Рішення № 76536807, 11.09.2018, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/1955/18

Провадження № 2/361/1771/18

11.09.2018

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11 вересня 2018 року Броварський міськрайонний суд Київської області

у складі головуючого судді Селезньової Т.В.,

при секретарі Коваль А.В.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Бровари у присутності позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

встановив:

Позивач просить визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою №123 в будинку 54 – б по вулиці Короленка в місті Бровари Київської області, яка належить позивачу на праві власності, посилаючись на статті 317, 319, ч.2 ст.405 ЦК України, з тих підстав, що відповідач є її сином, в квартирі не проживає з грудня 2016 року, коли разом з дружиною вибув з квартири, не несе участі в утриманні квартири, у ремонті, в оплаті комунальних послуг, залишається зареєстрованим у квартирі, не дає документів на підтвердження проживання за іншою адресою, що створює для позивачки перешкоди, зокрема в отриманні субсидії, крім того створює перешкоди у користуванні кімнатою, в якій раніше проживав, і яку залишив зачиненою на замок та не дає ключа.

В обґрунтування позовних вимог у судовому засіданні позивач і її представник пояснили, що відповідач проживав у даній квартирі з моменту її заселення - з 1986 року, зареєстрований на постійне місце проживання з 2010 року, займав окрему кімнату, в якій проживав з його дружиною і сином, а з 20 грудня 2016р. відповідач квартиру залишив, разом з дружиною і сином з квартири виїхали і вивезли більшу частину своїх речей, і з тих пір стали проживати за іншою адресою в місті Бровари по бульвару Незалежності, 15/239- у тещі. Відповідач не несе витрат на утримання квартири не приймав участь у ремонті, який робився в 2017 році, не сплачує за комунальні послуги, і дану кімнату вона має намір використати для проживання інших членів сім,ї – дочки і її сім,ї. Позивач не заперечувала, що перед виїздом відповідача і його сім,ї із квартири стосунки між ними зіпсувались, вона робила зауваження з приводу вживання дружиною відповідача спиртних напоїв, не приймання участі у наведенні порядку, син неприязно ставився до неї. Також не заперечувала, що в січні 2017р. вона поміняла замок у вхідних дверях, оскільки відповідач перестав жити у квартирі, а став приходити або дуже пізно або рано вранці і порушувати спокій; а після ремонту в березні 2017р. поміняла двері; не заперечує, що відповідач просив дати ключі, але вона ключів не дала, сказала, що не хоче, щоб він прихоив у квартиру у її відсутність; з даного приводу відповідач влаштував конфлікт, погрожував виламати двері, але після того більше не приходив. Вона не знає, чи залишились у кімнаті речі відповідача, але ключі від дверей у займану ним кімнату відповідач їй не віддав, кімната залишається замкненою. Ніякого договір з нею не укладав, обіцяв звільнити кімнату до літа 2017 року, але не звільнив. Вона зробила ремонту у всій квартирі, окрім вказаної кімнати, в яку нема доступу.

Відповідач позов не визнав, не вважає себе таким, що втратив право користування квартирою - раніше займаною ним кімнатою, оскільки в квартирі проживав постійно, квартира є його єдиним житлом; не мав наміру вибувати з квартири чи переїжджати на інше постійне місце проживання. Пояснив, що з квартири виїхали дружина з сином через конфлікти між позивачкою і дружиною, а він не хотів, щоб бутили конфлікти; позивачка влаштовувала скандали з приводу виховання дитини, з приводу всіляких побутових дрібниць чіплялась до дружини. Дружина запропонувала виїхати, він не погоджувався, але в грудні 2016р. позивачка після конфлікту сказала, щоб йшли з квартири, що квартира належить їй; після того він взяв речі дружини і сина, а також деякі необхідні свої речі і вивіз дружину та сина до тещі. Він квартиру не залишав, але тимчасово виїхав разом з дружиною, яка хворіла на онкологію і потребувала спокою, і не хотів залишати дружину саму; в квартирі тещі проживає вимушено і тимчасово, не має і не набув права проживання, в квартирі проживає багато осіб, він не міг вивезти в квартиру лише дружину, а сам залишитись жити в квартирі матері, оскільки дружина за хворобою потребувала допомоги, підтримки, контролю, і крім того, бажав зберегти сім,ю, не бажав, щоб дитина жила з одним з батьків, та вважав природнім жити з своєю сім,єю. Також пояснив, що не бажав втрачати зв'язок з квартирою, вибув з неї тимчасово, виключно з причини постійної конфліктної обстановки і прискіпувань матері до дружини по різним дрібницям; в квартирі (в кімнаті) залишились його речі, зокрема, в кімнаті залишились іграшки, в тому числі об,ємні, його інструменти, фото- і аудіо- апаратура, статуетки, фотографії, одяг, що взяв лише необхідне, кімнату залишив зачиненою на ключ і постійно до неї приходив; але в січні 2017 року мати замінили замок і перестала пускати в квартиру, він просив дати ключа, мати відмовила, сказала, що він може приходити лише у її присутності, і щоб не приходив, коли нікого нема вдома, вимагала віддати їй ключ від кімнати, але він відмовився, сказав, що кімната його і він там живе; з даного приводу виник конфлікт, після якого він приходив декілька разів, його не пускали, а з березня не ходив, щоб уникати конфліктів. Не заперечує, що мати вимагала участі у ремонті квартири, він не відмовлявся, але через скрутне фінансове становище і необхідність лікування дружини не мав вільних грошей для ремонту. Раніше приймав участь в оплаті комунальних послуг, а після того, як мати перестала пускати у квартиру- платити перестав. До суду з приводу перешкод з боку матері у користуванні квартирою і кімнатою не звертався, оскільки вважав, що даний сімейний конфлікт уладнається мирно, і справа не дійде до суду.

Позивачем у якості доказів надані відомості з державного реєстру, копія ордеру, акти обстеження квартири та довідка з місця проживання, а також заявлені свідки.

Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно - квартира №123 в будинку 54 – б по вулиці Короленка в місті Бровари Київської області належить на праві власності позивачці, підстава виникнення права: довідка про членство в кооперативі і внесення пайових внесків у повному обсязі.

Згідно ордеру №252 від 30.04.1987р. – ордер на заселення даної квартири був виданий позивачці на сім,ю у складі чотирьох осіб, в тому числі чоловік ОСОБА_4, син ОСОБА_3 (відповідач), дочка ОСОБА_5

Згідно довідки з місця проживання від 15.11.2017р. – за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_4 і ОСОБА_3 (відповідач).

Згідно актам обстеження, складеним депутатом та засвідченим підписами сусідів, від 3.10.2017р., від 15.11.2017р., від 17.01.2018р. – відповідач за даною адресою зареєстрований, але фактично не проживає з 20.12.2016р., разом зі своєю сім,єю проживає у тещі по вул. Незалежності, акти підписані сусідами ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Свідок ОСОБА_9, сусідка з квартири №119 , пояснила, що сім,ю сторін знає з 1986р., відповідач не проживає більш ніж півтора року, двері в кімнату, яку він займав, закриті; їй відомо що були погані відносини у позивачки з сином і невісткою, ОСОБА_3 не приймав участь у лікуванні батька, позивачці не подобалось, що невістка стала вживати алкоголь після онкологічної хвороби, зокрема, свідок в 2016 році бачила дружину відповідача нетверезою, але не знає, чи пила жінка в квартирі. Свідку відомо, що дочка позивачки робила зауваження відповідачу в побуті. Зі слів позивачки свідку відомо, що відповідач і його дружина поступово перевезли речі до тещі. Зі слів позивачки син в квартиру не приходив. Особисто свідок відповідача не бачила приблизно півтора роки. Позивачка зробила ремонт у квартирі, а в кімнату, в якій жив відповідач, позивачка доступу не має, бо двері в кімнату зачинені на замок, а відповідач ключів не віддає. Коли робився ремонт, відповідач вже не жив у квартирі. У квартирі живуть позивачка, її чоловік, дочка і двоє дітей дочки..

Свідок ОСОБА_7, сусідка з квартири №138, пояснила, що сім,ю ОСОБА_3 знає з 1992р., позивачка є кумою подругою, кожного тижня буває в квартирі, і з грудня 2016 року відповідача в квартирі жодного разу не бачила, його кімната закрита під замок, чи є в кімнаті речі, свідок не знаю. Стосунки між позивачкою і відповідачем останнім часом зіпсувались, вони стали сваритись, і потім відповідач перестав жити у квартирі. Свідок не бачила відповідача, його дружину і їхнього сина з тих пір, як вони перестали жити у квартирі позивачки. Зі слів позивачки – невістка вела себе неправильно, син неповажливо до неї ставився, позивачка пропонувала сину прийняти участь у ремонті, але він відмовився. Свідок також підтвердила, що ключ у вхідних дверях позивачка поміняла приблизно у лютому чи березні 2017р. , тоді ж був ремонт. Свідок підтвердила, що

Враховуючи ті обставини, що сторонами визнаються і не оспорюються, а також проаналізувавши надані докази, суд встановив такі обставини та відповідні ним правовідносини:

Позивач є власником квартири і проживає в квартирі.

Крім позивачки право постійного проживання в спірній квартирі має також відповідач і чоловік позивачки (батько відповідача), який також проживає в квартирі. Крім того, в квартирі за згодою власника квартири, але без реєстрації постійного місця проживання, проживає дочка позивачки з її дітьми.

Відповідач зареєстрований у даній квартирі на постійне місце проживання.

Відповідач постійно проживав в квартирі з моменту її заселення, зазначений у числі членів сім,ї у ордері на квартиру. За домовленістю між членами сім,ї відповідач займав окрему кімнату, в якій проживав з дружиною і сином. Дружина і син відповідача не зареєстровані за даною адресою, і у інший спосіб їх право проживання в даній квартирі не підтверджено. Дружина і син відповідача зареєстровані за іншою адресою - зі слів відповідача - за місцем проживання матері дружини.

Таким чином, право користування кватирою (проживання в ній) відповідач набув як член сім,ї особи, якій видано ордер на заселення квартири, а після набуття права власності позивачкою - як член сім,ї власника, який проживає разом з ним.

Згідно ст.395 ЦК речовими правами на чуже майно є, зокрема, право користування (сервітут).

Згідно ст.401 ЦКУ - право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене, зокрема, щодо іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати, зокрема, іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно ст. 402 ЦК - сервітут може бути встановлений, зокрема, договором або законом.

Згідно ст.403 ЦК- зміст сервітуту - сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Згідно ч.1 ст.405 ЦК - члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Згідно ч.2 ст.405 ЦК - член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно ст.406 ЦК - сервітут припиняється, зокрема, у разі п.2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; п. 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; п. 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; п. 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд.

Як встановлено у судовому засіданні, відповідач дійсно з 20 грудня 2016 року в квартирі не проживає в режимі постійного проживання, на даний час проживає з дружиною і сином за іншою адресою - місцем зареєстрованого проживання дружини, в сім,ї її матері.

Відповідач причиною його тимчасового вибуття з квартири вказує конфліктну обстановку в сім,ї, тривалий конфлікт між позивачкою і дружиною відповідача, хворобу дружини і необхідність забезпечення спокою для неї за станом здоров,я. Позивачка не оспорює факту тяжкого захворювання (онкологічного) перенесеного невісткою, посилаючись на те, що після хвороби і тривалого лікування невістка стала вживати спиртні напої, і що саме з цієї причини вона висловлювала своє невдоволення. Відповідач натомість зазначив, що конфліктна ситуація шкодила здоров,ю дружини, і дружина вимушена була піти з квартири до своєї матері. При цьому суд також враховує, що дружина відповідача не набула права проживання в квартирі позивачки. Разом з тим, суд знаходить слушним посилання відповідача на те, що він виїхав з квартири, лише по необхідності супроводу дружини, яка потребувала його допомоги і уваги та підтримки. Тобто хвороба дружини відповідача, характер хвороби і необхідність душевного спокою через хворобу та через її наслідки, наряду з конфліктною ситуацією в квартирі, і разом з необхідністю чоловічої підтримки дружині у такому стані - дані обставини у їх сукупності дають підстави для того, щоб визнати дійсно поважною причину вибуття відповідача з квартири.

Крім того, встановлено, що вибуття відповідача з квартири носило не лише вимушений, а і тимчасовий характер. Відповідач не вибув з квартири остаточно, на що вказують такі події: він не вивіз свої речі, він не залишив ключа від вхідних дверей до окремо виділеного йому жилого приміщення (кімнати), він неодноразово після так званого вибуття повертався у квартиру, користався кімнатою та речами, які в ній залишив, і робив це фактично одразу після виїзду. Позивач не оспорює того факту, що відповідач після 20.12.2016р. неодноразово приходив у квартиру і в кімнату, вранці і пізно ввечері, а коли вона поміняла замок, то вимагав видати йому ключ з наміром подальшого користування квартирою. Відповідач пояснив, що після відмови матері видати ключ і конфлікту, що виник на даному грунті, він, декілька разів не потрапивши в квартиру, перестав туди приходити з метою уникнення конфліктів, а не з причини остаточного вибуття. Дану обставину позивачка фактично підтвердила, пояснивши, що дійсно ключ замінила в продовж місяця після виїзду відповідача і його сім,ї з квартири, оскільки відповідач приходив у квартиру, а вона цього не бажала, і з приводу заміни ключа виник конфлікт, вона відмовилась видати ключ синові на його вимогу, дозволивши приходити лише у її присутності та дзвонити у двері, тобто фактично і суттєво обмежила його у доступі до квартири і відповідно створила перешкоди у користуванні квартирою в той час, коли відповідач, хоча і вибувши з квартири, ще не втратив право користування квартирою та проживання в ній, виходячи з встановленого законом строку, протягом якого за вибувшою особою ще зберігається право користування жилим приміщенням.

Також встановлено, що позивач чинила перешкоди відповідачу у користуванні квартирою, замінивши замок у вхідних дверях фактично через місяць після вибуття, тобто коли за відповідачем на підставі закону, що регулює дані правовідносини, ще зберігалось право проживання в квартирі. Тобто позивач вчинила такі дії по відношенню до відповідача, які обмежили його суттєво у житлових правах, що виникли у відповідача з законних підстав. Крім того, позивачка в березні замінила двері і так само не віддала синові ключа, тим самим заблокувавши відповідачу вільний вхід до приміщення, що розглядається як перешкода у користуванні, і така перешкода є суттєвою. Більш того, такі дії вчинені ще у період, коли за відповідачем зберігалось жиле приміщення, і коли відповідач ще не втратив зв'язок з займаним ним жилим приміщенням.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що після вибуття з квартири відповідача в грудні 2016року він не відбулось відсутності відповідача в квартирі понад один рік без поважних причин, не встановлено таких тривалих періодів його відсутності, вибуття з квартири не було остаточним, а не проживання в квартирі пов’язане з поважними причинами, є вимушене, до того ж пов’язане з перешкодами, які створила для відповідача позивач. Тому підстав для визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, передбачених ч.2 ст.405 ЦК України, на що посилається позивач, не встановлено.

Згідно ст.321 ЦКУ право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно обмежений у цьому праві. Право власності складається з права володіння, користування і розпорядження, які є похідними і невід,ємними від права власності. Право власності може бути обмежене лише з підстав, передбачених законом.

Згідност.396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 ЦК України.

У даному випадку відповідач набув право проживання в квартирі з законних підстав, таке право не втратив, має право користування жилим приміщенням у квартирі, належній на праві власності позивачці, тому його речове право захищене законом, і відповідач міг би бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням лише і виключно з підстав, передбачених законом.

Проживання відповідача в квартирі, належній позивачу на праві власності, дійсно є обмеженням права власності позивача, але таке обмеження виникло з законних підстав. Тому сам факт небажання позивачки, щоб відповідач проживав в квартирі, належній їй, бажання вільного користування зайнятою відповідачем кімнатою на власний розсуд - не є достатньою законною підставою для визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Тому посилання позивача на ст.317 та 319 ЦК України як на підстави для задоволення позову, є необгрунтованими.

Інших підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, в межах заявленого позову, не встановлено. Тому у позові слід відмовити.

Керуючись ст.ст.321,391, 296 , 405 ЦК України, ст.ст.259-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою №123 в будинку 54 – б по вулиці Короленка в місті Бровари Київської області, - відмовити.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Київської області безпосередньо, або - згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України - до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - через суд першої інстанції, який розглянув справу».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення, а також після закінчення строку на подання іншими учасниками справи апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення виготовлено 18 вересня 2018р.

Суддя Т.В. Селезньова