Постанова № 76542927, 18.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 825/1779/18 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Федотова І.В.

Сорочка Є.О.

при секретарі: Архіповій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги, рішення про застосування штрафних санкцій, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування: податкових повідомлень-рішень від 30 березня 2018 року № 00020001309, № 00020091309, № 00019991309, № 00019961309, № 00019951309; вимоги відповідача про сплату боргу від 30 березня 2018 року № Ф-00019971309; рішення про застосування штрафних санкцій від 30 березня 2018 року № 00016861309.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та здійснені порушення вимог процесуального права, просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції і безпідставність вимог апеляційної скарги просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та поданий письмовий відзив на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками судового процесу, посадовими особами податкового органу на підставі вимог пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 77.4 ст. 77, ст. 82 Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI, відповідно до наказу від 31 січня 2018 року №173 та направлення від 09 лютого 2018 року № 318 проведена документальна планова виїзна перевірка фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року.

Перевірку проведено з відома фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 в період з 12 лютого 2018 року по 02 березня 2018 року.

За результатами перевірки складено акт від 12 березня 2018 року № 185/13/НОМЕР_1 у якому зазначено про здійснені порушення:

- п.177.2 та п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 завищено витрати у 2016 році на суму 473498,60 грн. та у 2017 році на суму 683303,19 грн.;

- ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 занижено оподатковуваний дохід у 2016 році на суму 473498,60 грн. та у 2017 році на суму 683303,19 грн.;

Донараховано податку на доходи фізичних осіб за 2016 рік - 85229,75 грн. та за 2017 рік - 122994,58 грн.

- пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI, а саме: занижено суму доходу, на який нараховується єдиний соціальний внесок з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та мінімального страхового внеску за 2016 рік на суму 431550,00 грн. та за 2017 рік на суму 454029,38 грн.

Донараховано єдиного соціального внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу за 2016 рік в розмірі 94821,81 грн. та за 2017 рік в розмірі 99886,45 грн.

- п.16-1 підрозділу 10 Податкового кодексу України, а саме: фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 занижено суму військового збору, що підлягає сплаті до бюджету за 2016 рік на суму 7102,48 грн. та за 2017 рік на суму 10249,55 грн.

Донараховано військового збору, що підлягає сплаті до бюджету за 2016 рік на суму 7102,48 та за 2017 рік на суму 10249,55 грн.

- п. 198.5 ст. 198, п. 200.1 та п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме: фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 занижено суму позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, що сплачується до державного бюджету за січень 2016 року на 1617,00 грн., за лютий 2016 року на 2071,00 грн., за березень 2016 року на 3897,00 грн., за квітень 2016 року на 3699,00 грн., за травень 2016 року на 5162,00 грн., за червень 2016 року на 4849,00 грн., за липень 2016 року на 5710,00 грн., за серпень 2016 року на 6593,00 грн., за вересень 2016 року на 6086,00 грн., за жовтень 2016 року на 9128,00 грн., за листопад 2016 року на 5392,00 грн., за грудень 2016 року на 5990,00 грн., за січень 2017 року на 3797,00 грн., за лютий 2017 року на 6776,00 грн., за березень 2017 року на 29640,00 грн., за квітень 2017 року на 34439,00 грн., за травень 2017 року на 39256,00 грн., за червень 2017 року на 36791,00 грн., за липень 2017 року на 38106,00 грн., за серпень 2017 року на 34337,00 грн., за вересень 2017 року на 47671,00 грн., за жовтень 2017 року на 23792,00 грн., за листопад 2017 року на 51584,00 грн., за грудень 2017 року на 19832,00 грн.;

- п. 198.5 ст. 198, п. 200.1 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме: фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за лютий 2016 року на 29,00 грн., за січень 2017 року на 790,00 грн. та за липень 2017 року на 129,00 грн.

На підставі акта перевірки від 12 березня 2018 року № 185/13/НОМЕР_1 Головним управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області прийнято:

податкові повідомлення-рішення від 30 березня 2018 року: № 00020001309, яким позивачу визначено суму завищення від'ємного значення, що зараховано у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість, вказану в деклараціях з податку на додану вартість, в загальному розмірі 948,00 грн. (29,00 грн. за лютий 2016 року; 790,00 грн. за січень 2017 року; 129,00 грн. за липень 2017 року); № 00020091309, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 532 768,75 грн. (426215,00 грн. за основним платежем та 106553,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); № 00019991309, яким до позивача застосовано адміністративні штрафи та інші санкції в сумі 510,00 грн.; № 00019961309, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору в сумі 26027,05 грн. (17352,03 грн. за основним платежем та 8676,02 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); № 00019951309, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 312336,50 грн. (208224,33 грн. за основним платежем та 104112,17 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями);

рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 30 березня 2018 року № 00016861309 на суму 28953,01 грн.;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 30 березня 2018 року № Ф-00019971309 в сумі 194708,26 грн.

Вважаючи зазначені рішення податкового органу протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано дотримання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 вимог щодо формування складу валових витрат у 2016 - 2017 роках у зв'язку з чим прийняті відповідачем рішення та вимога підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представниками учасників справи підставами для донарахування податковим органом спірних сум грошових зобов'язань стало порушення позивачем порядку формування складу валових витрат у 2016 - 2017 роках.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Відповідно до ч. 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зокрема: документи, що підтверджують факт надання послуг іншою особою та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (чинного на момент здійснення спірних господарських операцій) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно з пп. 14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку (з пп. «а» п.176.1 ст.176 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пп. 174.4.1 п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати (пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України).

Таким чином, за приписами ПК України підставами для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді фізична особа - підприємець ОСОБА_3 здійснював придбання дизельного пального, яке в подальшому було використане ним у власній господарській діяльності для заправлення транспортних засобів для надання послуг з вантажних та пасажирських перевезень.

Реальність придбання пального та його подальше використання для здійснення підприємницької діяльності підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, а саме: договорами, видатковими накладними, рахунками-фактурами, актами надання послуг, актами здачі-прийому робіт та рахунками на оплату. Оплата за придбане пальне здійснювалась позивачем готівковими та безготівковими коштами, що підтверджується фіскальними чеками від підприємств-постачальників. Всі перелічені документи надавались позивачем під час перевірки та відображені в акті, зауважень до їх форми та змісту у перевіряючих не було.

З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів вважає, що витрати позивача на придбання палива є документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними із господарською діяльністю фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 з надання транспортних послуг. З огляду на наведене, позивач правомірно визначив свій чистий оподатковуваний дохід за 2016 - 2017 роки, з врахуванням п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України.

В свою чергу доводи відповідача, що позивачем на перевірку не було надано документів, що підтверджують використання придбаного пального у господарській діяльності, спростовано під час судового розгляду справи.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відсутність окремих документів сама по собі не може бути підставою для визнання конкретної господарської операції такою, що не відбулась. Податковий орган зобов'язаний під час перевірки операцій платника досліджувати, акцентувати і враховувати всю наявну у нього інформацію та надані документи за перевіряємий період у їх сукупності, оскільки лише в такому випадку висновок про наявність або відсутність порушення вимог податкового законодавства суб'єктом господарювання буде обґрунтованим.

Враховуючи отримані під час проведення перевірки відомості щодо позивача, наявність у фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 власного автомобільного транспорту, відсутність залишків товарно-матеріальних цінностей, аналіз транспортування товарно-матеріальних цінностей, використання найманих працівників для здійснення підприємницької діяльності, вид діяльності, належне виконання угод з перевезення та інші показники, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що надані під час перевірки первинні документи підтверджують і розкривають суть господарських операцій з надання послуг, їх реальність, економічну вигоду і ділову мету.

Крім того, з метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає вищенаведеним вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці. При цьому, умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Не надання під час перевірки Книги обліку доходів і витрат та актів на списання пального не можуть бути свідченням невикористання придбаного пального у власній господарській діяльності.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати на пальне фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 належним чином відображені в колонці 5 Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність. Використане в ході проведення господарської діяльності пальне, фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 відображене в актах списання та відомостях обліку витрат палива та роботи автомобілів, які містять інформацію про: замовника, прізвище водія, марку автомобіля (із зазначенням д.н.з.), пробіг автомобіля, витрати палива на 100 км, кількість витраченого кожним автомобілем палива та загальну суму витраченого палива по кожній поїздці.

З матеріалів справи також вбачається, що в 2017 році позивачем були понесені витрати на придбання палива в розмірі 844 212,44 грн. Однак, під час перевірки витратами, не пов'язаними із господарською діяльністю фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 податковим органом було визнано лише суму 683 303,19 грн. Відповідно, витрачені позивачем кошти на паливо в сумі 160 909,25 грн. (844 212,44 грн. - 683 303,19 грн.) визнано витратами, які не пов'язані з господарською діяльністю позивача. При цьому, належних обґрунтувань зазначених висновків в акті не наведено.

З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

У зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Літвіна

Судді І.В. Федотов

Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлено 18 вересня 2018 року.