірська,11, код ЄДРПОУ 00013480) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь Комунального підприємства "Харківводоканал"(61013, м. Харків, вул. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 03361715) у розмірі 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок).

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування судом та недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2018 по справі № 820/1410/18 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на недоведення позивачем факту порушення його прав Мінфіном, незазначення, яким саме чином порушено права позивача у спірних відносинах. Пояснив, що звертався до Мінрегіону, як головного розпорядника коштів субвенції, та неодноразово доповідав Кабінету ОСОБА_1 України про неможливість проведення розрахунків за договорами про надання субвенції, у зв’язку із значним невиконанням у 2017 році запланованих надходжень з ПДВ, які у розумінні ст.31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» є основним джерелом проведення розрахунків за субвенцією. Вказує, що матеріали справи не містять інформації Казначейства щодо поданої Мінфіну інформації про зобов’язання, які підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, в розрізі надавачів послуг відповідно до п.8 Порядку, затвердженого постановою КМУ № 332 від 18.05.2017, а тому висновок суду першої інстанції про виконання своїх зобов’язань за договорами усіма їх сторонами, крім відповідача, є хибним. З посиланням на пп.2 п.13, п.17 примірного договору, затвердженого постановою КМУ № 332 від 18.05.2017, ст.48 Бюджетного кодексу України стверджує про неможливість виконання своїх обов’язків за договорами від 27.06.2017 р. №3-21/з, від 13.11.2017 р. №36-21/з, від 13.11.2017 р. №39-21/з, від 13.11.2017 р. №41-21/з, від 17.11.2017 р. №38-21/з, від 19.12.2017 р. №51-21/з за відсутності відповідного фінансування.

Позивач в надісланому до суду письмовому відзиві просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін. Пояснив, що статтею 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» передбачено виділення субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам за погашення різниці між фактичною вартістю послуг централізованого водопостачання та водовідведення та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування. Порядок та умови надання субвенції затверджено постановою КМУ № 332 від 18.05.2017 (далі по тексту – Порядок № 332). Зазначив, що КП «Харківводоканал» було укладено договори про організацію взаєморозрахунків до Порядку №332 (далі по тексту - Договори) на загальну суму 123015395,73 грн. для погашення заборгованості підприємства з ПДВ : від 27.06.2017 р. №3-21/з та №4- 21/з; від 13.11.2017 р. №36-21/з,№39- 21/з та №41-21/з; від 17.11.2017 р. №38-21/з; від 19.12.2017 р. №51-21/з. Відповідач погоджується з тим, що КП «Харківводоканал» виконано всі умови, передбачені Порядком № 332, для отримання субвенції з різниці в тарифах, однак, відповідного рішення про перерахування позивачу субвенції не прийняв, що призвело до недоотримання позивачем коштів у розмірі 74768244,37 грн. та, як наслідок, наявності відповідної суми боргу з ПДВ, на погашення якої повинна була бути спрямована зазначена сума. З посиланням на абз. 4 п. 1 та п. 3 Порядку № 332 пояснив, що єдиною підставою для перерахунку субвенції є факт укладення договору про організацію взаєморозрахунків, з обов’язковим дотриманням умов формування пакету документів, визначених п. 6 Порядку № 332. Стверджує, що з огляду на зміст ст. 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та положень Порядку № 332, бюджетні зобов’язання, взяті Державою у вигляді субвенційного фінансування різниці в тарифах, зокрема і щодо КП «Харківводоканал», мають відповідно передбачені бюджетні асигнування, а відтак, доводи апелянта з посиланням на приписи ст. 48 БК України щодо неможливості виконання власних зобов’язань за відсутності бюджетного фінансування є необґрунтованими. З посиланням на абз.3 п. 8 Порядку № 332 вказав, що обов’язок прийняття рішення про перерахування субвенційних коштів пов’язаний лише з необхідністю виконання Казначейством та Мінрегіоном юридично значимих дій, однак не з фактом наявності фінансування. При цьому, положення абз.3 п. 8 Порядку № 332 не породжують будь-яких дискреційних повноважень Мінфіну, оскільки вказана норма не містить формулювань альтернативного характеру та в імперативному порядку покладає на Мінфін обов’язок прийняття рішень субвенційного фінансування договорів. Враховуючи викладене, вважає безпідставними твердження відповідача про втручання суду у дискреційні повноваження Мінфіну як суб’єкта владних повноважень.

Третя особа в надісланих до суду письмових поясненнях зазначила, що на виконання пункту 7 та 8 Порядку № 332 до Мінрегіону надійшли договори про організацію взаєморозрахунків за участі КП «Харківводоканал» №3/21-з, № 4-21-3, №36/21-з, №51-21/з, № 41-21/з. № 39-2І/з, № 38-2 І/з, які у складі зведених реєстрів № 5-ЗФ та № 18- ЗФ. № 21-ЗФ листами Мінрегіону від 27.06.2017 №7/10-6837, від 01.12.2017 №7/10-13211 та від 22.12.2017 №7/10-14095 було направлено до Мінфіну. З урахуванням наведеного, стверджує, що Мінгрегіоном виконано всі дії, встановлені Порядком № 332.

Представники сторін та третьої особи в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, від представників позивача та третьої особи надійшли письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності.

У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є єдиним підприємством, яке здійснює централізоване водопостачання та водовідведення м. Харкова та 52 населених пунктів Харківської області, працюючи в умовах дії тарифів, встановлених державним органом - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, які не покривають фактичних витрат підприємства.

Гарантією реалізації державної політики, направленої на підтримку та стабілізацію роботи позивача, є щорічне виділення, відповідно до Законів про Державний бюджет України, коштів на погашення різниці в тарифах, що передбачає право позивача на погашення існуючої заборгованості, у тому числі, з податкових платежів, коштами державного бюджету.

Вказані обставини є загальновідомими, тому, в силу ч.3 ст. 78 КАС України, не підлягають доказуванню.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” (Додаток № 3 «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2017 рік») передбачено виділення субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі по тексту – субвенція).

Статтею 31 Закону передбачені джерела перерахування зазначеної субвенції.

Кабінетом ОСОБА_1 України, на виконання Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” та частини другої статті 97 Бюджетного кодексу України, прийнято постанову від 18.05.2017 № 332, якою затверджено Порядок та умови надання у 2017 році вказаної субвенції (далі по тексту - Порядок), в якому визначено детальний механізм виділення коштів субвенції та проведення взаєморозрахунків.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем укладено договори про організацію взаєморозрахунків до постанови КМУ від 18.05.2017 №332 (далі по тексту - Договори) на загальну суму 123 015 395,73 грн. для погашення заборгованості КП «Харківводоканал» з податку на додану вартість: від 27.06.2017 №3-21/з та №4-21/з, від 13.11.2017 №36-21/з, №39- 21/з та №41-21/з, від 17.11.2017 №38-21/з, від 19.12.2017 №51-21/з (т.1, а.с. 10-21).

Сторонами зазначених Договорів, окрім КП «Харківводоканал», є Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області (далі по тексту – ГУ ДКСУ в Харківській області), Департамент фінансів Харківської обласної державної адміністрації, Департамент житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації.

У відповідності до п.3 Договорів Казначейство перераховує кошти Головному управлінню Державної казначейської служби України у Харківській області на підставі рішення Мінфіну.

Пунктами 4, 5, 6, 7 Договорів визначено механізм послідовної передачі суми коштів, перерахованої Головному управлінню ДКСУ в Харківській області Державним казначейством України, від ГУ ДКСУ в Харківській області до КП «Харківводоканал».

Згідно з п.8 Договорів КП «Харківводоканал» перераховує до загального фонду Державного бюджету кошти на погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого), з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій, пені та процентів, нарахованих на суму такого реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) боргу в сумі, визначеній кожним договором.

Підпунктом 2 пункту 9 вказаних вище Договорів передбачено обов’язок його учасників не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору, а відповідно до пункту 10 Договорів встановлено, що сторони несуть відповідальність за невиконання своїх зобов’язань за договором відповідно до законодавства.

Як встановлено судом першої інстанції, Департамент житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації, відповідно до п.7 Договорів, брав на себе зобов’язання перерахувати кошти на рахунок КП «Харківводоканал» для погашення різниці в тарифах на погашення заборгованості з податку на додану вартість на загальну суму 123 015 395,73 грн.

Однак, процедура розрахунків була проведена лише за договором від 27.06.2017 №4-21/з (т.1, а.с.22-24), кошти на виконання решти договорів на рахунок КП “Харківводоканал” не надійшли, що позбавило позивача розрахуватися по боргових зобов’язаннях перед державним бюджетом з податку на додану вартість на загальну суму 74768244,37 грн..

Наявність у позивача податкового боргу з податку на додану вартість зафіксовано довідками про розмір заборгованості від 19.06.2017, 02.11.2017, 17.11.2017, 11.12.2017, виданими Харківським управлінням офісу ВПП ДФС (т.1, а.с.29, 30, 32, 33, 34). Станом на 11.12.2017 розмір заборгованості складав 75077695,13 грн. (т.1, а.с.33).

У зв’язку з неотриманням коштів, відповідно до укладених договорів, КП “Харківводоканал” листом від 09.01.2018 №01.01-14/57-18 звернулося до Мінрегіону, як до головного розпорядника субвенції та відповідального виконавця бюджетної програми, з листом, в якому просило повідомити причини відсутності фінансування (т.1, а.с.54).

Листом від 16.01.2018 №8/10-52-18 Мінрегон повідомив позивача про те, що на виконання п.7 Порядку № 332 до Мінрегіону надійшли договори про організацію взаєморозрахунків за участі КП «Харківводоканал» №3/21-з, № 4-21-3, №36/21-з, №51-21/з, № 41-21/з. № 39-2І/з, № 38-2 І/з, які у складі зведених реєстрів № 5-ЗФ та № 18- ЗФ. № 21-ЗФ було направлено до Мінфіну. Зазначив, що з метою надання роз’яснень щодо причин відсутності фінансування договорів Мінрегіоном лист позивача від 09.01.2017 направлено до Мінфіну для надання відповіді підприємству (т.1, а.с.55).

У відповідь на звернення КП “Харківводоканал”, направлене Мінрегіоном, Міністерство фінансів України повідомило про неможливість вчинити дії із залучення грошових зобов'язань з ПДВ 2017 року у розмірі 74768244,37 грн. як додаткового джерела субвенції на відшкодування різниці між фактичними витратами позивача та тарифами на комунальні послуги і, відповідно, забезпечити розрахунки за договорами, які укладені в рахунок зазначеного джерела у зв'язку з невиконанням у минулому році запланованих надходжень з ПДВ (т.1, а.с.105).

Станом на час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем не було вчинено дій щодо перерахування комунальному підприємству "Харківводоканал" субвенції відповідно до Договорів про проведення взаєморозрахунків від 27.06.2017 №3-21/з, від 13.11.2017 №36-21/з, від 13.11.2017 №39-21/з, від 13.11.2017 №41-21/з, від 17.11.2017 №38-21/з, від 19.12.2017 №51-21/з, у зв’язку з чим КП «Харківводоканал» звернулось до суду з даним позовом про оскарження бездіяльності відповідача, зобов’язання Мінфіну прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до Договорів про проведення взаєморозрахунків від 27.06.2017 №3-21/з, від 13.11.2017 №36-21/з, від 13.11.2017 №39-21/з, від 13.11.2017 №41-21/з, від 17.11.2017 №38-21/з, від 19.12.2017 №51-21/з та довести рішення до Казначейства.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності бездіяльності Мінфіну щодо неперерахування КП «Харківводоканал» субвенції відповідно до Договорів про проведення взаєморозрахунків від 27.06.2017 №3-21/з, від 13.11.2017 №36-21/з, від 13.11.2017 №39-21/з, від 13.11.2017 №41-21/з, від 17.11.2017 №38-21/з, від 19.12.2017 №51-21/з.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.31 Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” перерахування субвенції здійснюється із загального фонду державного бюджету в обсязі, що відповідає обсягу надходжень від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого), з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій, пені та процентів, нарахованих на суму цього розстроченого (відстроченого) боргу), та спеціального фонду державного бюджету за рахунок джерел, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 цього Закону, що сплачуються підприємствами електроенергетичної, нафтогазової, вугільної галузей, підприємствами, що надають послуги з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, підприємствами централізованого водопостачання та водовідведення, у порядку, встановленому Кабінетом ОСОБА_1 України, на суму заборгованості, що не була відшкодована станом на 1 січня 2016 року, з урахуванням проведених у минулих роках розрахунків.

Частиною 2 цієї статті дозволено Кабінету ОСОБА_1 України залучати до розрахунків з перерахування цієї субвенції надходження від підприємств, визначених частиною першою цієї статті, розстрочених та відстрочених грошових зобов'язань з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств та процентів, нарахованих на суму цих розстрочених (відстрочених) грошових зобов'язань, із сплати дивідендів (доходу), нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність, частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до державного бюджету відповідно до закону.

За визначенням п. 48 ч.1 ст. 2 Бюджетного кодексу України (далі по тексту – БК України) субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

Статтею 97 БК України визначено трансферти, що надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам.

Частиною 2 зазначеної статі встановлено, що порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом ОСОБА_1 України.

Пунктом 23 статті 14 Закону України "Про Державний бюджет на 2017 рік" установлено, що у 2017 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами статей 11, 12 і 13 цього Закону, спрямовуються зокрема, на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (за рахунок джерел, визначених пунктами 13 та 14 статті 11 цього Закону).

Постановою Кабінету ОСОБА_1 України від 18.05.2017 № 332, прийнятою на виконання Закону та частини другої статті 97 Бюджетного кодексу України, затверджено Порядок та умови надання у 2017 році вказаної субвенції, яким визначено детальний механізм виділення коштів субвенції та проведення взаєморозрахунків.

Відповідно до п. 1 Порядку субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (далі - різниця між фактичною вартістю та тарифом), за рахунок джерел, зазначених у статті 31 Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік”, та джерел наповнення спеціального фонду державного бюджету, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік”, згідно з розподілом, наведеним у додатку 1. Головним розпорядником субвенції та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінрегіон.

Пунктом 3 Порядку встановлено, що підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги (далі - надавачі послуг), та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору.

Відповідно до п. 7, 8, 9 Порядку, місцеві фінансові органи на підставі отриманих відповідно до пункту 6 цих Порядку та умов документів формують узагальнені реєстри договорів, які надсилаються разом з копіями договорів про організацію взаєморозрахунків щомісяця до 5 і 20 числа структурним підрозділам з питань фінансів обласних, Київської міської держадміністрацій для їх узагальнення та подання щомісяця до 7 і 22 числа Мінрегіону зведеного реєстру таких договорів разом з їх копіями, а Казначейству і його територіальним органам, в яких відкриті рахунки учасників розрахунків, - договорів про організацію взаєморозрахунків.

Казначейство перевіряє договори про організацію взаєморозрахунків та подає щомісяця до 9 і 24 числа Мінфіну та Мінрегіону інформацію про зобов’язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, в розрізі надавачів послуг.

Мінрегіон узагальнює подані відповідно до пункту 7 цих Порядку та умов документи, формує узагальнений реєстр договорів про організацію взаєморозрахунків та подає його щомісяця до 10 і 25 числа Мінфіну.

Мінфін на підставі поданої Казначейством інформації та поданого Мінрегіоном узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків приймає рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, яке доводиться до відома Казначейства.

Казначейство перераховує субвенцію відповідно до Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_1 України від 15 грудня 2010 р. № 1132 і Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого Мінфіном.

Розрахунки з погашення заборгованості за рахунок джерел, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік”, проводяться шляхом залучення коштів з єдиного казначейського рахунка.

Як вбачається з матеріалів справи, листами від 27.06.2017, 14.11.2017, 20.11.2017, 24.11.2017, 19.12.2017, на виконання п.7 Порядку, Департаментом фінансів ХОДА було передано Мінрегіону зведені реєстри договорів про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги. До вказаних зведених реєстрів був включений і позивач (т.1, а.с.35-46).

У свою чергу, листами від 27.06.2017, 01.12.2017, 22.12.2017 Мінрегіон направив на адресу Міністерства фінансів України узагальнені реєстри договорів про організацію взаєморозрахунків, до яких включені договори з КП «Харківводоканал» від 13.11.2017 № 36-21/з, від 19.12.2017 № 51-21/з, від 27.06.2017 № 3/21-3, від 13.11.2017 № 39-21/з, від 17.11.2017 № 38-21/3 (т.1, а.с.129-147).

Матеріалами справи підтверджено, що за період з 30 червня по 21 грудня 2017 року до Державної казначейської служби України надійшло 7 договорів про організацію взаєморозрахунків, укладених за участю КП «Харківводоканал», на загальну суму 123015395,73 грн., про які повідомлено Мінфін та Мінрегіон листами : від 07.07.2017 № 9-05/1/677-11300 – договори від 27.06.2017 № 3/21-з на суму 21322371,75 грн. та № 4/21-з на суму 48247167,36 грн., від 23.11.2017 № 9-05/1/1167-19605 - договори від 13.11.2017 № 36-21/з на суму 32 439 332,62 грн., № 39-21/з на суму 251 524,00 грн. та № 41-21/з на суму 2 135 000,00 грн., від 08.12.2017 № 9-05/1/1226-20606 - договір від 17.11.2017 № 38-21/з на суму 920000,00 грн., від 22.12.2017 № 9-05/1/1316-21652 – договір від 19.12.2017 №51-21/з на суму 17700000,00 грн. (т.2, а.с.14-29).

Таким чином, судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції факт виконання позивачем та всіма суб'єктами, окрім Міністерства фінансів, необхідних умов, направлених на отримання позивачем субвенції на погашення різниці в тарифах відповідно до Договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови КМУ від 18.05.2017 №332 від 27.06.2017 №3-21/з, від 13.11.2017 №36-21/з, від 13.11.2017 №39-21/з, від 13.11.2017 №41-21/з, від 17.11.2017 №38-21/з, від 19.12.2017 №51-21/з.

У свою чергу відповідачем, в порушення п. 8 Порядку, не було прийнято рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до названих Договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови КМУ від 18.05.2017 №332 та не доведено їх до Казначейства, хоча, названою нормою саме на Мінфін покладено обов’язки на підставі поданої Казначейством інформації про зобов'язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, та поданого Мінрегіоном узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків, прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, та довести його до відома Казначейства.

Тобто, Мінфін постановою КМУ від 18.05.2017 №332 визначений відповідальним державним органом, який повинен був завершити процедури проведення розрахунків шляхом виділення коштів, передбачених Законом України "Про Державний бюджет на 2017 рік", проте, внаслідок невчинення останнім зазначених дій виникли обставини, які позбавили позивача своєчасно розрахуватися з бюджетом в установленому Урядом порядку, що, в умовах дії Договорів про проведення взаєморозрахунків (п.9) призвело до збільшення відповідних податкових боргових зобов'язань останнього.

Посилання відповідача на відсутність порушеного права позивача колегія суддів відхиляє, оскільки розглядом справи доведено протилежне.

Наданою до матеріалів справи копією Звіту про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності позивача за 2017 рік підтверджено збитковість діяльності підприємства, оскільки збитки від надання послуг з водопостачання склали 259930,5 тис. грн., а від надання послуг з водовідведення – 15813,9 тис. грн., що вказує на неможливість ефективного та повного виконання обов’язку зі сплати податків та зборів, встановленого статтею 67 Конституції України.

Неприйняття Мінфіном рішень про перерахування субвенції за шістьма договорами призвело до недотримання позивачем 74 768 244,37 грн. Вказана сума відповідає боргу КП «Харківводоканал» з податку на додану вартість за 2017 рік та мала його погасити. Натомість, неотримання КП «Харківводоканал» субвенційних коштів призвело до немжливості своєчасної сплати податку на додану вартість та, в свою чергу, до накопичення податкового боргу, що призводить до втрат Державного бюджету.

Наявність податкової заборгованості позивача зі сплати ПДВ підтверджено матеріалами справи.

Також, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2018 по справі № 820/2916/17, 13.07.2017 Харківське управління офісу ВПП ДФС звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності КП «Харківводоканал» на суму 70458937,42 грн., які знаходяться на рахунках у банку, що очевидно вказує на настання негативних наслідків для позивача у зв’язку з невчиненням Мінфіном дій щодо перерахування субвенції, яка повинна була спрямовуватись на погашення податкового боргу (т.1, а.с.120-123).

Посилання відповідача, викладені в листі від 07.03.2018 про неможливість вчинити дії з залучення грошових зобов'язань з ПДВ 2017 року у розмірі 74768244,37 грн. як додаткового джерела субвенції на відшкодування різниці між фактичними витратами позивача та тарифами на комунальні послуги і, відповідно, забезпечити розрахунки за договорами, які укладені в рахунок зазначеного джерела у зв'язку з невиконанням у минулому році запланованих надходжень з ПДВ, колегія суддів відхиляє, оскільки, як зазначалось вище, фінансування вказаної субвенції передбачено Додатком 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету – 2761520, код функціональної класифікації видатків та кредитування бюджету – 0180, сума - 1100000,0 тис. грн.), а також Додатком 1 до Постанови КМУ № 332 від 18.05.2017.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів, як підставу для невиконання покладеного на них обов'язку (справи "Кечко проти України", "Лісовол проти України", "Півень проти України").

Доводи відповідача про втручання в його дискреційні повноваження суд вважає необґрунтованими, оскільки приписами Порядку не передбачено дискреційних повноважень у відповідача у розумінні Рекомендації Комітету ОСОБА_1 Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом ОСОБА_1 11.03.1980, за якими, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду- тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Натомість, пунктом 8 Порядку чітко та імперативно зазначено про обов'язок Мінфіна на підставі поданої Казначейством інформації та поданого Мінрегіоном узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, яке доводиться до відома Казначейства.

Твердження відповідача про невиконання Казначейством свого обов’язку щодо інформування Мінфіну про зобов’язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, в розрізі КП «Харківводоканал» спростовуються наявними в матеріалах справи копіями листів Казначейства на адресу Мінфіну, які містять відомості по договорам про організацію взаєморозрахунків за рахунок субвенції (т.2, а.с.19-29).

Зазначеними листами та відомостями підтверджено, що Казначейство в повному обсязі виконало власні зобов’язання, передбачені п.8 Порядку № 332, а саме : було перевірено та погоджено договори про організацію взаєморозрахунків у розрізі КП «Харківводоканал», подано інформацію як до Мінфіну, так і до Мінрегіону про зобов’язання, які підлягали відшкодуванню за рахунок субвенції.

Колегія суддів зауважує, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції факт бездіяльності відповідача, що полягав у невиконанні свого законодавчо встановленого обов’язку прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до Договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови КМУ від 18.05.2017 №332 - від 27.06.2017 №3-21/з, від 13.11.2017 №36-21/з, від 13.11.2017 №39-21/з, від 13.11.2017 №41-21/з, від 17.11.2017 №38-21/з, від 19.12.2017 №51-21/з та довести рішення до Казначейства.

У відповідності до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеній нормі відповідач, як суб’єкт владних повноважень, правомірності своєї бездіяльності у спірних відносинах не довів.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В силу ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України” зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “ОСОБА_2 проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" ( Chuykina v. Ukraine) (Заява N 28924/04) Європейський суд з прав людини констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах “Мултіплекс проти Хорватії” (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та “Кутіч проти Хорватії” (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним, таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, та забезпечувати реальне відновлення порушеного права.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог як щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача у спірних відносинах, так і щодо зобов’язання Мінфіну прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до Договорів про проведення взаєморозрахунків до постанови КМУ від 18.05.2017 №332 від 27.06.2017 №3-21/з, від 13.11.2017 №36-21/з, від 13.11.2017 №39-21/з, від 13.11.2017 №41-21/з, від 17.11.2017 №38-21/з, від 19.12.2017 №51-21/з та довести рішення до Казначейства.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Міністерства фінансів України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2018 по справі № 820/1410/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, крім випадків, встановлених ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя ОСОБА_3Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повний текст постанови складено 19.09.2018.