Рішення № 76537602, 17.09.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2018 р. Справа№805/1672/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

06 березня 2018 року позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, та зобов’язання вчинити певні дії. Позовні вимоги вмотивовані тим що, відповідач безпідставно припинив виплату пенсії позивачу, який є внутрішньо переміщеною особою, з травня 2015 року. З посиланням на статті 19, 46, Конституції України, статті 4, 8, 46, 47, 49, Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті пенсії, починаючи з травня 2015 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про призупинення (припинення) виплати пенсії;

- зобов’язати відповідача поновити виплату пенсії негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.

10 квітня 2018 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження.

12 квітня 2018 року зупинено провадження по справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у зразковій справі №805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18).

14 вересня 2018 року провадження у справі поновлено.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції він був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Добропілля, де і став на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з травня 2015 року припинив виплату пенсії з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його право на пенсійне забезпечення.

27 квітня 2018 року відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що позивач пропустив строк звернення до суду. Припинення виплати пенсії позивачу пояснює скасуванням довідки про реєстрації внутрішньо переміщеної особи, та посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі - Постанова КМУ № 509), від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 637) та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 365).

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України та зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 80, що підтверджується копією його паспорта громадянина України СВ 737754.

Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить копія її пенсійного посвідчення №58975.

Позивач перебуває на обліку в Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі електронної пенсійної справи. , яка надійшла з управління пенсійного фонду України в м. Єнакієве Донецької області за заявою позивача №13319 від 17 жовтня 2014 року.

20 листопада 2014 року розпорядженням 171467 Добропільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначило пенсію позивачу.

Розпорядженням Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 05 травня 2015 року по особовому рахунку позивача №171467 припинено виплату пенсії до з’ясування у зв’язку з відсутністю довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Згідно статті 1 Конституції Україна є соціальною та правовою державою.

За приписами частини 2 статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 47 Закону України від 09.07.2003 №1058-VI «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-VI) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені статтею 49 Закону №1058-VI, зокрема, згідно частини 1 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється в інших випадках, передбачених законом.

Судом встановлено, що виплата пенсії позивачу припинена з 01 лютого 2015 року.

Відповідачем прийнято розпорядження від 05 травня 2015 року по особовому рахунку позивача №171467 припинено виплату пенсії до з’ясування у зв’язку з відсутністю довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

У частині 1 статті 49 Закону №1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог частини 1 статті 49 Закону №1058-VI, оскільки ним протиправно припинена виплата пенсії позивачу з 01 лютого 2015 року за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Судом враховані положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд застосовує положення Конституції України, згідно яких в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд при вирішенні спору застосовує практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 46 Закону №1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час:

нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії;

нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аргументи відповідача, наведені ним у відзиві на позовну заяву, щодо повноважень Кабінету Міністрів України з вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проведення політики у сфері соціального захисту, суд вважає безпідставними, оскільки за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Застосування правових норм про строки звернення до адміністративного суду

За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

У справі, що розглядається, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував, однак припинив її виплату без зазначення причин.

Оскільки позивачу був поновлений строк звернення до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, а виплата пенсії була припинена, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

Як протиправну бездіяльність суб’єкта владних повноважень розуміється зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов’язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції цього суб’єкта, були об’єктивно необхідні і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Судом встановлено, що виплата пенсії була припинена розпорядженням, а не стала наслідком протиправної бездіяльності.

Водночас, беручи до уваги те, що виплата пенсії позивачу була припинена розпорядженням, про прийняття якого позивачу не повідомлялося, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України Суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне відновити порушене відповідачем право позивача на пенсійне забезпечення шляхом скасування вказаного розпорядження, та зобов’язанням відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з 01 лютого 2015 року.

Позовні вимоги про зобов’язання відповідача утриматись подальшого призупинення виплати пенсії не підлягають задоволенню. оскільки суд захищає порушене право.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати по сплаті судового збору, сплата яких була відстрочена ухвалою суду від 10 квітня 2018 року, підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (частина 2 статті 133, частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 133, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 257-263, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, б. 80, кв. 2, РНОКПП - НОМЕР_1) до Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 85000, Донецька область, м. Добропілля, вул. Незалежності, 28А, код ЄДРПОУ – 37755477) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 05 травня 2015 року про припинення виплати пенсії по особовому рахунку №171467 причиною зняття «до з’ясування» у зв’язку з відсутністю довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Зобов’язати Добропільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2015 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 85000, Донецька область, м. Добропілля, вул. Незалежності, 28А, код ЄДРПОУ – 37755477) судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок на користь Державного бюджету (стягувач - Державна судова адміністрація України, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/ м. Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету 22030106).

Повне рішення складено 17 вересня 2018 року.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Циганенко А.І.