Постанова № 76542761, 12.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/2988/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Ісаєнко Ю.А., Карпушової О.В.,

при секретарі: Кривді В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін матеріали апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (далі по тексту - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України (далі - Відповідач, ГП України) в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати накази першого заступника Генерального прокурора України від 26.04.2017 №563-ц, від 30.05.2017 №651-ц, від 25.07.2017 № 851-ц в частині невиплати премій ОСОБА_3 за квітень 2017 року, травень 2017 року, липень 2017 року;

- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_3 невиплачені премії за квітень 2017 року, травень 2017 року, липень 2017 року у сумі 85 200,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2018 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, з метою удосконалення організації роботи наказом Генерального прокурора України від 30.05.2016 №48-шц у структурі та штатному розписі ГП України ліквідовано Департамент нагляду у кримінальному провадженні та одночасно створено Департамент нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності.

У результаті проведеної реорганізації посаду заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією Департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України, яку обіймав ОСОБА_3, ліквідовано.

Згідно з вимогами ст. 49-2 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП), 05.01.2017 ОСОБА_3 попереджено про вивільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII та одночасно, з метою подальшого працевлаштування, запропоновано наявні вакантні посади прокурорів і слідчих у ГП України.

22.11.2017 Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів прийнято рішення про внесення подання щодо звільнення ОСОБА_3 з посади заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією Департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону.

Після отримання подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, наказом від 04.12.2017 № 1131-ц Генеральний прокурор України звільнив ОСОБА_3 із займаної посади та посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Листом ГП України від 19.01.2018 №11/23508-18 позивача проінформовано про те, що накази першого заступника Генерального прокурора України від 26.04.2017 №563-ц, від 30.05.2017 №651-ц, від 25.07.2017 №851-ц ОСОБА_3 не виплачено премії за квітень, травень та липень 2017 року.

Позивач, вважаючи вищезазначені накази протиправними, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних рішень Генеральна прокуратура України діяла в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Законом, а тому підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за вислугу років, виконання обов'язків на адміністративній посаді, а також інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» передбачає структуру заробітної плати, визначає наступні її складові частини.

Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

На виконання вказаного Закону, 31.05.2012 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», п. 2 ч. 2 якої встановлено, що керівникам органів прокуратури надано право у межах затвердженого фонду оплати праці здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також з нагоди державних, професійних свят та ювілейних дат у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються у положенні.

Наказом Генерального прокурора України № 84 від 18.06.2015 затверджено Положення про преміювання працівників прокуратури органів прокуратури (далі по тексту - Положення №84).

Згідно з п. 8 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами.

Відповідно до п. 1.4 Положення № 84 премії виплачуються працівникам щомісяця на підставі наказів Генерального прокурора України, прокурорів обласного рівня, ректора Національної академії прокуратури України.

Розмір премій визначається відповідно до об'єктивної оцінки роботи працівника та його особистого вкладу в загальні результати роботи у відсотках до місячної заробітної плати працівника та грошового забезпечення військовослужбовця без обмеження індивідуальних премій максимальними розмірами (п.1.5 Положення № 84).

Пунктом 1.8 Положення № 84 визначено, що у разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни премія виплачується в меншому розмірі або не виплачується.

У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани премія винній особі не виплачується протягом 1 місяця з дня накладення стягнення.

Відповідно до п. 2.1 Положення №84 загальними критеріями оцінки роботи всіх категорій працівників органів прокуратури є: сумлінне виконання службових обов'язків; своєчасне та якісне виконання завдань і доручень керівників органів прокуратури; неухильне дотримання трудової дисципліни.

Згідно з п. 3.3 Положення №84 у разі неналежного виконання працівниками службових обов'язків, що спричиняє невиплату премії або виплату в меншому розмірі, керівники структурних підрозділів Генеральної прокуратури України складають мотивований рапорт, у якому зазначають відсоток, на який зменшується премія. Рішення про невиплату премії або виплату у меншому розмірі узгоджується з відповідними заступниками Генерального прокурора України і передаються до кадрових підрозділів. На підставі цих рапортів готуються проекти відповідних наказів про виплату середньо визначеного розміру премії із зазначенням працівників, яким премія виплачується в меншому розмірі чи не виплачується взагалі.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до доручення Генерального прокурора України від 05.04.2017 з метою недопущення неефективного використання бюджетних коштів, забезпечується індивідуальне нарахування щомісячних премій та встановлення надбавок працівникам ГП України, посади яких ліквідовано.

Згідно з наказами першого заступника Генерального прокурора від 26.04.2017 № 563-ц, від 30.05.2017 № 651-ц та від 25.07.2017 № 851-ц прийнято рішення не виплачувати ОСОБА_3 премії за квітень, травень і липень 2017 року.

Підставами для прийняття цих наказів стали доповідна записка, рапорти Генеральному прокурору України від начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України, в яких, зокрема, зазначено, що відповідно до інформації першого заступника Генерального прокурора, у наданих керівником Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності ГП України інформаціях недостатньо наведено обґрунтованих доводів щодо залучення ОСОБА_3 до виконання доручень, завдань керівництва та іншої роботи, підстав для нарахування йому премії не вбачається.

Крім того, преміювання працівників органів прокуратури є правом керівника, а не його обов'язком, яке, у разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни працівником органу прокуратури, може реалізовуватись ним у формі виплати премії у меншому розмірі або її невиплати взагалі.

За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб'єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому захист прав, свобод та інтересів є похідним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Тобто, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що при прийнятті оскаржуваних рішень ГП України діяла в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Законом.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: Ю.А. Ісаєнко

О.В. Карпушова