Рішення № 76535626, 10.09.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/12713/17

Провадження № 2/761/3355/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Рибака М.А.,

за участю секретаря Малашевського О.В.

представника відповідача Цуцкірідзе І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя як правонаступника Вищої ради юстиції та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення 10000000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

11.07.2017 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до Вищої ради юстиції та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення 10000000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 03.12.2015 року він звернувся до Вищої ради юстиції із скаргою про притягнення до відповідальності судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_8. за грубе порушення матеріального і процесуального права, позбавлення його доступу до правосуддя та порушення присяги під час винесення ухвали від 04.09.2015 року у справі № К/800/39963/15.

Листом від 22.09.2016 року № 9997/0/9-16 від 22.09.2016 року заступник голови Вищої ради юстиції повідомив позивача про те, що за результатами проведеної перевірки на засіданні 14.07.2016 року було прийнято рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_8.

Позивач вважав, що дії Вищої ради юстиції під час розгляду його скарги були незаконними та зазначав, що такими діями йому було завдано моральної шкоди, яку ОСОБА_2 оцінив в 10000000,00 грн. та просив стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2017 року, позовну заяву було передано на розгляд судді ОСОБА_7.

Ухвалою судді ОСОБА_7. від 13.04.2017 року позовну заяву позивача було залишено без руху та встановлено строк для виправлення встановлених недоліків.

28.08.2018 року від позивача ОСОБА_2, надійшли документи на виконання ухвали суду від 13.04.2017 року.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи № 01-08-762 від 10.11.2017 року, у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_7. було здійснено повторний автоматизований розподіл справи та передано справу на розгляд судді Рибаку М.А.

Ухвалою суду від 13.11.2017 року позовну заяву позивача було залишено без руху та встановлено строк для виправлення встановлених недоліків.

21.12.2017 року від позивача ОСОБА_2, надійшли документи на виконання ухвали суду від 13.11.2017 року.

В своїй уточненій позовній заяві ОСОБА_2, визначив відповідачем правонаступника Вищої ради юстиції - Вищу раду правосуддя.

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Так, згідно п.п. 9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 19 та п.4 ч.2 ст. 187 ЦПК України цивільне судочинство у порядку позовного провадження здійснюється за правилами загального та спрощеного провадження.

Враховуючи викладене суд прийшов до висновку, що справа підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження та ухвалою від 22.12.2017 року було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 21.05.2018 року.

14.03.2018 року позивачем було надіслано на адресу суду заяву про розгляд справи у його відсутність, заявлені позовні вимоги позивач підтримав в повному обсязі, з підстав, зазначених в позові.

В судовому засіданні 21.05.2018 року відповідачем було надано відзив на позовну заяву, в якому він просив суд відмовити у задоволенні позову та вважав заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки приймаючи рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_8., відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Ухвалою суду від 21.05.2018 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 10.09.2018 року об 13:00 год.

Позивач, будучи повідомленим належним чином про дату, час і місце судового розгляду справи по суті, в судове засідання не з'явився, в заяві від 14.03.2018 року просив суд проводити судовий розгляд за його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала та заперечувала проти його задоволення.

Відповідач Державна казначейська служба України в судове засідання свого представника не направив, про час та місце розгляду справи був повідомлений в установленому законом порядку, відзиву на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача Вищої ради правосуддя, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 07.12.2015 року до Вищої ради юстиції надійшла скарга позивача ОСОБА_2 (вх. № Б-2223/8/7-15) щодо наявності підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_8.

На думку автора скарги, суддя допустив істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язані з відмовою у доступі до правосуддя, чим порушив присягу судді.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 7 грудня 2015 року вказана скарга передана члену Вищої ради юстиції ОСОБА_5 для проведення перевірки.

За наслідками перевірки відомостей, викладених у скарзі, член Вищої ради юстиції ОСОБА_5 дійшла висновку про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді ВАСУ ОСОБА_6 (висновок від 13 червня 2016 року).

На засіданні 5 липня 2016 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції прийняти рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно ВАСУ ОСОБА_6

Дослідивши матеріали перевірки, заслухавши доповідача - члена Вищої ради юстиції ОСОБА_5, врахувавши висновок дисциплінарної секції, Вища рада юстиції прийшла до висновку, що слід відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді ВАСУ ОСОБА_6, про що було винесено рішення від 14.07.2016 року № 1419/0/15-16.

Під час прийняття рішення, Вища рада юстиції дійшла наступних висновків: Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 3 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року, позов ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справи України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задоволено частково.

Зобов'язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області надати ОСОБА_2 відповідь на його звернення від 28 серпня 2014 року в частині надання копій документів, які підтверджують вартість кожного предмета речового майна, яка була використана при розрахунку грошової компенсації ОСОБА_2 за невидані предмети речового майна за період несення служби в Сокальському районному відділі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області. У решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою судді ВАСУ ОСОБА_6 від 4 вересня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 3 березня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою ВАСУ, ОСОБА_2 подав заяву про роз'яснення судового рішення.

Суддею ВАСУ ОСОБА_6 постановлено ухвалу від 19 жовтня 2015 року про повернення ОСОБА_2 заяви про роз'яснення ухвали ВАСУ від 4 вересня 2015 року про відмову у відкритті касаційного провадження.

Вивчивши матеріали перевірки, ВРЮ дійшла висновку про те, що доводи заявника про вчинення суддею ОСОБА_8 дисциплінарного правопорушення не знайшли свого підтвердження та під час перевірки встановлено, що суддя ВАСУ ОСОБА_6 діяв на підставі, у межах та у спосіб, передбачені законом, і у його поведінці не було виявлено ознак дисциплінарного правопорушення, які відповідно до частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можуть бути підставою дисциплінарної відповідальності судді.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

За змістом ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Стаття 1167 ЦК України передбачає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, згідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із п. 3 та 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правої відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Разом із тим, позивачем не було надано суду належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди, зокрема доказів протиправної поведінки Вищої ради юстиції чи її посадової особи, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача шкоди.

При цьому рішення Вищої ради юстиції від 14.07.2016 року позивач не оскаржував в установленому законом порядку.

Так, відповідно ч. 1, п. 3, 4 ч. 3 ст.93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, дисциплінарне провадження - це процедура розгляду звернення з метою встановлення обставин, що можуть бути підставою дисциплінарної відповідальності судді.

Скарга (заява) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, подається у письмовій формі та повинна містити, зокрема, такі відомості: конкретні відомості про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного правопорушення, що відповідно до частини першої статті 92 цього Закону може бути підставою дисциплінарної відповідальності судді; посилання на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують зазначені заявником відомості.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На справи у спорах фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо законності його рішень поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Позивачем не надано доказів того, що вказані дії посадової особи органу державної влади були оскаржені в установленому законом порядку та постановлено судове рішення щодо незаконності таких дій.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За змістом п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною першої статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Вимогами частини шостої статті 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Аналіз указаних положень чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що указані положення можливо застосувати також лише у випадку встановлення протиправної поведінки та/або неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень або посадовими особами цих органів при здійсненні ними своїх повноважень.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок, як елемент цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Позивачем не доведено факт заподіяння моральної шкоди, що полягає в приниженні честі, гідності та ділової репутації внаслідок порушення відповідачем норм Конституції України, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями Вищої ради юстиції та наслідками, зазначеними позивачем у позові.

Таким чином, суд вважає, в ході судового розгляду судом встановлено, що Вища рада юстиції, а також її посадові особи діяли в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя як правонаступника Вищої ради юстиції та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення 10000000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_2: АДРЕСА_1

Вища рада правосуддя: 04050, м. Київ, вул. Студентська, 12-А, код ЄДРПОУ 00013698.

Державна казначейська служба України: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6.

СУДДЯ М.А. РИБАК

Повний текст рішення складено: 18.09.2018 року.