Постанова № 76542899, 05.07.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 липня 2018 рокусправа № 804/7871/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Бишевська Н.А.

судді: Добродняк І.Ю., Семененко Я.В.,

розглянувши у письмовому провадженні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариство "Дніпрометиз"

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.01.2018 (суддя Верба Ірина Олександрівна, дата складання повного тексту 30.01.2018)

у справі № 804/7871/17

за адміністративним позовом Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі

до Приватного акціонерного товариство "Дніпрометиз"

третя особа Новомосковське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

27.11.2017 Лівобережне об’єднане Управління Пенсійного фонду України в м.Дніпрі звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпрометиз» заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 1 за період з 2004 року по 2013 рік в сумі 228 959,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач має заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, яку у добровільному порядку не сплачує.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2018 р. у справі № 804/7871/17 вищевказаний адміністративний позов задоволено частково:

- стягнуто з ПрАТ «Дніпрометиз» на користь Лівобережного об'єднаного УПФУ в м.Дніпрі суму заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до частини другої Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» в частині пенсій, призначених відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за списком №1 у розмірі 213418,79 грн. за період 2004-2013 роки.

- в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано наявністю обов'язку відповідача відшкодувати пенсійному органу витрати на виплату та доставку пенсій, які призначені працівникам Товариства відповідно до пунктів «а», «б»-«з» ч.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". При цьому судом не враховані посилання відповідача на порушення порядку такого відшкодування, оскільки у постанові ВСУ від 25.11.2015 у справі № 21-3122а15 щодо відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій судом зазначено, що у разі звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості (недоїмки), яка виникла через несвоєчасне нарахування та/або сплату суми фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, до відносин щодо стягнення такої заборгованості (недоїмки) застосовуються положення частини 15 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується. Водночас строки звернення до суду із позовом про стягнення цієї заборгованості (недоїмки), передбачені статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України не застосовуються.

Так, враховуючи дані довідки-розрахунку по фактичному нарахуванню УПФУ та фактичній сплаті Товариством відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій за період 2004-2013 роки, суд дійшов висновку, що відповідачем сплачені суми відшкодування витрат за 2004-2008 роки в розмірі 15540,72 грн., а тому стягненню з відповідача підлягає заборгованість у розмірі 213 418,79 грн. (228959,51 грн.-15540,72 грн.), що і обумовило часткове задоволення позовних вимог.

Не погодившись з постановою суду, ПрАТ «Дніпрометиз» подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2018 р. у справі № 804/7871/17, як таке, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник звертає увагу, що відсутність спірної заборгованості підтверджена щорічно підписаними між УПФУ та Товариством актами звірки розрахунків з фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, зокрема станом на 01.01.2015 та 01 01.2014, а про наявність спірної заборгованості (вперше, разом за пенсіонерами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 й за весь період з 2004 по 2013 роки) УПФУ заявило лише 01.04.2015 листом № 3473/12/40, і в подальшому спірна заборгованість знову заявлялась позивачем у відповідних щорічних актах звірки розрахунків, наявних у матеріалах справи, але більше не пред'являлася до сплати відповідачеві.

При цьому скаржник зазначає, що при незастосуванні положень щодо пропуску позивачем строку для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень, суд першої інстанції послався на позицію Верховного Суду України (ВСУ), висловлену ним в постанові від 25.11.2015 № 21-3122а15, в якій заборгованість з витрат ПФУ на виплату та доставку пільгових пенсій віднесено до категорії «недоїмка», щодо стягнення якої не застосовується встановлений строк давності. Проте судом першої інстанції не враховано іншу позицію ВСУ, прямо протилежну від наведеної в оскаржуваному рішенні, наведену у постанові ВСУ від 02.06.2015 № 21-611а15, в якій зроблено висновок, що суми, які підлягають сплаті страхувальниками в рахунок відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, не є страховими внесками, недоїмкою, штрафними санкціями чи пенею, а відтак, скаржник наполягає на тому, що позивачем пропущений встановлений шестимісячний (до 15.12.2017) строк для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.

Крім того, скаржник зауважує, що аналогічна позиція викладена Дніпропетровським окружним адміністративним судом в межах іншої адміністративної справи (№ 804/8085/15) з того самого спору і між тими самими сторонами, за результатами розгляду якої винесено ухвалу від 27.01.2016 про залишення адміністративного позову без розгляду відповідно до п.9 ч.1 ст.155 КАС України внаслідок пропущення суб'єктом владних повноважень встановленого законом строку звернення до адміністративного суду.

Як вбачається з матеріалів справи і не спростовується сторонами, колишнім працівникам ПрАТ «Дніпрометиз» призначені пільгові пенсії: ОСОБА_1 - з 25.01.2004; ОСОБА_3 – з 30.04.2004 (а. с.77, 83-147).

Як зазначено у листах УПФУ в м.Новомосковську та Новомосковському районі від 17.06.2015 № 4618/02/24 та № 4619/02/24 до УПФУ в Індустріальному районі м.Дніпропетровська (правонаступником якого є Лівобережне об’єднане УПФУ в м.Дніпрі), відділом з призначення пенсій було проаналізовано визначення частки сплати ПАТ «Дніпрометиз» за пенсіонерів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та визначено, що вказана частка складає 100 %. А те, що за пенсіонера ОСОБА_1 в розрахунку за 2007 та 2008 рік частка зазначена в розмірі 19,7%, а за пенсіонера ОСОБА_3 64,2 %, пояснюється некоректною роботою програмного забезпечення, яка виявлена в ході інвентаризації пенсійної справи, у зв'язку із чим приведено у відповідність правильність внесення до бази даних відмітки про пільговий стаж (а. с.51, 53).

З огляду на виявлену помилку УПФУ в м.Новомосковську та Новомосковському районі 26.03.2015 сформовані Розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині пенсій, призначених відповідно до пунктів «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за 2005 р., 2006 р., 2007 р., 2008 р., 2009 р., 2010 р., з 20011 р., з 2012 р., з 2013 р., з 2014 р. (а. с.16-25).

Відповідно до цих Розрахунків заборгованість Товариства по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до п.«а»» ч.1 ст.13 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період 2004-2013 р.р. загалом становить 228 959,51 грн.

Вказані Розрахунки направлені УПФУ в м.Новомосковську та Новомосковському районі до УПФУ в Індустріальному районі м.Дніпропетровська, як до органу Пенсійного фонду, в якому зареєстрований ПрАТ «Дніпрометиз» (за місцезнаходженням Товариства).

УПФУ в Індустріальному районі м.Дніпропетровська, отримавши зазначені Розрахунки, з супровідним листом від 01.04.2015 № 3473/12/40 надав їх для виконання представнику Товариства під підпис того ж дня (а. с.26).

З огляду на відсутність сплати ПрАТ «Дніпрометиз» у добровільному порядку відшкодування Товариством фактичних витрат на виплату та доставку пенсій у сумі 228959,51 грн., визначених у вищевказаних Розрахунках, Лівобережне об’єднане УПФУ в м.Дніпрі звернулось з позовом про стягнення вказаної суми у судовому порядку.

Суд першої інстанції, встановивши наявність обов’язку Товариства відшкодувати фактичні витрати на виплату та доставку пенсій та відсутність підстав для залишення позову без розгляду через незастосування у даному випадку строку звернення до суду, встановив, що Товариство своєчасно відшкодувало витрати по Розрахунках за 2007 та 2009 рік по доставці пенсій пенсіонерам ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а з 2009 по 2013 роки зазначені пенсіонери в Розрахунках не значаться (а. с.52).

І враховуючи, що відповідачем на користь УПФУ здійснені за період 2004-2013 роки витрати у розмірі 19,7% та 64,2% (по пенсіонеру ОСОБА_1 за відсотком відшкодування 19,7% за 2004-2008 р.р. всього 4026,90 грн.; по ОСОБА_3 за відсотком відшкодування 64,2 % за 2004-2008 р.р. всього 11513,82 грн. (а. с.72), суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем сплачені суми відшкодування витрат за 2004-2008 роки в розмірі 15540,72 грн., і таким чином стягненню з відповідача підлягає заборгованість в розмірі 213418,79 грн. (228 959,51 грн.-15540,72 грн.), з чим також погоджується позивач (а. с.71).

Переглядаючи рішення суду першої інстанції у відповідності до вимог ст.308 КАС України, апеляційний суд звертає увагу, що відповідачем в апеляційній скарзі не заперечується вірність розрахунку суми заборгованості у розмірі 213418,79 грн., здійсненого судом першої інстанції.

Скаржник, не спростовуючи наявності у Товариства обов’язку щодо відшкодування витрат органу ПФУ на виплату та доставку пільгових пенсій своїм колишнім працівникам, зазначає, що таке відшкодування має здійснюватись у чітко встановленому законом порядку й строки, які було порушено з вини саме органів ПФУ, внаслідок чого й виникла (накопичилась) спірна заборгованість.

Крім того, скаржник наполягає на тому, що суми витрат ПФУ на виплату й доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, які становлять спірну заборгованість, не можна відносити до категорії «недоїмка» у розумінні Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому має застосовуватись строк звернення до адміністративного суду для стягнення такої заборгованості, який позивачем був пропущений.

Стосовно наведених доводів скаржника апеляційний суд зазначає наступне:

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1058-IV ) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди:

1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Законув разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".

У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Відповідно до п.«а» ч.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (в редакції на момент винесення спірних правовідносин) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

При цьому у ч.15 ст.106 Закону № 1058-IV передбачено, що строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Фінансові санкції (штраф, пеня) та адміністративні стягнення, а також примусові стягнення органами виконавчої служби за несплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами - підприємцями, які обрали особливий спосіб оподаткування, не застосовуються.

Отже, у відповідача існує законодавчо встановлений обов'язок відшкодовувати органам ПФУ суми фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до п.«а» ч.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Процедура відшкодування таких сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій визначена в Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою Пенсійного фонду від 19.12.2003 №21-1 (далі - Інструкція № 21-1), на порушенні якої органами ПФУ наполягає скаржник.

Згідно з п.п.6.4 п.6 Інструкції № 21-1 (в редакції на момент винесення спірних правовідносин) розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається органами Пенсійного фонду України щорічно у розрахунках фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 "Прикінцевих положень" Закону (згідно з додатками 6 та 7), які надсилаються підприємствам до 20-го січня поточного року та протягом 10 днів з новопризначених (перерахованих) пенсій.

Відповідно до п.п.6.5, 6.6 п.6 Інструкції № 21-1 розрахунки складаються на підставі відомостей відділів з призначення пенсій органів Пенсійного фонду України, які подаються згідно з додатком 8 та додатком 8а до 1 січня поточного року та протягом 10 днів з дня прийняття рішення про призначення нової пенсії.

Додаткові пенсії, додаткові витрати на виплату підвищеного розміру пенсії відповідно до статті 8 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці", доплати, надбавки та підвищення, призначені відповідно до законодавства України, які виплачуються за рахунок інших джерел, ніж кошти Пенсійного фонду України не включаються до розміру фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, що підлягають відшкодуванню.

Згідно з п.6.7 Інструкції № 21-1 підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в розрахунку місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

У разі зміни розміру пенсії або настання обставин, які впливають на суму відшкодування (смерть пенсіонера, зміна місця проживання та ін.), органи Пенсійного фонду повідомляють про це підприємства в місячний термін з моменту виникнення цих обставин.

Суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з дати призначення пенсії до дати складання розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 "Прикінцевих положень" Закону, сплачуються одночасно із оплатою фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за перший поточний місяць.

У відповідності до абз.1 п.6.8 Інструкції № 21-1 у разі призначення пенсій на пільгових умовах особам, які мають необхідний стаж роботи не за місцем призначення цієї пенсії, орган Пенсійного фонду за місцем призначення пенсії надсилає розрахунок згідно з додатками, зазначеними у пункті 6.4 цієї глави для зазначених підприємств, у двох примірниках через орган Пенсійного фонду за місцезнаходженням цього підприємства (крім підприємств, місцезнаходженням яких є вільна економічна зона "Крим"). Відшкодування сум фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, у таких випадках здійснюється підприємством на рахунки органу Пенсійного фонду за місцезнаходженням підприємства.

Отже, підставою для сплати витрат на виплату та доставку пільгових пенсій є розрахунки фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, які складаються органом ПФУ за певний період і направляються підприємству у певні строки.

І у випадку зміни настання обставин, які безпосередньо впливають на суму відшкодування, органи ПФУ мають право для донарахування додаткової суми відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за попередні періоди з повідомленням про це підприємства в місячний термін з моменту виникнення цих обставин, належне виконання чого не заперечується відповідачем.

Таким чином, апеляційним судом не встановлена наявність недотримання позивачем порядку відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, визначеного Інструкцією № 21-1.

Стосовно доводів скаржника про те, що викладену у постанові ВСУ від 02.06.2015 №21-611а15 позицію про те, що суми витрат ПФУ на виплату й доставку пенсій, призначених на пільгових умовах не можна відносити до категорії «недоїмка» у розумінні Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому суд першої інстанції безпідставно послався на постанову ВСУ від 25.11.2015 у справі № 21-3122а15 щодо незастосування у даному випадку строку звернення до адміністративного суду для стягнення такої заборгованості, колегія суддів зазначає наступне.

На момент звернення УПФУ до суду з даним адміністративним позовом, абз.2 ч.2 ст.99 КАС України передбачав шестимісячний строк для такого звернення, який обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог, і уразі закінчення якого адміністративний позов, залишався без розгляду (ст.100 КАС України).

У постанові ВСУ від 02.06.2015 у справі № 21-166а15 (а не № 21-611а15, як зазначив скаржник), розглянутої з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, передбачених п.1 ч.1 ст.237 КАС України, встановлено, що «…право спрямовувати суми на погашення заборгованості в порядку календарної черговості її виникнення надано управлінню ПФУ лише щодо недоїмки, пені та фінансових санкцій. Водночас суми, які підлягають сплаті страхувальниками в рахунок відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, не є страховими внесками, недоїмкою, штрафними санкціями чи пенею».

У постанові ВСУ від 25.11.2015 у справі № 21-3122а15, також розглянуту з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.237 КАС України, встановлено, що «Відповідно до частини п'ятнадцятої статті 106 Закону № 1058-IV строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Таким чином, на підставі аналізу вищезазначених норм права Верховний Суд дійшов висновку, що в разі звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості (недоїмки), яка виникла через несвоєчасне нарахування та/або сплату суми фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, до відносин щодо стягнення такої заборгованості (недоїмки) застосовуються положення частини п’ятнадцятої статті 106 Закону № 1058-IV. Водночас строки звернення до суду із позовом про стягнення цієї заборгованості (недоїмки), передбачені статтею 99 КАС, не застосовуються».

При цьому у ч.ч.1, 2 ст.244-2 КАС України (в редакції до 15.12.2017) встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Отже, за позицією ВСУ, викладену у прийнятій пізніше постанові від 25.11.2015 №21-3122а15, заборгованість з витрат ПФУ на виплату та доставку пільгових пенсій фактично віднесено до категорії «недоїмка», до стягнення якої не застосовується встановлений строк давності та строк, передбачений статтею 99 КАС України.

Аналогічну позицію викладено у постанові ВСУ від 25.05.2018 у справі №809/1756/15 за позовом Управління Пенсійного фонду України в м.Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області до Загону ДСУНС про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, в якій, зокрема, йдеться про вищевказані постанови у справах № 21-166а15 та № 21-3122а15.

При цьому у вказаній постанові ВСУ зазначено, що «Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 02 червня 2015 року (справа № 21-166а15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального, оскільки в зазначеній постанові не міститься висновку щодо застосовуються положення частини 15 статті 106 Закону № 1058-IV. В зазначеному рішенні Верховний Суд України лише сформулював позицію щодо права органів Пенсійного фонду України спрямовувати суми на погашення заборгованості в порядку календарної черговості її виникнення щодо недоїмок, пені та фінансових санкцій».

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України (в редакції від 15.12.2017) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд першої інстанції при винесенні оскарженого відповідачем рішення від 25.01.2018 у даній справі правомірно врахував позицію ВСУ, викладену у постанові від 25.11.2015 № 21-3122а15.

При цьому посилання скаржника на позицію, викладену Дніпропетровським окружним адміністративним судом в ухвалі від 27.01.2016 в межах іншої адміністративної справи (№ 804/8085/15) з того самого спору і між тими самими сторонами, за результатами розгляду якої залишено адміністративний позов УПФУ без розгляду відповідно до п.9 ч.1 ст.155 КАС України внаслідок пропущення суб'єктом владних повноважень встановленого законом строку звернення до адміністративного суду(а. с.43-46), апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки у відповідності до Кодексу адміністративного судочинства України вказана ухвала суду не має преюдиційного значення.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що питання строку звернення до суду було предметом дослідження судом першої інстанції при розгляді клопотання відповідача про залишення без розгляду адміністративного позову УПФУ, у задоволенні якого ухвалою від 25.01.2017 відмовлено (а. с.195).

Також предметом дослідження судом першої інстанції було питання наявності вищевказаної ухвали від 27.01.2016 в межах іншої адміністративної справи (№ 804/8085/15) з того самого спору і між тими самими сторонами, за результатами якого винесено ухвалу від 25.01.2017 (а. с.193, 194).

Стаття 316 КАС України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2018 р. у справі №804/7871/17 про часткове задоволення адміністративного позову УПФУ.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариство "Дніпрометиз" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2018 р. у справі № 804/7871/17 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2018 р. у справі № 804/7871/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст.329 КАС України.

Головуючий суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко