Рішення № 76539076, 11.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.09.2018Справа № 910/9071/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Державного підприємства "РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРИЧНІ МЕРЕЖІ"

до Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО"

про відшкодування збитків у сумі 161010,82 грн.

за участю представників:

від позивача: Андрушко Г.В.

від відповідача: Мегем В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРИЧНІ МЕРЕЖІ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" про відшкодування збитків у сумі 161010,82 грн. (за користування нерухомим майном - 103752,63 грн. та за спожиту електроенергію - 57258,19 грн.).

В обґрунтування заявленого позову позивач посилаючись на те, що Нововолинське відділення Державної інспекції Держенергонагляду у Волинській області інспекції Держенергонагляду у Західному регіоні відокремленого підрозділу "Державна інспекція енергетичного нагляду України" ДП "НЕК "УКРЕНЕРГО" з 01.06.2012 по 01.02.2018 без укладення письмового договору оренди займало нежитлові приміщення, розташовані у будівлі Волинської філії ДП "РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРИЧНІ МЕРЕЖІ" за адресою: м. Нововолинськ, вул. Луцька, буд. 1в, у зв'язку із чим позивачу завдано збитки у сумі 161010,82 грн. (за користування нерухомим майном - 103752,63 грн. та за спожиту електроенергію - 57258,19 грн.). В підтвердження вказаних порушень позивач посилається на результати проведеної Державною аудиторською службою України планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності ДП "РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРИЧНІ МЕРЕЖІ" (акт № 05-21/3 від 30.03.2018).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/9071/18, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 06.08.2018.

06.08.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що між сторонами не укладено договору оренди нерухомого майна та позивачем не проведено нарахувань та виставлення рахунків до оплати за надане в безоплатне користування нерухоме майно. Претензійні вимоги були пред'явлені позивачем на підставі перевірки ДП "РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРИЧНІ МЕРЕЖІ" Держаудитслужбою України та акта перевірки, який свідчить про порушення позивачем норм чинного законодавства України. Відповідачем також зазначено, що відсутність вини відповідача підтверджується також і тим, що в акті Державної аудиторської служби України № 05-21/3 від 30.03.2018 зазначено, що порушення допущене директором Філії ДП "РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРИЧНІ МЕРЕЖІ" ОСОБА_3, яким не забезпечив укладання договору оренди та договору на відшкодування вартості понесених витрат по споживанню електроенергії іншою особою.

В судовому засіданні 06.08.2018 оголошено перерву до 04.09.2018.

28.08.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує, що саме відповідач повинен був оформити відносини в установленій законодавством формі та відповідачем не доведено обставин, які б звільняли його від відповідальності за допущене порушення.

В судовому засіданні 04.09.2018 оголошено перерву до 11.09.2018.

11.09.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Представник позивача в судовому засіданні 11.09.2018 надав пояснення по суті позову, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив, надав пояснення по суті своїх заперечень.

В судовому засіданні 11.09.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що Нововолинське відділення Державної інспекції Держенергонагляду у Волинській області інспекції Держенергонагляду у Західному регіоні відокремленого підрозділу "Державна інспекція енергетичного нагляду України" ДП "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" з 01.06.2012 по 01.02.2018 без укладення письмового договору оренди займало нежитлові приміщення, розташовані у будівлі Волинської філії ДП "РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРИЧНІ МЕРЕЖІ" за адресою: м. Нововолинськ, вул. Луцька, буд. 1в.

Дане порушення було встановлене під час проведення планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності ДП "РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРИЧНІ МЕРЕЖІ", проведеної Державною аудиторською службою України, за результатам якої складено акт №05- 21/3 від 30.03.2018.

В зазначеному акті №05-21/3 від 30.03.2018 вказано, що внаслідок передачі нерухомого майна в безоплатне користування НВІ Держенергонагляду, не нараховано та неотримано оренднму плату, протягом періоду з 01.06.2012 по 01.02.2018 Волинською філією ДП "РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРИЧНІ МЕРЕЖІ", втрачено фінансових ресурсів на суму 103 752,63 грн. та внаслідок не укладання договору про споживання електроенергії та ненарахування плати по відшкодуванню її вартості завдано матеріальної шкоди (збитків) в сумі 57 258,19 грн. Розрахунок збитків Державної аудиторської служби України доданий до акту № 05-21/3 від 30.03.2018.

Позивач направив відповідачу претензію - вимогу № Д1/02/48 від 15.05.2018, в якій просив відшкодувати збитки за користування приміщеннями у сумі 103 752,63 грн. та за спожиту електроенергію - 57 258,19 грн., всього 161 010,82 грн.

У відповідь на вказану вище вимогу, позивач в листі № 01/09-3595 від 12.06.2018 зазначив про відсутність підстав для відшкодування збитків, посилаючись на відсутність укладених між сторонами договорів оренди приміщення чи відшкодування витрат на утримання приміщення.

Оскільки, позивач зазнав втрат за користування приміщеннями (упущена вигода) на суму 103 752,63 грн. та матеріальної шкоди (збитків) в сумі 57 258, 19 грн. за спожиту відповідачем електроенергію, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про відшкодування збитків у сумі 161010,82 грн. (за користування нерухомим майном - 103752,63 грн. та за спожиту електроенергію - 57258,19 грн.).

Враховуючи викладене, Позивач має підстави стверджувати про наявність у діях Відповідача складу цивільного правопорушення, оскільки Відповідач користувався приміщенням без правовстановлюючих документів, що позбавило Позивача права одержати дохід у вигляді орендної плати за користування нерухомим майном, який він міг би отримувати, якби його право не було порушено

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

За змістом частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є заподіяння майнової шкоди.

Відповідно до частини 1 статті Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Згідно із п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

Застосування цього способу захисту визначається положенням ст. 22 ЦК і проводиться як у договірних зобов'язаннях (ст. 611 ЦК), так і в позадоговірних зобов'язаннях (гл. 82 ЦК), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду, призведено до збитків.

Частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України, передбачено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила правопорушення, в силу ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, включаються: - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

З наведеного випливає, що збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Вищевказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 20.12.2010 у справі №06/113-38, від 04.07.2011 у справі №51/250.

В підтвердження вказаних порушень позивач посилається на результати проведеної Державною аудиторською службою України планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності ДП "РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРИЧНІ МЕРЕЖІ" (акт № 05-21/3 від 30.03.2018).

Однак, акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.09.2013 у справі №21-237а13.

Отже, встановлені за результатами планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності ДП "РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРИЧНІ МЕРЕЖІ" факти щодо господарської діяльності позивача підлягають доказуванню позивачем та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним Господарським процесуальним кодексом України.

Акт ревізії № 05-21/3 від 30.03.2018 фінансово-господарської діяльності, на який посилається позивач як на доказ понесених збитків на загальну суму 161010,82 грн., не доводить наявності вини відповідача та не приймається судом як належний доказ наявності обставин, що свідчать про те, що відповідачем завдані позивачу збитки у вказаній сумі, оскільки виявлені контролюючим органом порушення не можуть бути підставою для виникнення між сторонами прав та обов'язків.

Таким чином, сам лише акт ревізії № 05-21/3 від 30.03.2018 не є підставою для стягнення з відповідача визначених у вказаному документі сум та не звільняє сторону від процесуального обов'язку доводити свої вимоги іншими належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищевикладене, суду відхиляє акт ревізії як належний та допустимий доказ на підтвердження понесених позивачем збитків на загальну суму 161010,82 грн., оскільки встановлені у вказаному акті факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним Господарським процесуальним кодексом України.

Разом з тим, в акті ревізії № 05-21/3 від 30.03.2018 відсутня інформація, та відповідно, позивачем не надано документів на підставі яких Державною аудиторською службою України було визначено суму збитків.

Розрахунки витрат доходів ДП "РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРИЧНІ МЕРЕЖІ" за надане безоплатне користування майном та розрахунки спожитої електроенергії додані до акту ревізії не є первинними документами та не можуть підтверджувати факту споживання відповідачем електроенергії та понесених позивачем витрат у заявленій сумі.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Позивачем не надано жодних первинних документів в підтвердження розміру заявлених до стягнення збитків у сумі 161010,82 грн. (за користування нерухомим майном - 103752,63 грн. та за спожиту електроенергію - 57258,19 грн.).

Матеріали справи не містять достатніх доказів в підтвердження протиправної поведінки відповідача внаслідок якої позивачу заподіяно шкоду в сумі 161010,82 грн.

Фактичні дані, з яких би вбачалось заподіяння позивачу збитків у розмірі 161010,82 грн., наявність протиправної поведінки (дій чи бездіяльності) відповідача, а також наявності причинного зв'язку між такою поведінкою та заподіянням шкоди, в матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, посилання позивача щодо наявності у відповідача зобов'язання укласти договір оренди нерухомим майном, не приймаються судом до уваги, оскільки правові відносини сторін щодо укладення договору не є предметом дослідження у даній справі про стягнення збитків.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлені вище судом обставини, вимоги позивача є необґрунтованими, у зв'язку із чим не підлягають задоволенню.

Щодо заявленої відповідачем у відзиві заяви про застосування строку позовної давності до вимог позивача, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Водночас, пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.

Враховуючи те, що судом встановлено необґрунтованість позовних вимог Державного підприємства "РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРИЧНІ МЕРЕЖІ", то позов не підлягає задоволенню саме з вказаних підстав, а тому заявлена відповідачем заява про застосування позовної давності розгляду не підлягає.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Державного підприємства "РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРИЧНІ МЕРЕЖІ" до Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" про відшкодування збитків у сумі 161010,82 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повний текст рішення складено та підписано: 17.09.2018.

Суддя О.В. Гулевець