Постанова № 76545119, 12.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/839/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Карпушової О.В., Собків Я.М.

при секретарі: Кривді В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін матеріали апеляційної скарги Військової частини А 2167 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Військової частини А2167 про визнання неправомірною бездіяльність та стягнення компенсації за невикористану відпустку, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (далі по тексту - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини А2167 (далі - Відповідач) в якому просив:

- визнати бездіяльність Військової частини - А2167, яка полягає у невиплаті грошового забезпечення, компенсації за невикористану відпустку та грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення неправомірною;

- стягнути з Військової частини - А2167 на користь ОСОБА_3 недоотриманий оклад в сумі 1800,00 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 12406,45 грн. та грошову допомогу на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення в сумі 8507,32 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 20.05.2015 року, ОСОБА_3 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.6).

03.07.2007 року між ОСОБА_3 та Міністерством оборони України в особі ТВО командира в/ч А 2167 було укладено контракт про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України на 5 років (а.с.38-39).

Відповідно до довідки військової частини А 2167 Міністерства оборони України від 09.01.2018 №113, ОСОБА_3 у період з 23 березня 2015 року по 11 травня 2015 року, з 01 червня 2015 року по 31 жовтня 2015 року, з 11 листопада 2015 року по 22 лютого 2016 року, з 04 березня 2016 року по 31 травня 2016 року, з 06 червня 2016 року по 23 березня 2016 року, з 20 жовтня 2016 року по 31 жовтня 2017 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області (а.с.7).

На підставі наказу ТВО командира 72 окремої механізованої бригади від 05.01.2018 № 4-РС, старшину ОСОБА_3, головного сержанта механізованої роти механізованого батальйону було звільнено з військової служби у запас за пунктом «і» ч.8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) (а.с.37).

Згідно з наказом ТВО командира в/ч А 2167 від 09.01.2018 №7, ОСОБА_3 з 09.01.2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Крім того, наказано виплатити позивачу щомісячну премію у розмірі 455% від посадового окладу, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням посадового окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 по 09 січня 2018 року. Виплатити додаткову грошову винагороду у розмірі 60 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 01 по 09 січня 2018 року, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161. Вказано, що щорічну основну відпустку за 2018 рік не використав, кошти на оздоровлення не отримав (а.с.34).

Розрахунок при звільненні позивача включав вислугу 10%, премію 455%, оклад за військовим званням - 55,00 грн., посадовий оклад - 760,00 грн., надбавка за вислугу років - 81,50 грн., 50% - 448,25 грн., премія - 3458,00 грн., ЩГВ - 60%, загалом до видачі - 2197,49 грн. (а.с.35).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті компенсації за невикористану відпустку за 2017 рік, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 2017 рік.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).

Розділом II Закону №2011-XII встановлені права військовослужбовців, зокрема, щодо використання щорічних основних відпусток та отримання відповідної компенсації при звільненні у разі невикористання вказаної відпустки.

Так, п. 1 ст. 10-1 Закону № 2011-XII встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів. Час для проїзду до місця проведення зазначеної відпустки і назад не надається. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано (абз.1 п.2 ст. 10-1 Закону №2011-XII).

Відповідно до абз.1 п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до п. 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені п. 1 та 4 цієї статті (абз. 2 п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ).

Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначених правових норм вбачається, що позивачу, під час звільнення зі служби в січні 2018 року, в разі невикористання ним щорічної основної за 2017 рік належала до виплати грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2017 рік.

Відповідно до абз. 3 п. 14 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ єдиними умовами отримання грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки є сам факт наявності невикористаної відпустки безвідносно до причин чи підстав, які зумовили невикористання такої відпустки та факт звільнення військовослужбовця.

Крім того, Закон № 2011-ХІІ не висуває будь-яких додаткових умов отримання грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки, як-то звернення з відповідною заявою, або оформлення такого волевиявлення в іншій формі та не передбачає будь-якої свободи розсуду уповноваженої особи у питанні виплати такої грошової компенсації під час звільнення військовослужбовця.

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначає Закон України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР).

Згідно ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення закріплені у ч.1 статті 83 Кодексу законів про працю України.

Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року за №638/15329, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція).

У п. 1.3 Інструкції зазначено, що грошове забезпечення згідно з цією Інструкцією виплачується:

1.3.1. Військовослужбовцям, які займають посади, передбачені штатами та штатними розписами (далі - штати) у апараті Міністерства оборони України, Генеральному штабі Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини);

1.3.2. Військовослужбовцям, які навчаються у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів (далі - військові навчальні заклади);

1.3.3. Особам, які навчаються у військових ліцеях та ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою, а також проходять підготовку у військових оркестрах;

1.3.4. Військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників) (далі - перебувають у розпорядженні), а також які звільнені від посад без зарахування у розпорядження, у тому числі у зв'язку зі скороченням штатних посад (далі - звільнені від посад).

Пунктом 1.10 Інструкції передбачено, що грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років із дня виникнення права на їх отримання.

Згідно п. 37.9 Інструкції особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які щорічну основну відпустку за поточний рік не використали, у разі, якщо їм не надавалася відпустка з подальшим виключенням зі списків особового складу, виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки з розрахунку: тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - за 30 календарних днів; тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - за 35 календарних днів; тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - за 40 календарних днів; тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - за 45 календарних днів.

У разі, якщо військовослужбовець використав частину відпустки, а друга частина відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу не надавалася, йому виплачується компенсація за невикористані дні другої частини відпустки.

Відповідно до п. 37.10. Інструкції особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим з військової служби (крім звільнених за віком, станом здоров'я, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), які щорічну основну відпустку за поточний рік не використали, у разі, якщо їм не надавалася відпустка з подальшим виключенням зі списків особового складу, виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки, яка надається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення, за кожний повний місяць служби з такого розрахунку: тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня; тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня; тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня; тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня.

Одержана в результаті розрахунку тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.

У разі, якщо військовослужбовець використав частину відпустки, а друга частина відпустки, якщо він має на неї право, з подальшим виключенням зі списків особового складу не надавалася, йому виплачується компенсація за невикористані дні другої частини відпустки.

Згідно з цією нормою Інструкції особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим з військової служби (крім звільнених за віком, станом здоров'я, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), які щорічну основну відпустку за поточний рік не використали, у разі, якщо їм не надавалася відпустка з подальшим виключенням зі списків особового складу, виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки, яка надається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення, за кожний повний місяць служби.

Відповідно до пункту 37.12 Інструкції виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (пункти 37.9 та 37.10 цього розділу) здійснюється одночасно з виплатою грошової допомоги для оздоровлення, якщо вона не була виплачена раніше.

Пунктом 37.13 Інструкції встановлено, що розрахунок грошового забезпечення за час щорічної основної відпустки, визначеної в пунктах 37.5 та 37.6 цієї Інструкції, та грошової компенсації, визначеної в пунктах 37.9 - 37.11 цієї Інструкції, здійснюється виходячи з окладу за військовим званням, посадового окладу та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою штатною посадою, що ним займалася.

Отже, наведені положення Інструкції також підтверджують право військовослужбовця на отримання грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки, передбачене абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, та не містять заборон щодо виплати військовослужбовцю, який проходив військову службу за контрактом та звільняється з військової служби, грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної відпустки протягом усього періоду служби.

В пункті 34 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначено, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві. Питання, яке має бути розглянуто, стосується того, наскільки обставини справи, що розглядається в цілому давали заявникові право на майновий інтерес, захищений статтею 1 Першого протоколу. Тобто, майно у визначенні Першого протоколу до Конвенції охоплює як власне майно, так і майнові права - належні до виплати кошти, відповідно до національного законодавства.

З огляду на період вислуги років позивача (понад 3 роки), який підтверджується наказом командира в/ч А 2167 від 09.01.2018 №7, позивач мав право на 30 календарних днів щорічної основної відпустки за 2017 рік (а.с.9).

Згідно з рапортом від 18.10.2017, ОСОБА_3 просив дозволу командира на виплату йому, старшому сержанту коштів на оздоровлення за 2017 рік без надання відпустки. На даному рапорті проставлено резолюцію командира «НСТЧ в наказ» (а.с.75).

Відповідно до довідки про доходи від 13.03.2018 № 512, ОСОБА_3 було виплачено у листопаді 2017 року грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 4 786,25 грн. (а.с.35 зворотній бік).

Тобто, позивачем щорічну основну відпустку за 2017 рік не використано, що не заперечувалося відповідачем.

Разом з тим, при звільненні ОСОБА_3 не було виплачено компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2017 рік.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач не виконано свого обов'язку з виплати позивачу під час звільнення грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2017 рік із розрахунку 30 календарних днів відпустки.

Абзацом 1 пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку (абз. 2 п. 2, р. ІІ Порядку №100).

Відповідно до пункту 7 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Виходячи з аналізу наведених норм розрахунок зазначеної грошової компенсації за невикористану відпустку повинен здійснюватись виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи (служби), що передують місяцю надання відпустки або за менший фактично відпрацьований період.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1, п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що судом першої інстанції законно та обґрунтовано проведено розрахунок суми грошової компенсації за невикористані позивачем дні щорічної основної відпустки за 2017 рік у кількості 30 календарних днів, в розмірі 8 457,70 грн.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано обґрунтованих доводів невиплаті позивачу компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за 2017 рік.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до пп. «в» п. 4 ч.1 ст. 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема, розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, під час подання апеляційної скарги відповідачем не було сплачено судовий збір, який становив 1057,20 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2018 скаржнику відстрочено сплату судового збору в розмірі 1057,20 грн. до розгляду справи по суті та відкрито апеляційне провадження по справі.

Таким чином, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягненню під час постановлення рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини А 2167- залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2018 року - без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А 2167 шляхом їх безспірного списання несплачений при поданні апеляційної скарги судовий збір в розмірі 1057,20 грн. (одна тисяча п'ятдесят сім гривень 20 коп.) на рахунок Київського апеляційного адміністративного суду - 34312206081055, код ЄДРПОУ - 38004897, МФО банку - 899998, отримувач - УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету- 22030101.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Карпушова

Я.М. Собків