Рішення № 76538199, 23.08.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 серпня 2018 року № 826/7830/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до Департаменту захисту економіки Національної поліції Українипро поновлення на роботіВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду позовом до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачам звільнено позивача із займаної за порушення присяги протиправно, оскільки хибно встановлено допущення ним порушення присяги.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2017 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

В судових засіданнях позивачем позовні вимоги підтримано у повному обсязі з підстав, викладених у позові та письмових поясненнях.

Представником відповідача щодо задоволення позову заперечено, зазначено, звільнення позивача відбулось правомірно, у зв'язку із порушенням присяги.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, судом ухвалено продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 10.05.2004 року проходив службу в органах внутрішніх справи та в подальшому в органах Національної поліції України.

Відповідно до наказу № 62о/с від 07.11.2015 року позивача прийнято на службу до національної поліції України.

Наказом Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 01.02.2017 року № 26 о/с позивача призначено на посаду старшим оперуповноваженим в особливо важких справах відділу протидії злочинам в аграрному секторі та сфері земельних відносин управління протидії злочинності у фінансовій сфері та галузях економіки.

Відповідно до наказу Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 15.03.2017 року за № 255, у зв'язку із отримання інформації про складання адміністративного протоколу відповідно до ст. 130 КУпАП стосовно майора поліції ОСОБА_1, призначено проведення службового розслідування.

За результатами службового розслідування складено висновок про результати від 16.03.2017, відповідно до якого комісією зроблено висновки, що за допущення позивачем порушень службової дисципліни, невиконання вимог ч.1 ст.18 Закону України "Про Національну поліцію", п. 2.5 постанови КМУ «Про Правила дорожнього руху» від 10.10.2001 року № 1306, його слід звільнити із служби в поліції.

Наказом Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 16.03.2017 року за № 257 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» за порушення вимог п.1 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», п. 2.5 постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 «Про правила дорожнього руху» на майора поліції ОСОБА_1, старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу протидії злочинам в аграрному секторі та сфері земельних відносин управління протидії злочинності у фінансовій сфері та галузях економіки Департаменту захисту економіки Національної поліції України, накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.

Також, Наказом від 16.03.2017 року за № 257, притягнуто до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за неналежне виконання посадових інструкцій, що виразилось у недотримання вимог наказу Національної поліції України від 23.09.2016 року 3 920 «Про заходи щодо укріплення службової дисципліни в органах та підрозділах Національної поліції України» щодо неналежного контролю за діями підлеглих.

Наказом Департаменту захисту економіки Національної поліції України № 104 о/с від 27.11.2017 року «Щодо особового складу» капітана поліції ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу протидії злочинам в аграрному секторі та сфері земельних відносин управління протидії злочинності у фінансовій сфері та галузях економіки Департаменту захисту економіки Національної поліції України звільнено із служби в поліції згідно п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію».

Вважаючи, що звільнення відбулось з грубим порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» від 22.02.2006 № 3460-ІV, «Про Національну поліцію України» від 02.07.2015 № 580-VIII, Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженою наказом МВС України від 12.03.2013 № 230, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, Правилами етичної поведінки поліцейських, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 № 1179.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону України "Про Національну поліцію", у складі поліції функціонують: 1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування; 4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейський зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Слід зазначити, що у силу п. 4 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Так, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22.02.2006 №3460-IV, який наразі, у силу п. 4 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

У розумінні ст. 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Відповідно до ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України визначено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Розділом ІІ наказу Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 № 1179 "Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських" визначено, що під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен: поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики; поліцейський повинен дотримуватись субординації у стосунках з колегами, з повагою ставитись до старших за віком.

На осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ (ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України).

Частиною 10 ст. 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України визначено, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації, тощо.

Стаття 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України визначає порядок накладання дисциплінарних стягнень. З метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Про накладання дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органів внутрішніх справ.

Оголошувати дисциплінарне стягнення особі начальницького складу в присутності його підлеглих заборонено.

Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо.

При визначені виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Рішення про звільнення або притягнення до дисциплінарної відповідальності таких осіб оскаржується у встановленому законом порядку.

З тексту наказу Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 16.03.2017 року № 257 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» вбачається, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, оскільки проведеним службовим розслідуванням встановлено, що 11.03.2017 року о 22. Год. 15 хв., ОСОБА_1 перебуваючи поза службою та знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, керував легковим автомобілем НОМЕР_1, скоїв дорожньо-транспорту пригоду по вул. Велика Васильківська, 94 у м. Києві.

Вказана подія, керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, на переконання відповідача, відбулась в силу низьких ділових та моральних якостей ОСОБА_1, що унеможливлює подальше продовження позивачем служби в Національній поліції України.

З аналізу наданих суду доказів вбачається, що викладені висновки відповідача є передчасними та безпідставними, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 14.03.2017 року відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст. 124, 130 КУпАП.

Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 01.06.2017 року у справі № 754/6338/17, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Провадження у справі про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, закрито - у зв'язку із відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Рішенням суду також встановлено, що 14.03.2017 року ОСОБА_1 не перебував у стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується двома медичними довідками та нотаріально посвідченими поясненнями іншого учасника ДТП.

Постанова суду 01.06.2017 року у справі № 754/6338/17, відповідно до відмітки, набрала законної сили.

У відповідності до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Враховуючи те, що оскаржуваними наказами позивача притягнуто саме до дисциплінарної відповідальності, через вчинення дій, які є дисциплінарним проступком, що виразилось у вчиненні ДТП у стані алкогольного сп'яніння, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів відповідача про вчинення дисциплінарного проступку, який став причиною звільнення позивача зі служби в поліції.

З огляду на встановлені судом обставини, під час прийняття оскаржуваного наказу №257 від 16.03.2017року про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому, підлягає скасуванню.

Враховуючи, що судом встановлено протиправність рішення відповідача щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, також підлягає скасуванню наказ про звільнення позивача із займаної посади № 104 о/с від 16.03.2017 року.

Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За таких обставин, враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується протиправність звільнення позивача із служби в поліції, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог позивача в частині поновлення його на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений.

Щодо позовної вимоги стосовно стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового утримання за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно з п.10.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення. Розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, зазначається цифрами та у дужках словами.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці").

Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Так, згідно з абзацом "з" пункту 1 Порядку цей Порядок застосовується і у випадку вимушеного прогулу.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно пп. "в" п. 4 Порядку визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових).

Суд вважає, що для розрахунку середньоденної заробітної плати позивача слід враховувати саме вимоги положення п.9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №26, яким встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Тому відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши із нього при виплаті прибутковий податок з доходів фізичних осіб та єдиний страховий внесок.

Такі висновки узгоджуються з практикою Верховного Суду України, зокрема, викладеною в постановах від 21.01.2012 № 6-87цс11 та від 14.01.2014 № 21-395а13.

В матеріалах адміністративної справи знаходиться довідка Департаменту захисту економіки Національної поліції України, відповідно до якої грошове забезпечення позивача у січні та лютому 2017 року становило - 22 601,25 за 59 робочих днів (календарних).

Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1, в період вимушеного прогулу складає 383,25 грн. (22 601,25грн./59дн.=383,25грн.).

Як зазначено судом вище, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення розміру средньоденного заробітку на число робочих днів. Відповідно до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №26, кількість робочих днів відповідає кількості календарних поточного місяця.

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку з 16.03.2017 року по 23.08.2018 року, що становить 527 днів.

Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає виплаті позивачу за час вимушеного прогулу становить 201 877,89грн. (383,07*527=201 877,89грн.).

З аналізу наведених фактичних обставин вбачається, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу представником розраховано невірно, оскільки невірно визначено число робочих днів, що враховуються при виплаті позивачу грошового забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу протидії злочинам в аграрному секторі та сфері земельних відносин управління протидії злочинності у фінансовій сфері та галузях економіки Департаменту захисту економіки Національної поліції України та виплати йому середнього грошового утримання за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи надані докази, а також норми чинного законодавства суд приходить до переконання про обґрунтованість позовних вимог, а тому позов підлягає задоволенню у частково.

Щодо вимог про стягнення з відповідача судових витрат, а саме витрат на правову допомогу в розмірі 25 500,00грн., суд зазначає наступне.

Ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи разом з позовною заявою, позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 15.06.2017 року за № 15/06, укладеного позивачем з Адвокатом ОСОБА_4, предметом якого є надання правової допомоги Клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених прав, оспорюваних, невизнаних його прав законних інтересів, в обсязі та на умовах передбачених чинним законодавством та даним договором.

Також, надано додаткову угоду до Договору від 15.06.2017 року, укладену сторонами 20.02.2018 року, відповідно до умов якої визначено вартість правової допомоги за договором у розмірі 25 500,00грн. та встановлено, що факт надання послуг підтверджується актом виконаних робіт. (а.с.153).

Відповідно до змісту Акту приймання-передачі виконаних робіт від 20.02.2018 року, та заяви про відшкодування судових витрат, адвокатом виконано роботи загальною вартістю 25 500,00грн., з яких : - 1 489,20грн. - вартість консультування з юридичних питань, щодо визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнена середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу; - 5 956,8 грн. - вартість складання позовної заяви про визнання протиправним і скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середньомісячної заробітку за час вимушеного прогулу (1 489,2 грн. * 4 год.); - 4 467,6 грн. - вартість складання апеляційної скарги на ухвалу від 20.06.2017р. на залишення позовної заяви без розгляду (справа № 826/7830/17) (1 489,2 грн. * 3год.) ; - 1 489,2 грн. - вартість участі в судовому засіданні Київського апеляційного адміністративного суду 29.08.2017р. (справа № 826/7830/17); - 8 935,20грн. - вартість участі в судових засіданнях Окружного адміністративного суду м. Києва 31.10.2017р., 22.11.2017р., 11.12.2017р., 13.02.2017р., 15.02.2018р., 20.02.2018 (1 судове засідання в середньому година - 1 489,2 * 6 год.);- 2 978,4 грн. - вартість складання відповіді на відзив.

Як вбачається з матеріалів справи, в рамках даної адміністративної справи відбулось лише два судових засідання за участю представника позивача, 20.02.2018 року та 13.03.2018 року, тоді як 31.10.2017р., 22.11.2017р., 11.12.2017р. та 15.02.2018р. розгляд справи не здійснювався, про що представника позивача повідомлено завчасно.

Відповідно до змісту заяви про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, розмір компенсації витрат на правову допомогу за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, представником визначено як 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячним розмірі, що визначено ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах». Однак, даною нормою визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу за годину надання правової допомоги визначається як 40 % встановленого прожиткового мінімуму, що не є тотожним поняттям з мінімальною заробітною платою.

Більш того, Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» втратив чинність з 15.12.2017 року, на підставі Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017р. № 2147-VIII.

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Встановлені судом обставини свідчать, що позивачем документально не підтверджено реальності надання правової допомоги в обсягах вказаних у акті надання послуг.

Крім того, позивачем не надано платіжних документів про оплату послуг на правничу допомогу - платіжних доручень, касових чеків або інших банківських документів, які б підтверджували, що ним понесено витрати в сумі 25 500,00 грн., тому вимога щодо стягнення вказаної суми витрат задоволенню не підлягає.

Долучена до заяви квитанція № 3000029 від 15.02.2018р. на 25 500,00грн., без надання відповідних банківських документів, не є достатнім доказом на підтвердження того, що позивачем понесено на правову допомогу власне такі витрати.

Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для задоволення вимог щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 16.03.2017 року № 257 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту захисту економіки Національної поліції України № 104 о/с від 16.03.2017 року «Щодо особового складу».

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу протидії злочинам в аграрному секторі та сфері земельних відносин управління протидії злочинності у фінансовій сфері та галузях економіки Департаменту захисту економіки Національної поліції України.

5. Стягнути з Департаменту захисту економіки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 201877,89грн..

6. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

7. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу протидії злочинам в аграрному секторі та сфері земельних відносин управління протидії злочинності у фінансовій сфері та галузях економіки Департаменту захисту економіки Національної поліції України та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Н.М. Клименчук