Ухвала суду № 76539263, 18.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

18.09.2018Справа № 910/10965/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Жука В.М., розглянувши матеріали справи

За скаргою Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк»

на постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про опис та арешт майна боржника від 21.08.2018 у виконавчому провадженні №56804749 у справі 910/10965/17

за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» Міхно С.С.

до Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк»

про стягнення 118368472,63 грн.,

за участі представників:

від скаржника - не з'явився;

від стягувача - не з'явився;

від ДДВС - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» звернулось зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що в провадженні Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №56804749 з виконання наказу господарського суду міста Києва від 24.01.2018 у справі №910/10965/17. Скаржник зазначає, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванютою Іваном Миколайовичем при виконанні вказаного наказу порушено вимоги чинного законодавства, зокрема останнім, постановою від 21.08.2018 накладено арешт на належне скаржнику майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Степана Бандери, 8, корпус 16-А та передано вказане майно на зберігання ТОВ «Агат». Скаржник вважає вказану постанову незаконною з огляду на те, що в порушення вимог ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець не здійснив повний опис будівель, на які було накладено арешт, внаслідок чого арешт було накладено на будівлі, які забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства. Також боржник зазначає, що ПАТ «Завод «Маяк» є підприємством зі 100% часткою держави в статутному капіталі, а відтак оскаржувана постанова порушує вимоги Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна».

Крім того скаржник зазначає, що оскаржуваною постановою державним виконавцем було передано арештоване нерухоме майно, яке постійно використовується у виробничій діяльності, на зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю «Агат», яке в той же день виставило охорону на території, на якій розташовані арештовані об'єкти, та здійснює перешкоди у поточній роботі підприємства шляхом обмеження доступу працівників та автомобілів на вказану територію.

Додатково скаржник вказує на те, що при прийнятті оскаржуваної постанови державний виконавець, в порушення вимог Інструкції, не був особисто присутній на місці опису майна, не отримував документи, що характеризують майно та не запрошував боржника до участі в описі майна та не надав відповідну постанову на підпис боржнику.

На підставі викладеного скаржник просить суд визнати незаконною постанову від 21.08.2018 у виконавчому провадженні №56804749 про опис та арешт майна боржника за адресою просп. Степана Бандери, 8, корпус 16-А, такою, що не відповідає вимогам законодавства та зобов'язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюту Івана Миколайовича зняти арешт з майна ПАТ «Завод «Маяк» накладений постановою про опис та арешт майна боржника від 21.08.2018 у виконавчому провадженні №56804749.

За приписами ст.339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ч.1 ст.342 Господарського процесуального кодексу України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.2018 скаргу Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк» прийнято до провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні.

Представник скаржника в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник стягувача в судове засідання не з'явився, разом з тим, через загальний відділ діловодства господарського суду міста Києва подав письмові заперечення проти розглядуваної скарги, зазначивши, що в діях державного виконавця не вбачається порушення норм чинного законодавства, а скарга є безпідставною та необґрунтованою.

Представник ВДВС в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду скарги був повідомлений у встановленому законом порядку.

Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2017 у справі №910/10965/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» Міхно С.С. до Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк» про стягнення 118368472,63 грн. позов задоволено, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк» на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» 68036481,47 грн. заборгованості по тілу кредиту, 25323853,79 грн. заборгованості по процентам, 25008137,37 грн. пені, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 240000 грн.

24.01.2018 на виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

В подальшому, ухвалою господарського суду міста Києва від 26.06.2018 було задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агат» про заміну сторони у справі №910/10965/17, замінено стягувача у справі №910/10965/17 - Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку», його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «АГАТ».

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч.1 ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно із ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Законом України «Про виконавче провадження» регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

В силу ст.1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Як вбачається з матеріалів справи рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2017 у справі №910/10965/17 набрало законної сили 19.01.2018.

24.01.2018 на примусове виконання зазначеного рішення видано відповідний наказ.

Звертаючись із розглядуваною скаргою скаржник стверджує, що державним виконавцем неналежним чином вчинялись виконавчі дії щодо винесення постанови про арешт майна боржника, внаслідок чого останнім порушено вимоги чинного законодавства.

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п.1 ч.2 зазначеної статті Закону, виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.

Разом з тим, суд зазначає, що вказаною частиною статті Закону визначено саме права державного виконавця в ході здійснення виконавчого провадження, надані виконавцю для забезпечення виконання судових рішень у примусовому порядку, які виконавець використовує на власний розсуд, виходячи з доцільності вжиття певних заходів у конкретному виконавчому провадженні, а не обов'язок вжиття зазначених заходів.

Як вбачається із наявної у справі копії постанови від 21.08.2018 ВП№56804749 головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти Івана Миколайовича, держаним виконавцем накладено арешт на належне Публічному акціонерному товариству «Завод «Маяк» майно, що знаходиться за адресою м. Київ, просп. Степана Бандери, 8, корпус 16-А.

За приписами ч.2 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Відповідно до ч.3 вказаної статті Закону, арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Частиною 5 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов'язковим.

У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов'язково зазначаються: якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди; якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об'єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо. Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.

Згідно з ч.9 ст.56 Закону, під час проведення опису майна боржника - юридичної особи та накладення арешту на нього виконавець також використовує відомості щодо належного боржнику майна за даними бухгалтерського обліку.

Як вбачається із наявної в матеріалах справи копії постанови від 21.08.2018 про опис та арешт майна боржника ВП№56804749 державним виконавцем встановлено, що під час виїзду останнього за адресою м. Київ, просп. Степана Бандери, 8, корпус 16-А, виявлено частину нежитлового приміщення, що належить боржнику, згідно з наказом про створення відкритого акціонерного товариства №40-АТ від 12.05.1996. Виявлене виконавцем майно детально описано в оскаржуваній постанові у відповідності до вимог ст.56 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема зазначено загальна площа описаних приміщень, та приміщень з яких вони складаються, зазначено їхню поверховість, рік введення в експлуатацію, основне функціональне призначення, а також інші дані, що ідентифікують описані приміщення.

Вказане зафіксовано в оскаржуваній постанові та повністю відповідає вимогам, встановленим Законом.

Із зазначеної постанови вбачається, що на описане майно державним виконавцем накладено арешт та встановлено обмеження права користування ним, а саме, заборонено відчужувати, знищувати, пошкоджувати, проте дозволено використовувати арештоване майно без погіршення якісних характеристик об'єкта нерухомого майна.

Також, відповідно до вказаної постанови державним виконавцем призначено відповідальним зберігачем арештованого майна Товариство з обмеженою відповідальністю «АГАТ», якого попереджено про кримінальну відповідальність, про що свідчать відповідні записи у постанові від 21.08.2018.

Суд зазначає, що вказані дії державного виконавця щодо опису арештованого майна та передачі останнього на зберігання до ТОВ «АГАТ» в повному обсязі відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Із оскаржуваної постанови також вбачається, що остання була складена в присутності стягувача - ТОВ «АГАТ» та двох понятих - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, боржник при описі майна був відсутній, про що свідчить відповідний запис у зазначеній постанові.

В той же час, відповідно до ч.2 п.10 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, постанова про опис та арешт майна (коштів) підписується виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, їх представниками, а також іншими особами, які були присутні при проведенні опису майна (коштів). У разі відмови від підпису осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в постанові.

Проте вказана інструкція не містить прямої вказівки на обов'язковість підпису боржника у постанові про арешт майна останнього, відтак суд приходить до висновку щодо необґрунтованості тверджень скаржника стосовно порушення державним виконавцем положень вказаної Інструкції при здійсненні опису арештованого майна.

Щодо доводів скаржника, що ПАТ «Завод «Маяк» є підприємством зі 100% часткою держави в статутному капіталі, а відтак оскаржувана постанова порушує вимоги Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» визначено встановити мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Дія мораторію, встановлена частиною першою цієї статті, не поширюється на застосування примусової реалізації майна (за виключенням об'єктів, що відповідно до закону не підлягають приватизації, а також підприємств, перед якими у держави є підтверджена в установленому порядку заборгованість з відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з опалення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню) для погашення заборгованості перед Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та її дочірніми підприємствами, що здійснювали постачання природного газу на підставі ліцензії. Порядок реалізації майна встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.2 Закону, для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Проте суд зазначає, що в обґрунтування своїх тверджень скаржником не надано суду жодних доказів на підтвердження факту реалізації або здійснення заходів щодо підготовки до реалізації арештованого державним виконавцем майна, відтак вказані доводи боржника відхиляються судом через їх недоведеність та безпідставність.

Разом з тим, стосовно тверджень скаржника щодо неможливості використання останнім арештованих приміщень для здійснення своєї виробничої діяльності, оскільки ТОВ «АГАТ» чинить перешкоди у використання боржником приміщень суд зазначає, що із оскаржуваної постанови вбачається, що державним виконавцем спірне майно було арештоване та накладено заборону на його відчуження, знищення чи пошкодження, проте надано дозвіл на використання останнього без погіршення якісних характеристик об'єкта нерухомості. Відтак, державним виконавцем в повному обсязі виконано вимоги чинного законодавства щодо арешту майна боржника.

В той же час, суд зазначає, що у разі перешкоджання ТОВ «АГАТ» використовувати належне боржнику майно для здійснення своєї виробничої діяльності, останній не позбавлений права звернутись до відповідних органів у встановленому чинним законодавством порядку за захистом свого порушеного права.

Крім того, суд зазначає, що доводи скаржника стосовного того, що державним виконавцем було здійснено опис та арешт майна боржника без особистої присутності на місці опису майна жодним чином не підтверджується наявними у справі документами, надані скаржником копії журналів обліку осіб та транспорту, що проходять та проїжджають на територію боржника судом оцінюється критично, з огляду на те, що скаржником не доведено наявності тільки одного контрольно-пропускного пункту на територію заводу та відповідно відсутності інших журналів обліку осіб, що проходять на територію заводу, а відтак відхиляються судом з огляду на їх недоведеність.

Враховуючи викладене, дослідивши наявні у матеріалах справи документи, суд приходить до висновку, що державним виконавцем було вжито всіх необхідних заходів для примусового виконання рішення, а дії останнього жодним чином не порушують норми чинного законодавства.

За таких обставин, суд не вбачає в діях головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти Івана Миколайовича порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Враховуючи викладене, скарга Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк» задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ч.2 ст.232, 233, 234, ст.ст.339-343 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволені скарги на постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про опис та арешт майна боржника від 21.08.2018 у виконавчому провадженні №56804749 по справі №910/10965/17 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в установленому законом порядку.

Дата підписання: 18.09.2018.

Суддя Я.В. Маринченко