Постанова № 76536617, 06.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом»янська, 2-А

Факс 284-15-77 е-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Апеляційне провадження № 22-ц/796/ 5699/2018 р. Головуючий у 1 інстанції - Чех Н.А.

Справа № 755/3181/16-ц Доповідач - Мараєва Н.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6.09.2018 р. Апеляційний суд міста Києва в складі суддів судової палати з розгляду

цивільних справ :

Головуючого - Мараєвої Н.Є.,

Суддів - Андрієнко А.М., Заришняк Г.М.

При секретарі - Гарматюк О.Д.

Розглянули у відкритому судовому засіданні в м.Києві

Цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 квітня 2018 р.

в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-особи:

Головне управління юстиції у м. Києві, Приватний нотаріус Київського міського

нотаріального округу ГерасименкоНаталія Миколаївна, ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_6

про встановлення факту постійного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без

шлюбу, визнання спадкоємцем четвертої черги та зміну черговості одержання права на

спадкування за законом, визнання договору купівлі-продажу частини квартири недійсним,

визнання права власності на спадкове майно за законом

Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., пояснення осіб, які з»явилися, перевіривши

матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

В с т а н о в и л а :

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 квітня 2018 р. відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_7, 3-особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Приватний нотаріус КМНО Герасименко Н.М, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про встановлення факту постійного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання спадкоємцем четвертої черги та зміну черговості одержання права на спадкування за законом, визнання договору купівлі-продажу частини квартири недійсним, визнання права власності на спадкове майно за законом.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 квітня 2018 р. та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з'ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIIІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України в реакції Закону №2147VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративної-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одинець), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402- VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду в порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147- VIII від 03 жовтня 2017 року.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, є матір'ю відповідачки ОСОБА_2 та ОСОБА_9.

Відповідачка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, є дочкою ОСОБА_10 (помер ІНФОРМАЦІЯ_8 р. а.с.123, т.2) та ОСОБА_11.

27.07.1991 р. відповідачка уклала шлюб з ОСОБА_12, взяла прізвище чоловіка - ОСОБА_12 (а.с.71 т.2).

ОСОБА_10 та ОСОБА_11 уклали шлюб 14.07.1971 р. і дружина взяла прізвище ОСОБА_8 (а.с. 212, т.1).

ОСОБА_9 є батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.237, т.1) та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, - свідоцтво про народження (а.с. 16 т.2), які є третіми особами по справі.

3-особа - ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_5, є матір'ю ОСОБА_8 та бабусею ОСОБА_9 та ОСОБА_2.

3-особа ОСОБА_6 відмовилася від належної їй часткі спадкового майна на користь ОСОБА_2 (а.с.73,т.2).

ОСОБА_9, згідно даних паспорту, був зареєстрований за адресою : Київ АДРЕСА_1 з 05.06.2003 р. (а.с.26-27 т.1); ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_9 р. (а.с.236, т.1).

ОСОБА_8 була зареєстрована з 07.09.2004 р. за адресою: АДРЕСА_2. Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_10 р. (а.с.31, т.1). ОСОБА_8 мала інвалідність - 1 групу загального захворювання безстроково з 05.04.2001 р. (а.с.57 т.1).

Позивачка ОСОБА_1 згідно її паспорта, зареєстрована з 11.05.2004 р. по даний час за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.2: т.1).

Судом також встановлено, що станом на 2005 рік і подальшому ні позивачка ОСОБА_1, ні ОСОБА_9 в зареєстрованому шлюбі ні з ким не перебували.

Позивачка ОСОБА_1 просила встановити факт проживання її та ОСОБА_9 однією сім'єю з вересня 2005 р. до дня смерті ОСОБА_9 - ІНФОРМАЦІЯ_9 р., т.я. вони разом проживали, вели спільний сімейний бюджет, вона доглядала чоловіка коли він хворів, мали намір усиновити дитину, допомагали матері чоловіка - ОСОБА_8 по господарству; просила визнати її спадкоємцем четвертої черги, змінити черговість з четвертої черги на першу чергу та визнати за нею право власності на спадкове майно, також просить визнати недійсним договір купівлі-продажу частини спірної квартири укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_2, і дану частину квартири також включити в розподіл спадщини.

Згідно ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 р. у справі № 6-1026цс15, - майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до ст.ст.256, 259 ЦПК України в редакції 2004 р. (ст.ст.315, 319 ЦПК України в редакції 2015 р.) розгляд справ про встановлення факту віднесено до компетенції суду. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в абз.2 п.2 постанови Пленуму &q?у ;Про судову практику у справах про спадкування&q?ня; за №7 від 30.05.2008 р., якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

Згідно ст.ст.1216, 1217, 1218 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно ст.1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно ст.1259 ЦК України черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкодавця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині. Фізична особа, як спадкоємець за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Так, судом встановлено, що метою встановлення факту проживання однією сім'єю позивачки з ОСОБА_9 необхідно позивачці для отримання спадщини, оскільки, визнання факту проживання вказаних осіб однією сім'єю не менше п'яти років до дня відкриття спадщини автоматично призводить до визнання позивача спадкоємцем четвертої черги відповідно до ст.1264 ЦК України. Отже встановлення вказаного факту має визначені юридичні наслідки, що виражаються у отриманні статусу спадкоємця четвертої черги.

Як встановлено судом, спадковою масою, на яку претендує позивачка, є: квартира АДРЕСА_4; квартира АДРЕСА_5; автомобіль «Фольксваген Пассат Варіант», 1994 р. випуску, д.н.з. НОМЕР_1.

Встановлено також, що вказане майно є власністю наступних осіб : Квартира АДРЕСА_4 належить на праві власності ОСОБА_8 відповідно до договору купівлі-продажу квартири, укладеного 03.03.2001 р. (а.с. 58 т.1), згідно якого вона разом з чоловіком ОСОБА_10 її купили, та згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.03.2006 р., за яким ОСОБА_8 успадкувала 1\2 ч. даної квартири після смерті чоловіка ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 р. (а.с.59 т.1);

квартира АДРЕСА_5 була придбана в рівних долях ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_9 згідно договору купівлі-продажу від 19.03.1999 р. (а.с.231, т.1). Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.03.2006 р. 1\4 ч. квартири по бульвару Давидова в порядку спадкування майна чоловіка ОСОБА_10 отримала у власність ОСОБА_8, і стала власником 1/2 частини даної квартири (а.с.232, т.1). Згідно договору купівлі-продажу частини квартири від 16.09.2015 р. ОСОБА_9 продав належну йому ? ч. вказаної квартири сестрі ОСОБА_2;

автомобіль «Фольксваген Пассат Варіант», 1994 р. випуску, д.н.з.НОМЕР_1, належав на праві власності ОСОБА_10 на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2, виданого 28.04.2001 р. МРЕВ-7 ДАІ УВС м.Києва. Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.03.2006 р. ОСОБА_8 отримала у спадщину вказаний автомобіль після смерті чоловіка (а.с.124, т.2).

Таким чином, оцінивши вказані документи, суд вірно дійшов висновку, що все майно, яке входить в спадкову масу, є майном, що належало ОСОБА_8; що на момент смерті ОСОБА_9 за ним на праві власності не було зареєстровано будь-якого майна.

Встановлено також, що ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_10 р., а її син - ОСОБА_9 - ІНФОРМАЦІЯ_9 р.

Тобто, спадкоємець ОСОБА_9, який має право на спадкування майна матері, помер протягом шести місяців після часу відкриття спадщини після матері, тобто протягом строку, який встановлений законом для прийняття спадщини чи відмови від її прийняття.

Згідно ст.1276 ЦК України якщо спадкоємець за законом чи за заповітом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Як вбачається із спадкової справи ОСОБА_10 (копія, а.с.192-249, т.1, а.с.1-49, т.2) встановлено, що з заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та подана заява ОСОБА_13 про відмову від прийняття спадщини померлої доньки ОСОБА_8 на користь онуки ОСОБА_2; з копії спадкової справи ОСОБА_9 (а.с.50-75, т.2) встановлено, що з заявами на прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1; ОСОБА_2 і заява бабусі останньої - ОСОБА_13 про відмову від належної їй частки спадщини на користь ОСОБА_2

Як встановлено судом, позивачка на цей час проживає в спірній квартирі, користується нею, в тому числі і документами, які там знаходилися, доступу до квартири спадкоємцям - сестрі, дітям померлого не надає; позивачка користується також спірним автомобілем.

Постановлюючи рішення, суд виходив з того, що доводи позивачки щодо спільного її проживання із ОСОБА_9, тобто, як постійного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому, не підлягають задоволенню і решта її позовних вимог - про визнання спадкоємцем четвертої черги та зміну черговості одержання права на спадкування за законом, визнання договору купівлі-продажу частини квартири недійсним, визнання права власності на спадкове майно за законом.

Такі висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи.

Так, суд правильно вважав, що не можуть бути взяті до уваги надані стороною позивача на підтвердження своїх позовних вимог щодо встановлення факту проживання позивачки з ОСОБА_9 однією сім'єю з 2005 р. до його смерті надані фотокартки, медичні документи щодо ОСОБА_9, оскільки, вони не містять відповідної інформації щодо предмета доказування; що наявність у позивачки медичних документів померлого ОСОБА_9, інших документів родини ОСОБА_9 не є доказом того, що з ним позивачка проживала з ним однією сім'єю.

Також обгрунтованим є висновок суду щодо безпідставності доводів позивачки, що у них з ОСОБА_9 було спільне бажання усиновити дитину, оскільки, належних і допустимих доказів цього немає, а стороною відповідача ці твердження були спростовані.

Так, з відповіді на запити адвоката відповідача Служби у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 19.04.2016 р. слідує, що до них зверталася ОСОБА_1, а ОСОБА_9 їм не відомий, що вона про нього не повідомляла. Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації у відповіді на запит адвоката відповідача від 22.04.2016 р. повідомила, що до них не зверталися ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_9 ; зі Служби у справах дітей Київської обласної державної адміністрації від 25.04.2016 р. на запит адвоката відповідача надійшла відповідь про те, що ОСОБА_1 чи ОСОБА_9 особисто чи через представників до них не зверталися для оформлення документів на усиновлення дитини, дані особи їм не відомі (а.с.194-197 т.2). Як було встановлено судом, ОСОБА_1 самостійно зверталася до Служби у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації з питанням особисто усиновити дитину.

Також, суд правильно вважав, що не є належним та допустимим доказом посилання позивачки на підтвердження своїх позовних вимог на довіреність від 26.10.2010 р. на ім'я її та ОСОБА_9, виданої ОСОБА_8 на представлення інтересів в будь-яких установах, підприємствах, організаціях з усіх питань, пов'язаних з експлуатацією належного їй автомобіля «Фольксваген Пассат Варіант», 1994 р. випуску, д.н.з. НОМЕР_1, та з наданням права керувати даним автомобілем, оскільки, уповноваження особою кількох осіб на здійснення якихось дій чи надання якихось прав не може бути доказом того, що ці уповноважені особи є сім'єю.

Крім того, зі змісту вказаної вище довіреності (на керування автомобілем) вбачається, що в ній зазначені адреси місця проживання (не реєстрації) ОСОБА_9 - АДРЕСА_2 та ОСОБА_1 - АДРЕСА_7, що є підтвердженням того, що станом на 2010 рік вказані особи проживали за різними адресами, що також спростовує пояснення позивачки щодо їх спільного проживання (а.с.74, т.1).

Оцінивши в сукупності надані докази, суд обґрунтовано взяв до уваги пояснення сторони відповідача стосовно того, що позивачка є особою, яка працювала у матері ОСОБА_9 по господарству, надавала іншу допомогу, отримувала за це плату, що підтвердженням цих фактів, є видана на ім'я позивачки довіреність на керування належним на праві власності ОСОБА_15 автомобілем для виконання останній позивачкою певних робіт (відвезти кудись, купити продукти); також підтвердженням цього є і зміст самої позовної заяви, в якій в більшій частині описано не обставини спільного проживання з ОСОБА_9, а описано про роботу в будинку ОСОБА_8, на городі, заготовку дров, а надані фотознімки в більшій частині є подвір'я біля будинку, рослини, кущі, квіти, які там ростуть, що також, на думку суду, є підтвердження робіт по догляду позивачкою за будинком, подвір'ям ОСОБА_8

Суд обґрунтовано вважав неналежним і недопустимим доказом у справі Акт від 23.10.2015 р. (а.с.34, т.1), складений ОСОБА_16, ОСОБА_19 та ОСОБА_17 про те що ОСОБА_1 постійно проживала з ОСОБА_9 АДРЕСА_8 та вела з ним спільне господарство протягом попередніх 10 років до дня його смерті, оскільки, він не відповідає вимогам щодо порядку складання актів.

Натомісць, судом взято до уваги відповідь на запит адвоката відповідача з Комунального концерну &quко;Центру комунального сервісу&q?о ; (а.с.160 т.2).

З довідки Центру комунального сервісу №72 від 25.03.2016 року (а.с.121, т.2) слідує, що ОСОБА_9 був зареєстрований АДРЕСА_1 з 25.03.1999 року по 27.03.2001 року та з 05.06.2003 року по день смерті.

ОСОБА_2 була зареєстрована за даною адресою з 25.03.1999 року по 25.10.2011 року (а.с. 144 т.2). ОСОБА_8 була зареєстрована за даною адресою з 25.03.1999 року по 05.08.2004 року та з 07.09.2004 року по 22.09.2009 року (а.с. 145). Станом на 25.03.2016 року за вказаною адресою ніхто не зареєстрований (а.с.146, т.2).

Згідно довідки, виданої 23.03.2016 р. Центром комунального сервісу №8, ОСОБА_2 дійсно прописана та проживає за адресою АДРЕСА_4, її батько ОСОБА_10 був зареєстрований з 30.03.2001 року по 04.10.2005 року, мати ОСОБА_8 - з 29.09.2009 року по 02.07.2015 року. У період з 04.10.2005 року по 29.09.2009 року за вказаною адресою не було зареєстрованих осіб (а.с.147, т.2).

Акт від 02.04.2016 року, затверджений начальником ЖЕД № 410, свідчить про те, що ОСОБА_9 АДРЕСА_9 проживав в період з березня 1999 року по березень 2001 р. один, з червня 2003 року по травень 2014 року - з рідною сестрою ОСОБА_2, а з червня 2014 року по вересень 2015 року - один. ОСОБА_1 за вказаною адресою не проживала, (а.с. 122 т.2) Даний акт оформлений відповідно до вимог законодавства (підписи посвідчені нач.ЖЕД).

Надавши оцінку показанням свідків зі сторони позивача, суд вірно вважав, що вони не містили достовірної інформації щодо наявності між позивачем та ОСОБА_9 сімейних стосунків, спільного проживання; що надані ними покази були зі слів, або припущеннями.

Свідок зі сторони позивачки - ОСОБА_18, яка є сестрою позивачки, показала, що на прохання ОСОБА_8 вона (свідок) прибрала в будинку і через позивачку отримувала від ОСОБА_8 за це платню. Допомагала їй прибирати в будинку позивачка. Дані свідчення, на думку суду, є підтвердженням позиції сторони відповідача.

Договір-замовлення №8.1901П на організацію та проведення поховання ОСОБА_9 від 21.09.2015 р. був укладений між ОСОБА_2 та ритуальною службою СКП &q?жб;Спеціалізований комбінат ПКПО&q?ін; та додаток до договору, квитанції про оплати, видаткова накладна, товарний чек, витрати на поминальний обід (а.с.198-209 т.2) - все оформлено з ОСОБА_2, нею ж були здійснені оплати. Доказів того, що позивачка приймала участь в похованні ОСОБА_9 не було надано.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка не надала суду жодного належного, допустимого та достовірного доказу про наявність у неї з ОСОБА_9 сімейних стосунків, спільного сімейного господарства за період не менше п'яти років до смерті спадкодавця ОСОБА_9, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_9 р., - тому позовні вимоги як про встановлення факту постійного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, так і решта позовних вимог - про визнання спадкоємцем четвертої черги та зміну черговості одержання права на спадкування за законом, визнання договору купівлі-продажу частини квартири недійсним, визнання права власності на спадкове майно за законом.

За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом повно з»ясовано обставини справи, дана належна оцінка доказам.

Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Підстав для скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст.ст.268, 352, 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 квітня 2018 р. - залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 18.09.2018 р.

Головуючий :

Судді :