Постанова № 76537384, 12.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/2589/16 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,

Суддів: Костюк Л.О.

Пилипенко О.Є.,

за участю секретаря судового засідання Пушенко О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2018 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича, за участю третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якій просив суд:

- визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемним Договору банківського вкладу (депозиту) №009-09504-260215 від 26 лютого 2015 р. укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_4 та щодо застосування наслідків правочину;

- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемним Договору банківського вкладу (депозиту) № 009-09504-260215 від 26 лютого 2015 р. укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_4 та операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича подати до Державної організації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_4, як вкладника, який має право на відшкодування коштів на підставі Договору банківського вкладу (депозиту) № 009-09504-260215 від 26 лютого 2015 р. в Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" за рахунок Державної організації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних та його подальшої ліквідації уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб безпідставно не включено позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 02.04.2018 р. позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визнано протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемним Договору банківського вкладу (депозиту) №009-09504-260215 від 26 лютого 2015 р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_4 та щодо застосування наслідків правочину. Визнано протиправним та скасовано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича в частині визнання нікчемною операцію від 26.02.2015 з перерахування коштів у сумі 5 000,00 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_4 від фізичної особи-клієнта банку - ОСОБА_5. Зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_4, відкритих у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", у межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, представником Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ «Дельта Банк» подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати в частині задоволених позовних вимог рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 02.04.2018 р. по справі № 826/2589/16 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що приймаючи рішення суд першої інстанції не врахував, що відповідно до п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» протоколом № 14 від 20.03.2013 р. (із змінами) зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третьої особи не допускається.

Також судом першої інстанції помилково зроблено висновки про те, що рішення відповідача визнано нікчемним договір банківського вкладу (депозиту) № 009-09504-260215 від 26.02.2015 р., укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта Банк», оскільки судом не враховано, що оскаржуваним наказом лише застосовано наслідки виявленого за ознаками нікчемності Договору банківського вкладу (депозиту) № 009-09504-260215 від 26.02.2015 р.

У відповідності до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційним судом розглянуто справу в порядку письмового провадження згідно частини 2 ст. 313, п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_4 (клієнт) було укладено договір на відкриття та обслуговування поточних рахунків, операції за якими можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів, від 26.02.2015 №009-09504-260215, у відповідності до положень якого банк відкриває клієнту поточний рахунок НОМЕР_1 у доларах США.

У відповідності до наявного у матеріалах справи платіжного доручення з рахунку ОСОБА_5 №26201703569108, 26.02.2015 на рахунок ОСОБА_4 № 26300113047069 було перераховано грошові кошти у розмірі 5 000,00 доларів США.

Разом з тим, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк".

В подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" від 08.04.2015 №71 до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 внесено зміни, а саме: викладено пункт 2 цього рішення у такій редакції: " 2. Тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" від 03.08.2015 №147 строки здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" продовжено до 02.10.2015 включно.

На підставі постанови Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" від 02.10.2015 №664, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" від 02.10.2015 №181.

Відповідно до вказаного рішення розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича.

На підставі викладеного, позивач звернувся до уповноваженої особи із заявою про повернення вкладу, розміщеного у ПАТ "Дельта Банк", за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Позивача листом № 05-3119062 від 16.11.2015р. було повідомлено, що відповідно до п.7 ч.3 ст. 38 Закону Украни "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" договір №009-09504-260215 банківського вкладу (депозиту) від 26.02.2015 р. визнано нікчемним.

Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив із того, що дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемним Договору банківського вкладу (депозиту) №009-09504-260215 від 26 лютого 2015 р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_4 та щодо застосування наслідків правочину є протиправними у зв'язку із чим рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича в частині визнання нікчемною операцію від 26.02.2015 з перерахування коштів у сумі 5 000,00 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_4 від фізичної особи-клієнта банку - ОСОБА_5 необхідно скасувати. Обираючи належний спосіб захисту прав позивача, суд зобов'язав уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_4, відкритих у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", у межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами.

Вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів виходить із наступного.

У спірних правовідносинах колегія суддів враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 38 указаного Закону № 4452-VI, викладені у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15.

Цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1).

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №4452-VI (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Вкладником в розумінні пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 11 частини четвертої статті 26 цього Закону.

Згідно з аналізованими положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI, Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають здійснити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38; прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Разом з тим, колегія суддів акцентує увагу на тому, що за змістом вищенаведених норм Закону № 4452-VI, право перевірки правочинів на предмет перевірки виявлення серед них нікчемних не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, довести суду такі обставини. Тобто самого твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.

Перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним.

Також, згідно частини 3 статті 36 Закону № 4452-VI є нікчемними правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду.

Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38, а також у частині 3 статті 36 Закону № 4452-VI

При цьому, колегія суддів акцентує увагу на тому, що за Законом № 4452-VI до такого переліку віднесені правочини, що вчинені (укладені) саме Банком.

Щодо правочинів (у тому числі договорів), які укладені між фізичними особами - уповноважена особа таких повноважень не має за цим Законом.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, врегульовані цивільним законодавством, положення якого не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38, а також у частині 3 статті 36 Закону № 4452-VI. Про це зазначив Верховний Суд у пунктах 41-43 вищезазначеної постанови від 04 липня 2018 року.

У спірному випадку, Відповідач вважає нікчемним саме правочин між фізичними особами з перерахування 26.02.2015 р. іншим вкладником банку на рахунок Позивача коштів, посилаючись, при цьому, на пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI.

Так, відповідно до указаного пункту частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстав: банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Втім, колегія суддів акцентує увагу на тому, що платіжні операції по перерахуванню коштів з рахунку однієї особи на рахунок Позивача не є правочинами між Банком та Позивачем згідно зі статтею 202 ЦК України.

Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492, та договорами з відповідними клієнтами банку.

Статтею 1062 Цивільного кодексу України установлено, що на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом. Кошти, помилково зараховані на рахунок вкладника, підлягають поверненню відповідно до статті 388 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України №492 від 12.11.2003р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.12.2003р. за №1172/8493, кошти на вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть бути внесені вкладником готівкою, перераховані з іншого власного вкладного (депозитного) або поточного рахунку. Після закінчення строку або настання інших обставин, визначених законодавством України чи договором банківського вкладу, кошти з вкладного (депозитного) рахунку повертаються вкладнику шляхом видачі готівкою або в безготівковій формі на зазначений у договорі рахунок вкладника для повернення коштів чи за заявою вкладника на інший його рахунок. На вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть зараховуватися кошти, які надійшли на ім'я власника рахунку від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. У цьому разі вважається, що власник рахунку погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про свій вкладний (депозитний) рахунок.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України врегульовано Законом України від 05.04.01р. № 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Так, відповідно до п. 1.24 статті 1 цього Закону переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

У свою чергу, згідно з п. 1.15 ст. 1 цього ж Закону, ініціатором є - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.

Згідно п.1.23 вказаної норми, отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі.

Частиною 2 пункту 1.6. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою НБУ №22 від 21.01.04р., зареєстрованої в Мін'юсті 29.03.04р. за N 377/8976, банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд.

Пунктом 1.7. Інструкції визначено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Частиною 5.2 статті 5 Закону № 2346-III визначено, що відносини між суб'єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що операція з перерахування коштів на рахунок Позивача не належить до правочинів, передбачених ч. 2 ст. 38 Закону №4452-VI, які можуть бути перевірені Уповноваженою особою на предмет їх нікчемності та як наслідок визнані нікчемними. У той же час правова оцінка доводів, які можуть вказувати на недійсність правочину з інших підстав, ніж у зв'язку з його нікчемністю, не може бути надана під час розгляду та вирішення даної справи, оскільки юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вирішення спорів про визнання договору недійсним.

Відповідно до пункту 22.4 статті 22 Закону №2346-III, під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним:

для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника;

для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Відповідно до пункту 30.1. статті 30 Закону № 2346-III, переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Матеріали справи містять платіжне доручення від 26.02.2015 р., яке підтверджує факт зарахування 26.02.2015 р. на депозитний рахунок ОСОБА_4 грошових коштів у загальній сумі 5000 доларів США., що не заперечує Апелянт (а.с.13).

За наведених обставин та правових норм, Позивач є вкладником в розумінні Закону №4452-VI, оскільки на його депозитному рахунку знаходились кошти у вказаній сумі до дня запровадження тимчасової адміністрації банку. У суду відсутні підстави не приймати до уваги вказаний доказ у справі, як і відсутні правові підстави для висновку про нікчемність правочину, укладеного між суб'єктами переказу коштів. Правочини, укладені Позивачем з Банком апелянт не ставить під сумнів на предмет їх нікчемності. Умови таких договорів не передбачали платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Посилання Апелянта у апеляційній скарзі на постанову Правління Національного банку України № 150 від 02.03.2015 р. «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», якою введено обмеження щодо недопущення проведення будь-яких операцій за договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, крім договорів, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків - не заслуговують на увагу, з огляду на те, що таке рішення адресоване посадовим особам Банку, а не клієнтам Банку, відтак невиконання посадовими особами Банку постанови НБУ, навіть якщо і мало місце, не є саме по собі підставою для висновку про нікчемність правочину, укладеного між клієнтами банку.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то ст. 38 Закону № 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст. 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Окрім того, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у цій же постанові, при виявленні нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи була проведена передбачена ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду - особою, що здійснює повноваження органу управління банку, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС, оскільки не створює жодних обов'язків для Позивача та безпосередньо не порушує прав Позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що право Позивача може бути захищене шляхом визнання протиправними дій Уповноваженої особи щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення ОСОБА_4

Положення п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону № 4452-VI передбачають складення переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Тому, колегія суддів вважає, що належним способом захисту права Позивача є зобов'язання Уповноваженої особи включити інформацію про ОСОБА_4 до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемним Договору банківського вкладу (депозиту) №009-09504-260215 від 26 лютого 2015 р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_4 та щодо застосування наслідків правочину, а також щодо зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_4, відкритих у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", у межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами є вірними.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича в частині визнання нікчемною операцію від 26.02.2015 з перерахування коштів у сумі 5 000,00 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_4 від фізичної особи-клієнта банку - ОСОБА_5, оскільки за висновками Верховного Суду наказ (в даному випадку рішення) є внутрішнім розпорядчим документом банку та не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС, оскільки не створює жодних обов'язків для Позивача та безпосередньо не порушує його прав.

Також не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що кошти на рахунок позивача було зараховано від третьої особи, що є незаконним, позаяк на підставі додаткової угоди № 1 до договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США від 26.02.2015 р. до п. 1.8 договору було внесено доповнення, відповідно до якого сторони домовилися, що зарахування вкладу здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи-резидента, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору. Таким чином, можливість зарахування коштів на рахунок позивача було передбачено додатковою угодою № 1 від 26.02.2015 р.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський Суд з прав людини у Справі "Фельдман та банк "Слов'янський" проти України" (Заява N 42758/05) від 21.12.2017 р. вказав: «Розглянувши скарги банку-заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції Європейський суд зазначив, що рішення про відкликання ліцензії банку-заявника на здійснення операцій та запровадження ліквідаційної процедури було прийнято відповідно до національного законодавства, чинного на момент подій. Ця адміністративна процедура була повністю покладена на НБУ, який користувався широкою свободою розсуду у цій сфері, і не вбачається, що в процесі прийняття рішень були забезпечені належні гарантії незалежності та неупередженості. Крім того, адміністративна процедура, в результаті якої було прийнято постанову НБУ від 11 січня 2001 року, не передбачала будь-яку ефективну участь керівництва банку з метою надання йому можливості викласти свою позицію щодо ситуації та, за необхідності, висунути заперечення проти запланованих заходів до їх застосування. Також Європейський суд вказав, що не було ефективних ретроспективних засобів юридичного захисту, які банк-заявник міг використати щодо постанови НБУ. У зв'язку з цим Європейський суд констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції».

«...41. Суд зазначає, що у випадках, коли рішення, прийняті адміністративними органами, які визначають цивільні права та обов'язки, самі не відповідають вимогам статті 6 Конвенції, необхідно, щоб такі рішення підлягали подальшому контролю "судовим органом, який має повну юрисдикцію ", і це забезпечує гарантії цієї статті (див. Albert and Le Compte v. Belgium, 10 лютого 1983 року, серія А, № 58, § 29;" Ортенберг проти Австрії "від 25 листопада 1994 p., серія А, № 295-В, § 31; і Брайан проти Сполученого Королівства, 22 листопада 1995року,серіяА,№335-А,§40).».

Статтею 41 Конституції України встановлено, що: «...Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.».

Положення ст. 41 Конституції кореспондуються з положеннями статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка встановлює:

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.».

Європейський Суд у пункті 55 рішення від 21 грудня 2017 року в справі «Фельдман та Банк «Слов'янський» проти України» зазначив:

«...55. Вимога законності у значенні Конвенції передбачає, серед іншого, що національне законодавство повинно забезпечувати міру правового захисту від свавільного втручання державних органів у права, захищені Конвенцією. Крім того, поняття законності та верховенства права у демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи, що торкаються основних прав людини, в деяких випадках підлягали певній формі суперечок у незалежному органі, компетентному розітнути причини заходів та відповідні свідчення. Це правда, що стаття 1 Протоколу № 1 не містить явних процедурних вимог, і відсутність судового перегляду сама по собі не є порушенням цього положення. Тим не менш, це означає, що будь-яке втручання в мирне володіння майном має супроводжуватися процесуальними гарантіями, що дають відповідній фізичній або юридичній особі обґрунтовану можливість подати свою справу відповідники органам з метою ефективного оскарження заходів, що перешкоджають гарантованим правам. Визначаючи, чи була ця умова виконана, слід враховувати судову та адміністративну процедури (див. Згадане вище рішення у справі Capital Bank AD, § 134).

У пункті 134 рішення у справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» від 24 листопада 2005 року (Заява № 49429/99) Європейський Суд зазначив:

«...134. Вимога законності, за змістом Конвенції, передбачає, крім усього іншого, що внутрішнє законодавство повинно забезпечити заходи правового захисту від свавільного втручання з боку органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією (див Malone, стор. 32, § 67, і Fredin (№ 1.), р 16, § 50, і згадуване вище;., а зовсім недавно, Хасан і Чауш проти Болгарії [GC], № 30985/96, § 84, ECHR 2000 ..XI). Крім того, поняття законності та верховенства права в демократичному, суспільстві вимагають, щоб заходи, що зачіпають фундаментальні права людини,с супроводжувались процесуальними гарантіями, за умови дотримання у тій чи іншій формі змагального процесу перед незалежним органом, що володіє повноваженнями розглядати відповідні докази та вживати заходи (див, з урахуванням відповідних змін, Аль Нашіфу V. Болгарія, № 50963/99, § 123 20 червня 2002 року).».

Відтак, з боку Відповідача крім порушення прав ОСОБА_4, передбачених ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Протоколу № 1 до цієї Конвенції, також має місце порушення її прав, передбачених статтею 6 Конвенції:

«...У визначенні його цивільних прав та обов'язків ... кожен має право на справедливий... розгляд справи ... [а] ... судом ...».

За змістом ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.04.2018 р. у справі №826/2589/16 в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича в частині визнання нікчемною операцію від 26.02.2015 з перерахування коштів у сумі 5 000,00 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_4 від фізичної особи-клієнта банку - ОСОБА_5, з огляду на порушення судом норм матеріального права. В решті рішення суду є вірним, а тому підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2018 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича за участю третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 02 квітня 2018 року по справі № 826/2589/16 в частині визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича в частині визнання нікчемною операцію від 26.02.2015 з перерахування коштів у сумі 5 000,00 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_4 від фізичної особи-клієнта банку - ОСОБА_5, - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В решті рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 02 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина

Судді: Л.О.Костюк

О.Є.Пилипенко