Постанова № 76544322, 18.09.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/12100/18

Провадження № 3/161/2888/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Луцьк 18 вересня 2018 року

Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Подзіров А.О., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, відносно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, проживаючої за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, працюючої на ТзОВ «Комо Україна» на посаді головного бухгалтера,

- за ч.1 ст.163-4 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В:

Як слідує з протоколу про адміністративне правопорушення від 20 липня 2018 року серія ВП ЛВ №000560, ОСОБА_1, будучи головним бухгалтером ТОВ «Комо Україна», вчинив порушення порядку утримання та перерахування ПДФО в ВЗ, а також подання відомостей податковим агентом про виплачені доходи, чим вчинив порушення, передбачене ч.1 ст.163-4 КУпАП.

На розгляд справи про адміністративне правопорушення у суді ОСОБА_1 не прибула, натомість прибув її захисник, який в письмових поясненнях заперечив вину ОСОБА_1 та вказав, що в матеріалах справи відсутні будь-які письмові докази такої вини.

На думку судді, провадження у справі слід закрити з наступних підстав.

Частинами першою 163-4 КУпАП визначено, що неутримання або неперерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті фізичній особі доходів, перерахування податку на доходи фізичних осіб за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством), неповідомлення або несвоєчасне повідомлення державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян, -

тягне за собою попередження або накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян - суб'єктів підприємницької діяльності у розмірі від двох до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Натомість до протоколу про адміністративне правопорушення, окрім витягу зі сторінок 1, 2, 3, 130-132 акту про проведення документальної планової виїзної перевірки від 11 липня 2018 року №102/28-10-48-14/39507437, не додані будь-які інші належні та допустимі докази порушення ОСОБА_1 порядку утримання або перерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті фізичній особі доходів, а саме:

1)податкові повідомлення-рішення винесених за результатом перевірки;

2)акт перевірки у повному обсязі, у якому була б вказана суть правопорушення з можливістю надання йому юридичної оцінки;

3)копії первинних документів щодо спірних господарських операцій.

Відсутність вказаних документів унеможливлює притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення порядку утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб і подання відомостей про виплачені доходи, оскільки сам по собі висновок акту документальної позапланової виїзної перевірки (без додання повного акту із зазначенням конкретних обставин правопорушення) не є беззаперечним доказом порушення порядку утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб і подання відомостей про виплачені доходи з боку ОСОБА_1

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Наприклад, у справі "Лучанінова проти України" (рішення від 09.06.2011 р., заява N 16347/02) провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 51 КУпАП стосовно заявниці, яка вчинила дрібну крадіжку на загальну суму 0,42 грн., ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції "з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням".

У рішенні у справі "Карелін проти Росії" ("Karelin v. Russia", заява N 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення, що цілком відповідало нормам російського законодавства, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі "Тейксейра де Кастор проти Португалії" від 09.06.98 року, п. 54 рішення у справі "Шабельника проти України" від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП розпочате провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Склад правопорушення наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу загалом.

Виходячи з положень ст. 8, ст. 62 Конституції України дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У рішенні по справі "Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії" ЄСПЛ зазначив, що п. 2 статті 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив злочинне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь обвинуваченого.

Отже, на підставі відповідної практики ЄСПЛ можливо зробити однозначний висновок, що суд не має права перебирати на себе функцію обвинувача у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку суд перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням ст.6 Конвенції в частині права кожного на справедливий суд. В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснюється на підставі наданих суду матеріалів.

Оцінивши усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до висновку що в судовому засіданні не знайшло підтвердження вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-4 КУпАП, оскільки не надано допустимих та належних доказів її вини в скоєнні адміністративного правопорушення, а також наявності події правопорушення, а тому справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутністю події адміністративного правопорушення відповідно до ст. 247 ч. 1 п. 1 КУпАП.

Керуючись п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.163-4 КУпАП закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв’язку з відсутністю події адміністративного правопорушення.

Постанова судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова судді може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області ОСОБА_2